Рішення № 95342799, 18.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2021Справа № 914/955/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до 1) Приватного підприємства «Біола»

2) Львівської обласної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Управління майном спільної власності Львівської обласної ради

про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності

за участю представників сторін:

від прокуратури Вакулюк Д.С. (посвідчення № 058177 від 01.12.2020)

від позивача не з`явились

від відповідача-1 Євстратенко С.Ю. (адвокат на підставі ордеру КВ № 422722 від 17.09.2020)

від відповідача-2 не з`явились

від третьої особи Горак Я.П. (у порядку самопредставництва)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2020 року Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради (далі - позивач) до Приватного підприємства «Біола» (далі - відповідач-1, ПП «Біола») про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності.

В обґрунтування поданого ним позову позивач вказав, що в межах господарської справи № 910/3581/17 встановлено факт перебування спірного нерухомого майна у комунальній власності територіальної громади м. Львова, а також ту обставину, що вказане майно вибуло з володіння власника - Львівської міської ради поза його волею. Прокурор посилався, у тому числі, на ст. 388 Цивільного кодексу України, положення якої регламентують право власника на витребування майна від добросовісного набувача, а також на роз`яснення, наведені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно з якими не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Вважаючи, що права держави порушені, прокурор звернувся до суду з даним позовом та просив суд:

- витребувати з приватної власності ПП «Біола» до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівлі пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення літ. А-3, загальною площею 432,3 кв.м. на вул. Устяновича, 14 у місті Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117364446101;

- скасувати державну реєстрацію права власності ПП «Біола» на вищевказану будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення.

12.06.2020 прокурор подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 503163 від 04.02.2009, видане Львівською обласною радою на будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14, загальною площею 432,3 кв. м.;

- витребувати з приватної власності ПП «Біола» до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення літ. А-3 загальною площею 432,3 кв.м. на вул. Устияновича 14 у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117364446101;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП «Біола» на вищевказану будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.07.2020 вищевказану заяву прокурора про зміну предмету позову було прийнято судом до розгляду; залучено до участі у справі як відповідача, Львівську обласну раду (далі - відповідач-2); залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (далі - третя особа, Управління); ухвалено матеріали справи № 914/955/20 передати для розгляду до Господарського суду міста Києва за правилами виключної підсудності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 914/955/20 передано на розгляду судді Удалової О.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 справу № 914/955/20 прийнято до свого провадження суддею Удаловою О.Г., підготовче засідання призначено на 24.09.2020.

18.09.2020 до суду надійшло подане позивачем клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програми Microsoft Teams у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду від 23.09.2020.

21.09.2020 до суду надійшов поданий відповідачем-1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає, а тому просив суд у його задоволенні відмовити.

22.09.2020 до суду надійшов поданий відповідачем-2 відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим та безпідставним, а також заявленим поза межами строку позовної давності, а тому просив суд у його задоволенні відмовити.

24.09.2020 суд відклав підготовче засідання на 20.10.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 викликано Першого заступника прокурора Львівської області, як процесуального позивача, Львівську міську раду, як позивача, Львівську обласну раду, як відповідача-2, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, як третю особу, у наступне підготовче засідання, призначене на 20.10.2020.

25.09.2020 до суду надійшли подані третьою особою пояснення, в яких третя особа навела заперечення проти наявності правових підстав для представництва прокуратурою інтересів Львівської міської ради. Крім того, третя особа зазначила, що вважає ПП «Біола» добросовісним набувачем, а також вказала, що в межах господарської справи № 910/3581/17 не встановлювалось право власності позивача, оскільки предметом розгляду у вказаній справі була інша позовна вимога, а саме про визнання недійсним рішення ради.

12.10.2020 до суду надійшла заява третьої особи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з Господарським судом Львівської області або Західним апеляційним господарським судом, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою суду від 16.10.2020, з причин, наведених у вказаній ухвалі.

16.10.2020 до суду надійшло подане позивачем клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програми Microsoft Teams у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду 19.10.2020.

19.10.2020 до суду надійшли подані прокуратурою пояснення, в яких прокурор навів заперечення на посилання відповідачів про сплив строку позовної даавності.

Крім того, прокуратурою була подана заява про зміну предмету позову, в якій прокурор просив суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 503163 від 04.02.2009, видане Львівською обласною радою на будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14, загальною площею 432,3 кв. м.;

- витребувати з приватної власності ПП «Біола» до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення літ. А-3 загальною площею 432,3 кв. м. на вул. Устияновича 14 у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1117364446101;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП «Біола» на вищевказану будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення з одночасним припиненням права власності.

20.10.2020 до суду надійшло подане позивачем клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, в якому позивач зазначив, що підтримує подану прокурором заяву про зміну предмету позову.

20.10.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого засідання на 30 днів з власної ініціативи та відкладення підготовчого засідання на 12.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 викликано Львівську міську раду, як позивача, Львівську обласну раду, як відповідача-2, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, як третю особу, в наступне підготовче засідання, призначене на 12.11.2020.

11.11.2020 до суду надійшли подані відповідачем-1 письмові пояснення щодо спливу строку позовної давності.

Судове засідання, призначене на 12.11.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Удалової О.Г. у відпустці (самоізоляція).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 викликано Першого заступника прокурора Львівської області, як процесуального позивача, Львівську міську раду, як позивача, ПП «Біола», як відповідача-1, Львівську обласну раду, як відповідача-2, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, як третю особу, у наступне підготовче засідання, призначене на 03.12.2020.

02.12.2020 до суду надійшло подане позивачем клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програми Microsoft Teams у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду 03.12.2020.

03.12.2020 до суду надійшли подані позивачем додаткові пояснення.

У той же день, 03.12.2020 прокурором було подане клопотання про зміну найменування з «Прокуратура Львівської області» на «Львівська обласна прокуратура».

03.12.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви прокурора про зміну предмету позову, зміну найменування прокуратури та відкладення підготовчого засідання на 22.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 викликано Львівську обласну раду, як відповідача-2, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, як третю особу, у наступне підготовче засідання, призначене на 22.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 21.01.2021.

21.01.2021 суд відклав засідання з розгляду справи по суті на 09.02.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2021 викликано Львівську міську раду, як позивача, Львівську обласну раду, як відповідача-2, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, як третю особу, у наступне судове засідання, призначене на 09.02.2021.

03.02.2021 до суду надійшло подане третьою особою клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення EasyCon у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду від 08.02.2021.

04.02.2021 до суду надійшло подане позивачем клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програми Microsoft Teams у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою суду від 09.02.2021, з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.

08.02.2021 до суду надійшли подані відповідачем-1 заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а також додаткові письмові пояснення.

09.02.2021 суд відклав засідання з розгляду справи по суті на 18.02.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 викликано Львівську міську раду, як позивача, Львівську обласну раду, як відповідача-2, у наступне судове засідання, призначене на 18.02.2021.

15.02.2021 до суду надійшли подані відповідачем-2 додаткові пояснення.

16.02.2021 до суду надійшло подане третьою особою клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення EasyCon у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду від 17.02.2021.

У судовому засіданні 18.02.2021 представник прокуратури заявлені ним позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмету позову підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача-1 проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи надав пояснення по суті справи.

Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі позивача та відповідача-2.

У судовому засіданні 18.02.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

06.03.1993 шляхом видачі реєстраційного посвідчення № 245 Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації посвідчило, що будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, розташований у м. Львів по вул. Устияновича, 14, зареєстрований на праві державної власності за Львівським міським медичним об`єднанням «Фтизіопульмонологія» на підставі рішення Львівського міськвиконкому № 368 від 16.02.1992.

26.02.2008 Львівською обласною радою прийняте рішення № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» (далі - рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008), згідно з п. 6 якого вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою, у тому числі, на об`єкти нерухомого майна, які задовольняють потреби територіальних громад Львівської області, а саме лікувальний корпус 785,2 м.кв., адмінкорпус 88,5 м.кв., водокачка 19,0 м.кв., пральня 246,2 м.кв., санпропускник 49,6 м.кв., хлораторна 12,3 м.кв., склад, морг 23,8 м.кв., аптека 29,8 м.кв., лікувальний корпус 343,8 м.кв., водокачка 15,7 м.кв., аптека 50,4 м.кв., харчоблок 534,2 м.кв., гараж 120,5 м.кв., навіс 11,0 м.кв., фільтр 28.4 м.кв., ГРП 0,8 м.кв., матеріальний склад 32,5 м.кв., овочесховище 72,0 м.кв., погріб 10,8 м.кв., конюшня 17,0 м.кв., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Замарстинівська, 274, та перебували на балансі Медичного об`єднання «Фтизіопульмонологія».

08.07.2008 Львівською обласною радою прийнято рішення № 669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я» (далі - рішення Львівської обласної ради № 669 від 08.07.2008), згідно з яким надано згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області лікувальних закладів згідно з наведеним переліком, у тому числі, Львівського комунального міського медичного об`єднання «Фтизіопульмонологія» (м. Львів, вул. Лемківська, 24).

10.07.2008 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціальну медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», якою прийняла пропозицію Львівської обласної ради та погодила передачу у спільну власність Львівської обласної ради закладів охорони здоров`я згідно з переліком, у тому числі, Львівського міського медичного об`єднання «Фтизіопульмонологія».

На підставі акту від 19.09.2008 приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціальну медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу, Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради передало з комунальної власності територіальної громади м. Львова, а Управління майном спільної власності Львівської обласної ради прийняло у спільну власність територіальних громад Львівської області заклади охорони здоров`я згідно з переліком, у тому числі, Львівське комунальне міське медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія».

02.12.2008 Львівською обласною радою прийнято рішення № 767 «Про внесення змін та доповнень до рішень Львівської обласної ради» (далі - рішення Львівської обласної ради № 767 від 02.12.2008), згідно з п. 4 якого вирішено внести до п. 6 рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 зміни, доповнивши його декількома підпунктами, у тому числі, підпунктом 30 такого змісту: пульмонологічне та фтизіопедіатричне відділення 433,0 м.кв., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14, та перебували на балансі КЗ ЛОР «Медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія» (далі - спірне нерухоме майно).

На підставі вищевказаного рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 остання набула право власності на пульмонологічне та фтизіопедіатричне відділення 432,3 м.кв., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14, про що було видане відповідне свідоцтво про право власності САС №503163 від 04.02.2009. У вказаному свідоцтві зазначена комунальна форма власності спірного нерухомого майна.

11.02.2009 право власності Львівської обласної ради на вищевказану будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення також було зареєстровано у електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що на свідоцтві САС № 503163 від 04.02.2009 проставлений відповідний штамп.

21.03.2017 Львівською обласною радою прийнято рішення № 410 «Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області», згідно з п. 10 якого рада ухвалила приватизувати способом аукціону визначені у рішенні об`єкти, у тому числі, й будівлю (літ. А-3) площею 432,3 м.кв., розташовану за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14.

13.12.2017 між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради (як продавцем) та Приватним підприємством «Біола» (як покупцем) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мандрощук В.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 521 (далі - договір купівлі-продажу від 13.12.2017), предметом якого був продаж нежитлової будівлі пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення, літ. А-3, загальною площею 432,3 м.кв., що розташована за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14.

На підставі акту приймання-передачі від 20.12.2017 вищевказана нежитлова будівля пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення була передана покупцю - ПП «Біола».

Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17 було визнано недійсним рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 «Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» в частині п. 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради на визначений перелік нерухомого майна, яке задовольняє потреби територіальних громад Львівської області, у тому числі, на спірну нежитлову будівлю пульмонологічного та фтизіопедіатричного відділення загальною площею 432,3 м.кв., що розташована за адресою: м. Львів, вул. Устияновича, 14.

Постановами Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та Верховного Суду від 14.01.2020 вищевказане рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17 було залишене без змін.

У судовому порядку був встановлений факт відсутності відповідного волевиявлення дійсного власника спірного майна на його відчуження на момент прийняття Львівською обласною радою рішення № 477 від 26.02.2008.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказував на те, що в межах господарської справи № 910/3581/17 встановлено факт перебування спірного нерухомого майна у комунальній власності територіальної громади м. Львова, а також ту обставину, що вказане майно вибуло з володіння власника - Львівської міської ради поза його волею. Прокурор посилався, у тому числі, на ст. 388 Цивільного кодексу України, а також роз`яснення, наведені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно з якими не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. З урахуванням викладеного, прокурор просив суд:

- визнати недійсним свідоцтво САС № 503163 від 04.02.2009 про право власності Львівської обласної ради на спірне нерухоме майно;

- витребувати вказане майно з приватної власності ПП «Біола» до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП «Біола» на вищевказане спірне нерухоме майно з одночасним припиненням права власності.

Заперечуючи проти обґрунтованості заявленого позову ПП «Біола» та Львівська обласна рада вказували, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17 не визначалось та не встановлювалось право власності територіальної громади м. Львова на спірне нерухоме майно, предметом спору у вказаній справі було визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради, а не визнання права власності на вказане майно за певною територіальною громадою. Посилаючись на ч. 7 ст. 75 ГПК України, згідно з якою правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, відповідачі зазначили, що не вважають обставини, встановлені в межах господарської справи № 910/3581/17, приюдиційними для даного спору.

Водночас, відповідачі вказали, що зміст реєстраційного посвідчення № 245 від 06.03.1993, виданого на підставі рішення Львівського міськвиконкому № 368 від 16.02.1992, на яке посилається прокурор у поданому ним позові, не визначає позивача (Львівську міську раду) як власника спірного нерухомого майна, а лише декларує державну власність майна підприємства, на балансі якого перебувало спірне нерухоме майно, тому відсутній факт вибуття такого майна з володіння позивача, як власника, а відтак передання медичних закладів у спільну власність територіальних громад Львівської області, до складу яких входить і громада м. Львова, не порушує прав останньої. Вказане також свідчить про відсутність правових підстав для застосування віндикації. Крім того, відповідачі вважали, що вказаний документ (реєстраційне посвідчення № 245 від 06.03.1993) є нікчемним у правовому розумінні, оскільки ґрунтується на рішенні органу, прийнятому з перевищенням повноважень.

Відповідачі також вказали, що з прийняттям 07.02.1991 Верховною Радою УРСР Закону «Про власність» юридично виникло поняття комунальної власності, а також був визначений порядок її формування. Проте, станом на 16.02.1992 Львівською обласною радою народних депутатів або її облвиконкомом, як уповноваженим органом, не було прийнято жодного рішення щодо розмежування державно-комунальної власності, відповідно у встановленому законодавством порядку майно у м. Львів не передавалось. Відтак, рішення № 368 від 16.02.1992 (на підставі якого видане реєстраційне посвідчення № 245 від 06.03.1993) прийняте з перевищенням Львівським міськвиконкомом його повноважень. Більше того, рішення № 368 від 16.02.1992 взагалі не існує, а у відповідь на адвокатський запит представника відповідача-1 Львівська міська рада надала рішення № 368 від іншої дати складення, а саме від 16.07.1992.

У поданих ними відзивах на позовну заяву відповідачі також вказали, що за приписами ч. 4 ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» об`єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об`єкти. Згідно з реєстраційним посвідченням № 245 від 06.03.1993 спірне майно було закріплене за Львівським комунальним міським медичним об`єднанням «Фтизіопульмонологія», а з передачею вказаного медичного об`єднання відбулась і передача майна, що його обслуговувала. Відтак, передання спірного майна до спільної власності територіальних громад Львівської області відбулось за погодження позивача, яке відображено в ухвалі Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008. Зазначеною ухвалою позивач прийняв пропозицію Львівської обласної ради та погодив передачу у спільну власність закладів охорони здоров`я згідно з переліком (у тому числі й Львівського комунального міського медичного об`єднання «Фтизіопульмонологія»). Відповідно наявність у діях особи ознак виявлення нею волі на передання майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.

Крім того, відповідачі заперечували щодо наявності правових підстав для представництва прокуратурою інтересів Львівської міської ради та вказували на сплив строку позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами, що є предметом розгляду в межах даного спору.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідачів, суд керувався таким.

Щодо позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна з приватної власності ПП «Біола» до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради суд вказує, що, як було встановлено вище, ПП «Біола» набула у власність вказане майно шляхом його приватизації.

З договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.12.2017 вбачається, що об`єкт приватизації відчужувався на підставі рішення Львівської обласної ради № 410 від 21.03.2017, протоколу проведення аукціону за методом зниження ціни від 30.11.2017 та наказу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради «Про приватизацію будівлі за адресою: м. Львів, вул. М.Устияновича, 14» № 54-в від 30.11.2017.

На момент набуття ПП «Біола» спірного об`єкту нерухомого майна у власність правовідносини з приватизації державного та комунального майна врегульовувались Законом України «Про приватизацію державного майна».

Частиною 4 ст. 3 вищевказаного Закону України «Про приватизацію державного майна» було встановлено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного майна» порядок приватизації державного майна передбачав:

- опублікування списку об`єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі;

- прийняття рішення про приватизацію;

- опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується;

- проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об`єкта приватизації;

- затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» ініціювати приватизацію об`єктів можуть державні органи приватизації, уповноважені органи управління або покупці. Заяви про приватизацію подаються до державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується, у письмовій формі в порядку, що встановлюється Фондом державного майна України.

Державні органи приватизації протягом 20 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об`єкта і в п`ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний уповноважений орган управління (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна здійснюється, зокрема, шляхом продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни).

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» при приватизації об`єкта державної власності шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Таким чином, приватизація певного майна, яке перебуває у державній або комунальній власності, є тривалою процедурою, яка передбачає багато етапів, зокрема вираження суб`єктом приватизації відповідної волі ініціювати приватизацію, прийняття органом приватизації рішення про приватизацію об`єкта приватизації, проведення аукціону з продажу такого об`єкта і, як завершальна стадія процесу приватизації, укладення відповідного договору купівлі-продажу об`єкта приватизації.

З урахуванням викладеного, посилання прокурора на роз`яснення, наведені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно з якими не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки право власності на спірне нерухоме майно останнім власником - ПП «Біола» було набуте внаслідок проходження ним визначеної законом процедури приватизації нерухомого майна, віднесеного до комунальної форми власності, яка передбачає укладення відповідного правочину лише на фінальній стадії такої процедури, передує ж укладенню такого правочину прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про включення певного об`єкту нерухомого майна до списку майна, яке може бути приватизоване, і таке рішення державного органу або органу самоврядування не є правочином, а є актом відповідного органу. Крім того, Львівська обласна рада, яка прийняла рішення про приватизацію спірного об`єкта нерухомого майна і, по суті, відчужила його на користь ПП «Біола», також набувала право на вказане майно не шляхом укладення правочинів, а на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, визнання судом недійсним рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008, як першого документу, з яким розпочався перехід права власності на спірне нерухоме майно до Львівської обласної ради, а потім до ПП «Біола», не можна ототожнювати з недійсністю першого правочину про відчуження майна, після якої відсутня необхідність визнавати недійсними наступні правочини про відчуження такого майна.

Суд дійшов висновку, що за умови дійсності рішення Львівської обласної ради № 410 від 21.03.2017 (яким дозволено приватизувати способом аукціону визначені у рішенні об`єкти, у тому числі, й спірне нерухоме майно), а також дійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.12.2017, правомірність якого призюмується законом (ст. 204 Цивільного кодексу України), за відсутності у матеріалах справи доказів про визнання вказаного договору недійсним в судовому порядку, витребування спірного нерухомого майна з приватної власності ПП «Біола» є неправомірним.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 сит. 388 Цивільного кодексу України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК (п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014).

Судом встановлено, що, по-перше, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.12.2017, яким завершилась процедура приватизації спірного об`єкту нерухомого майна, був укладений до того, як рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 було визнане недійсним за рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17. Отже, ПП «Біола» не знало і не могло знати про те, що спірне майно, яке набувається ним за відплатним договором, придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, адже правомірність актів державних органів та органів місцевого самоврядування призюмується законом.

По-друге, суд критично оцінює посилання прокурора та позивача на те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння останнього поза його волею та без його відома, з огляду на наявність у матеріалах справи ухвали Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008, якою рада прийняла пропозицію Львівської обласної ради та погодила передачу у спільну власність Львівської обласної ради закладів охорони здоров`я (у тому числі, Львівського міського медичного об`єднання «Фтизіопульмонологія»), а також акту приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціальну медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008, підписаного представником Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, з огляду на те, що згідно з положеннями ч. 4 ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (прийнятий у 1998 року) об`єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об`єкти, у тому числі, основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об`єктів, яка здійснює передачу.

При цьому суд спирається на приписи ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна з приватної власності ПП «Біола» до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Біола» на вищевказане спірне нерухоме майно з одночасним припиненням права власності на нього, суд вказує, що така позовна вимога є похідною від вимоги про витребування спірного нерухомого майна, для задоволення якої суд не знайшов належних правових підстав, а тому й вимога про скасування реєстрації права власності задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва САС № 503163 від 04.02.2009 про право власності Львівської обласної ради на спірне нерухоме майно, суд вказує таке.

За приписами ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, визнати недійсним в судовому порядку можна або акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкту, або правочин, який є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (наприклад господарську угоду, договір).

Однак, свідоцтво про право власності не є ані актом органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, ані правочином, а є лише документом, який посвідчує певне право особи, яке виникло на підставі іншого документу.

Викладене свідчить про те, що обраний прокурором та позивачем спосіб захисту не відповідає способам захисту, передбаченим законом.

Поряд з наведеним суд вказує, що за змістом ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Приписами п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 (далі - Тимчасове положення), яке було чинним на момент оформлення спірного свідоцтва, встановлено, що оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності.

Свідоцтво про право власності містить таку інформацію: назву об`єкта нерухомого майна; місце видачі свідоцтва; дату видачі свідоцтва; назву органу, який видав свідоцтво; тип (призначення) об`єкта нерухомого майна (житловий будинок, садиба, квартира, приміщення тощо); адресу (місцезнаходження) об`єкта нерухомого майна; відомості про власника (власників); форму власності; вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності; опис об`єкта нерухомого майна (дані про будівлі, споруди, їх частини; найменування та літеровка; загальна та житлова площа; площа земельної ділянки (у разі наявності такої інформації), матеріали стін тощо), що формується за результатом проведеної технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна; реквізити прийнятого рішення (найменування органу, назва документа, дата та індекс); прізвище, ім`я, по батькові та підпис керівника органу, який прийняв рішення (п. 8.4 Тимчасового положення).

Тобто свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 по справі № 917/927/17).

У той же час, у вищевказаній постанові від 03.04.2018 по справі № 917/927/17 Верховний Суд вказав, що правильними є висновки судів про скасування свідоцтв на право власності, оскільки рішення про оформлення права власності (рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видані відповідні свідоцтва, яке є правовстановлюючим документом) правомірно визнано недійсним, то й документи, якими оформлюється відповідне право (свідоцтва) мають бути визнані недійсними також.

Таким чином, у вищевказаній постанові Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою свідоцтво, яке хоч і не є правочином (документом який породжує право), проте також може бути скасоване у випадку скасування документу на підставі, якого виникло відповідне право.

Суд вказує, що спірне свідоцтво було видане на підставі рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008, яке було визнано недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, що набрало законної сили.

Таким чином, документ, на підставі якого було видане спірне свідоцтво, є скасованим, однак, поряд з наведеним судом була взята до уваги правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 по справі № 910/1389/19, згідно з якою оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Зважаючи на те, що суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна з приватної власності ПП «Біола» до комунальної власності територіальної громади м. Львова, а також скасування державної реєстрації права власності на вказане майно за ПП «Біола», такий обраний прокурором та позивачем спосіб захисту порушеного на їх переконання права, як скасування спірного свідоцтва САС №503163 від 04.02.2009 про право власності Львівської обласної ради, не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення такого права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

Щодо посилань відповідачів на те, що звернення з даним позовом було здійснено прокурором поза межами встановленого чинним законодавством строку позовної давності суд вказує таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 ст. 257 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 роз`яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні. Тому суд відмовляє в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та не застосовує положення законодавства щодо позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10.02. 2010).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2021.

Суддя О.Г. Удалова