Рішення № 95352516, 05.03.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/653/20

Провадження №2/523/180/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2021 р.Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді - Бузовського В. В.,

при секретарі - Петровської О.П.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Одесі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод в праві розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та просив усунути перешкоди в праві розпорядження майном шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовує тим, що відповідачка ОСОБА_2 не виконала умови кредитного договору, укладеного між нею та ПАТ «УкрСиббанк», право вимоги по якому перейшло до ТОВ «Кей-Колект», до якого на підставі умов договору іпотеки перейшла у власність квартира АДРЕСА_1 . На теперішній час в квартирі зареєстровані відповідачі по справі. Позивач вважає, що відповідачі втратили право користування зазначеною вище квартирою. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с.179).

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про місце та час розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.175,176,177,178), причини неявки не повідомляли, заяви про розгляд справи у їх відсутність не надходило. Представник відповідачки ОСОБА_2 надав до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на його безпідставність та недоведеність. (а.с.82-85).

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Так встановлено, що 17.12.2007р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір за умовами якого Банк зобов`язався надати ОСОБА_4 кредитні грошові кошти в розмірі 60 000 дол. США, з виплатою 12,90% річних, строком користування до 17.12.2037р. (а.с.15).

Також, з метою забезпечення належного виконання вказаного вище кредитного договору між Банком та ( ОСОБА_5 17.12.2007р. був укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., реєстровий №7720, згідно якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 (а.с.16-18).

12.12.2011р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу №1, а саме купівля-продаж прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за вказаним вище кредитним договором (а.с.19-22).

12.12.2011р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, в тому числі і за вказаним вище іпотечним договором (а.с.23-25).

На підставі Договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, який посвідчений 12.12.2011 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, реєстровий №5207-5208, за ТОВ «Кей-Колект» було проведено реєстрацію права власності на іпотечну квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.10.2019р. Тобто, ТОВ «Кей-Колект» набуло право власності на іпотечну квартиру шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку (а.с.26).

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР(постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Згідно ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).

За приписами частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою другою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, виходячи зі змісту норм процесуального права, саме на позивача покладається обов`язок доведеності позовних вимог з приводу порушення його права власності з боку відповідачів.

У даній справі, ТОВ «Кей-Колект», яке набуло право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявляє про те, що відповідачі не мають право користування квартирою, оскільки Банк є її власником.

Як було зазначено вище, державним реєстратором на підставі умов договору іпотеки право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до позивача в позасудовому порядку.

Отже, при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель ТОВ «Кей-Колект» було обізнано про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 , зокрема про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто мали можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном.

Тобто, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Однією із підстав для зняття з реєстраційного обліку осіб, в силу ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Як встановлено з матеріалів цивільної справи відповідачі на теперішній час продовжують проживати у спірній квартирі. Питання про їх виселення, з підстав передбачених ст.109 ЖК УРСР та ст.40 Закону України «Про іпотеку» позивач перед судом не ставить. Проте, посилаючись на вказані норми права просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, знявши їх з реєстраційного обліку. Разом з тим, з боку позивача суду не надано обґрунтувань та належних доказів, які б вказували, що відповідачі втратили право користування квартирою не виселившись із неї. При цьому суд наголошує, що припинення права власності на квартиру в позасудовому порядку, а саме факт переходу права власності від однієї особи до іншої не може бути єдиною та достатньою підставою для підтвердження наявності припинення підстав на право користування квартирою, яке пов`язується законом з іншими підставами та умовами. Відтак, правових підстав для зняття з реєстраційного обліку суд на теперішній час не вбачає.

Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, поведінку учасників правовідносин, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Щодо підстав зазначених у відзиві представником відповідача на позовну заяву, то такі судом відхиляються, так як ґрунтуються на правомірності виникнення у ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру, та не відноситься до підстав та предмету даної справи. Отже є безпідставними.

Керуючись ст. ст. 12,81,89,141,263-265 ЦПК України, ст.391 ЦК України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», -

ВИРІШИВ:

В позові товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” (01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, кор. «В», поверх 4, каб. 402) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), про усунення перешкод в праві розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.03.2021 року.

Суддя: