Ухвала суду № 95353438, 05.03.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/2482/21 2-з/335/47/2021

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2021 року м.Запоріжжя

Суддя Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя Адєксєєнко А.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просить стягнути зі ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 345 173 гривень та понесені судові витрати.

Одночасно з позовом позивач подав заяву про забезпечення позову. В якості забезпечення вказаного позову, ОСОБА_1 просить суд накласти арешт на Ѕ частину нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21549693), яке належать на праві власності ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви зазначив, що він неодноразово звертався до відповідача з приводу виконання обов`язку за укладеним договором позики. Проте відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань у зв`язку з чим наразі заборгованість за договором позики складає 345 173, 53 гривень. Згідно умов боргової розписки складеної відповідачем вбачається, що позика може бути повернута при продажу комерційної нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником Ѕ частини якої є відповідач.

Як стало відомо заявнику, ОСОБА_2 видано довіреність на представника ОСОБА_3 за реєстровим номером №252 від 25.02.2021, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О. Зі змісту вказаної довіреності вбачається, що відповідач уповноважив представника на здійснення дій щодо управління, здачі в оренду та вирішення питань, пов`язаних з експлуатацією належної відповідачу Ѕ частини нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи зазначені обставини, а також той факт, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань за борговою розпискою ОСОБА_1 зазначає, що існують підстави вважати, що відповідач ОСОБА_2 спробує відчужити належне їй майно на користь третіх осіб, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Зі змісту заяви вбачається, що заявник просить суд забезпечити позов у межах 345 173, 53 гривень, для можливого виконання рішення про стягнення зазначеної суми, у разі ухвалення такого.

Отже, з огляду на предмет позову, накладення арешту на нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 на думку заявника є співмірним із заявленими позовними вимогами, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав заявника.

Розглянувши вказану заяву та оцінивши додані до неї матеріали в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 ч. 1 ст.150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Судом встановлено, що на даний час між сторонами виник спір з приводу заборгованості за договором позики, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 . В той час ціна позову зазначена заявником 345 173,53 гривні, що є співмірним із захистом тих прав, про які просить заявник ОСОБА_1 .

Заявник вважає, що оскільки ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов`язань з повернення заборгованості за договором позики є вірогідність того, що відповідач може перепродати нерухоме майно, яке належить їй на праві приватної власності, що суттєво ускладнить або зробить неможливим виконання можливе рішення суду про задоволення позову.

На підтвердження вказаних обставин, заявником надано суду відповідні докази.

З наданих до заяви документів вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме Ѕ частина нежитлового приміщення, розташованого за адресою: : АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про реєстрацію прва власності на нерухоме майно №16590281 від 02 липня 2010 року.

У заяві про забезпечення позову наведено обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову та доведено обґрунтоване припущення позивача про можливість відчуження відповідачем нерухомого майна до ухвалення судового рішення у цій справі, що може значно утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог.

Також, суд враховує, що відповідно до роз`яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про осіб відповідачів, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання у право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «Агосі проти Сполученого Королівства» від 24.10.1988 року «Agosi v. UK»). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справах «ОСОБА_4 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy),заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25.10.2012 року).

Європейський Суд з прав людини також наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10.05.2007 року).

Європейський Суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52).

Перевіривши матеріали справи і заяву про забезпечення позову та оцінивши надані докази, а також враховуючи, що заява подана з додержанням вимог статті 151 ЦПК України, а заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно є видом забезпечення позову, передбаченого ст. 150 ЦПК України і відповідають предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Отже суд вважає, що можливе відчуження нежитлового приміщення може утруднити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, то звернувшись до суду із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, заявником належним чином обґрунтовано та доведено необхідність застосування такого заходу як накладення арешту на майно з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає задоволенню у повному обсязі.

Підстав для застосування зустрічного забезпечення суд не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 149-153, 259-261 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити повністю.

Накласти арешт на Ѕ частину нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21549693), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Копію ухвали суду для негайного виконання направити заявнику, особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, а також до відповідних компетентних органів для вжиття відповідних заходів.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції – Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя, шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвалу видано 05.03.2021 року.

Строк пред`явлення ухвали до виконання до 06.03.2024 року.

Суддя А.Б. Алєксєєнко