Рішення № 95298428, 03.03.2021, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/475/20

провадження № 2/631/187/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2021 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участю секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

До Нововодолазького районного суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 20/20 від 27 травня 2020 року та ордеру серії ПТ № 152778 від 05 червня, діє адвокат Мякота Т. М., доСтаничненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, в якому просить встановити факту постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини.

Позовна заява обґрунтовується тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на момент смерті була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .

До складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , входить житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою АДРЕСА_1 , та земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, площею 5,4984 гектарів з кадастровим номером 6324285000:03:002:0020, та площею 0,7535 гектарів з кадастровим номером 6324285000:03:002:0129.

В шестимісячний термін з моменту смерті матері, ОСОБА_2 , позивач не подала заяву про прийняття спадщини за законом до нотаріальної контори, оскільки вважала, що спадщину прийняла фактично, так як постійно мешкала разом із своєю матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , за якою постійно доглядала, надавала всю необхідну фізичну та матеріальну допомогу, вела спільне господарство. Як вказав представник позивача, у період з грудня 2018 року по день смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області та отримувала допомогу як особа, яка здійснює догляд за особою, яка досягла 80 років.

На звернення позивача до державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Козелько Т. М. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що залишилось після смерті матері – ОСОБА_2 , ОСОБА_1 отримала відмову, в зв`язку з пропущеним строком для подання заяви про прийняття спадщини.

Оформити своє право на спадкове майно поза судовим порядком позивач не має можливості, у зв`язку з тим, що необхідно встановити факт її постійного проживання разом зі спадкодавцем, оскільки ОСОБА_1 офіційно має реєстрацію у іншому місці. Інших спадкоємців, які б фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 чи зверталися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, як вказав позивач, не має.

Посилаючись на вищевикладене, представник позивача просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із матір`ю – спадкодавцем ОСОБА_2 , на час відкриття спадщини, тобто на день смерті останньої – ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач у справі, Станичненська сільська рада Нововодолазького району Харківської області, правом надання відзиву у відповідності до положень статті 178 Цивільного процесуального кодексу України не скористалась.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 19 червня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини та відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження, а також витребувано від Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області інформацію зі спадкового реєстру про відкриті спадкові справи після смерті ОСОБА_2 та заповіти, складені за життя останньою.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 20 серпня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, а також задоволено клопотання сторони позивача про виклик свідків з метою їх допиту у судовому засіданні.

Також Нововодолазьким районним судом Харківської області неодноразово постановлялись ухвали про відкладення розгляду справи, у тому числі у зв`язку із неявкою позивача та її представника.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за позовомОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, судом не вживалось.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, зазначивши, що протягом всього 2019 року проживала разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 у селі Литовки Нововодолазького району Харківської області, оскільки остання через хворобу не могла самостійно себе обслуговувати. За час сумісного проживання позивач самостійно доглядала за матір`ю, годували її, повністю допомагала по господарству, у зв`язку з чим з грудня 2018 року по 19 серпня 2019 року перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області та отримувала допомогу як особа, яка здійснює догляд за особою, що досягла 80 років.

Представник позивача – адвокат Мякота Т. М. у судовому засіданні повністю підтримала позовну заяву ОСОБА_1 , просила її задовольнити й у вступному слові стисло виклала зміст та підстави позову, надавши необхідні пояснення щодо них, які відповідають змісту позовної заяви. Окремо, представник позивача наголосила, що окрім як звернення до суду з даним позовом позивач не може реалізувати свої спадкові права, враховуючи відсутність інших спадкоємців, які в установленому законом порядку прийняли спадщину.

В подальшому позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, проте через канцелярію суду представник позивача – адвокат Мякота Т. М. надала заяву, що була зареєстрована за вхідним № 1041/21-вх від 25 лютого 2021 року, відповідно до якої просила надалі розгляд справи здійснювати за її відсутності та відсутності позивача, зазначивши, що позовні вимоги вони підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити (а. с. 91).

Уповноважений представник Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області у судове засідання не прибув, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Про причини неявки суд не повідомили, однакзасобами поштового зв`язку виконуючий обов`язки сільського голови Ю. В. Власюк направила на адресу суду заяву, що була зареєстрована за вхідним № 4105/20-вх від 14 липня 2020 року, відповідно до якої просила розгляд справи здійснювати без участі представника сільської ради, зазначивши, що не має заперечень проти задоволення позову ОСОБА_1 (а. с. 41).

З цього приводу слід зазначити, що положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь – якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у учасників процесу свідчать їх відповідні заяви, подані їх представниками та долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, а позивач та її представник їх у попередньому судовому засіданні вже надали, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи за відсутності сторін.

Вислухавши пояснення й доводи позивача та її представника, покази свідків, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, що були надані учасниками справи та безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно – правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).

Отже у ході розгляду справи в межах заявлених позовних вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Із матеріалів справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 85 років у місті Харкові померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області 21 серпня 2019 року складено відповідний актовий запис № 30 та видане свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 (а. с. 9).

Факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого 25 січня 1963 року Станичненською сільською радою Красноградського району Харківської області, з якого вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у селі Станичне Нововодолазького району Харківської області народилася ОСОБА_3 , про що складено відповідний актовий запис за № 10, батьком позивача зазначено – ОСОБА_4 , матір`ю – ОСОБА_2 (а. с. 11). З копії свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 25 липня 1981 року Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської областівбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25 липня 1981 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис за № 13та у зв`язку із реєстрацією шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а. с. 11).

Інших спадкоємців першої черги, які б у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 судом, із наданих матеріалів справи, не встановлено.

Так, чоловік спадкодавця – ОСОБА_4 , з яким ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 21 листопада 1962 року (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_4 , видане 21 листопада 1962 року Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області), помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 26 вересня 2013 року Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області(а. с. 10, 12).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

При цьому, спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 Цивільного кодексу України).

З копії інформаційної довідки із спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 60329089, сформованої 27 травня 2020 року о 10 годині 29 хвилин та наданої завідувачем Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори в порядку виконання обов`язків державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Т. Козелько листом від 16 липня 2020 року за № 481, вбачається, що у спадковому реєстрі відсутня інформація про заповіти та спадкові договори, складені за життя ОСОБА_2 (а. с. 51).

Відповідно до копії Витягу про реєстрацію в Спадкового реєстрі № 60329678 від 27 травня 2020 року встановлено, що 27 травня 2020 року о 10 годині 41 хвилину завідувачем Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори в порядку виконання обов`язків державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Т. М. Козелько зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер у нотаріуса 70/2020, номер у спадковому реєстрі 65878485 (а. с. 52).

Перевіривши матеріали спадкової справи № 70/2020, заведеної щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , що були направлені на адресу суду відповідно до ухвали про витребування доказів завідувачем Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори в порядку виконання обов`язків державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Т. Козелько, листом від 16 липня 2020 року за № 481 встановлено, що 27 травня 2020 року на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що була зареєстрована у книзі обліку спадкових справ за № 172, заведено спадкову справу за № 70/2020 після смерті ОСОБА_2 (а. с. 50 – 80).

Згідно матеріалів спадкової справи встановлено, що інших спадкоємців, які б фактично прийняли спадщину, або зверталися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 немає.

Із матеріалів справи судом встановлено, що державним нотаріусом Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори в порядку виконання обов`язків державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Т. Козелько 27 травня 2020 року була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме – у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк нотаріусу не подала, зважаючи на те, що остання зареєстрована за іншою адресою ніж померла (а. с. 14, 59).

Відповідно до довідки про фактичне місце проживання за № 232, виданої 18 березня 2020 року за підписом виконуючого обов`язки сільського голови Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Власюк Ю. В. встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 20 лютого 1976 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 58).

З акту депутата округу № 18 Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Кірієнка Ігоря Володимировича, складеного 18 березня 2020 року в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_1 була призначена опікуном своєї мами ОСОБА_2 , проживала разом з нею, доглядала її та вела спільне господарство по день смерті останньої (а. с. 13).

Крім того, з повідомлення Управління соціального захисту населення

Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 15 червня 2020 року № 12-07/150 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку та отримувала компенсацію непрацюючій працездатній особі, яка досягла 80-ти річного віку, на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 31 січня 2019 року по 31 серпня 2019 року в розмірі 4,80 гривень. Допомога призначена згідно довідки № 2 ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Нововодолазького району» Нововодолазької районної ради Харківської області від 24 січня 2019 року про те, що хвора ОСОБА_2 1934 року народження, потребує постійного стороннього догляду та не здатна до самообслуговування, та згідно довідки № 3 про те, що ОСОБА_1 1963 року народження, може постійно надавати послуги, та на дату оформлення допомоги не працювала, згідно копії трудової книги НОМЕР_6 (останній запис про звільнення Пр № 49-К від 16 травня 1995 року) (а. с. 33).

У судовому засіданні, що відбулося 04 лютого 2021 року, будучи допитаними в якості свідків у відповідності до вимог статті 230 Цивільного процесуального кодексу України та попередженими про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, ОСОБА_10 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_9 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , підтвердили факт проживання позивача – ОСОБА_1 разом із своєю померлою матір`ю – ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з січня 2019 року й по день смерті останньої.

Так, свідок ОСОБА_9 повідомила, що поряд з нею по сусідству в селі Литовки Нововодолазького району Харківської області проживала ОСОБА_2 . Десь у лютому місяці 2019 року ОСОБА_2 отримала травму, а саме під час падіння зламала тазостегновий суглоб та її стала доглядати її донька, ОСОБА_1 . З лютого 2019 року та по день смерті матері, ОСОБА_1 постійно проживала разом з останньою, доглядала за нею, оскільки ОСОБА_2 сама не могла самостійно пересуватись. Крім того, ОСОБА_1 доглядала за будинком та прилеглими будівлями. Проживали вони удвох, інші родичі просто приїздили у гості та навідували матір.

Також свідок ОСОБА_10 повідомила, що ОСОБА_1 доглядала за своєю матір`ю ОСОБА_2 , оскільки остання отримала травму, а саме впала та зламала тазостегновий суглоб, і тому не могла пересуватися без сторонньої допомоги. Приблизно півроку, а саме з початку лютого 2019 року ОСОБА_1 проживала разом зі своєю мамою та доглядала за нею аж по день її смерті.

Враховуючи вищенаведене, суд встановив, що ОСОБА_1 , донька померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , мешкала разом останній час зі своєю матір`ю, хоча має реєстрацію за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_4 .

Згідно із статтею 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 Цивільного кодексу України (статті 1218, 1231 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Положеннями статті 1261 Цивільного кодексу України імперативно визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

За змістом норми статті 1268 наведеного вище кодифікованого закону України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Приписами частин 1 – 3 вищевказаної статті Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частинами 1 та 2 статті 1269 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 Цивільного кодексу України).

Отже, для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною 1 статті 29 Цивільного кодексу України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Наведені положення статті 29 Цивільного кодексу України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Отже, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, яка обумовлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтями 2 та 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Відповідно до частини 10 статті 6 вищезазначеного Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Верховний Суд у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) дійшов висновку, що «[…] відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації […] не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом».

Згідно із статтями 12 та 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому у відповідності до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що з січня 2019 року, померла ОСОБА_2 , яка у зв`язку із тривалою хворобою потребувала постійного догляду, стала проживати разом із своєю дочкою ОСОБА_11 у своєму домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Частина 3 статті 1268 Цивільного кодексу України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Вказаний висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18).

В даному випадку обставини, встановлені частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України підтверджуються актом депутату округу № 18 Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Кірієнка Ігоря Володимировича, складеного 18 березня 2020 року в присутності свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , а також показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , наданими у судовому засіданні, а отже є підстави стверджувати, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом, постійно проживала разом із спадкодавцем – матір`ю ОСОБА_2 , заяву про відмову від спадщини не подавала, а отже, вважається такою, що прийняла спадщину.

Підпунктом 3.22 пункту 3 глави 10 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 передбачено, що у разі відсутності у паспорті спадкоємця (в розумінні пункту 3.21 – який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини) відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово – експлуатаційної організації, правління житлово – будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Аналіз наведених норм закону та судової практики свідчить про те, що суди можуть розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, при їх розгляді слід встановити чи було місце проживання заявника за зазначеною ним в позові адресою постійним, переважним чи тимчасовим, маючи при цьому на увазі, що, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як було встановлено в судовому засіданні, встановлення факту постійного проживання

ОСОБА_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 , на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 необхідно позивачу для отримання спадщини за законом після

смерті своєї матері.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 , звернулась до суду з вимогою про встановлення факту спільного проживання з матір`ю, ОСОБА_2 , на момент її смерті для підтвердження фактичного прийняття спадщини та в подальшому отримання свідоцтв про право на спадщину на спадкове майно, що не виключає у наступному виникнення спору про право, розгляд справи проводився в порядку позовного провадження.

Враховуючи наведені вище норми права, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення позову шляхом факту постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини, оскільки заявник іншим шляхом, окрім судового, довести цей факт не може, а встановлення даного факту породжує певні юридичні наслідки пов`язані із реалізацією спадкових прав.

Питання щодо судових витрат, суд вирішує відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з урахуванням положень частин 1 та 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України за якими суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог; при цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Оскільки питання відшкодування судових витрат під час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, не порушувалось, процесуальне рішення з вказаного питання судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 15, 16, частиною 1 статті 29, статтями 1216 – 1218, 1220, 1231, 1258, 1261, 1268 – 1270 Цивільного кодексу України, статтями 4, 5, 10 – 13, 17 – 19, 58, 60, 62, 76 – 81, 89, 128 – 131, 211, 223, 247, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259 – 261, 263 – 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини– задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Станичненська сільська рада Нововодолазького району Харківської області, місцезнаходження: Харківська область, Нововодолазький район, село Станичне, вулиця Шкільна, будинок № 4, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04398057.

Суддя: Т. М. Трояновська