Рішення № 95365264, 22.02.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року справа № 580/5840/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А.В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Журжинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Журжинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення сорокової сесії сьомого скликання Журжинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області від 30.09.2020 №40-9/VІІ "Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства";

- зобов`язати відповідача відповідно до земельного законодавства надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з метою подальшої передачі у власність, яка розташована на території Журжинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки орієнтовною площею 10,00 га, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Журжинецької сільської ради. Відповідач рішенням №40-9/VІІ від 30.09.2020 відмовив позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Журжинці. Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що порушує його конституційне право на землю.

Ухвалою суду від 23.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Дослідивши доводи позивача, викладені у позовній заяві, подані письмові докази, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Журжинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області (відповідач у справі) із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки орієнтовною площею 10,00 га, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Журжинецької сільської ради.

Рішенням Журжинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області №40-9/VІІ від 30.09.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту, оскільки в адмінмежах Журжинецької сільської ради знаходиться пам`ятка археології національного значення - городище скіфського часу. Висновок, що дана земельна ділянка не відноситься до об`єктів історико-культурної спадщини, громадянином не надано. Сільська рада не володіє інформацією про території об`єктів історико-культурної спадщини.

Вважаючи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки протиправною, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельні правовідносини врегульовані Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1-3 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок передачі земель у приватну власність врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, згідно частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

На підставі частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При вирішенні спору суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2018 у справі №803/1183/17, від 15.09.2020 у справі №805/4560/17-а, що відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судами.

Так, Верховний Суд зазначив, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Судом встановлено, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що в адміністративних межах Журжинецької сільської ради знаходиться пам`ятка археології національного значення - городище скіфського типу.

За приписами статей 53, 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (частина друга статті 54 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 150 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 Земельного кодексу України) на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню, зокрема використання для особистого селянського господарства.

Згідно пункту «в» частини 4 статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно пункту «г» частини 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

За змістом вказаних норм земельна ділянка, на якій знаходиться городище скіфського типу, яке є пам`яткою археології національного значення, відноситься до земель історико-культурного призначення державної власності, та не може бути передана у власність громадян; до компетенції сільської ради не відноситься передання у власність чи користування фізичних чи юридичних осіб земель державної власності.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів.

Отже у разі підтвердження факту знаходження на земельній ділянці, дозвіл на розроблення проекту землеустрою просив надати позивач, городища скіфського типу, наявні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Проте підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є ненадання позивачем висновку, що дана земельна ділянка не відноситься до об`єктів історико-культурної спадщини, та відсутність про це відомостей у відповідача.

Щодо вказаної підстави, суд зазначає, що правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь регулюються Законом України від 8 червня 2000 року N 1805-III «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до історичних об`єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Згідно із статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про охорону культурної спадщини» інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

Кабінет Міністрів України Розпорядженням від 20 липня 1998 року № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» зобов`язав органи місцевого самоврядування та державної влади взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин; продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

Відповідно до частини другої статті 14 та статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його занесення до державного реєстру нерухомих пам`яток України підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 26.06.2018 у справі №914/582/17.

Суд зазначає, що стаття 118 Земельного кодексу України передбачає вичерпний перелік документів, які повинна подати особа для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, і який не передбачає надання висновку про те, що земельна ділянка не відноситься до об`єктів історико-культурної спадщини.

Отже обов`язок доведення цієї обставини покладений на орган, який надає відповідний дозвіл.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що на земельній ділянці, яку має намір отримати у власність позивач, розташована пам`ятка археології національного значення - городище скіфського часу, відтак не довів вказаної обставини.

Враховуючи викладене, рішення від 30.09.2020 №40-9/VІІ є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень є визнання її протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Абзацом 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки орієнтовною площею 10,00 га, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Журжинецької сільської ради та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Журжинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області від 30.09.2020 №40-9/VІІ "Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки орієнтовною площею 10,00 га, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Журжинецької сільської ради та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Зобов`язати Журжинецьку сільську раду Лисянського району Черкаської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки орієнтовною площею 10,00 га, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Журжинецької сільської ради.

Стягнути з бюджетних асигнувань Журжинецької сільської ради (с. Журжинці, Лисянський район, Черкаська область, 19321, код ЄДРПОУ 34056805) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Головуючий А.В. Руденко