Рішення № 9533015, 16.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/60716.03.10

За заявою прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі:

1) Київської міської ради

2) Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві

до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення 3053,87 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратуриМіщенко Т.П.

Від позивача-1 не зявився

Від позивача-2 не зявився

Від відповідача не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 3053,87 грн. за самовільне зайняття земельної ділянки.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.08.2009 порушено провадження у справі № 50/607 та призначено її до розгляду на 16.09.2009.

15.09.2009 через відділ Діловодства господарського суду м. Києва позивач-1 подав письмові пояснення по справі, відповідно до яких в повному обсязі підтримує заявлені позовну вимоги прокурора та просить слухати справу за відсутності його повноважного представника.

В звязку з тим, що суддя який розглядає дану справу перебував на лікарняному, судове засідання призначене на 16.09.2009 не відбулося та було перенесено на 30.09.2009.

Представники сторін в судове засідання 30.09.2009 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Розгляд справи був відкладений на 16.10.2009.

В судове засіданні 16.10.2009 прибув представник прокуратури та порушив перед судом клопотання про зупинення провадження у справі № 50/607 за позовом прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі: 1) Київської міської ради; 2) Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві до субєкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 про стягнення витрат у сумі 3053,87 грн. за самовільне зайняття земельної ділянки, у звязку з тим, що Господарським суду м. Києва (суддя Домнічева І.О.) розглядається спір про звільнення субєктом підприємницької діяльності - ОСОБА_1 самовільно займаної земельної ділянки (справа № 2/263).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.10.2009 провадження по справі № 50/607 було зупинено до вирішення господарської справи № 2/263.

02.12.2009 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання прокуратури про поновлення провадження по справі у звязку з тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 20.10.2009 по справі № 2/263 позовні вимоги було задоволено.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.02.2010 було провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду на 03.03.2010.

Представники сторін в судове засідання 03.03.2010 не зявилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Розгляд справи був відкладений на 16.03.2010.

В судовому засіданні 16.03.2010 представник прокуратури надав докази та дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Позивачі та відповідач в судове засідання не направили своїх повноважних представників, письмових доказів, відповідач відзив на позовну заяву не надав, позовну вимогу по суті у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Представник прокуратури заявив клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду з метою ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника прокуратури, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру” прокурор звертається з позовом до суду від імені держави та в її інтересах у разі наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій фізичних або юридичних осіб.

У відповідності з п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство на підставі якого подається позов в чому саме полягають порушення інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність її захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 37 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлено, що нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури.

При здійсненні нагляду органи прокуратури, згідно частини 2 ст. 37 вказаного Закону, застосовують надані їм законодавством України права, включаючи звернення до судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Преамбулою Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначено, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоровя населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних обєктів, повязаних з історико-культурною спадщиною.

Згідно ст.ст. 4, 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки, а державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" основними принципами охорони навколишнього природного середовища, зокрема, є гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей. Відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України. Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві здійснює свою діяльність на підставі Земельного кодексу України, Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель", положення „Про Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель", Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, тощо.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях згідно зі статтею 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" належить, зокрема, право звертатися до суду із позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19.12.2006 №548 Державна екологічна інспекція в областях, містах Києві та Севастополі є спеціальним підрозділом Мінприроди, який підзвітний та підконтрольний в частині здійснення державного контролю Державній екологічній інспекції.

Інспекція в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки на відповідній території.

Згідно з п. 5 Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі інспекція має право уживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів та подавати позови про відшкодування втрат і збитків, завданих унаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві було проведено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства та складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 827/16 від 21.05.2009, яким було зафіксовано факт використання відповідачем земельної ділянки площею близько 0,12 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення торгівельного майданчику без документів на право користування землею. Крім того, було здійснено обстеження зазначеної земельної ділянки, про що складено акт № 101/16 від 25.05.2009.

На підставі даних документів та керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.1998 № 521 “Про затвердження Такс для обчислення розміру відшкодування, заподіяної природним комплексам території та обєктів природно-заповідного фонду внаслідок самовільного використання їх земель” Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок зайняття субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого шкода становить 3053,87 грн.

Відповідно до положень ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Використання земельних ділянок та проведення на них будь-яких робіт можливе лише після відведення цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку за рішенням Київської міської ради та отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку - державного акту або договору оренди (ст. 116, 123, 125, 126 Земельного кодексу України).

Таким чином, законодавство України забороняє використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою або укладання договору оренди та їх державної реєстрації.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” шкода завдана внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища підлягає компенсації в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища погіршення якості природних ресурсів.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. “а”ст. 9 Земельного кодексу України та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядженням землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні селищні, сільські, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам, вирішення інших питань відповідно до закону.

Згідно п. 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.07., розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок проводиться Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель та її територіальними органами.

Згідно з п. 8 вказаної Методики, кошти, отримані в результаті відшкодування шкоди, заподіяної державі, територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки розподіляються відповідно до порядку, затвердженого Держземагенством за погодженням з Мінфіном, Мінекономіки та Мінприроди.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з субєкта підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 шкоди в розмірі 3053,87 грн., заподіяної внаслідок самовільного використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення торгівельного майданчику визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач звільнений у встановленому законом порядку, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Земельним Кодексом України та ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю

2. Стягнути з субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету України (р/р 33116331700001, МФО 890019, код 24262621, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач платежу ГУ Державного казначейства в м. Києві) 3 053 (три тисячі пятсот три)грн. 87 коп. шкоди.

3. Стягнути з субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 102 (сто два) грн. 00 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 12.04.2010