Рішення № 95364706, 05.03.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2021 р. справа № 300/3984/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап`юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2020 ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного військового комісаріату (далі – відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31.07.2018 до 23.12.2020 в розмірі 362 849, 98 гривень щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення,.

04.01.2021 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до пункту 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно, в порушення норм Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.1995, внаслідок непроведення своєчасного, повного розрахунку при звільненні позивача стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2018 до 23.12.2020 в розмірі 362 849, 98 гривень.

Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у відзиві.

Позивач подав відповідь на відзив.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 21.07.2015 до 31.07.2018 проходив військову службу в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті.

Наказом Івано-Франківського обласного військового комісаріату (по строковій частині) за № 150 від 31.07.2018 позивача, звільненого наказом командування військ оперативного командування «Захід» (по особовому складу) за № 168 від 11.07.2018, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 31.07.2018.

Позивачу, на підставі рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду за № 300/2158/20 від 05.11.2020, за № 300/2289/20 від 13.11.2020 відповідачем виплачено, 26.11.2020, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 10.06.2015 до 31.07.2018 року та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 31.03.2018 в розмірі 28 909, 80 гривень.

Позивач, вважаючи, що внаслідок непроведення відповідачем своєчасного, повного розрахунку при його звільненні 31.07.2018 та здійснення такого розрахунку – 23.12.2020, то відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки на 877 календарних днів розрахунку при звільненні за період з 31.07.2018 до 23.12.2020 в розмірі 362 849, 98 гривень, звернувся до суду за даним адміністративним позовом.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Як встановив суд, з 31.07.2018 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу, тоді, як фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення проведено 23.12.2020.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, своєчасно не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно, одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Зі змісту статті 117 Кодексу законів про працю України є підстави для висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Така правова позиція висловлена Верховним Судому у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі за № 480/3105/19, провадження №К/9901/5696/20 та застосовна в даній адміністративній справі.

За такої правової позиції до обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

В даній адміністративній справі загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав, згідно з наказом Івано-Франківського обласного військового комісаріату (по строковій частині) за № 150 від 31.07.2018 (а. с. 12) та довідкою про нарахування доходу (а. с. 26) – 64 457, 55 гривень, з яких позивачу із затриманням до 23.12.2020 виплачено 28 909, 80 гривень, що складає 47, 82% від загального розміру належних до виплати в день звільнення, коштів.

Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача сума такого забезпечення за два місяці перед звільненням становила 25 238, 20 гривень, а саме: у травні 2018 року – 12 619, 10 гривень, у червні 2018 року – 12 619, 10 гривень (а. с. 25).

Розмір одноденного заробітку склав 413, 74 гривень (25 238, 20 гривень / 61 день).

Відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, 31.07.2018, позивача за неотриману грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення до 23.12.2020 (600 робочих днів). Середній заробіток позивача за час такої затримки складає 248 244 гривні.

Враховуючи, що розмір простроченої заборгованості за період затримки на 600 робочих днів складає 47, 82 % від загального обсягу належного розрахунку при звільненні, то підлягає стягненню середній заробіток за час такої затримки в сумах пропорційних відсотковому значенню розміру простроченої заборгованості, що складає 118 710, 28 гривень.

Таким чином, суд виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 118 710, 28 гривень середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 118 710, 28 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов позивача підлягає до задоволення частково.

Судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у справі відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного військового комісаріату щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Стягнути з Івано-Франківського обласного військового комісаріату (індекс 76021, вулиця Довженка, 21, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 07742609) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіть за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 118 710 (сто вісімнадцять тисяч сімсот десять) гривень 28 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остап`юк С.В.