Рішення № 95364636, 05.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2021 р. Справа№200/380/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області (84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) у якому просила:

- визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті на її користь недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , 1950 року народження, за період з 01.07.2014 по 15.04.2017;

- зобов`язати Управління пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області нарахувати та виплатити па користь ОСОБА_1 частину недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , 1950 року народження, за період з 01.07.2014 по 15.04.2017.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач зазначив, що є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 , у зв`язку з чим позивач звернулась до відповідача, на обліку якого востаннє перебував спадкодавець як внутрішньо переміщена особа та отримував пенсію, із заявою про виплату недоотриманої суми пенсії ОСОБА_2 , які залишились недоодержаними у зв`язку з її смертю. Позивачу було повідомлено, що на момент смерті у ОСОБА_2 залишились наявні суми недоотриманої пенсії, але включити суми до складу спадщини неможливо згідно ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що відповідачем порушено його право на спадщину, а тому у судовому порядку просить зобов`язати управління відповідача нарахувати та виплатити па користь ОСОБА_1 частину недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , 1950 року народження, за період з 01.07.2014 по 15.04.2017.

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що померла правом отримання пенсії за життя не скористалась, тому в даному випадку мають місце не суми пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, а право на пенсію, яке не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, яка мала таке право. За таких умов вважає, що у позивача відсутнє право на одержання сум невиплаченої пенсії померлого.

Ухвалою суду від 09.02.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є донькою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті матері позивач звернулась з заявою про відкриття спадкової справи для прийняття спадщини до Першої краматорської нотаріальної кантори.

16.04.2020 державним нотаріусом Першої краматорської нотаріальної кантори визнано ОСОБА_1 спадкоємцем майна померлої ОСОБА_2 та видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого оцінка спадкового майна склала 47503,06 грн.

16.04.2020 звернулась до управління ПФУ з заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 .

Разовим дорученням №469 відповідачем позивачу було виплачено недоотриману пенсію за дні життя померлого пенсіонера за період з 15.04.2017 по 31.03.2019 в розмірі 43275,58 грн.

01.10.2020 представником позивача було подано адвокатський запит до відповідача щодо обґрунтування виплати недоотриманої пенсії в неповному розмірі та надання інформації щодо зменшення суми виплати пенсії в порядку спадкування, періоду заборгованості з нарахованої пенсії, розміру нарахованої, але недоодержаної за дні життя пенсії померлого спадкодавця.

На назначений запит відповідачем було отримано відповідь, в якій зазначено, що відповідно до вимог ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» недоотримана пенсія виплачена в повному обсязі, заборгованості відсутня.

Від відповідача на адресу суду надійшла довідка від 15.02.2021, в якій визначено період заборгованості з пенсії перед померлою ОСОБА_2 з серпня 2014 року по березень 2019 року. Зазначено, що залишок недоотриманої пенсії на ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , розраховується за три роки перед днем звернення за недоотриманою пенсією по місяць смерті включно з 15.04.2017 по 31.03.2019 та складає 43275,58 грн. 08.07.2020 управлінням було виписане разове доручення № 469 на виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у сумі 43275,58 грн. 10.07.2020 недоотримана пенсія у сумі 43275,58 грн. була отримана через центральне відділення поштового зв`язку.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність відмови виплатити недоотриману пенсію спадкодавця за період з 01.07.2014 по 15.04.2017 позивачу.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно з ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі смерті пенсіонера.

Відповідно до ст.1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з положеннями ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно з ч.1 ст.91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Приписами ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Суд зазначає, що Цивільний кодекс України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів.

Положення ч.ч.2,3 ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю, а лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, матір позивача недоотримала пенсійні виплати не з власної вини, а внаслідок того, що проживала в районі проведення антитерористичної операції - в місті Донецьку.

Місто Донецьк внесений до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, додаток 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085.

Згідно з ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов`язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв`язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки пенсія матері позивача нарахована в розмірі та у відповідності до приписів пенсійного законодавства, проте не виплачена з незалежних ні від органу пенсійного фонду, ні від пенсіонера причин, то необхідно застосовувати приписи ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині виплати пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком.

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що у рішенні Верховного Суду від 20.02.2020 по справі №428/5418/18 суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що положення ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 як спадкоємець всіх прав та обов`язків померлої матері, ОСОБА_2 , має право на отримання недоотриманої спадкодавцем за життя суми пенсії.

Разом з тим, відповідач надав до суду докази існування заборгованості з пенсії перед померлою ОСОБА_2 з серпня 2014 року по березень 2019 року, разовим дорученням №469 відповідачем позивачу було виплачено недоотриману пенсію за дні життя померлого пенсіонера за період з 15.04.2017 по 31.03.2019, а відтак, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом:

- визнання протиправними дії Управління пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті на її користь недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , 1950 року народження, за період з 01.08.2014 по 15.04.2017;

- зобов`язання Управління пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області нарахувати та виплатити па користь ОСОБА_1 частину недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , 1950 року народження, за період з 01.08.2014 по 15.04.2017.

При вирішенні даної адміністративної справи суд також враховує висновки ЄСПЛ у рішенні Суханов та Ільченко проти України , в якому зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03, п.37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п.128, та "Беєлер проти Італії", п.119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п.74).

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС України).

Судом встановлено, що під час подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №Р24А850823347А80729 від 28.01.2021, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо викладеного у позовній заяві клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 гривень, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3).

З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до ч.ч.7,9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При цьому, покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст.139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зауважує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 по справі №826/9047/16.

Судом встановлено, що 28.09.2020 між адвокатом Сластніковою Ганною Олександрівною та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги (надалі - Договір).

Згідно п.3 Договору, предмет доручення та місце його виконання: досудова робота, складання та подання позовної заяви та процесуальних документів до неї, представництво в суді 1, 2 інстанцій, перед третіми особами.

Пунктом 6 Договору передбачено, що гонорар адвоката дорівнює 6000 грн.

На підтвердження виконання умов Договору, адвокатом надано до суду акт виконаних робіт за умовами договору від 28.09.2020 та розрахункову квитанцію серії АБУА №206963.

Згідно кошторису витрат до договору від 28.09.2020 адвокатом було надано наступні послуги:

-складання позовної заяви (6 годин) – 5400 грн.;

-подача позовної заяви – 100 грн. (витрати пов`язані з відправленням пакету документів до суду);

-участь у судовому засіданні – 500 грн.

Досліджуючи питання щодо співмірності розміру таких витрат із реальними адвокатськими послугами, наданими позивачу у цій справі, суд зазначає наступне.

Стосовно послуг з представництва інтересів в суді (участь у судовому засіданні) суд звертає увагу, що позовна заява розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін), тобто без проведення судового засідання.

Суд зазначає, що адвокатом до позовної заяви додано копії судових рішень. Суд враховує, що предмети позовів у всіх цих справах подібні та стосуються виплати недоотриманої за життя пенсіонера пенсії.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 6000 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

Враховуючи те, що наданими до суду доказами фактичний обсяг витрат на правову допомогу у даній адміністративній справі ОСОБА_1 не обґрунтовано у повному обсязі, позов задоволено частково, суд вважає, що понесені позивачем витрати є не співмірними із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. Відтак, з огляду на зазначені обставини справи та перелік, наданих адвокатом для Чистякової А.М. послуг, враховуючи задоволення позову частково, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 2000,00 грн., що відповідає складності справи та обсягу наданих представником послуг.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5, код ЄДРПОУ 23346787) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті на її користь недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , 1950 року народження, за період з 01.08.2014 по 15.04.2017.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області нарахувати та виплатити па користь ОСОБА_1 частину недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , 1950 року народження, за період з 01.08.2014 по 15.04.2017.

У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 630 грн. 60 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Повне судове рішення складено 05.03.2021.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька