Рішення № 95355752, 05.03.2021, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/4938/20

2/583/236/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2021 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Ярошенко Т.О.

за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження в залі суду в м. Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 ) до Військової частини 2276 Національної гвардії України (код ЄДР 14323534; місцезнаходження с. Климентове, вул. Дачна, 9 , Охтирський район, Сумська область) про визнання незаконним та скасування протокольного рішення житлової комісії про зняття з квартирного обліку та зобов`язання поновлення на квартирному обліку,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

31.12.2020 року до суду звернувся представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Цуркан В.І. із вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 17.05.1993 року позивач, який на даний час є пенсіонером за вислугою років, проходив військову службу на посаді командира військової частини 2276 Національної гвардії України, що дислокується в місті Охтирка Сумської області. З 1999 року ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку як особа, що потребує першочергового отримання житла. Протокольним рішенням житлово - побутової комісії ГУ ВВ МВС України від 28.01.2005 року №1 двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , передана у користування ОСОБА_1 разом з членами його родини, із зняттям з квартирного обліку. 15.07.2005 року протокольним рішенням житлово - побутової комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України № 7 вказана квартира включена до числа службових та надана ОСОБА_1 у постійне користування. На підставі ордеру на житло від 29.09.2005 року № 34 у спірну службову квартиру був заселений ОСОБА_1 разом з родиною у складі дружини ОСОБА_2 , яка на даний час померла, сина ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина ОСОБА_5 . Вказана службова квартира є основним та єдиним житлом позивача та членів його родини. В ході розгляду Охтирським міськрайонним судом Сумської області цивільної справи за позовом Головного управління Національної гвардії України до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та неповнолітнього ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням, та примусове виселення без надання іншого житла, позивачу стало відомо про те, що протокольним рішенням військової частини 2276 Національної гвардії України від 29.01.2018 року № 2 його було знято з квартирної черги з подальшим вирішенням питання щодо звільнення службового житла та передачі квартири у розпорядження військової частини.

Посилаючись на вищевикладене, враховуючи, що позивач та члени його родини є особами, яким законом надані гарантії при вирішенні питання про їх вселення із службового житла, представник позивача просив визнати незаконним та скасувати протокольне рішення житлово - побутової комісії військової частини 2276 Національної гвардії України від 29.01.2018 року № 2 в частині затвердження рішення щодо зняття з квартирної черги ОСОБА_1 з подальшим вирішенням питання щодо звільнення службового житла та передачі його у розпорядження військової частини; зобов`язати житлово - побутову комісію військової частини 2276 Національної гвардії України поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку військової частини 2276 Національної гвардії України з поновленням у квартирній черзі, починаючи станом з 29.01.2018 року.

Процесуальні дії та аргументи учасників справи.

05.01.2021 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області справу призначено до судового розгляду у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 66).

03.02.2021 року на адресу Охтирського міськрайонного суду надійшов відзив військової частини 2276 Національної гвардії України, в якому позов не визнала та зазначила, що рішеннями судів в справі № 583/3467/18 – рішення Охтирського міськрайонного суду від 16.04.2019 року, постанова Сумського апеляційного суду від 14.05.2019 року та постанова Верховного суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2020 року, які набрали законної сили, крім іншого встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради № 125 від 20.03.2002 року про надання ОСОБА_1 у постійне користування квартири, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26.03.2002 року отримали свідоцтво про право власності на житло, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 62,1 кв.м. Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.04.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Лебєдєвою Л.М. вищевказана квартира була продана. Зазначає, що позивач помилково стверджує про необхідність застосування до спірних правовідносин наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року за № 380. Як зазначено судом в справі № 583/3467/18, на які посилається позивач доведено, що на підставі протоколу № 7 рішення житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України від 15.07.2005 року і протоколу № 6 рішення житлово-побутової комісії частини 2276 від 11.07.2005 року командиру військової частини 2276 полковнику ОСОБА_1 було надано службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 . Дана квартира була надана виключно на час проходження військової служби з метою наближення до місця служби. Житлово-побутовою комісією військової частини 2276 помилково та з порушенням норм ст.35 Житлового кодексу України позивача взято на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, що було виправлено прийняттям протокольного рішення № 2 житлово-побутової комісії військової частини 2276 Національної гвардії України від 29.01.2018 року. В тексті оскаржуваного позивачем протокольного рішення № 2 житлово-побутової комісії військової частини 2276 Національної гвардії від 29.01.2018 року зазначено,що підставою зняття є саме отримання відомостей про отримання позивачем за попереднім місцем служби квартири АДРЕСА_3 . З огляду на викладене та згідно п.15 Порядку № 1081 і п.2.9 Інструкції № 278, рішення житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України від 15.07.2005 року і протоколу № 6 рішення житлово-побутової комісії військової частини 2276 від 11.07.2005 року щодо надання службового житла є правомірними. З огляду на вищевикладене просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

22.02.2021 року на адресу Охтирського міськрайонного суду від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Цуркана Віктора Івановича надійшла відповідь на відзив відповідача в якій зазначив, що зі сторони відповідача є намір відмежуватися від належної правової відповідальності, не дотримання норм і вимог чинного законодавства та намагання ухилитися від справедливого розгляду цивільної справи за ініційованими та заявленими позовними вимогами. Вважає, що позивач ОСОБА_1 обрав належний спосіб захисту порушеного права і за наслідками розгляду справи просить позовні вимоги задовільнити. Крім того, просить вирішити питання стосовно судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України, а також судових витрат понесених позивачем за професійну правничу допомогу.

Відповідач подав до справи заяву про встановлення юридичного факту, а саме знаходження у користуванні (володіння) ОСОБА_1 будинку в АДРЕСА_5 а також клопотання про витребування доказів, а саме від позивача та Охтирської міської ради інформацію про місце та термін роботи ОСОБА_1 в КП «Бюро технічної інвентаризації та архітектурно-планувальних робіт», а також про знаходження позивача на обліку громадян потребуючих поліпшення житлових умов за місцем роботи та за місцем проживання, які ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 04.02.2021 року залишені без задоволення.

Крім того, ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 04.02.2021 року клопотання Військової частини 2276 Національної гвардії України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін залишено без задоволення.

01.03.2021 року до суду від Військової частини 2276 Національної гвардії України надійшла заява про відвід судді Ярошенко Т.О., яку мотивує тим, що суддя відмовляє відповідачу в задоволенні клопотань, що свідчить про упередженість та необ`єктивність судді.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 02.03.2021 року у відповідності до ст. 40 ЦПК України справу передано для визначення складу суду для розгляду заяви про відвід судді у зв`язку з необгрунотованим відводом.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 04.03.2021 року військовій частині 2276 Національної гвардії України відмовлено в задоволенні заяви.

Враховуючи, що від Військової частини 2276 Національної гвардії України надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, однак судом залишено без задоволення, враховуючи, що дана справа по суті є малозначною, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають розгляду справи за правилами загального позовного провадження, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження сторонами не надано, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, вказана справа відноситься відповідно до положень ст. ст. 19, 274 ЦПК України до малозначних справ, її розгляд визначено судом в ухвалі про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позивачем відповідно до положень ЦПК України надано в повному обсязі необхідні докази в обґрунтування позову, інших клопотань щодо надання чи витребування доказів сторонами не заявлялося, суд не знаходить підстав для переходу до розгляду справи в порядку загального провадження та вважає можливим розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до положень ст. ст. 277-279 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки, Охтирським міськрайонним судом Сумської області не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

З огляду на те, що згідно із частиною першою статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, така інформація оприлюднюється на офіційному веб-порталі судової влади України.

Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини і не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В розумінні ч. 6 ст. 279 ЦПК України характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Оскільки, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, прийшов до наступного висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви суду.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 17.05.1993 року проходив військову службу у військовій частині 2276, що розташована в м. Охтирка Сумської області, на посаді командира частини.

Згідно з витягом з протоколу № 1 засідання житлово-побутової комісії Головного управління внутрішній військ МВС України від 28.01.2005 року затверджено рішення житлово-побутової комісії військової частини 2276 стосовно надання двокімнатної квартири АДРЕСА_6 полковнику ОСОБА_1 на родину складом 2 особи (а.с.16).

Протоколом № 6 засідання житлово-побутової комісії військової частини 2276 від 11.07.2005 року, затверджено рішення житлово-побутової комісії військової частини 2276 щодо надання службової двокімнатної квартири АДРЕСА_6 полковнику ОСОБА_1 , 1955 року народження, який служить у Збройних силах з 1974 року, займає посаду командира частини, є ветераном Збройних сил для своєчасного виконання службових обов`язків та підтримання високої боєготовності частини (а.с.17).

15 липня 2005 року протоколом № 7 засідання Житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України задоволено клопотання житлово-побутової комісії військової частини 2276 щодо включення до службової двокімнатної квартири АДРЕСА_6 та надання її полковнику ОСОБА_1 на родину складом 2 особи, у тому числі: він та дружина ОСОБА_2 на час проходження служби та з метою приближення до місця служби (а.с.18).

05.08.2005 року комісією у складі голови житлової комісії капітана ОСОБА_8 , членів комісії майора ОСОБА_9 , майора ОСОБА_10 , капітана Гончарова С., старшого лейтенанта ОСОБА_11 , лейтенанта ОСОБА_12 , секретаря житлової комісії ОСОБА_13 складено акт перевірки житлових умов позивача (а.с.19).

29 вересня 2005 року ОСОБА_1 на родину у складі двох осіб, у тому числі і його дружині – ОСОБА_2 , виконавчим комітетом Охтирської міської ради надано ордер на службову двокімнатну квартиру житловою площею 28,11 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с.20, 21).

Наказом № 92 від 29.04.2014 року тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини 2276 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України за віком з правом носіння військової форми одягу наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 11.04.2014 року № 34 о/с відповідно до пункту 6 «в» статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вислуга років на 29.04.2014 року у календарному обчисленні 40 років 08 місяців 08 днів (а.с.22).

Згідно витягу із протоколу № 2 засідання житлово-побутової комісії військової частини 2276 від 29.01.2018 року затверджено рішення житлово-побутової комісії військової частини 2276 стосовно зняття з квартирної черги ОСОБА_1 з подальшим вирішенням питання щодо звільнення ним службового житла та передачі його в розпорядження військової частини (а.с.25).

Згідно з даними сформованого 25 травня 2018 року Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником квартири загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 28,11 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є Держава в особі Міністерства внутрішніх справ - Головне Управління національної гвардії (а.с. 34).

З довідок Приватного підприємства «Жилкомсервіс» від 20.09.2017 року та 08.10.2018 року № 716 вбачається, що позивач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та має склад сім`ї : син ОСОБА_3 , 1980 року народження, донька ОСОБА_6 , 1974 року народження та онук ОСОБА_7 , 2012 року народження (а.с.26, 35).

З висновку Органу опіки і піклування (виконавчий комітет) Охтирської міської ради від 06.12.2018 № 01-22/3737 вбачається, що під час обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що малолітня дитина зареєстрована разом з матір`ю ОСОБА_6 , встановлено наявність у вказаній квартирі спального місця дитини, його одягу та взуття, дитячих книг та іграшок, продуктів харчування. Зі слів матері дитини ОСОБА_6 вони разом із сином проживають за вказаною адресою, але в окремі дні проживають за місцем мешкання батька дитини та інколи у вихідні дні від`їжджають до с. Хухра Охтирського району (а.с.36).

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів органів внутрішніх справ (а.с.15).

Згідно з рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16.04.2019 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду Сумської області від 15.08.2019 року та постановою Верховного Суду від 10.04.2020 року, в задоволенні позову Головного управління Національної гвардії України до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в особі його законного представника ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_14 , Орган опіки і піклування виконавчого комітету Охтирської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням та примусове виселення без надання іншого житла – відмовлено (а.с. 37-63).

Мотиви суду.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Положеннями статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зокрема такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі ОСОБА_15 проти Сполученого Королівства від 13 травня 2008 року, рішення у справі Кривіцька та Кривіцький проти України від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 12 цього Закону військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 серпня 2006 року затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (Порядок).

Даний Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей (п.1 Порядку).

Згідно з пунктом 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Відповідно до положень пункту 24 цього Порядку військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини; у рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім`ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства. Датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік.

Пунктом 29 Порядку передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Пунктом 30 Порядку передбачено, що військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а отже і на залишення на обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2020 року у справі №487/5835/17, від 01.04.2020 року у справі № 638/5769/18, від 08.04.2020 року у справі №683/2197/18, від 19.05.2020 року у справі №683/2198/18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено в ході судового розгляду, позивач, як військовослужбовець має вислугу понад 20 років (40 років 08 місяців 08 днів), перебував на квартирному обліку військовослужбовців військової частини А2276, не реалізував своє житлове право передбачене ч.1 ст.12 Закону №2011-ХІІ не із своєї вини, звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України за віком.

За таких обставин рішення житлово-побутової комісії військової частини 2276 стосовно зняття з квартирної черги ОСОБА_1 з подальшим вирішенням питання щодо звільнення ним службового житла та передачі його в розпорядження військової частини суперечить положенням ст.47 Конституції України, ч.1 ст.12 Закону №2011-ХІІ та п.3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1081, а отже є незаконним та підлягає скасуванню, ОСОБА_1 належить поновити на квартирному обліку.

Висновок суду.

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, визнання незаконним та скасування протокольного рішення житлово - побутової комісії військової частини 2276 Національної гвардії України від 29.01.2018 року № 2 в частині затвердження рішення щодо зняття з квартирної черги ОСОБА_1 з подальшим вирішенням питання щодо звільнення службового житла та передачі його у розпорядження військової частини та зобов`язання житлово – побутової комісії військової частини 2276 Національної гвардії України поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку військової частини 2276 Національної гвардії України з поновленням у квартирній черзі, починаючи станом з 29.01.2018 року.

Щодо судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України) та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

В силу ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`ятнадцяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності, що діє у цивільному процесі, знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

На виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України представник позивача надав договір про правничу допомогу від 31.12.2021 року, розрахункову квитанцію від 31.12.2020 року в сумі 5000 грн. та акт приймання – передачі (звіт) виконаних робіт за договором про правничу допомогу (детальний опис) від 19.02.2021 року.

Копія вказаних документів направлена в установленому законом порядку відповідачу, про що в справі маються докази (а.с.140), однак відповідач не надав жодних заперечень щодо витрат на правничу допомогу в зазначеному розмірі.

З урахуванням складності справи, її значенням для позивача, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання таких робіт, а також враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, з урахуванням принципу розумності та справедливості, пропорційності, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача розмір таких витрат є обґрунтованим, а тому наявні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача на користь позивача в розмірі 5000 грн.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 13, 12, 76-89, 141, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати протокольне рішення житлово - побутової комісії військової частини 2276 Національної гвардії України від 29.01.2018 року № 2 в частині затвердження рішення щодо зняття з квартирної черги ОСОБА_1 з подальшим вирішенням питання щодо звільнення службового житла та передачі його у розпорядження військової частини.

Зобов`язати житлово – побутову комісію військової частини 2276 Національної гвардії України поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 ) на квартирному обліку військової частини 2276 Національної гвардії України (код ЄДР 14323534; місцезнаходження с. Климентове, вул. Дачна, 9 , Охтирський район, Сумська область) з поновленням у квартирній черзі, починаючи станом з 29.01.2018 року.

Стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України (код ЄДР 14323534; місцезнаходження с. Климентове, вул. Дачна, 9 , Охтирський район, Сумська область) в доход держави судовий збір в розмірі 908 грн., отримувач коштів: ГУК у м.Києві /м.Київ/22030106, Код отримувача: 37993783, Банк отримувача: Казначейство України(ел.адм.подат.), Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106 Найменування податку: судовий збір (стягувачем є Державна судова адміністрація України).

Стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України (код ЄДР 14323534; місцезнаходження с. Климентове, вул. Дачна, 9 , Охтирський район, Сумська область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 ) судові витрати в розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено 05.03.2021 року.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду: Т.О.Ярошенко