Рішення № 9533804, 23.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/10323.02.10 За позовом Приватного підприємства Транспортно-експедиційне підприємство «Рапід-М Транс» До Закритого акціонерного товариства «Енергетичний Альянс»

про стягнення 90845,71 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники:

Від позивача - Міненко С.В. - представник за довіреністю

Від відповідача - Федун А.А. –представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення з останнього 10361,08 грн. заборгованості за перевезення вантажу по договору № 07/28 від 28.07.2009р. та заявки від 17.08.2009, 425,96 грн. пені за затримку оплати за виконане перевезення, 1558,42 грн. відсотків за прострочку грошового зобов’язання, 35040,00 грн. штрафу за понаднормовий простій автотранспорту, 43460,25 грн. неодержаного прибутку, а також відшкодування витрат по сплаті державного мита –908,46 грн. та послуг інформаційно –технічного забезпечення судового процесу - 236,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2010 було порушено провадження у справі № 47/103 та призначено її до розгляду на 23.02.2010.

В судовому засіданні 23.02.2010 представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовольнити. Вимоги позивача у позові мотивовані тим, що згідно умов договору № 07/28 від 28.07.2009р. та заявки від 17.08.2009 відповідачем було замовлено у позивача організацію перевезення вантажу (деревинні паливні гранули) за маршрутом м. Ємильчино (завантаження) –м. Олевськ (замитнення) –м. Неаполь (розмитнення і розвантаження) вартістю 1500,00 євро в гривнях по курсу НБУ на день оплати. Автомобіль прибув до м. Ємильчино 19.08.2009, де був завантажений, замитнений у м. Олевськ 20.08.2009 і прибув до м. Неаполя до центральної митниці 27.08.2009, а також за вказівкою контактної особи у заявці проїхав ще 200 км. у районі м. Неаполь і прибув на митницю у м. Нола, додаткові витрати за цей перепробіг склали 1460,00 грн. Але автомобіль з вантажем станом на 02.09.2009 так і не був розмитнений і розвантажений, оскільки у вантажоотримувача виникли проблеми з розмитненням. Автотранспортний засіб було розвантажено лише 15.10.2009, про що свідчить відповідні відмітки у міжнародній товаро-транспортній накладній № 028667 та у карті простою автотранспортного засобу, а тому простій відбувався 48 днів,а саме: з 29.08.2009 по 15.10.2009, штраф за який складає 35040,00 грн. і який заявлено позивачем до стягнення. В свою чергу, позивачем було виставлено відповідачу для оплати рахунок № 9053 від 09.09.2009 на суму 17361,08 грн., що еквівалентно 1500,00 євро станом на 09.09.2009) за перевезення за маршрутом м. Ємильчино –м. Олевськ –м. Неаполь, який відповідачем було частково оплачено в сумі 7000,00 грн. Заборгованість в сумі 10361,08 грн. оплачена відповідачем не була і яку позивач заявив до стягнення у позові, а також за прострочення її оплати позивачем заявлено до стягнення 425,96 грн. пені, 1558,42 грн. відсотків за прострочку оплати. Вимога позивача про стягнення з відповідача 43460,25 грн. неотриманого прибутку мотивована тим, що за період простою з 29.08.2009 по 15.10.2009 автомобіль позивача міг би здійснити три рейси за маршрутом Україна –Італія –Україна, але з вини відповідача відбувся простій автомобіля і було здійснено лише половину рейсу, а саме: Україна –Італія, внаслідок чого неотриманий прибуток позивача склав 43460,25 грн., який був ним заявлений до стягнення з відповідача на підставі ст.ст. 216, 224, 225 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.02.2010 проти заявлених вимог заперечував, просив суд у позові відмовити. Відповідач у письмовому відзиві на позов в обґрунтування заперечень на вимогу позивача про стягнення 35040,00 грн. понаднормативного простою посилався на те, що згідно умов п. 4.2 договору № 07/28 від 28.07.2009р. та Женевської Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів відповідач має сплачувати штраф лише у випадку неправильного оформлення митних документів, що призвело до понаднормативного простою автомобіля, що у даному випадку – відсутнє, оскільки на митних переходах простою не було, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 026667. Також, відповідачу відзиві на позов зазначав про те, що при прибуттів автомобіля з вантажем у пункт призначення –м.Нола, провінція м. Неаполя, а саме 03.09.2009 прокуратурою республіки Італія при трибуналі м.Нола було прийнято рішення про накладення арешту саме на вантаж для проведення контролю на радіоактивність, а не на автомобіль, що здійснював його перевезення. Таким чином, позивач мав можливість залишити вантаж у вантажоодержувача, або здати його на зберігання до ліцензійного складу і безперешкодно використовувати автомобіль, а тому вимога про оплату штрафу за понаднормативний простій не є законною.

В заперечення вимоги позивача про стягнення неотриманого прибутку 43460,25 грн. відповідач зазначав про те, що позивачем не надано доказів того, що ним би гарантовано було б отримано зазначений прибуток, що суперечить ст. 22 Цивільного кодексу України, 224 Господарського кодексу України.

Розглянувши надані учасниками процесу документи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.07.2009 між відповідачем –ЗАТ «Енергетичний Альянс», як замовником, та позивачем –ПП «Рапід-М Транс», як експедитором, було укладено договір № 07/28 транспортного експедирування (далі –договір № 07/28 від 28.07.2009), який підписано представниками замовника та експедитора та посвідчено печатками сторін (належним чином засвідчена позивачем копія якого наявна в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні).

Умовами договору № 07/28 від 28.07.2009 сторони погодили, що предметом договору є взаємовідносини сторін, які виникають при організації виконання перевезень, наданих замовником (відповідачем) експедитору (позивачу) вантажів у міжнародному сполученні (п. 1.1), взаємовідносини сторін по даному договору регулюються Женевською Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність»(п. 2.2), конкретні умови перевезення обумовлюються разовими заявками (п. 2.3), замовник (відповідач) зобов’язаний забезпечити завантаження (вивантаження) транспортного засобу, а також митне оформлення, у строк, не більше 48 годин на кожному місці завантаження (вивантаження), якщо інше не обумовлене у заявці, а також забезпечити належне оформлення товаро-транспортних, митних або інших документів, необхідних для безперешкодного проходження митного, карантинного екологічного контролю та передачі вантажу отримувачу (п. 3.2, п. 3.3), замовник (відповідач) відшкодовує експедитору (позивачу) усі додаткові витрати, які виникли у зв’язку з перепробігом автотранспортного засобу (за маршрутом, не обумовленим у заявці) із розрахунку 4,0 грн. по території України та 7,3 грн. по території зарубіжних країн за 1 км додаткового перепробігу автотранспортного засобу (п. 3.13), експедитор (позивач) зобов’язаний доставити ввірений йому замовником (відповідачем) вантаж у пункт призначення і видати його вантажоотримувачу (п. 3.20), замовник (відповідач) оплачує штраф за понаднормативний простій понад норми, вказані у п. 3.2 (якщо інше не обумовлене у заявці) транспортного засобу під завантаження/розвантаження, а також на митних переходах, пов’язаних з неправильним оформленням митних документів із розрахунку 730,00 грн. за кожен день простою; нормативний строк простою на митному переході 24 години (п. 4.2), у випадку порушення строків оплати а перевезення замовник (відповідач) оплачує експедитору (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми плюс проценти за прострочку грошового зобов’язання у розмірі 90% річних від простроченої суми за кожний день затримки платежу відносно строків оплати, обумовлених у заявці (п. 4.12).

Відповідно до заявки від 17.08.2009 до договору № 07/28 від 28.07.2009, яка підписана представниками замовника та експедитора та посвідчена печатками сторін, відповідачем було замовлено у позивача перевезення вантажу (деревинні паливні гранули) за маршрутом м. Ємильчино (завантаження) –м. Олевськ (замитнення) –м. Неаполь (розмитнення і розвантаження) вартістю 1500,00 євро в гривнях по курсу НБУ на день оплати; умови оплати –по факту розвантаження; вантажоотримувач –Engineering Servise.

Згідно міжнародної товаро-транспортної накладної CMR № 026667, копія якої надана позивачем разом з матеріалами позову, позивачем було організовано перевезення вантажу за маршрутом м. Ємильчино –м. Олевськ –м. Неаполь, відправником зазначено ВАТ «Енергетичний альянс»(графа 1), одержувачем вантажу - Engineering Servise (графа 2), також у графах 22, 23, 24 проставлено відбитки печаток відправника, перевізника та вантажоодержувача відповідно, згідно яких вантажоодержувач отримав вантаж 15.10.2009.

Також. позивачем до матеріалів позовну надано карту простою транспортного засобу, згідно якої у зазначеній карті зроблено відмітку про те, що автомобіль прибув на місце розвантаження 27.08.2009 іперебував по 15.10.2009, що посвідчено печаткою перевізника та отримувача вантажу.

02.09.2009 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 91, в якому позивач наголошував на тому, що згідно заявки від 17.08.2009 до договору № 07/28 від 28.07.2009 автомобіль 26.08.2009 прибув з вантажем до м. Неаполь для проведення митних процедур, а також у присутності представників вантажоотримувача проїхав ще 200 км у пошуках митниці для проведення розмитнення вантажу, після прибуття на митницю станом на 02.09.2009 автомобіль не розмитнений та не розвантажений. А тому, позивач просив відповідача здійснити заходи для розвантаження та розмитнення вантажу.

У відповідь на лист позивача № 91 від 02.09.2009, відповідач листом № 02/09 від 04.09.2009 повідомив про те, що у зв’язку з непередбачуваними обставинами вантаж, доставлений у м. Неаполь, Італія по заявці від 17.08.2009 до договору № 07/28 від 28.07.2009 та CMR 026667, просив перенаправити вантаж до м.Києва, Україна та гарантував оплату фрахту в сумі 2000, 00 євро по курсу НБУ на день оплати по прибуттю вантажу.

Відповідно до рахунку позивача № 9053 від 09.09.2009, виставленого відповідачу на оплату здійсненого перевезення за маршрутом м. Ємильчино –м. Олевськ –м. Неаполь, вартість фрахту, яка підлягала оплаті складала суму 17361,08 грн.

09.09.2009 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 93, в якому позивач зазначав про те, що 04.09.2009 автомобіль з італійської митниці відпущений не був, понаднормативний простій автомобіля складає 13 днів вартістю 9490,00 грн., а також вартість перепробігу автомобіля складає 1460, 00 грн., італійською митницею не прийнято рішення про зворотнє відправлення вантажу або про його конфіскацію. Також, позивач просив відповідача оплатити вартість перевезення за маршрутом м. Ємильчино –м. Олевськ –м. Неаполь згідно виставленого рахунку № 9053 від 09.09.2009 в сумі 17361,08 грн.

Відповідно до рахунку позивача № 9053/1 від 15.09.2009, позивачем заявлено відповідачу до оплати штраф за понаднормативний простій з 28.08.2009 по 14.09.2009 в сумі 13140,00 грн. та штраф за перепробіг 200 км –1460,00 грн.

14.09.2009 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 99, направлення та отримання якого відповідачем підтверджується фіскальним чеком Укрпошти та повідомленням про вручення, в якому позивач просив відповідача вирішити питання про розвантаження вантажу або відправлення вантажу автомобілем у зворотній рейс з м. Неаполя до м.Києва, оплатити у повному обсязі в сумі 10361,08 грн. заборгованість за здійснене перевезення за маршрутом м. Ємильчино –м. Олевськ –м. Неаполь, а також оплатити рахунок № 9053/1 від 15.09.2009.

12.11.2009 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 115, в якій позивач заявив вимогу про оплату відповідачем 10361 .08 грн. заборгованості за здійснене перевезення вантажу за маршрутом м. Ємильчино –м. Олевськ –м. Неаполь, 35040,00 грн. штраф за понаднормовий простій автомобіля, 43460,25 грн. неодержаного прибутку.

У відповідь на претензію позивача № 115 від 12.11.2009, відповідач листом –відповіддю № 01/12 від 01.12.2009 зазначив про те, що ним може бути оплачено лише перевезення вантажу за CMR 026667 по маршруту м. Ємильчино –м. Олевськ –м. Неаполь, в іншій частині відповідач повністю відхилив заявлену позивачем претензію, зазначаючи про те, що перепробіг виник з вини позивача, вина відповідача у неотриманні позивачем прибутку в сумі 43460,25 грн. –відсутня.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно пункту 1 статті 1 «Конвенции о договоре международной дорожной перевозки грузов»(дата приєднання України –01.08.2006), «настоящая Конвенция применяется ко всякому договору дорожной перевозки грузов за вознаграждение посредством автомобилей, когда указанные в договоре место принятия к перевозке груза и место, предусмотренное для сдачи груза, находятся на территории двух различных стран, из которых по крайней мере одна является участвующей в Конвенции. Применение Конвенции не зависит от местожительства и национальности заключающих договор сторон».

Згідно статті 11 «Конвенции о договоре международной дорожной перевозки грузов», «отправитель обязан до передачи груза присоединить к накладной или предоставить в распоряжение транспортера необходимые документы и сообщить все требуемые сведения для выполнения таможенных и иных формальностей. Проверка правильности и полноты этих документов не лежит на обязанности транспортера. Отправитель ответственен перед транспортером за всякий ущерб, который может быть причинен отсутствием, недостаточностью или неправильностью этих документов и сведений, за исключением случаев вины транспортера. Транспортер несет ответственность на тех же основаниях, что и комиссионер, за последствия потери или неправильного использования документов, упомянутых в накладной, приложенных к ней или врученных ему; сумма причитающегося с него возмещения не должна, однако, превышать ту, которая подлежала бы уплате в случае потери груза».

Пунктом 1 статті 16 «Конвенции о договоре международной дорожной перевозки грузов», визначено, що «Транспортер имеет право на возмещение расходов, вызванных просьбой об инструкциях или выполнением полученных инструкций, поскольку эти расходы не является следствием его собственной вины».

Ст. 12 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 року № 1955-IV встановлює, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Стаття 14 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 року № 1955-IV передбачає відповідальність клієнта за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

          Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

          Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

          Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач виконав належним чином умови заявки від 17.08.2009 по договору № 07/28 від 28.07.2009, а саме: ним було надано експедиторські послуги з організації перевезення вантажу за маршрутом м. Ємильчино (завантаження) –м. Олевськ (замитнення) –м. Неаполь (розмитнення і розвантаження), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 026667 з відбитками у графах 22, 23 та 24 печаток відправника, перевізника та вантажоодержувача відповідно. Позивачем було виставлено відповідачу на оплату експедиторських послуг з організації перевезення вантажу рахунок № 9053 від 09.09.2009 на суму 17361,08 грн., що еквівалентно 1500,00 євро станом на 09.09.2009, який відповідачем було частково оплачено 10.09.2009 в сумі 7000,00 грн. Заборгованість в сумі 10361,08 грн. оплачена відповідачем не була, а тому суд дійшов висновку, що на даний час у відповідача перед позивачем по договору № 07/28 від 28.07.2009 існує непогашена заборгованість в сумі 10361,08 грн., а тому суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за надані позивачем, але не оплачені відповідачем експедиторські послуги законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою що підлягає задоволенню в сумі 10361,08 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу, про стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобов’язання по повній оплаті наданих експедиторських послуг 425,96 грн. пені, 35040,00 грн. штрафу за простій транспортного засобу, 1558,42 грн. відсотків.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Вимогами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ст. 343 ч.2 Господарського кодексу України встановлює, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 4.12 договору № 07/28 від 28.07.2009, у випадку порушення строків оплати а перевезення замовник (відповідач) оплачує експедитору (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми плюс проценти за прострочку грошового зобов’язання у розмірі 90% річних від простроченої суми за кожний день затримки платежу відносно строків оплати, обумовлених у заявці.

З огляду на викладене, судом встановлено, що згідно заявки від 17.08.2009 по договору № 07/28 від 28.07.2009, строк оплати був визначений сторонами по факту розвантаження вантажу, а згідно CMR № 026667 у графі 24 проставлено відбиток печатки вантажоодержувача, згідно якої вантажоодержувач отримав вантаж 15.10.2009, таким чином відповідач мав погасити заборгованість за надані позивачем експедиторські послуги в сумі 10361,08 грн. саме 15.10.2009, чого ним зроблено не було, а тому прострочення відповідача по повній оплаті наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг відбувалось за період з 16.10.2009 по 15.12.2009 (дата визначена позивачем самостійно у позові як гранична щодо нарахування), що складає 61 день.

А тому вимоги позивача про стягнення пені та відсотків за прострочення виконання свого зобов’язання по оплаті наданих експедиторських послуг є законними, обґрунтованими, але в частині пені такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на нижченаведені розрахунки суду, а в частині відсотків –вимога підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно розрахунку суду, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 354,97 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

10361.0816.10.2009 - 15.12.20096110.2500 %0.056 %354,97

Згідно розрахунку суду, розмір відсотків, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1558,42 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

10361,0816.10.2009 - 15.12.20096190 %1558,42

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 35040,00 грн. штрафу за простій транспортного засобу.

Згідно умов п. 4.2 договору № 07/28 від 28.07.2009р. замовник (відповідач) оплачує штраф за понаднормативний простій понад норми, вказані у п. 3.2 (якщо інше не обумовлене у заявці) транспортного засобу під завантаження/розвантаження, а також на митних переходах, пов’язаних з неправильним оформленням митних документів, із розрахунку 730,00 грн. за кожен день простою; нормативний строк простою на митному переході 24 години.

Посилання відповідача у відзиві на те, що, що у даному випадку –відсутнє, оскільки на митних переходах простою не було, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 026667, а тому і підстави для стягнення штрафу –відсутні –судом відхиляється як необгрунтоавне та таке, що суперечить умовам договору № 07/28 від 28.07.2009р., оскільки зазначеним пунктом договору сторони погодили сплату відповідачем штрафу як випадку понаднормативного простою понад норми, вказані у п. 3.2 транспортного засобу під завантаження/розвантаження, так і у випадку простою на митних переходах, пов’язаному з неправильним оформленням митних документів.

Як встановлено судом та підтверджується картою простою транспортного засобу, простій автомобіля, який здійснював перевезення вантажу за маршрутом м. Ємильчино (завантаження) –м. Олевськ (замитнення) –м. Неаполь (розмитнення і розвантаження) відбувався з 29.08.2009 (оскільки автомобіль прибув на місце розвантаження 27.08.2009 і згідно п. 3.2 договору № 07/28 від 28.07.2009р. мав бути розвантажений у строк 48 годин з моменту прибуття) по 15.10.2009 (дата розвантаження вантажу та отримання його вантажоодержувачем), що посвідчено печаткою перевізника та отримувача вантажу, що складає 48 днів, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу за простій є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 35040,00 грн. (48 днів х 730,00 грн. (п. 4.2 договору № 07/28 від 28.07.2009р.) = 35040,00 грн.).

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 43460,25 грн. неотриманого прибутку, посилаючись на те, що зазначена сума прибутку могла бути реально одержана позивачем за звичайних обставин, якби його право не було порушене.

Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками зокрема є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Розглянувши заявлену вимогу, судом встановлено, що відповідно до вимог ст.ст. 22, 906 Цивільного кодексу України, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях або бездіяльності відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Звертаючись з позовом про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б безспірно підтверджували б їх розмір, яких позивачем станом на момент вирішення спору надано не було, а доданий позивачем до позову розрахунок збитків не містить посилань на обставини, відповідні підтверджуючі документи щодо отриманої виручки позивачем у цей період.

Суд зазначає, що неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується лише умовним припущенням позивача про можливість отримання ним прибутку. Матеріали справи №47/103 не містять доказів про беззастережність вимог позивача до відповідача про відшкодування упущеної вигоди саме в сумі 43460,25 грн. або доказів визнання відповідачем свого обов’язку щодо відшкодування позивачу упущеної вигоди. Також, суд враховує і ту обставину, що сторони згідно пункту 4.7 договору № 07/28 від 28.07.2009 погодили, що відповідач несе відповідальність перед позивачем за усі збитки та додаткові витрати, які стали наслідком неточної або неповної інформації або інструкцій, наданих клієнтом, а також за передачу позивачу або іншим особам, за яких позивач може неси відповідальність, тощо.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 43460,25 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку задоволенню не підлягають у зв’язку з недоведеністю їх розміру та причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та заподіянням позивачеві збитків у вигляді неодержаного в сумі 43460,25 грн.

З огляду на викладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню: 10361,08 грн. основного боргу, 354,97 грн. –пені, 1558,42 грн. –відсотків, 35040,00 грн. –штрафу. В іншій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Енергетичний Альянс»(код ЄДРПОУ 32594015, адреса: 04074, м. Київ. вул. Новозабарська, 2/6, оф. 214) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Приватного підприємства Транспортно-експедиційного підприємства «Рапід-М Транс»(код ЄДРПОУ 31469300, адреса: 10014, м. Житомир, вул.. Любарська, 10-а, оф. 2) суму основної заборгованості в розмірі 10 361 (десять тисяч триста шістдесят одна) грн. 08 коп., пені –354 (триста п’ятдесят чотири) грн. 97 коп., відсотків –1558 (одна тисяча п’ятсот п’ятдесят вісім) грн. 42 коп., штрафу –35040 (тридцять п’ять тисяч сорок) грн. 00 коп., а також 473 (чотириста сімдесят три) грн. 14 коп. витрат по сплаті державного мита та 122 (сто двадцять дві) грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову –відмовити.

3.          Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

4.          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                           Станік С.Р.

Дата підписання рішення –12.04.2010