Рішення № 95363110, 04.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2021 року м. Київ № 826/1616/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши, в порядку спрощеного провадження, адміністративну справу

за позовомНародного депутата України ОСОБА_1 до третя особа Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича Національне антикорупційне бюро Українипровизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Народний депутат України ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати відповідача вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Національне антикорупційне бюро України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що задля законного здійснення Національним антикорупційним бюро України оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод осіб, відповідач був зобов`язаний видати, але в порушення вимог чинного законодавства не видав, наказ відносно необхідності до початку досудового розслідування кримінальних правопорушень за ознаками передбаченими статтями 2661 та 3682 Кримінального кодексу України, попереднього встановлення фактів порушення антикорупційного законодавства, а саме: з`ясування достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення, Національним агентством з питань запобігання корупції у ході повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, для порушення кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтею 366і та статтею 3682 Кримінального кодексу України.

Як на обґрунтування наявності порушеного права позивач посилається на те, що оскаржувана бездіяльність відповідача ставить під загрозу національну безпеку, а позивач, як народний депутат, є одним з суб`єктів, який забезпечує національну безпеку та формує засади забезпечення національної безпеки, зокрема, в правоохоронній та антикорупційній сферах. Також позивач посилався на те, що з ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Бобровник О. В. від 15.12.2017 йому стало відомо що Національним антикорупційним бюро України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016000000003254 від 10.11.2016 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 3661 ч. 3 ст. 3682 Кримінального кодексу України.

Відповідач проти позовних вимог заперечив та надав суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з огляду на те, що у позовній заяві не наведено переконливих доводів та не надано доказів стосовно порушення прав, свобод та законних інтересів саме позивача у зв`язку з не виданням відповідачем наказу відносно необхідності до початку досудового розслідування кримінальних правопорушень за ознаками передбаченими статтями 2661 та 3682 Кримінального кодексу України, попереднього встановлення фактів порушення антикорупційного законодавства. Також відповідач зазначив про те, що позивач не має жодного процесуального статусу в кримінальному провадженні №42016000000003254, не допитувався і не був учасником інших слідчих та процесуальних дій у рамках проведення вказаного досудового розслідування.

Крім того, відповідач зазначив про те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку директора Національного антикорупційного бюро України видавати накази щодо наявності/відсутності правових підстав для початку детективом Національного бюро досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні, при цьому оскільки директор Національного антикорупційного бюро України не є ані детективом/слідчим, ані прокурором, у нього відсутні повноваження щодо видання відповідного наказу, оскільки обов`язок внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку розслідування належить виключно детективу Національного бюро та прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Позивачем надано суду відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що останнім часом вбачається стійка неправомірна тенденція внесення правоохоронними органами відомостей за статтями 3661 (Декларування недостовірної інформації) та статтею 3682 (Незаконне збагачення) Кримінального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, без жодних перевірок та відповідних висновків Національного агентства, яка є негативною для суспільства та свідчить про вибірковість і упередженість органів досудового розслідування, а також про невідповідність їх дій таким загальним принципам права, як верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, справедливість, невтручання у приватне життя. Також позивач зазначив про те, що посилався на відомості, які стали йому відомі з ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Бобровник О. В. від 15.12.2017, як на окремий приклад прояву відповідної тенденції.

Третьою особою надано пояснення щодо адміністративного позову в яких викладено позицію аналогічну позицію зазначеній відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, вони прийняті/вчинені/не вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, наданих йому повноважень, покладених на нього обов`язків, а по-друге, оспорюванні рішення, дія чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відповідачем було подано клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено право народного депутата України як суб`єкта владних повноважень на подання до суду адміністративного позову.

Враховуючи зазначені положення Кодексу адміністративного судочинства України позивач не позбавлений права на звернення до суду, а отже відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду, водночас він зобов`язаний довести наявність того, що оскаржувана бездіяльність відповідача є для нього юридично значимою, тобто такою, що має безпосередній вплив на його суб`єктивні права та обов`язки шляхом позбавлення можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку.

Як на обґрунтування наявності порушеного права позивач посилається на те, що оскаржувана бездіяльність відповідача ставить під загрозу національну безпеку, а позивач як народний депутат є одним з суб`єктів, який забезпечує національну безпеку та формує засади забезпечення національної безпеки, зокрема, в правоохоронній та антикорупційній сферах. Також позивач зазначив про те, що останнім часом вбачається стійка неправомірна тенденція внесення правоохоронними органами відомостей за статтями 3661 (Декларування недостовірної інформації) та статтею 3682 (Незаконне збагачення) Кримінального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, без жодних перевірок та відповідних висновків Національного агентства, яка є негативною для суспільства та свідчить про вибірковість і упередженість органів досудового розслідування, а також про невідповідність їх дій таким загальним принципам права, як верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, справедливість, невтручання у приватне життя.

Таким чином, позивачем не наведено, яким конкретно чином оскаржувана бездіяльність відповідача є юридично значимою для нього, а зазначено лише загальні висновки позивача щодо наявності певної тенденції щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за статтями 3661 (Декларування недостовірної інформації) та статтею 3682 (Незаконне збагачення) Кримінального кодексу України та про можливі наслідки відповідної тенденції. При цьому позивачем не наведено обґрунтування щодо підстав встановлення наявності відповідної тенденції та формування висновків щодо можливих її наслідків.

Також, позивач посилається на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Бобровник О. В. від 15.12.2017 йому стало відомо що Національним антикорупційним бюро України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016000000003254 від 10.11.2016 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 3661. ч. 3 ст. 3682 Кримінального кодексу України. Водночас, як не заперечується позивачем у відповіді на відзив вказані відомості його особисто не стосуються.

Крім того суд звертає увагу на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.10.2020 № 13-р/2020 статті 3661 Кримінального кодексу України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною та пунктом 2 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування" від 04.12.2020, № 1074-IX статтю 3661 виключено з Кримінального кодексу України

Рішенням Конституційного Суду України від 26.02.2019 №1-р/2019 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), статтю 3682 Кримінального кодексу України та вирішено, що стаття 3682 Кримінального кодексу України, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на зазначене, позивачем не наведено належного обґрунтування на підтвердження того, що оскаржувана можлива бездіяльність відповідача є юридично значимою для позивача, тобто такою, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки шляхом позбавлення можливості реалізувати належне право або шляхом покладення будь-якого обов`язку, а отже у відповідні вимоги не спрямовані на захист порушених праві, свобод та інтересів з огляду на що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246, 262, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Народного депутата України Мосійчука Ігора Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича (03035, м. Київ, вул. Сурикова, 3), третя особа Національне антикорупційне бюро України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов