Рішення № 95287417, 24.02.2021, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Номер провадження 2/225/96/2021

Єдиний унікальний номер судової справи 623/3025/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Довженко О.В.,

за участю секретаря Петрової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутності, заявлені вимоги підтримує повністю, проти заочного розгляду справи на підставі ст. 280-282 ЦПК України не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився з невідомих причин, про дату час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений на адресу офіційної реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Заяви про розгляд справи за його відсутністю суду не надав, про причини неявки не інформував. Відзив на позов не поданий.

Приймаючи до уваги відсутність заперечень з боку позивачащодо заочного розгляду, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, згідно вимог ст.ст. 280-283 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:

між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України. Під час укладення договору сторони керувались ст. 634 ЦК України, що здійснює правове регулювання договору приєднання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі анкети-заяви № б/н від 21.04.2014 року відповідач отримав від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

За твердженнями позивача, шляхом підписання анкети-заяви відповідач погодився з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, що складає договір про надання банківських послуг.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, позивач (банк) керувався Умовами та правилами надання банківських послуг станом на час укладення договору, згідно яких клієнт дає свою згоду на встановлення та зміну в будь-який момент (зменшення чи/або збільшення) кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку; зобов`язується слідкувати за витратами коштів в межах кредитного ліміту; погашати заборгованість за кредитом та відсотки за користування ним; сплачувати пеню за порушення кредитних зобов`язань; дає згоду банку вимагати дострокового повернення кредиту у разі невиконання боржником зобов`язань тощо.

В свою чергу, в редакції Умов та Правил, що почали діяти з 01.03.2019 року, Клієнт (відповідач), починаючи з 181-го дня порушення зобов`язань з погашення кредитної заборгованості, зобов`язується сплатити Банку заборгованість за кредитом, а також, відсотки від суми неповернутого в строк кредиту, розмір яких за ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюється за домовленістю сторін в процентах від простроченої суми заборгованості, а саме: 86,4% для картки «Універсальна» та 84% для картки «Універсальна голд».

Позивач стверджує, що умови договору щодо повернення банку кредитних коштів відповідачем належним чином не виконуються, що стало приводом звернення останнього до суду за захистом порушеного права шляхом стягнення з відповідача заборгованості, що складається з 1137,66 грн. заборгованість за тілом кредиту; 1137,66 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 397,64 грн. заборгованості за відсотками згідно ст. 625 ЦК України; 31073,00 грн. пені.

В якості підтвердження наявності кредитної заборгованості в заявленому розмірі відповідачем, окрім анкети-заяви та Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, суду представлено розрахунок заборгованості, банківську виписку з карткового рахунку відповідача станом на 06.07.2020 року.

При цьому, суд зауважує на тому, що в якості належного доказу наявності у відповідача кредитної заборгованості перед позивачем, розміру наданого кредитного ліміту, здійснення відповідачем операцій за картковим рахунком тощо, судом приймається до уваги банківська виписка за картковим рахунком позивача станом на 06.07.2020 року, яка є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), згідно з якою виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

В той же час, представлений банком розрахунок заборгованості, довідка про розмір кредитного ліміту без номера та дати вимогам зазначених вище законодавчих актів щодо первинних документів не відповідає, а отже, не можуть бути визнані судом в якості доказів у справі.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 17.01.2021 року у справі № 278/2177/15-ц.

Отже, як вбачається з банківської виписки за картковим рахунком позивача станом на 06.07.2020 року, станом на 04.04.2016 року розмір кредитного ліміту становив 300,00 грн, того ж дня був збільшений до 500,00 грн. При цьому, інформації щодо збільшення відповідачеві кредитного ліміту до 900,00 грн. станом на 31.07.2017 року, як стверджується Банком в позові та довідці про розмір кредитного ліміту, банківська виписка, що є первинним бухгалтерським документом, не містить.

Докази повного чи/або часткового повернення відповідачеві 500,00 грн. кредиту позивачеві в матеріалах справи відсутні (а.с. 51).

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд виходив з наступного:

так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За частиною першою ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

В свою чергу, за змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, як встановлено судом, матеріали справи містить докази укладення між сторонами кредитного договору шляхом підписання анкети-заяви та ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, встановлення кредитного ліміту в розмірі 300,00 грн., а згодом 500,00 грн., та, в той же час, не містять доказів повернення відповідачем кредитних коштів позивачеві.

Разом з цим, суд зауважує на тому, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Отже, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останні повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, вимагає у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути прострочене тіло кредиту, що згідно розрахунку дорівнює розміру заборгованості за тілом кредиту, а також, відсотки за ст. 625 ЦК України та пеню за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення простроченого тіла кредиту, заборгованості за пенею, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім розрахунку основної кредитної заборгованості, банк посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк, розміщених на сайті:https://privatbank.ua, як невід`ємні частини кредитного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з "Умов та правил надання банківських послуг", що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягами з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та "Умов та правил надання банківських послуг" ознайомився відповідач та погодився з ними під час підписання заяви-анкети про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку.

Також відсутнє підтвердження того факту, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені) саме у тих розмірах, саме з таким порядком нарахування, як представлено банком в додатках до позову.

Роздруківка з сайту позивача, на думку суду, не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 25.09.2019 року у справі №704/1023/16-ц, від 02.10.2019 року у справі №322/1220/16, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року в рамках справи №182/1806/17, від 17 липня 2019 року в рамках справи № 175/4576/14-ц та ін.

Більш того, слід зазначити, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, а отже кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З огляду на викладене вище, застосування до спірних правовідносин правил ч. 1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, суд вважає безпідставним.

Відповідно, без наданих документальних підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, представлені позивачем (банком) в якості додатків до позову Витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з "Умов та правил надання банківських послуг" не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Слід зазначити при цьому, що згідно з ч. 4 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності певних обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Представлені ж позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, за відсутності на них підпису позичальника, у разі якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві, не можуть свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони, до запропонованого йому договору.

Зважаючи на наведене, вищезгадані Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору також щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи/або щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст.8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.

Згідно з ч.1 ст. 1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст.3 ЦК України.Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч. 1 ст.3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст.3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

В частинах першій, третій ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст.1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

В пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

В свою чергу, Конституційний Суд України в своєму рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що, з огляду на приписи ч. 4 ст.42 Конституції України,участь у договорі споживача, як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічних висновків у своїй постанові від 03.07.2019 року дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене вище, з урахуванням наявності підтвердженого первинними документами розміру заборгованості за тілом кредиту в розмірі 500,00 грн. та відсутності доказів її погашення відповідачем, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог щодо стягнення з відповідача 397,64 грн. відсотків за прострочений кредит, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, суд вважає за доцільне зазначити наступне:

згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу наведеної норми випливає, що чинним законодавством передбачена можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов`язання процентів. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Тобто, приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на зроблений судом вище висновок стосовно відсутності доказів погашення тіла кредиту в розмірі 500,00 грн, та, одночасно, безпідставності застосування до спірних правовідносин процентної ставки, визначеної Умовами та Правилами відповідача, суд приходить до висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за формулою: сума боргу х 3 % / 365 днів хкількість днів прострочення.

Здійснюючи розрахунок кількості днів прострочення, суд бере до уваги представлені в якості доказів у справі первинні документи, а саме, банківську виписку за рахунком відповідача, з якої вбачається, що кінцевим часом пільгового періоду та, відповідно, початком прострочки за кредитним договором, є 01.06.2016 року.Кінцевою датою нарахування відсотків за прострочення заборгованості згідно ст. 625 ЦК України суд вважає строк закінчення дії картки, а саме, травень 2019 року (довідка банку про період дії картки, а.с. 13). Тобто, загальна кількість днів прострочення становить 1095 календарних днів.

В свою чергу, неправомірність нарахування відсотків за кредитом після спливу строку дії кредиту підтверджена правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з якою право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таким чином, розмір трьох процентів річних від простроченої суми, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, за згаданої вище формулою за період з 01.06.2016 року по 31.05.2019 року становить 44,88 грн. та за умов відсутності доказів погашення кредитної заборгованості, підлягає стягненню з відповідача.

З приводу позовних вимог в частині стягнення з відповідача 31073,00 грн. пені слід зауважити, що за ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»,на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-рзатверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Відповідно до вказаногорозпорядження, м.Торецьк було включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач зареєстрований та проживає у м. Торецьк Донецької області. Доказів зворотного АТ КБ «ПриватБанк» суду не надано, у зв`язку з чим суд вбачає наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин вимогст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Виходячи з наведеного, в позовних вимогах щодо стягнення з відповідача31073,00 грн. пені слід відмовити, з огляду на її нарахування позивачем після 14.04.2014 року.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263, 280 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Грушевського, буд. 1 д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп., заборгованість за відсотками, згідно ст. 625 ЦК України, в розмірі 44 (сорок чотири) грн. 88 коп., а також понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 35 (тридцять п`ять) грн. 12 коп.

В решті позову – відмовити.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням вимог п. 15.5 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.В. Довженко