Ухвала суду № 95280601, 03.03.2021, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 471/367/16-ц

Провадження № 2/639/468/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року м. Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Гаврилюк С. М.,

секретар судового засідання - Пивоварова Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 471/367/16-ц за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

У судовому засіданні 03.03.2021 представник відповідача – адвокат Мирось С. В., який діє на підставі ордеру, просив позовну заяву залишити без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та явка якого визнана судом обов`язковою.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи (том 1 а.с. 128, 129, 143, 210, 213, 226, 228, 237, 247), позивач у судові засідання 14.01.2021, 03.02.2021 та повторно 03.03.2021 не з`явився, всупереч вимогам, передбаченим ч. 3 ст. 131 ЦПК України, про причини своєї неявки у судове засідання, призначене на 03.03.2021, суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить наступних висновків.

14.04.2016 ухвалою Братського районного суду Миколаївської області відкрито провадження у справі, призначено судове засідання (том 1 а.с. 40).

18.05.2016 заочним рішенням Братського районного суду Миколаївської області позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 квітня 2011 року в розмірі 47375 гривень 39 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором в розмірі 1000 гривень 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк витрати, понесені при сплаті судового збору в розмірі 1378 гривень 00 копійок (том 1 а.с. 48).

06.10.2020 ухвалою Братського районного суду Миколаївської області поновлено заявнику строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Братського районного суду Миколаївської області від 18.05.2016 у справі № 471/367/16-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Рішення у вказаній справі скасовано. Виконавчі листи по справі відкликано. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін (том 1 а.с. 84).

12.10.2020 ухвалою Братського районного суду Миколаївської області цивільну справу № 471/367/16-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриавтБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості передано до Жовтневого районного суду м. Харкова за підсудністю для розгляду (том 1 а.с. 102).

Вказана справа відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2020 передана у провадження судді Гаврилюк С. М. (том 1 а.с. 123).

12.11.2020 ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова прийнято до свого провадження та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриавтБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Призначено судове засідання (том 1 а.с. 125-126).

Суд зазначає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 2 а.с. 1-3).

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про Акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пов`язаних зі зміною назви.

Так, представником АТ КБ «ПриватБанк» Шевченком А. О., який діє на підставі довіреності № 7649-К-О від 17.12.2019, подано до суду клопотання 27.11.2020 про розгляд справи без участі представника позивача (том 1 а.с. 162).

Проте, з тексту вказаної вище довіреності, виданої Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» в особі Голови Правління банку Петра Крумханзла, вбачається, що «Ця довіреність не дає представнику права від імені БАНКУ на подання заяви про розгляд справи без участі представника» (том 1 а.с. 160-161).

14.01.2021 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у судовому засіданні явку позивача визнано обов`язковою (том 1 а.с. 221-223).

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані з`являтися у судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою.

Учасники судового процесу та їхні представники мають добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Оскільки представник позивача двічі зобов`язувався з`явитися до суду для надання особистих пояснень на підтвердження позову, його неявка є перешкодою для розгляду і вирішення спору судом.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків.

Кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух.

Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998). «Право на суд» не є абсолютним. Право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Змагальність виявляється в тому, що: дії суду залежать від вимог позивача та заперечень відповідача; суд вирішує справу в межах заявлених вимог та на підстав наданих йому доказів; особи, які беруть участь у справі, займають активне становище щодо інших учасників процесу та суду; сторони самостійно визначають, які саме докази подавати суду, а які притримати; особи, які беруть участь у справі, можуть брати участь у справі особисто або через представників; кожна особа зобов`язана доказати факти, на які вона покликається; у разі невиконання процесуальних обов`язків або нездійснення процесуальних прав для особи настають небажані для неї правові наслідки.

Диспозитивність (від лат. Dispono – розпоряджаюся) – це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності перш за все розкривається через положення хто хоче здійснити свої права, має сам потурбуватися про це.

Вказані принципи надають кожному учаснику процесу можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами, в тому числі і правом брати участь в судових засіданнях.

З системного аналізу п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України та положень ст. 223 ЦПК України вбачається те, що законодавець безпосередньо пов`язує участь позивача в судових засіданнях з рухом судового процесу.

Неявка позивача в судове засідання є його волевиявленням, проявом дії принципу диспозитивності. В ситуації подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України) суд має безальтернативно винести ухвалу про залишення позову без розгляду.

В цьому контексті повторна неявка належним чином повідомленого позивача є конклюдентними діями, якими робиться заява про залишення позову без розгляду, а також є правовим наслідком нездійснення позивачем права брати участь у судовому засіданні. Таким чином законодавець передбачив баланс захисту прав як позивача, який повторно не з`явився у судове засідання, так і відповідача, який у зв`язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти.

Згідно з вимогами ЦПК України суд повинен з`ясовувати причини неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (наприклад, рішення Європейського суду прав людини у справі «Каракуця проти України»).

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

В рішенні Європейського Суду від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони вживають заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Внаслідок неналежного здійснення своїх процесуальних прав і виконання обов`язків заявником не отримано судову повістку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Особа на власний розсуд користується своїми процесуальними правами та обов`язками відповідно до зазначених положень, а також положень, визначених ст.ст. 43, 49 ЦПК України, але зобов`язана здійснювати їх добросовісно (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Також слід відмітити, що в Україні діє система публікації відомостей про час та місце розгляду справи в мережі Інтернет на сайті Судова влада і позивач має усі можливості з отримання інформації про розгляд його справи.

Отже, позивач має цікавитись ходом справи та результатами окремих судових засідань, використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (наприклад, розгляд справи в режимі відеоконференції в порядку ст. 212 ЦПК України, у разі неможливості особистої явки до суду).

Згідно ч. 5 ст. 223 ЦПК України, в разі повторної неявки позивача у судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дії суду, як особливого суб`єкта владних повноважень, регламентовані процесуальним кодексом та не допускають аналогії закону, чи аналогії права. Дискреція суду на обрання варіантів дій має бути прямо передбачена в процесуальному законі.

У Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/naukovi_visnovki/nauk_visnovok_01_03_2018), зокрема, зроблено наступні висновки:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним.

Згідно граматичного (мовного, текстового) аналізу ч. 5 ст. 223 ЦПК України та п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України терміни «може», «має право», «за власної ініціативи» та інші законодавцем не застосовані.

Не передбачається ч. 5 ст. 223 ЦПК України та п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України можливість суду інших варіантів дій, окрім залишення позовної заяви без розгляду.

З огляду на зазначене, повноваження суду залишити позовну заяву без розгляду не є дискреційним.

Отже, за змістом зазначених вище норм в разі повторної неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, суд безальтернативно зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду.

Вказаний науковий висновок також викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в Постанові від 15.08.2018 у справі № 520/11701/16-ц (провадження № 61-1618зпв18).

Залишення позову без розгляду є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами, який сприяє швидкому розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Це не є порушенням прав учасників спору. Європейський суд з прав людини у своїй практиці висловлював правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами також загалом може визнаватися таким, що має легітимну мету (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства»).

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа «Скопелліті проти Італії» від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25 березня 1999 року).

Відтак, суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі.

Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує інтереси відповідача, який вимушений витрачати час, кошти, свою чи представника явку в судові засідання.

У зв`язку з наведеним, залишення позову без розгляду, як це передбачено законом, а саме п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

На підставі вищезазначеного, враховуючи, що представник позивача двічі без поважних причин не виконав ухвалу суду про обов`язкову явку останнього у судове засідання, не надав обґрунтованих пояснень щодо поважності причини своєї неявки, суд дійшов висновку, що позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягає залишенню без розгляду, у зв`язку з відсутністю в позивача бажання бути представленим у судовому засіданні для надання суду належних пояснень та доказів на підтвердження предмету і підстав позову, та враховуючи вимогу чинного законодавства щодо збереження необхідного балансу прав сторін і дотриманням права відповідача отримати судове рішення, що ухвалене на підставі належних доказів.

Суд роз`яснює позивачеві, що відповідно ч. 2 ст. 257 ЦПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

На підставі викладеного та керуючись ст. 257 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачеві, що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, він має право звернутися до суду повторно.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Суддя С. М. Гаврилюк