Рішення № 95323402, 01.03.2021, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 757/27082/18-ц

Провадження № 2/242/413/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Клименко А.В., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Тичиніна Я.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове в порядку загального позовного провадження цивільну справу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Петров Герман Вікторович, до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, та моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на житло від 20.08.2008 року, в якій проживала вона та її син. На початку вересня 2014 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції в м. Авдіївка, належне їй житло було пошкоджено, що підтверджується Актом попереднього обстеження об`єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка від 22.05.2017 року. 28.08.2017 року позивач звернулась до ГУ СБУ України в Донецькій області з заявою про скоєння злочину. Позивачу 13.09.2017 року ГУ СБУ України в Донецькій області повідомило, що її заява про злочин долучена до матеріалів кримінального провадження № 12014050410001648, внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.07.2014 року за ознаками злочину, передбаченого ч.ч. 1,2,3 ст. 258, ч. 1 ст. 258-3 КК України. В результаті терористичного акту (артилерійського обстрілу) було зруйновано її майно, що призвело до спричинення їй матеріальної та моральної шкоди. У зв`язку з чим, просить суд стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом, у вигляді зруйнування житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 1 356 466 грн. 80 коп. шляхом стягнення з Державної казначейської служби України; стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду донецької області від 11.06.2018 року цивільну справу передано за підсудністю Селидівського міського суду Донецької області.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 06.09.2018 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 05.11.2018 року цивільну справу прийнято до провадження, розгляд справи призначено за правилами позовного (загального) провадження, та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 26.09.2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено судове засідання.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву, в якій просить суд слухати справу у її відсутність.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд їх задовольнити, пославшись в обґрунтування позову на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Держави України в особі Кабінету Міністрів України в судовому засідання позовні вимоги не визнав, надав суду пояснення, підтримавши доводи, викладені в відзиві на позов. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представники відповідача Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, надав до суду відзив, в якому позовні вимоги не визнав, та просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 серпня 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Авдіївської державної нотаріальної контори Пономаренко О.О., спадкоємцем на цілу частину майна зазначеного в заповіті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька ОСОБА_2 , спадкове майно складається з: житлового будинку з надвірними побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, належній Авдіївській міській раді. На земельній ділянці розташоване: одноповерховий, з шлакоблоку житловий будинок житловою площею 42,70 кв.м., загальною площею 115,70 кв.м., означений в плані літерою А-1 з господарчими спорудами та будівлями: Д- убиральня, Ж-душ, Б-гараж, В-навіс, 1-замощення, № 1-3 огородження. Зареєстровано у реєстрі за № 3351.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20061525 від 31.08.2008 р., житловий будинок з надвірними побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

Згідно акту по попередньому обстеженню об`єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка від 22.05.2017 року, було проведено попереднє візуальне обстеження житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , виявлено: часткове руйнування шиферного покриття даху житлового будинку, руйнування стін по боковому та тильному фасаду житлового будинку. Руйнування міжкімнатної перегородки між спальнею та кухнею. Пошкодження семи металопластикових віконних блоків. Руйнування стель житлового будинку. Пошкодження вхідних дверей. Пошкодження системи опалення та електропроводки. Пошкодження оздоблювальних матеріалів в житлових кімнатах. Руйнування даху літньої кухні та господарської будівлі. Пошкодження стін по фасадам літньої кухні та господарської будівлі. Пошкодження віконних блоків літньої кухні та господарської будівлі. Руйнування паркану та пошкодження металевих воріт.

Згідно заяви від 28.08.2017 року, ОСОБА_2 звернулась до слідчого відділу Управління СБ України в Донецькій області щодо скоєного на початку вересня 2014 року артилерійського обстрілу, внаслідок чого, пошкоджений її будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та просила зареєструвати кримінальне правопорушення в реєстрі досудових розслідувань за правовою кваліфікацією за ст.ст. 258,258-3 КК України.

Згідно листа № 56/13-5493нт від 13.09.2017 року Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях повідомило ОСОБА_2 , що відповідно до її звернення відомості щодо вчинення терористичного акту, що призвело до руйнування майна ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , долучено до ЄРДР № 12014050410001648 від 27.07.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст..258 ч.1, ч.2, ч.3 КК України.

Згідно витягу з ЄРДР № 12014050410001648 від 27.07.2014 року до відповідного кримінального провадження долучені матеріали за фактом пошкодження будинку за адресою АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , під час артилерійського обстрілу на початку вересня 2014 року. 14.09.2016 року в м. Авдіївка Донецької області.

Згідно листа № 01-19/3086 від 07.12.2019 року Військово - цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області повідомила, що ОСОБА_2 зверталась до них з приводу надання грошової компенсації за зруйноване житло, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , однак їй надана відповідь, що питання щодо забезпечення житлом постраждалих внаслідок проведення антитерористичної операції та порядок прийняття від постраждалого зруйнованого або пошкодженого житла, на теперішній час законодавством не визначено. ОСОБА_2 запропоновано звернутись до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області щодо надання допомоги у випадку пошкодження, знищення нерухомого майна під час проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Право на відшкодування матеріальної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 13, 41 статтях 1166, 1177 Цивільного кодексу України.

Частиною 4 статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Суд звертає увагу, що позивач в обґрунтування позову зазначала, що не отримала від держави відшкодування за пошкодження (знищення) її майна, вважає, що вона має право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також позивач зазначала, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.

Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Позивач обґрунтувала розмір завданої їй шкоди опосередкованою вартістю знищеного будинку станом на 01 січня 2018 року, виходячи з наказу Мінрегіону від 01 березня 2018 року № 46 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, зокрема по Донецькій області, керуючись ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).

З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06,§42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).

Крім того, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України, Постановою Кабінету Міністрів України від 18грудня 2013року №947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623, потім в редакції постанови КМУ від 02.09.2020 р. № 767.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджене у період проведення антитерористичної операції житло.

З аналогічних підстав не породжує у позивача такого очікування і стаття 85 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до якої відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється порядку, визначеному законом.

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачеві на праві власності житла, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.

Так, стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).

Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодування винятково на державу, так як передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюється за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України).

Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.

Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Позивач, зокрема, зазначила, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте помилково вважає, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту житла у розмірі реальної вартості житла.

Також позивач, по суті, посилалася на: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житла; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджене внаслідок терористичного акту житло.

Зазначені доводи позивача суд вважає доведеними та обґрунтованими.

Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням квартири внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» ( ОСОБА_3 v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Відсутність на час звернення позивача до суду у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості та рухомого майна терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17 цс 19 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 04 березня 2020 року у справі 646/5063/17-ц, провадження № 61-36595 св 18.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому правовою підставою для виплати компенсації, а не шкоди, є не положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У справі «Докіч проти Боснії та Герцеговини» (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2010 року, заява № 6518/04) ЄСПЛ підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».

На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно в результаті проведення антитерористичної операції, а мовою ЄСПЛ - збройного конфлікту на території, підконтрольній уряду України.

В будь-якому випадку якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту на територіях, підконтрольних Уряду України впродовж більше ніж 5 років, це не має унеможливлювати захист права власності позивача, який гарантований Конституцією України.

Суд звертає увагу, що відповідний механізм, який передбачає, порядок надання компенсації або допомоги особам, житлові будинки яких пошкоджені внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації запроваджено постановою КМУ № 623 від 10.07.2019 р. № 623 та в подальшому змінений постановою КМУ № 767 від 02.09.2020 р. майже через чотири роки з моменту пошкодження житла позивача. Тобто до прийняття зазначених нормативно-правових актів позивач не мала можливості отримати відповідну компенсацію з обставин, що від неї не залежали.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, та стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 100 000,00 грн. за пошкоджене майно, виходячи при цьому з наведених вище підстав та обґрунтування позову, а саме: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житла. Вирішуючи питання про задоволення позову, суд враховує постанову КМУ № 767 від 02.09.2020 року, якою затверджений Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, однак вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення грошової компенсації.

Щодо вирішення питання про стягнення моральної шкоди, суд встановив наступне.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння (бездіяльності) її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати моральну шкоду необхідно наявність незаконних дій чи бездіяльності держави в особі компетентних органів, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинного зв`язку між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статті 1167 ЦК України.

Встановивши, що правовою підставою для виплати компенсації, а не шкоди, є не положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що пошкодження її майна відбулося внаслідок незаконних дії чи бездіяльності держави в особі компетентних органів, що свідчить про відсутність усіх складових елементів правопорушення, сукупність яких відповідно до закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду.

До подібного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 757/37203/16-ц, провадження № 61-4521св 20

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.10,11,74,77,79,88,209,212,214-215,218,224-227 ЦПК України, ст. ст.41,55,129 Конституції України, ст. ст.22, 319,321,346,347,1167,1177 ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ), в інтересах якої діє адвокат Петров Герман Вікторович (місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Щекавицька, 55 (офіс БФ «Право на захист»), до Держави України в особі Кабінету Міністрів України (01008, м.Київ, вул.Грушевського, 12/12), Державної казначейської служби України(01601, м.Київ, вул.Бастіонна,6) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, та моральної шкоди– задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлено 04.03.2021 року.

Суддя І.М. Владимирська