Рішення № 95365055, 01.03.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3754/20

01 березня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Порплиці Т.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Ярош О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання неправомірною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради (далі – відповідач), в якому просить:

визнати неправомірною бездіяльність виконавчого комітету Тернопільської міської ради у формі нерозгляду звернення по суті від 05.05.2020 року;

зобов`язати виконавчий комітет Тернопільської міської ради розглянути по суті з прийняттям відповідного рішення на засіданні виконавчого комітету Тернопільської міської ради за участі ОСОБА_1 звернення від 05.05.2020 року;

стягнути в користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 05.05.2020 року, якою просив скасувати п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295 та вирішити питання передачі йому жилого приміщення по АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_1 висловив бажання бути присутнім при розгляді його звернення. Однак, упродовж тривалого часу порушене питання, що належить до компетенції виконавчого комітету Тернопільської міської ради, вирішено не було.

За таких обставин, позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, якою порушено його права, які підлягають відновленню, в тому числі, шляхом відшкодування моральної шкоди, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 26.11.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Ухвалою суду від 01.12.2020 року продовжено процесуальний строк усунення недоліків позовної заяви до 10 днів з моменту вручення даної ухвали.

Ухвалою суду від 17.12.2020 року звільнено позивача від сплати судового збору за подання даного позову. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На виконання вимог вказаної ухвали, виконавчим комітетом Тернопільської міської ради 29.12.2020 року подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що, враховуючи наявність обмежень у зв`язку із карантином, робота Тернопільської міської ради, її виконавчих органів проводилась дистанційно. Листом від 03.06.2020 року №6576/05 ОСОБА_1 повідомлено, що розгляд заявлених у зверненні від 05.05.2020 року вимог не належить до повноважень виконавчого комітету Тернопільської міської ради та відсутність підстав для його особистої участі у розгляді заяви. Позивача проінформовано, що скасування п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295, з урахуванням правової позиції Конституційного суду України, висловленої 16.04.2009 року по справі №7-рп/2009 та ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить до повноважень судових органів. Також, у відповідача не було правових підстав для задоволення прохання про передачу житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 у користування ОСОБА_1 , який на квартирному обліку при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради не перебуває. При цьому, позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками, зазначеними ОСОБА_1 у позові. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 22.01.2021 року ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Позивач в судовому засідання позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у позові та письмових поясненнях, просив задовольнити їх в повному обсязі. Наголосив, що в силу норм п.15 ч.1 ст.26, ч.9 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Така правова позиція узгоджується з рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 року по справі №7-рп/2009. Відтак, питання скасування п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295 належить до виключної компетенції Тернопільської міської ради. При цьому, питання про надання жилого приміщення підлягало розгляду на засіданні виконавчого комітету Тернопільської міської ради, пряме обмеження бути присутнім на якому в умовах пандемії відсутнє.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з мотивів наведених у відзиві та додаткових поясненнях. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на безпідставність таких, з огляду на відсутність порушеного права позивача. Зокрема, п.17 розділу 3 Положення про управління правового забезпечення, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 25.10.2019 року №7/39/19 управління наділено правом розгляду звернень фізичних та юридичних осіб. Позивачу надано відповідь листами від 03.06.2020 року №6576/05 про непідвідомчість розгляду заяви виконавчим комітетом та №6577/05 про відсутність підстав для запрошення його на засідання виконавчого комітету. Водночас аналогічні позовні вимоги уже були предметом судового розгляду у справі №500/1466/20, що свідчить про зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Тернопільської міської ради із заявою від 05.05.2020 року (а.с.9), в якій просив:

прийняти до розгляду дану заяву;

розглянути дану заяву в його особистій присутності на засіданні виконавчого комітету Тернопільської міської ради;

скасувати п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295;

передати йому житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 для користування.

Зокрема, п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295 задоволено клопотання адміністрації прокуратури Тернопільської області та зареєструвати в якості гуртожитку двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 34,0 кв.м. в яку поселення проводити за рішенням адміністрації прокуратури (а.с.51).

За результатами розгляду, ОСОБА_1 повідомлено про відсутність правових підстав для задоволення звернення листом від 03.06.2020 року №6576/05 з підстав непідвідомчості розгляду заяви виконавчому комітету Тернопільської міської ради, посилаючись на рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 року по справі №7-рп/2009 та ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (а.с.40), та листом від 03.06.2020 року №6577/05 стосовно особистої присутності на засіданні виконавчого комітету Тернопільської міської ради, з мотивів викладених у відповіді (а.с.39).

Не погодившись із бездіяльністю органу місцевого самоврядування, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року № 393/96 (далі – Закон №393/96) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (ч.1 ст.7 Закону №393/96).

Зокрема, ч.1 ст.18 Закону №393/96 передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

Відповідно до ч.1, 3 ст.15 Закону №393/96 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань і який наділений повноваженнями задовільнити чи відмовити по суті поставлених питань.

З матеріалів справи видно, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 05.05.2020 року, якою просив скасувати п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295 та вирішити питання передачі йому житлове приміщення по АДРЕСА_1 для користування. Також висловив бажання бути присутнім при розгляді його звернення.

Відповідно до ч.9 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Згідно з п.15 ч.1 ст.26 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009, закріплені у ст.144 Конституції України і ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування. В Законі встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (ст.25, ч.4 ст.59). У Законі передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (ч.9 ст.59, п.15 ч.1 ст.26).

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

З вказаного видно, що виконавчий комітет Тернопільської міської ради не наділений компетенцією скасовувати власне рішення, що не заперечується відповідачем.

Однак, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 05.05.2020 року, позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для його задоволення: листом від 03.06.2020 року №6576/05 з підстав непідвідомчості розгляду заяви виконавчому комітету Тернопільської міської ради та фактично вказане звернення розглянуто заступником міського голови - керуючим справами.

Також листом від 03.06.2020 року №6577/05, розглянуто звернення ОСОБА_1 від 05.05.2020 року, стосовно особистої присутності на засіданні виконавчого комітету Тернопільської міської ради, з мотивів викладених у відповіді.

При цьому, ч.3 ст.7 Закону №393/96 передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 05.05.2020 року в частині скасування п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295, оскільки вирішення зазначеного питання не належить до його повноважень, та необхідність відновлення порушених прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання виконавчий комітет Тернопільської міської ради переслати за належністю відповідному органу звернення ОСОБА_1 від 05.05.2020 року в частині скасування п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295 переслати за належністю для розгляду.

Посилання відповідача на зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами, оскільки аналогічні позовні вимоги уже були предметом судового розгляду у справі №500/1466/20, є помилковими. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року у вказаній справі позовну заяву ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання неправомірною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду. При цьому, ч.4 ст.240 КАС України, передбачено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку, що і було зроблено позивачем.

Водночас, оскільки питання передати житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 для користування, яке ставилось позивачем у зверненні від 05.05.2020 року, є наслідковим скасування п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295, що не входять до повноважень відповідача, зважаючи на зміст заявлених позовних вимог та підстави позову, суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави для зобов`язання відповідача розглянути дану заяву по суті з прийняттям відповідного рішення на засіданні виконавчого комітету Тернопільської міської ради за його особистої участі. Відтак вимоги ОСОБА_1 в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.18 Закону №393/96 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Частина 2 ст.25 Закону №393/96 визначає, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Згідно з ч.1, 2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз.2 п.5 постанови).

Суд зазначає, що позивач не надав жодних доказів та не навів обставин, які підтвердили б спричинення бездіяльністю відповідача моральних страждань позивачу. Позивач не обґрунтовує, яким чином дії відповідача унеможливили функціонування його особистості на конституційних засадах. Окрім цього, позивач ніяким чином не обґрунтовує суму моральної шкоди, яку просить стягнути з відповідача на його користь.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн. є необґрунтованою, а відтак у її задоволенні слід відмовити.

Положеннями ч.2 ст.9 КАС України визначено, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 05.05.2020 року в частині скасування п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295.

Зобов`язати виконавчий комітет Тернопільської міської ради переслати за належністю для розгляду звернення ОСОБА_1 від 05.05.2020 року в частині скасування п.44 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.03.2002 року №295.

В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 березня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Виконавчий комітет Тернопільської міської ради (місцезнаходження/місце проживання: вул. Листопадова 5,м. Тернопіль,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04058344);

Головуючий суддя Мандзій О.П.