Ухвала суду № 95342738, 05.03.2021, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/20/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

05.03.2021 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Стефанів Т. В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнер" б/н від 02.03.2021 (вх. № 3363/20 від 03.03.2021) про забезпечення позову у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнер"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Мельник"

про стягнення заборгованості в сумі 37113197 грн 26 к., з яких: 37100000 грн 00 к. - основного боргу, 12197 грн 26 к. - 3 % річних, 1000 грн 00 к. - інфляційних втрат,

в с т а н о в и в :

В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа за позовом ТОВ "Люнер" до ТОВ "БК "Мельник" про стягнення заборгованості в сумі 37113197 грн 26 к., з яких: 37100000 грн 00 к. - основного боргу, 12197 грн 26 к. - 3 % річних, 1000 грн 00 к. - інфляційних втрат.

03.03.2021 до суду, електронною поштою з ЕЦП, від позивача надійшла заява б/н від 02.03.2021 (вх. № 3363/20) про забезпечення позову, в якій останній просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Мельник" (76002, м. Івано-Франківськ, вул. Гната Хоткевича, 65, корпус 2, кв. 38, код ЄДРПОУ 38331638) і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Мотивуючи подану заяву ТОВ "Люнер" вказує на те, що:

- ТОВ "Будівельна компанія "Мельник" вчиняє активні дії направлені на реалізацію належного йому нерухомого майна, на даний час залишився один об`єкт нерухомості, який знаходиться в м. Івано-Франківську по вул. Галицькій, 139б;

- всі оголошення про продаж нерухомого майна, які були активними на момент подачі першої заяви про забезпечення позову перенесені в архів, що свідчить про відчуження об`єктів нерухомості третім особам. Разом з тим, будь-яких дій щодо погашення боргу перед позивачем відповідач не вчиняє;

- 12.01.2021 відкрито одне виконавче провадження щодо стягнення з відповідача коштів, однак незважаючи на продаж майна, кошти від його реалізації спрямовуються на інші цілі;

- невжиття заходів щодо забезпечення позову утруднить або унеможливить виконання рішення в разі його задоволення.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, серед іншого, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, тому у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін; імовірність настання вищезазначених негативних наслідків в разі невжиття таких заходів. Оцінка ефективності заходу забезпечення позову здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник і майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Таким чином, заявник (позивач) має довести (додати до заяви відповідні докази) наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходи до забезпечення позову, тому питання про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які додані до заяви.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Підставою для вжиття заходів для забезпечення має бути обґрунтоване, документально підтверджене припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Ухвала господарського суду про забезпечення позову в обов`язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою застосування заходів забезпечення позову є створення умов для подальшого виконання рішення суду, а тому при обранні заходів забезпечення позову слід враховувати зміст позовних вимог.

Позивачу потрібно переконати суд у тому, що його доводи про вжиття заходів забезпечення позову та обраний ним спосіб такого забезпечення є необхідними, розумними, обґрунтованими, адекватними і пропорційними.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, заявником обов`язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Це може бути продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання та інше. При цьому, якщо заявник буде посилатися тільки на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування та надання доказів, суд не буде вважати це достатньою підставою для задоволення заяви.

В даному випадку позивач вказує на активну реалізацію відповідачем нерухомості, однак не подає жодного доказу на підтвердження вказаного факту.

Переміщення оголошень про продаж об`єктів нерухомості в архів (на платформах в мережі Інтернет) не підтверджує факту реалізації майна.

Крім того, дана обставина не може достовірно свідчити, що відповідач в подальшому буде ухилятись від виконання рішення суду, в разі задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що відповідач не має обмежень щодо його господарської діяльності.

Той факт, що відповідач здійснює активну реалізацію свого майна, про що вказує позивач у заяві про забезпечення позову, жодним чином не підтверджує необхідність забезпечення позову, оскільки відповідач, як окремо взятий елемент, самостійно здійснює від свого імені і на свій ризик господарську діяльність на постійній основі. Ця діяльність направлена на досягнення наміченого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання капіталу і ресурсів економічно відокремленим суб`єктом ринкового господарства, він несе повну матеріальну відповідальність за результати своєї діяльності і підпорядковуються правовим нормам (законодавству) України.

Тобто, відповідач самостійно здійснює підприємницьку діяльність і на власний розсуд розпоряджується грошовими коштами, які акумулюються на його рахунках. Ніхто, в тому числі позивач, не може втручатись у діяльність підприємства та надавати рекомендації щодо розподілу грошового прибутку відповідача.

Статтею 6 ГК України визначено принцип свободи підприємницької діяльності. Водночас принцип змагальності, закріплений у ст. 13 ГПК України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів.

За наявними у матеріалах справи документами неможливо встановити той факт, що за короткий період часу (з моменту звернення позивачем до суду і до моменту подачі другої заяви про забезпечення позову) відповідач відчужив практично всю нерухомість, що перебувала у його власності.

Не беруться до уваги посилання позивача на те, що незважаючи на відкрите виконавче провадження, боржником в якому виступає відповідач, кошти з реалізації майна спрямовуються останнім на інші цілі, оскільки доказів такому факту позивачем також не подано.

Натомість, подана позивачем інформація щодо виконавчих проваджень, відкритих щодо відповідача, вказує на те, що за період 2016-2019 року всі виконавчі провадження закрито, залишилось тільки одне, відкрите у 2021 році. Наведене тільки додатково підтверджує можливість відповідача здійснювати погашення боргу.

Зазначені позивачем у заяві обставини є його припущеннями та не свідчать про неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позову саме у даній справі, без застосування відповідних заходів забезпечення позову.

Будь-яких належних доказів до заяви на її обґрунтування позивачем не додано.

Заявником документально не підтверджено вжиття відповідачем на даний час будь-яких дій щодо списання грошових коштів з рахунків, що йому належать або реалізацію нерухомого майна з метою виведення всіх наявних активів для подальшого не виконання зобов`язань.

Посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у даній справі без подання належних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти останнього.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що заявником належним чином не обґрунтовано та не подано достатніх доказів на підтвердження того, яким чином не вжиття заходу забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду за позовом заявника за умови його задоволення. У заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника щодо ймовірності вчинення відповідачем заходів, які ускладнять або унеможливлять виконання судового рішення.

В разі задоволення позову виконання рішення суду може бути здійснено в примусовому порядку із застосуванням заходів примусового виконання рішень, передбачених законом.

Розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що всупереч положенням ст. 74, 76, 77 ГПК України позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено наявності підстав для забезпечення позову.

Враховуючи викладене, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 136, 137, 138-140, 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в :

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнер" б/н від 02.03.2021 (вх. № 3363/20 від 03.03.2021) про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання може бути оскаржена у визначені ст. 256, 257, п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 05.03.2021.

Суддя Т. В. Стефанів