Рішення № 95359481, 03.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 березня 2021 р. Справа № 120/8432/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військова частина 3028 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини 3028 Національної гвардії України (далі – в/ч 3028 НГ України, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов`язати останнього виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 5345,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу командира в/ч 3028 НГ України (по стройовій частині) від 28.12.2018 № 337, позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення починаючи з 29.12.2018. Так, позивач наголошує, що відповідно до пункту 242 Указу Президента України від 10.02.2008 № 1153/2008 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням. Отже, на день звільнення з військової служби, з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Як зазначає позивач, після звернення до відповідача з вимогою виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, 21.10.2020 відповідачем, за результатами вказаного звернення, зокрема повідомлено про проведення та направлення відповідних розрахунків до ЗТУ НГУ від 16.10.2020. Разом з тим, як стверджує позивач, станом на дату подання позовної заяви, повного розрахунку в частині нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, за період проходження ним військової служби у в/ч 3028 НГ України, не відбулося. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами ч. 4 ст. 229 КАС України в разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою суду від 04.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Також цією ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення наявного у матеріалах справи, відповідний процесуальний документ - ухвалу про відкриття провадження у справі від 04.01.2021, відповідач отримав 14.01.2021, проте своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

За змістом ч. 4 ст. 159, ч. 6 ст. 162 КАС України подання заяви по суті справи є правом учасників справи. Однак, у разі ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином неподання відповідачем відзиву на позовну заяву не є перешкодою для розгляду даної адміністративної справи.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи позивача, викладених у позовній заяві, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3028 НГ України.

Наказом командира військової частини 3028 (по стройовій частині) від 28.12.2018 за № 337 старшину ОСОБА_1 , старшого інструктора (з водіння) автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 2-го батальйону оперативного призначення, звільненого з військової служби в запас Збройних Сил України, наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 27.12.2018 за № 86 по особовому складу відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "а" (у зв`язку з закінченням строку контракту), з 29.12.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як встановлено судом, 21.09.2020 позивач звернувся із письмовою заявою до відповідача з вимогою виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, за результатами розгляду якої відповідачем листом від 21.10.2020 № 1627 повідомлено про те, що відповідні розрахунки були проведенні та направленні до ЗТУ НГУ від 16.10.2020. Окрім цього, відповідачем також надано позивачу довідку № 2/124 про вартість речового майна, що належить до видачі, за змістом якої вбачається, що сума грошової компенсації позивача визначена у розмірі 5345,76 грн.

Разом з тим, вказана сума грошової компенсації станом на дату розгляду даної справи відповідачем не була виплачена, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України: визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей; встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту; гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до ст. 1 якого, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, головою Служби зовнішньої розвідки України, головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Так, відповідно до п. 3 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна згідно норм забезпечення в разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п. 4 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) за наказом командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з п. 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за № 475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Порядку № 178.

Відповідно до абз.1 та 3 п. 242 Положення № 1153 (дія якого відповідно до п. 3 поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України), згідно із якими, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Окрім того, така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 по справі № 814/1113/16, від 23.04.2020 по справі № 815/4775/17, а також від 30.06.2020 по справі № 0840/2883/18, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У той же час, за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (К/9901/38716/18) та від 17.01.2019 у справі № 822/2309/17 (К/9901/20221/18), застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

При цьому, питання правомірності нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно висвітлено і у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021 у справі № 560/4259/20, від 10.02.2021 у справі № 120/3050/20-а, від 04.02.2021 у справі № 240/8727/20, тощо.

Таким чином, позивач як військовослужбовець відповідно до пункту 3 Порядку № 178 має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яка має бути виплачена відповідачем на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Так, відповідно до довідки № 2/124 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становить 5345,76 грн.

При цьому, станом на момент виключення позивача зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість зі сплати речового майна в сумі 5345,76 грн., яку останнім виплачено не було.

В той же час, факт невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно підтверджується і у листі від 21.10.2020 вих. № 1627, у якому значиться про вчинення дій щодо направлення до ЗТУ НГУ від 16.10.2020 відповідних розрахунків, позаяк доказів безпосередньої виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно відповідач не навів та відповідних доказів не надав.

Тобто, суд констатує відсутність проведення позивачу виплати компенсації за неотримане речове майно, яке має бути виплачена відповідачем на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідно до пункту 3 Порядку № 178.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07.02.2008 року, пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011 року, пункт 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

З урахуванням того, що відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих Законом № 2011-XII та Порядком № 178, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини, відповідач протиправно не здійснив належних розрахунків щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно, передбаченої Законом № 2011-XII та Порядком № 178.

За сукупністю наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу у день виключення зі списків особового складу військової частини грошової компенсації за неотримане речове майно та, відповідно, про наявність підстав для зобов`язання військової частини 3028 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 5345,76 грн.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Втім, при вирішенні цієї справи суд враховує, що відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву не подав та належними і допустимими доказами доводів позивача не спростував, що вказує на невиконання ним свого процесуального обов`язку доводити правомірність вчинених ним дій.

В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів позивача та враховуючи відсутність заперечення відповідача щодо позову, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3028 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину 3028 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в розмірі 5345,76 грн. (п`ять тисяч триста сорок п`ять гривень сімдесят шість копфйок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина 3028 Національної гвардії України (22400, Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, вул. І. Мазепи, 46, код ЄДРПОУ: 08803655)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович