Ухвала суду № 95318068, 04.03.2021, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/1406/21

Провадження №2-з/639/25/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про забезпечення позову

04 березня 2021 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі судді Баркової Н.В., розглядаючи у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову представника позивача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2021 року представник позивача АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 і просить суд стягнути з відповідача на користь позивача вартість не облікованого (донарахованого) об`єму природного газу в сумі 65 062,72 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 700,54 грн., втрати від інфляції в розмірі 2 277,20 грн., а всього – 68 040,46 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

На даний час провадження у цивільній справі №639/1406/21 за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не відкрито, оскільки судом 02.03.2021 року з метою з`ясування інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, направлено відповідний запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова, однак відповідь на адресу суду на даний час не надходила.

Разом з позовом представником позивача подано до суду заяву за вх. №6154 про забезпечення позову, в якій представник позивача просить суд накласти арешт на грошові кошти та майно відповідача ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).

Заяву про забезпечення позову представник позивача обґрунтовує тим, що на день складання вказаної заяви зазначена заборгованість не сплачена та зобов`язання відповідачем не виконані. Оскільки, на думку представника позивача, дії відповідача носять явно недобросовісний характер, а саме: нехтування виконанням зобов`язання по сплаті заборгованості, заявник вважає доцільним забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (відповідно до п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України), оскільки існує загроза ухиляння від виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог АТ «Харківміськгаз». Зважаючи, що судовий розгляд може відбуватися тривалий час (з урахуванням розгляду в апеляційній та касаційній інстанціях), АТ «Харківміськгаз» вважає, що відповідачем протягом розгляду справи можуть здійснюватися дії щодо відчуження свого майна та переведення грошових коштів іншим особам з метою подальшого невиконання рішення суду з підстав відсутності майна, на яке може бути звернуто стягнення в примусовому порядку, що призведе до збитковості фінансово-господарської діяльності позивача.

Суд, дослідивши матеріали позову та заяви про забезпечення позову, вважає її такою, що задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з п. п. 2, 3, 4 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, 1)накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (Зі змінами, внесеними згідно з Постановою № 2 від 12.06.2009 року) забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 6 зазначеної постанови передбачено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 22.02.2005 року у справі «Новоселецький проти України» зазначив, що стаття 1 Протоколу N 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення «Броньовський проти Польщі» [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004-...). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення «Спорронг та Лонрот проти Швеції» ( 980_098 ), від 23 вересня 1982 року, серія А, N 52, стор. 26, п.69).

В рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 320/3560/18, заявником суду повинні бути надані відомості щодо конкретного індивідуально визначеного майна, яке належить відповідачу та щодо якого мають вживатись заходи забезпечення позову. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах – учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, оцінивши доводи представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд зауважує, що в заяві про забезпечення позову не зазначено будь-яких відомостей щодо конкретного індивідуально визначеного рухомого (нерухомого) майна та грошових коштів, що належить на праві власності саме відповідачу. В якості додатку до заяви надана лише квитанція про сплату судового збору та копії документів, які підтверджують повноваження представника позивача. За таких обставин, враховуючи вказані вище вимоги процесуального закону та висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, що належить відповідачу, оскільки представником позивача не зазначено конкретне індивідуально визначене рухоме (нерухоме) майно, належне відповідачу, дані щодо номерів банківських рахунків відповідача, назви відповідних установ, де вони відкриті, тощо. Крім того, представником позивача не доведено факт того, що невжиття саме таких за обсягом заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в подальшому рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Всі інші доводи представника позивача стосуються підстав та предмету позову, з якими позивач звернулася до суду, однак оцінка таким доводам може бути надана судом лише за результатами розгляду справи по суті в судовому засіданні.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 149-153, 189, 197, 198, 200, 260, 261 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви про забезпечення позову представника позивача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 04.03.2021 року.

Суддя Н.В. Баркова