Рішення № 95317963, 04.03.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/7745/19

Провадження № 2/638/2583/21

04.03.2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретаря Запорожець Д. Д.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит,-

ВСТАНОВИВ:

Кредитна спілка «Істок» в особі представника Драченка Валерія Анатолійовича 24.05.2019 року звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №ДКХ-1968 від 05.01.2018 року у розмірі 40115, 47 грн., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту – 2187, 66 грн.; заборгованість за платою – 25127, 22 грн.; заборгованість за відсотками – 0, 39 грн.; 100 % річних згідно ст. 625 ЦК України та п. 4.7.3 кредитного договору – 10926, 11 грн.; інфляційні нарахування – 874, 09 грн.; штраф – 1000, 00 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25.10.2017 року відповідач ОСОБА_1 звернувся із заявою про вступ до Кредитної спілки «Істок». Заяву було розглянуто та прийнято рішення про прийняття ОСОБА_1 у члени кредитної спілки. При цьому, в цей же день 25.10.2017 року, відповідачем було сплачено вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок, що в свою чергу надало йому членство у кредитній спілці. 25.10.2017 року ОСОБА_1 подав заяву на отримання кредиту, за результатами розгляду якої було прийнято рішення про надання йому споживчого кредиту. Таким чином, між кредитною спілкою та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит №ДКХ-1960 від 25.10.2017 року та надано кредит в сумі 28000,00 грн. на строк 12 календарних місяців зі сплатою 0,001% річних за користування кредитом та сплатою за користування кредитними коштами у сумі 40, 66 грн. щоденно. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, у нього утворилася заборгованість за кредитом в розмірі 40115, 47 грн. Враховуючи викладене, просить суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, який би відповідав вимогам статті 178 ЦПК України, чи будь-яких письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів, заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову, до суду не надав.

Суд, дослідивши доводи позивача, викладені у позові, а також заперечення відповідача, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

25.10.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Кредитної спілки «Істок» із заявою про вступ до кредитної спілки (а. с. 10).

Заяву було розглянуто та згідно протоколу засідання правління Кредитної спілки «Істок» від 25.10.2017 року прийнято рішення про прийняття ОСОБА_1 у члени Кредитної спілки «Істок» (а. с. 11).

25.10.2017 року ОСОБА_1 сплатив вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок, про що свідчать відповідні прибуткові касові ордери №2002-55 та №2002-56, таким чином він набув членства у Кредитній спілці « Істок » (а. с. 13-14).

ОСОБА_1 подав заявку на отримання кредиту, за результатами розгляду якої було прийнято рішення про надання йому споживчого кредиту, що підтверджується протоколом засідання кредитного комітету КС «Істок» від 25.10.2017 року (а. с. 15).

25.10.2017 року між Кредитною спілкою «Істок» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №ДКХ-1960, за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 28000,00 грн. на строк 12 календарних місяців, тобто по 20.12.2018 року зі сплатою 0,001% річних за користування кредитом та платою за користування кредитними коштами у сумі 40, 66 грн. щоденно (п.п. 1.1, 2.5, 3.2 Кредитного договору).

Надання позичальнику кредитних коштів в сумі 28000,00 грн. підтверджується видатковим касовим ордером від 20.12.2017 року, який підписаний ОСОБА_1 (а. с. 30).

21.12.2018 року між Кредитною спілкою «Істок» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір №1 до договору про споживчий кредит №ДКХ-1960 від 25.10.2017 року, відповідно до умов якого плата за надання кредиту становить 162, 63 грн. (а. с. 19).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1048 Цивільного кодексу України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з умовами договору нарахування плати за користуванням кредитом розпочинається з дня фактичного отримання позичальником грошових коштів в касі кредитора або з дня відправки кредитором коштів на рахунок, вказаний позичальником у письмовій заяві, та здійснюється щомісячно виходячи з фактичної кількості днів у місяці до дня повного погашення кредиту (п. 2.6 кредитного договору).

У пункті 4.7, укладеного між сторонами кредитного договору, визначено відповідальність сторін та наслідки порушення умов цього договору, зокрема: дострокове повернення позичальником кредиту з підстав та порядку, передбаченому в п. 6.2.2 договору; сплату позичальником штрафу у розмірі 1000 грн. за порушення кожного платежу, згідно Графіку платежів; повернення позичальником суми боргу (основної суми кредиту, плати та процентів) з урахуванням встановленого індексу інфляції та 100 відсотків річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за договором, згідно статті 625 ЦК України (п.п. 4.7.1-4.7.3 кредитного договору).

Пунктом 6.2.2 кредитного договору встановлено, що у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або відсотків більш, як на один календарний місяць, кредитор набуває права вимагати від позичальника дострокового погашення кредиту та нарахованих плати та відсотків, згідно умов договору до дня повного виконання зобов`язань за договором; вимагати відшкодування збитків, завданих кредитору, внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору; вимагати від поручителів дострокового повного погашення кредиту та нарахованих плати та відсотків, згідно умов договору.

З наданих суду та досліджених доказів встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком спілки становить: 40115, 47 грн., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту – 2187, 66 грн.; заборгованість за платою – 25127, 22 грн.; заборгованість за відсотками – 0, 39 грн.; 100 % річних згідно ст. 625 ЦК України та п. 4.7.3 кредитного договору – 10926, 11 грн.; інфляційні нарахування – 874, 09 грн.; штраф – 1000, 00 грн.

Також встановлено з наданих позивачем доказів, що на момент укладання кредитного договору ОСОБА_1 перебував на військовій службі, зокрема був курсантом Харківського національного університету повітряних сил, має звання старшого сержанта, дата закінчення контракту - 2019 рік (а. с. 20).

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Водночас статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

У постановах Верховного Суду, від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61-4255св18); від 25квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 521/9626/15-ц.

З урахуванням наведеного, стягненню на користь позивача підлягає лише заборгованість за тілом кредиту за вирахуванням сплачених на його погашення ОСОБА_1 сум, а саме: 28000, 00 грн. (отримана сума кредиту) – 25812, 34 грн. (погашена сума згідно розрахунку позивача) = 2187, 66 грн., тобто загальна сума заборгованості становить дві тисячі сто вісімдесят сім грн. 66 коп., оскільки позичальник ОСОБА_1 є військовослужбовцем та на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому не підлягають стягненню з нього на користь позивача відсотки та плата за користування кредитом, а також штрафні санкції з моменту укладення кредитного договору, тобто з 25.10.2017 року до закінчення особливого періоду.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а тому ухвалює судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Істок» заборгованості за договором про споживчий кредит №ДКХ-1960 від 25.10.2017 року в сумі 2187, 66 грн. та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Так, при зверненні позивача до суду ним заявлено позовну вимогу майнового характеру та сплачено судовий збір з урахуванням приписів пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України у розмірі 1921 грн. (100 %), та за результатами судового розгляду позовні вимоги Кредитної спілки «Істок» задоволено частково: 2187, 66 грн. : 40115, 47 грн. х 100 %) = 5, 45 %, тобто задоволено 5, 45 % від заявленої суми.

З огляду на викладене, та з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат в залежності від ступеня задоволення позову, з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі: 1921, 00 грн. х 5, 45 % (частка задоволення позовної вимоги): 100 % = 104, 69 грн.

Керуючись статтями 4, 5, 11-13, 81, 141, 265, 274-279 ЦПК України, статтями 509, 525, 526, 549, 550, 611, 612, 625, 626, 629, 1049, 1054 ЦК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Кредитної спілки «Істок» (рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Альфа-Банк» у м. Києві, код ЄДРПОУ 26364449) заборгованість за договором про споживчий кредит №ДКХ-1960 від 25.10.2017 року у розмірі 2187 (дві тисячі сто вісімдесят сім) грн. 66 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Кредитної спілки «Істок» (рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Альфа-Банк» у м. Києві, код ЄДРПОУ 26364449) витрати по сплаті судового збору в розмірі 104 (сто чотири) грн. 69 коп.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: