Рішення № 95275308, 02.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2021 року м. Київ № 640/22907/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Приватне акціонерне товариство «Галіція дистилері»

до Офісу великих платників податків ДПС

про скасування податкового повідомлення - рішення

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Галіція дистилері» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі по тексту - відповідач) про скасування податкового повідомлення - рішення від 05 червня 2019 року № 0005484814.

В обґрунтування позову зазначено, що застосування штрафу на підставі закону № 185, який втратив чинність є протиправним. Крім цього, позивач наголошує на відсутність вини у порушенні строків повернення коштів від нерезидента.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративний справі.

22 жовтня 2020 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у позові в повному обсязі. Зазначає, що повернення коштів здійснено з порушенням строків на 18 днів, відповідно і податковим органом нараховано пеню. Щодо доводів позивача про Закон № 185, відповідач зазначає, що на момент укладання контракту та повернення коштів діяв відповідний Закон № 185, а тому і пеня нараховано у його відповідності.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Львівським управлінням Офісу великих платників податків ДФС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері» (код ЄДРПОУ 31274359) з питань дотримання вимог валютного законодавства по взаєморозрахунках з нерезидентом HOSHOVSKY LAW FIRM LLC (США) по контракту від 06 червня 2018 року (дата здійснення операції 01 серпня 2018 року) за період з 06 червня 2018 року по 15 лютого 2019 року, за результатами якої складено акт № 92/28-10-48- 14/31274359 від 22 квітня 2019 року.

У висновках Акта перевірки зазначено, що перевіркою ПрАТ «Галіція дистилері» встановлено порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами і доповненнями внесеними Постановою Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 13.12.2016 № 410 із змінами та доповненнями при здійсненні розрахунків з нерезидентом HOSHOVSKY LA W FIRM LLC (США) пo контракту від 06 червня 2018 року. За порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД ст. 4 цього Закону передбачено нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми вартості неодержаних товарів (робіт/послуг) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

Згідно з додатком №1 до Акта перевірки, сума протермінованої дебіторської заборгованості становить 7 470 доларів США, дата початку нарахування пені - 29 січня 2019 року, дата закінчення нарахування пені - 15 лютого 2019 року.

Заперечення позивача на акт перевірки залишені без задоволення, висновки акту перевірки - без змін (копія листа Львівського управління Офісу великих платників податків ДФС від 04 червня 2019 року № 28166/10/28-10-48-14 міститься в матеріалах справи).

На підставі Акта перевірки Офісом великих платників податків ДФС було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «С» від 05 червня 2019 року № 0005484814, яким за порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» ПрАТ «Галіція дистилері» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 11 209,97 грн.

За результатом адміністративного оскарження, спірне рішення залишено без змін, скарга позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва керується наступними мотивами.

Матеріали справи свідчать, що між Позивачем, як Клієнтом, та компанією HOSHOVSKY LAW FIRM LLC, як Виконавцем, був укладений Контракт про надання юридичних послуг від 06 червня 2018 року (надалі - Контракт) в зв`язку із спором між Клієнтом та LITCO Beverages (п. 1 Контракту).

Відповідно до п.3 Контракту авансовий платіж в розмірі 15 000 доларів США підлягав сплаті Клієнтом Виконавцю після підписання цього Контракту. Авансовий платіж мав бути використаний для оплати вартості послуг Виконавця та його витрат.

На виконання даної умови Контракту позивач здійснив оплату на користь компанії HOSHOVSKY LAW FIRM LLC двома платежами: 26 липня 2018 року у сумі 5 000 доларів СІЛА та 01 серпня 2018 року в сумі 10 000 доларів США.

Компанія HOSHOVSKY LAW FIRM LLC надала позивачу юридичні послуги на суму 7 530 доларів США, що було засвідчено у надісланому позивачу акті наданих послуг від 22 січня 2019 року. Відповідно, частина невикористаного компанією HOSHOVSKY LAW FIRM LLC авансу в сумі 7 470 доларів США підлягала поверненню позивачу.

01 лютого 2019 року ПрАТ «Галіція дистилері» та компанія HOSHOVSKY LAW FIRM LLC уклали додаткову угоду до Контракту в зв`язку зі зміною банківських реквізитів ПрАТ «Галіція дистилері».

15 лютого 2019 року компанія HOSHOVSKY LAW FIRM LLC повернула ПрАТ «Галіція дистилері» частину оплаченого авансу в сумі 7 470 доларів США.

Вищезазначене не спростовується сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Згідно з додатком № 1 до Акту перевірки, сума протермінованої дебіторської заборгованості становить 7470 доларів США, дата початку нарахування пені - 29 січня 2019 року, дата закінчення нарахування пені - 15 лютого 2019 року.

Суд зазначає, що позивач не спростовує повернення коштів із порушенням строку, встановленого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», проте зазначає, що застосування до ПрАТ «Галіція дистилері» оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідальності у вигляді пені за період з 07.02.2019 по 15.02.2019 на підставі Закону № 185, який втратив чинність 07 лютого 2019 року, є протиправним.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Судом встановлено та не спростовано сторонами, що сума протермінованої дебіторської заборгованості становить 7470 доларів США, дата початку нарахування пені - 29 січня 2019 року, дата закінчення нарахування пені - 15 лютого 2019 року.

Відповідно до частини другої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N1-рп/99 (справа N 1-7/99), дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Правове регулювання строків здійснення розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності та відповідальності за їх порушення до 07.02.2019 та після цього відрізняється.

Так, до цієї дати був чинним Закон № 185, який визначав вказані строки та встановлював наслідки їх порушення у вигляді стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Умови припинення валютного контролю, у межах якого здійснювалося нарахування частини пені за податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2019 №0019821406, у тому числі зняття операції з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань зарахуванням однорідних зустрічних вимог, містилися у пункті 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 №136 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за №338/3631, надалі - Інструкція №136).

Одночасно до 07.02.2019 була чинною Постанова Правління Національного банку України "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" від 13.12.2016 № 410. Пунктом 2 цієї Постанови було запроваджено вимогу щодо обов`язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України частини надходжень в російських рублях із-за кордону на користь юридичних осіб. Крім того, пунктом 4 вказаної Постанови була встановлена заборона уповноваженим банкам знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в російських рублях.

Ця Постанова разом з Інструкцією №136 втратила чинність з 07.02.2019 на підставі Постанови Правління національного банку України від 05.02.2019 №31.

З 07.02.2019 введений в дію Закон №2473, який замість Закону №185 визначив можливість встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Частиною 5 статті 13 цього Закону також передбачене нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Підзаконним нормативно-правовим актом, що регулює нарахування цієї пені, є Інструкція про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 7 (надалі - Інструкція №7).

Підпунктом 5 пункту 10 цієї Інструкції передбачено, що у разі запровадження Національним банком заходу захисту у вигляді обов`язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог у російських рублях (незалежно від суми операції).

Таким чином, у періоді, за який відповідачем була нарахована пеня, були чинними почергово два закони: з 06.06.2018 по 06.02.2019 включно - Закон №185, з 07.02.2019 по 05.06.2019 - Закон №2473. Відповідно, у цьому періоді змінили один одного правові режими валютного контролю та валютного нагляду.

Підзаконні нормативно-правові акти, якими були врегульовані ці режими також змінилися: Інструкція №136 була чинною у період дії Закону №185, після чого з 07.02.2019 втратила чинність, як і Постанова Правління Національного банку України "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" від 13.12.2016 № 410.

Втім, податковий орган застосував обмеження, що були встановлені цією Постановою Правління Національного банку України, до угоди про зарахування однорідних зустрічних вимог, яка була укладена позивачем після втрати нею чинності.

Як встановлено судом, контракт був укладений 06 червня 2019 року, у той час як з 07 лютого 2019 року валютний контроль банками вже не здійснювався і встановлена його правилами заборона знімати з нього експортні контракти не могла мати юридичних наслідків у межах валютного контролю.

За умови порушення строків, встановлених частинами 1, 2 статті 13 Закону №2473, само по собі зарахування однорідних зустрічних вимог за зовнішньоекономічним контрактом не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності, що передбачена частиною 5 тієї самої статті.

Цей правовий висновок ґрунтується на визначеному частиною 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод праві держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

До таких законів належить Господарський кодекс України, стаття 387 якого передбачає можливість примусового (обов`язкового) продажу надходжень в іноземній валюті. За допомогою визначення відсотка надходжень, який підлягає такому продажу, регулюється кількість іноземної валюти, яка буде продана на міжбанківському валютному ринку.

Крім того, до зазначених вище законів відноситься Закон № 2473, статтею 13 якого поряд з договірними, встановлені нормативно-правові обмеження у часі для зарахування грошових коштів за операціями резидентів з експорту товарів.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження.

Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

Перелічені закони функціонують одночасно та пов`язані спільною метою - забезпеченням можливості Національного банку України впливати на курс національної валюти України. Такий вплив, поряд із відповідною девізійною валютною політикою, здійснюється шляхом регулювання попиту на національну валюту України (стаття 46 Закону України "Про Національний банк України").

Відповідно до пункту 14 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк виконує такі функції здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за банками, а також небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв`язку, які отримали ліцензію на здійснення валютних операцій.

З урахуванням необхідності забезпечення Національного банку України дієвими механізмами підтримання стабільності курсу національної валюти, пунктом 14 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" були передбачені його повноваження із здійснення відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютного регулювання, визначення порядку здійснення операцій в іноземній валюті, організації і здійснення валютного нагляду.

У межах цих повноважень Правлінням Національного банку України була затверджена Інструкція №7, підпунктом 5 пункту 10 якої визначено, що у разі запровадження Національним банком заходу захисту у вигляді обов`язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, зокрема в російських рублях (незалежно від суми операції).

Таке обмеження не тільки логічно слідує з мети, з якою встановлюються строки зарахування коштів (адже у разі здійснення зарахування вимог валюта не надійде для продажу до міжбанківського валютного ринку), а й буквально відповідає змісту частини 2 статті 13 Закону №2473. Згідно з нею у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України.

Відповідач зазначає, що порушення строків зарахування коштів за зовнішньоекономічними договорами позивача мали місце до введення в дію Закону №2473, а тому відповідальність за це повинна застосовуватися на підставі законодавства, що діяло раніше - Закону №185.

Проте, суд зазначає про відсутність Закону №185 у переліку нормативно-правових актів, порушення яких дозволяє його ультраактивне застосування.

Як вже зазначалося, частина 8 статті 16 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2473 передбачає можливість притягнення до відповідальності на підставі законодавства, яке діяло раніше, тільки за порушення певного переліку нормативно-правових актів.

До цих нормативних актів належить Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указ Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» та (або) нормативно-правові акти Національного банку України з питань валютного регулювання та контролю.

Закон №185 відсутній у цьому переліку, у той час як саме за порушення строків, визначених статтею 1 цього закону, можливе нарахування пені.

Зважаючи на це, після 07 лютого 2019 року пеня за порушення строків зарахування валютної виручки на підставі статті 2 Закону №185 нараховуватися не може.

Аналогічний висновок зазначений в постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року адміністративне провадження №160/9757/19.

Згідно з додатком № 1 до Акту перевірки, сума протермінованої дебіторської заборгованості становить 7470 доларів США, дата початку нарахування пені - 29 січня 2019 року, дата закінчення нарахування пені - 15 лютого 2019 року.

Таким чином, нарахування пені позивачу за період з 29 січня 2019 року по 06 лютого 2019 року правомірне, натомість нарахована пеня за порушення строків зарахування валютної виручки на підставі статті 2 Закону №185 після 07 лютого 2019 року підлягає скасуванню.

Суд зазначає, відповідно до податкового повідомлення - рішення від 05 червня 2019 року № 0005484814 пеню нараховано за 18 днів прострочення у розмірі 11209,97 грн.

З 07 лютого по 15 лютого 2019 року (період за який пеня неправомірно нарахована) складає 9 днів, відповідно спірне податкове повідомлення - рішення в частині пені у розмірі 5603,98 грн підлягає скасуванню.

Відхиляються доводи позивача про неправомірне посилання у податковому повідомленні - рішенні на приписи Закону № 185, оскільки спірні правовідносини частково виникли під час дії вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено в повному обсязі правомірність винесення оскаржуваного рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері» підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 05 червня 2019 року № 0005484814 в частині нарахування пені у розмірі 5603,98 грн.

3. В інший частині податкове повідомлення - рішення від 05 червня 2019 року № 0005484814 залишити в силі.

4. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Галіція дистилері» (48403, м. Бучач, вул. Бариська, 8-А, код ЄДРПОУ 31274359) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1006 грн (одна тисяча шість) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г, код ЄДРПОУ 43141471).

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова