Рішення № 95365304, 22.02.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року справа № 580/4391/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Руденко А.В.,

за участю:

секретаря – Дубихвіст В.В.,

представника відповідача – Шевченко Т.П. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд,-

встановив:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Управління служби безпеки в Черкаській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

- стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 377 187,84 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що останнім днем проходження служби було 06.10.2017, проте відповідачем здійснено фактичний розрахунок при звільненні, а саме: виплачено грошові компенсації за неотримане речове майно, невикористані календарні дні основної відпустки та дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій на загальну суму 47 033,61 грн зі значним порушенням нормативно визначених строків. Вважає, що має законні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. У відзиві зазначає, що несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача здійснено у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування, оскільки звільнення позивача не було плановим, а виплата нарахованих сум позивачу передбачає коригування кошторисних призначень розпорядника бюджетних коштів. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 у справі №580/2452/20, на виконання якого позивачу виплачена компенсація за календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, ухвалено на підставі висновків Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яким врегульовані правовідносини щодо права на виплату компенсації за невикористану відпустку учаснику бойових дій. Стаття 117 КЗпП України передбачає два випадки стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: невиплата у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України нарахованих сум за відсутності спору про їх розмір; невиплата належних звільненому працівникові сум при наявності спору про їх розміри, і не охоплює спір щодо права працівника на певні виплати. Наявність спору про право розширює випадки застосування відповідальності до роботодавця, про що зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці».

Посилання позивача на Кодекс законів про працю України є помилковим, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, порядок проходження якої врегульований спеціальними нормативними актами.

Вказує, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обрахована неправильно, оскільки середній заробіток позивача складає не 346,68 грн, а 342,84 грн, а період затримки не 1088 днів, а 1087 днів. Крім цього, сума компенсації не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності.

У відповіді на відзив на позовну заяву, яка надійшла до суду 18.02.2021, позивач вважає хибними доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних відносин статті 117 КЗпП України, оскільки військовослужбовці користуються всіма правами людини і громадянина, передбаченими Конституцією України та законами України, що підтверджено судовою практикою.

Щодо посилання відповідача на наявність спору про право при виплаті компенсації календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, то протиправність бездіяльності відповідача встановлена рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 у справі №580/2452/20, а обов`язок виплачувати компенсацію прямо передбачений нормативними актами, аналіз яких надано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Відсутність бюджетного фінансування не є підставою для зменшення, зупинення або відстрочення будь-яких виплат. Також про звільнення позивача відповідачу було відомо у строк понад місяць від дати звільнення, що є достатнім строком для своєчасного розрахунку, тому вина відповідача є очевидною.

Не погоджується, що період прострочення складає 1087 днів, оскільки розрахунок мав бути проведений не пізніше дня звільнення зі служби, а саме: 10.12.2018, у зв`язку з чим кожний наступний день враховується при визначенні суми позовних вимог.

Щодо неспівмірності суми заявлених позовних вимог, то виходячи із правових позицій Верховного Суду навіть у разі зменшення заявленої суми вона має бути утричі більшою від загальної суми несвоєчасно виплачених працівникові при звільненні коштів. З огляду на те, що загальна сума несвоєчасно виплачених грошових коштів складає 47 033,61 грн і перевищує майже у 7,5 разів середньомісячну заробітну плату по Черкаській області, що становить для позивача і його сім`ї суттєву суму та очевидно відображає понесені позивачем майнові втрати. Крім цього, відповідач несвоєчасно виплатив 3 виплати, у той час як Великою Палатою Верховного Суду приймались рішення здебільшого у зв`язку з несвоєчасним здійсненням однієї виплати.

Ухвалою від 11.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та розпочато розгляд справи по суті без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Ухвалою суду від 10.02.2021 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін. Призначено судове засідання на 10 год. 22.02.2021.

Позивач подав клопотання від 18.02.2021 про розгляд справи у його відсутність.

Ухвалою суду від 22.02.2021 залишено без розгляду позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки у сумі 4463,24 грн, грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 14998,93 грн та індексації грошової компенсації за речове майно у сумі 13083,76 грн.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.

В період часу з 15.09.2008 по 06.10.2017 позивач ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні Служби безпеки України у Черкаській області.

Наказом Служби безпеки України від 15.09.2017 №1091-ОС позивач звільнений з військової служби.

Наказом начальника Управління Служби безпеки України від 06.10.2017 №103-ОС позивач виключений зі списків особового складу.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 в адміністративній справі №580/2452/20 позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій задоволено повністю.

На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 у справі №580/2452/20 відповідач нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у сумі 14639,30 грн, та виплатив з утриманням обов`язкових платежів 14419,71 грн за платіжним дорученням №1399 від 28.09.2020.

Вважаючи, що фактичний розрахунок здійснений відповідачем не у день звільнення, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 (далі - Положення №1262/2007), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 (далі – Інструкція №772) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплене право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 27 Закону України "Про Службу безпеки України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначено Положенням №1262/2007.

Згідно з п. 68 Положення №1262/2007 днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України.

Згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Проте ні Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”, ні іншими нормативними актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Згідно ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій у сумі 14419,71 грн 28.09.2020 згідно платіжного доручення №1399.

Враховуючи, що позивач звільнений зі служби в органах Служби безпеки України 06.10.2017, виплата здійснена через 1088 днів після звільнення (з 06.10.2017 по 27.09.2020.

Отже наявні підстави для застосування відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 і застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Положеннями п.8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Управління Служби безпеки України в Черкаській області від 10.02.2021 №21/325 середній заробіток позивача за два останні календарні місяці, що передують місяцю звільнення становить 342,84 грн.

Отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: 342,84грн х 1088 дн = 373 009,92 грн.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню, суд виходить з наступного.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-Ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-Ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Суд зазначає, що сума заборгованості складає 342,84грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 373 009,92 грн, отже є неспівмірною.

Застосовуючи критерій ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає, що облікова ставка НБУ, або ставка рефінансування - норма відсотка, що стягується Національним банком України при рефінансуванні комерційних банків. Вона є монетарним інструментом, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових ресурсів.

Згідно з даними офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/news/all/rishennya-oblikova-stavka-2019-12-12 облікова ставка НБУ станом на 28.09.2020 року складала 6,5 відсотків.

Отже орієнтовний розмір майнових втрат позивача внаслідок несвоєчасного розрахунку склав: 2 578,56 грн. (14419,71 грн х 6%):365 дн. х 1088 дн.). Отже майнові втрати є незначними.

Суд також враховує, що компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику АТО та індексації грошового забезпечення не були нараховані позивачу на день звільнення зі служби, а стягнуті у судовому порядку і виплачені відповідачем добровільно після набрання законної сили рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду.

При цьому тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала в тому числі і від дати звернення позивача з позовами до суду.

Так, провадження у справі №580/2452/19 відкрито згідно з ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 13.07.2020, тобто позивач звернувся до суду з позовом майже через три роки після звільнення зі служби.

З огляду на зазначене суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100 відсотків компенсації за календарні дні додаткової відпустки, а саме: 14 639,30 грн.

Отже позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають до задоволення частково у сумі 14639,30 грн.

Інші обставини, на які посилаються сторони, значення для справи не мають.

Судовий збір за подання позовної заяви не був сплачений, тому судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (м. Черкаси, вул. Гоголя. 240, 18002, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 14 639 (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять дев`ять) гривень 30 копійок.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 5 березня 2021 року.

Головуючий А.В. Руденко