Рішення № 95325154, 25.02.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/15206/19

Провадження № 2/522/2971/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді – Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «ПриватБанк» 04.09.2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б\н від 07.05.2015 року у розмірі 82 462, 61 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 07.05.2015 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 20000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з тим, що, на твердження позивача, мало місце порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором, що виражалося у несплаті останнім чергової частини суми кредиту, у нього станом на 15.08.2019 року утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 82462,61 грн, з яких 39144,31 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 18132,54 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 20482,78 грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 300,00 грн. – нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, 500 грн. – штраф (фіксована частина), 3902,98 грн. – штраф (процентна складова).

До суду 13.09.2019 року надійшла відповідь з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області щодо місця реєстрації відповідача, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований з 16.07.2001 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 18.09.2019 року провадження у справі було відкрито у порядку спрощеного позовного провадження із призначенням судового засідання на 18.10.2019 року.

У судове засідання призначене на 18.10.2019 року сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 15.11.2019 року.

У судове засідання призначене на 15.11.2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» не з`явився, в матеріалах справи міститься заява щодо розгляду справи за відсутністю представника Банку.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, його представник надав суду заяву,в якій просив постановити ухвалу,якою допустити розгляд справи за правилами загального позовного провадження,у зв`язку з необхідністю витребування та надання додаткових документів.

Ухвалою суду від 15.11.2019 року клопотання представника відповідача задоволено. Розгляд справи за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, продовжено за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 15.01.2020 року.

27.12.2019 року до суду надійшло клопотання представника відповідача адвоката Клименко О.В. про витребування доказів відповідно якого просив витребувати належним чином завірені та читабельні документи: - виписку руху коштів на руху коштів на рахунку відповідача з моменту надання йому споживчого кредиту, з дати надання кредиту по дату звернення до суду; - паспорт кредиту; - підтвердження належного повідомлення ОСОБА_1 про дати та умови проведених Банком в односторонньому порядку змін до умов кредитного договору б/н від 07.05.2015 року (згідно п.1.1.3.1.9 Договору це виписки по картковому рахунку). В обґрунтування клопотання зазначено, що дослідивши матеріали справи представник відповідача вважає, що виникають сумніви щодо обґрунтування позовної заяви, зокрема, позивачем не було наведено достатніх підстав, якими він керувався від час вирахування розміру штрафних санкцій та розміру коштів, що відрахувалися з рахунку відповідача на виконання умов укладеного між ними кредитного договору.

Не погодившись із позицією позивача у справі, 09.01.2020 року представник відповідача – адвокат Клименко О. В. надав до суду пояснення по справі, у яких, з метою спростування позиції позивача, навів власні доводи щодо того, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть слугувати належним доказом порушення зобов`язань відповідачем, адже його зміст цілком залежить від волевиявлення позивача та зміни до нього можуть вноситися останнім за його бажанням, без урахування волі позичальника, недоведення до відома відповідача інформації призвело до того, що, у результаті, ОСОБА_1 ставиться у вину заборгованість за зобов`язанням у значно більшому розмірі, аніж та, якої відповідач міг уникнути за умови, якщо б до нього було доведені умови надання кредиту вчасно та в достатньому для цього обсязі.

10.01.2020 року представником позивача було здійснене звернення з відповіддю на відзив у справі № 522/15206/19, у якій останнім стверджувалося про належне ознайомлення позичальника з Умовами та Правилами надання банківських послуг та з Тарифами банку, дійсності кредитного договору через єдність заяви-приєдання від 07.05.2015 року з Умовами та правилами надання банківських послуг та з Тарифами банку та про правомірність односторонньої зміни тарифів та інших умов договору

Ухвалою суду від 17.01.2020 року судом витребувано докази, які надані суду 14.02.2020 року.

Ухвалою суду від 17.02.2020 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 22.04.2020 року.

Через неявку сторін розгляд справи 22.04.2020 року, 01.07.2020 року, 21.10.2020 року відкладався. 02.12.2020 року розгляд справи був відкладений на 25.02.2021 року у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

У судове засідання 25.02.2021 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. У матеріалах справи наявні заяви представників сторін, згідно яких просили справу розглядати за їх відсутності із урахуванням пояснень, наданих письмово.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням викладеного, зважаючи на обізнаність сторін про існування відповідного спору та подані ним заяви, суд вважає за можливе вирішити спір по суті за відсутності сторін, сповіщених належним чином.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою складення цього судового рішення 04.03.2021р..

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 07.05.2015 року було підписано заяву № б/н, відповідно до якої Позивачем – АТ КБ «Приватбанк» було надано кредит у розмірі 20000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Формування кредитного договору та отримання у подальшому кредиту відповідачем було опосередковане ознайомленням з Умовами та Правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, підписанням заяви про ознайомлення із вказаними вище Умовами та Тарифами.

До заяви позивачем додано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті (https://privatbank.ua/terms/)).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, у даному випадку - АТ КБ «Приватбанк».

Оскільки умови договору приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. У зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 суд дійшов висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин..

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору і щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не було надано зрозумілу формулу розрахунку заборгованості із зазначенням: складових що до неї входять, періодів заборгованості та інших показників, які б призвели до формування сум, зазначених у позові.

При цьому Позивач не зміг пояснить та довести належним чином, як при загальній сумі кредитного ліміту у 20 000 грн. що дорівнює тілу кредиту, в графі : «заборгованість за тілом кредиту» зазначена сума, 39114,31 грн. а в графі «заборгованість за простроченим тілом кредиту», зазначена сума, 18132,54 грн.

Разом із тим, представником банку розрахунку відповідних сум надано не було. Окрім того, достатніх мотивів розрахунку сум, вказаних у позовній заяві у якості пені за прострочення та пені за невчасну сплату, штрафу в фіксованій частині та у процентній складовій представником позивача також наведено не було

Відповідно до положення частини першої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За положенням статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно із частиною першою статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положення, передбаченого частиною першою що статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, за результатами наведених положень ЦК, ЦПК та узагальнень судової практики у сукупності, зазначає, що апелювання до Умов та Правил, Тарифів, розташованих на веб-сайті банку Умов та правил як підстави здійснення розрахунків за відсутності чітких критеріїв прорахунку сум, свідчить про неналежність, недостовірність, та недопустимість наданих доказів у розумінні чинного законодавства України – оскільки з аналізу їх сутності не виходить підтверджень дійсних обставин справи.

Стосовно того, чи можна розглядати заяву від 07.05.2015 року в якості належного доказу на укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем, суд зазначає наступне.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи убачається що кредитна лінія була відкрита саме на споживчі цілі, а тому істотними умовами даного виду кредиту є ті що перелічені в ч.1 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника);

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;

3) загальний розмір наданого кредиту;

4) порядок та умови надання кредиту;

5) строк, на який надається кредит;

6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності);

7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення);

8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;

9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені;

10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит;

12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

13) порядок дострокового повернення кредиту;

14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Згідно статті 1055 ЦК України, Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За зазначених вище обставин, Суд вважає, що, з урахуванням відсутності передбачених законодавством істотних умов, заява від 07.05.2015 року не відповідає критеріям цивільного законодавства та не може виступати в якості кредитного договору, адже не містить у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у виді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань - тобто тих істотних умов, на обов`язковості письмового узгодження яких прямо наполягає частина перша статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», та статті 1055 ЦК України

Аналізуючи обставини справи, суд звертає увагу на те, що в даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України в рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно реалізувати свої права щодо поінформованості про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у виді заяви про надання кредиту з Умовами та правилами надання банківських послуг. Оскільки Умови - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил. Тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з боку АТ КБ «Приватбанк» було дотримано вимоги, передбачені частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. За думкою суду, інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача - невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

З матеріалів справи, зокрема – із заяви позичальника від 07.05.2015 року – вбачається, що у зазначеній заяві процентна ставка не визначена. Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий витяг з Тарифів та витяг з Банківських Умов, відповідач розумів, був з ними ознайомлений та погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Окрім того, відповідачем не доведено, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови: щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та щодо розмірів та порядку нарахування цих штрафів

У зв`язку із вказаним, суд зазначає, що роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій банку, якій може вносити зміни в умови та правила споживчого кредитування у будь якій час в односторонньому порядку.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві від 07.05.2015 року домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяги, що регулюють правовідносини між позивачем та відповідачем не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

З урахуванням відсутності кредитного договору саме у письмовому вигляді та узгодженості сторонами всіх істотних умов, у відповідності до ст.638 ЦК України, та ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», за оцінкою суду, між сторонами не виникли кредитні правовідносини, в розумінні банківського кредитування, що охоплюється статтями 1054-1055 ЦК України, а мають місце саме позичкові відносини, які хоча і є різновидом кредитних але охоплюються вимогами ст.1047-1049 ЦК України, за якими, у якості підтвердження наявності укладення договору позики, стороною може бути представлено розписку або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, (частина друга статті 1047 ЦК України). Саме таким іншим документом в даному контексті може розглядатись заява-анкета, підписана Відповідачем та роздруківка про рух коштів з якої убачається що Відповідач дійсно користувався цією позикою.

Враховуючи те, що заява – анкета, так саме як і умови та тарифи не містять дати повернення позики – момент її повернення визначається датою вимоги (ч.2 ст.530 ЦК України). Тобто такою датою може вважатись дата звернення до суду, з вимогою повернення грошей.

У відповідності до вимог ст. 1049 ЦК України, , позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем), у строк та в порядку, що встановлені договором. При цьому, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві грошей або речей.

У свою чергу, з роздруківки руху коштів по картковому рахунку відповідача убачається що останній повністю повернув суму грошей яку брав у якості позики в рамках кредитного ліміту, що у відповідності до вимог ст.1049 ЦК України є належним підтвердженням повернення суми позики повною мірою.

У зв`язку з цим, суд вважає зобов`язання з повернення ОСОБА_1 суми, позиченої в АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 20000 грн. виконаним належним чином у повному обсязі.

Підпункт 1 ч.3 ст.133 ЦПК України зазначає що Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 137 ЦПК України, визначає що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідності до п.8 ч.3 ст.141 ЦПК України, - Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, договорів, рахунків тощо. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження судових витрат представником відповідача були додані договір про правову допомогу №АБ0010/19/ФЛ від 07.11.2019р., Направлення №1 до договору №АБ0010/19/ФЛ від 07.11.2019р, на представлення інтересів Відповідача саме у справі про стягнення за позовом АТ КБ «Приватбанк», Акту виконання направлення №1 за договором №АБ0010/19/ФЛ від 07.11.2019р.

Суду не було представлено квитанцію про сплату витрат на правову допомогу, однак за приміткою 2, що міститься в Направлення №1 до договору №АБ0010/19/ФЛ від 07.11.2019р, зазначено що за домовленістю між сторонами, сума адвокатського гонорару у розмірі 8000 грн. повинна бути сплачена до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Білоусов проти України», від 07.02.2014р. зазначив, що «Хоча заявник не сплатив адвокатський гонорар він має його сплатити згідно із договірними зобов`язаннями, а тому витрати за цім гонораром є фактично понесеними».

Керуючись положеннями ст. 42 Конституції України, ст. ст. 626, 628, 633-634, 1047-1049, 1054-1055 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», ст. ст.1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 4, 12, 19, 76-81, 89, ч. 2 ст. 247, ч. 4 ст. 223, 258-259, 265, 268, 280, 282, 284, 353-354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В

У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» (код ЕДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) 8000 (вісім тисяч) грн. у якості витрат на правову допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 04.03.2021 року

Суддя: Л.В. Домусчі