Рішення № 95274835, 01.03.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року справа № 580/5769/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А.В., розглянувши у письмовому провадженні у загальному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, Державної судової адміністрації України та Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 30.04.2020 із застосуванням обмеження щодо нарахованої суддівської винагороди, що складає 10 835 грн. 05 коп.;

- зобов`язати відповідача провести нарахування позивачу суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи із базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020 та щомісячної доплати у розмірі 20% посадового окладу з утриманням з цим сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 30.04.2020;

- стягнути з відповідача недоплачену суддівську винагороду у сумі 10 835 грн. 05 коп. з утриманням з цим сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 30.04.2020.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що призначений на посаду судді Тальнівського районного суду Черкаської області. За період з 01.01.2020 по 31.03.2020 позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода, для визначення якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавки за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу. Проте з квітня 2020 року нарахування та виплата суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ від 02.06.2016. Обмеження застосовані відповідно до Закону України №553-1Х від 13.042020, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, що передбачає обмеження грошового забезпечення розміром 10 мінімальних заробітних плат.

Рішенням Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Позивач вважає, що Закон України №553-1Х від 13.04.2020 суперечить нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з дати набрання чинності (18 квітня 2020 року). Отже з вказаної дати підлягає застосуванню Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який має вищу юридичну силу, тому наявні підстави для визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 по 30 квітня 2020 із застосуванням обмеження 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Територіальне управління Державної судової адміністрації у Черкаській області (відповідач-1) надало до суду відзив на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позову повністю. Зазначило, що з 18.04.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ).

Також зазначило, що відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Аналогічні положення передбачені підпунктом 2 пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.

Законом України від 14.11.2019 №294-1Х «Про Державний бюджет України на 2020 рік» затверджена бюджетна програма КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» із загальним фондом у розмірі 3 млн грн, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. Отже способом виконання рішення суду є стягнення коштів з Державного бюджету України за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Головне управління ТУ ДСА у Черкаській області не є головним розпорядником коштів, і як бюджетній установі йому не виділялись кошти на виконання рішень судів, тому не може бути зобов`язане здійснити виплату невиплаченої суддівської винагороди.

Державна казначейська служба України (відповідач - 3) проти позову заперечила. 16.01.2021 надала відзив на позову заяву, в якому зазначила, що органи Казначейства виконують виключно рішення суду, що передбачають стягнення коштів з боржника на користь фізичної чи юридичної особи, або Державного бюджету України. Рішення суду у справі не вплине на права, свободи, інтереси або обов`язки Казначейства чи його територіальних органів. Натомість, певний обсяг прав та обов`язків виникне у органів Казначейства у разі надходження відповідної заяви стягувача з необхідними документами стосовно виконання рішення суду. У позовній заяві не зазначається про порушення бюджетного законодавства, невиконання бюджету та/або неналежність бюджетних запитів у частині фінансування Тальнівського районного суду Черкаської області. Норми права, що діяли до прийняття рішення Конституційним Судом України №10-р/2020 від 28.08.2020 є чинними до 27.08.2020.

Державна судова адміністрація відзиву (відповідач-2) відзив на позовну заяву не надала.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області пояснень щодо позову не надало.

Ухвалою суду від 21.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 21.12.2020 залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Державну судову адміністрацію України та Державну казначейську службу України.

Ухвалою суду від 18.01.2021 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 28.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Позивач у позовній заяві та клопотаннях від 25.01.2021 та 27.01.2021 просив розглядати справу у його відсутність.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву просив розглянути справу у відсутність його представника.

Відповідач-3 27.01.2021 подав клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.

Відповідач-2 був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання, проте представника у судове засідання не направив, про причини неявки не повідомив, заяву про розгляд справи за відсутності представника не надав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області було повідомлене належним чином про дату, час та місце судового засідання, проте представника у судове засідання не направило, про причини неявки не повідомило, заяву про розгляд справи за відсутності представника не надало.

Враховуючи, що за вказаних обставин підстави для відкладення судового засідання, передбачені ст. 205 КАС України, відсутні, суд здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України №352/2013 від 27.06.2013 був призначений на посаду судді Тальнівського районного суду Черкаської області.

Згідно розрахункового листа за квітень 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, яка складалась з посадового окладу у сумі 63 060 грн. та надбавки за вислугу років у сумі 12 612 грн., що становить 20% від посадового окладу.

З розрахункового листа за квітень 2020 року вбачається, що суддівська винагорода позивача була обмежена та виплачена у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлений на 01.01.2020. Сума обмеження у квітні 2020 року складає 10 835 грн. 05 коп.

Не погоджуючись із обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діяльність Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області регламентована статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02062016 №1402-V111 (далі - Закон №1402) та Положенням про Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, затвердженого головою ДСА України 25.09.2015.

Так, згідно ст. 148 Закону №1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 1 ).

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України (п. 2 ч. 3 ст. 148 Закону №1402).

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (ч. 4 ст. 148 Закону №1402).

Згідно ст. 154 Закону №1402 територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України (ч. 1). Територіальні управління Державної судової адміністрації України здійснюють свою діяльність відповідно до положення про них, що затверджується Головою Державної судової адміністрації України на підставі типового положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України (ч. 7).

Положенням про Територіальне управління Державної судової адміністрації у Черкаській області від 25.09.2015 передбачено, що основним завданням Управління є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Черкаської області та фінансового забезпечення місцевих загальних судів Черкаської області, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів, цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Отже Територіальне управління Державної судової адміністрації у Черкаській області є розпорядником бюджетних коштів щодо Чорнобаївського районного суду Черкаської області та здійснює нарахування і виплату суддівської винагороди.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону №1402 встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону №1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно ч. 3 ст. 135 вказаного Закону базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)».

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу».

Отже при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди застосуванню підлягає виключно Закон України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Поряд із зазначеним, суд звертає увагу на те, що правильність вищезазначених висновків стосовно неможливості застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, викладеними в Рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»« від 13.04.2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»« від 13.04.2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами встановлені обмеження суддівської винагороди.

Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди інших Законів.

Проте, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Отже, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність порушеного права позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом стягнення на його користь недоплаченої суми суддівської винагороди за спірний період.

При цьому, визначаючись зі способом захисту та відновлення порушених прав позивачів у спірних правовідносинах, суд враховує таке.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Судом встановлено, що внаслідок обмеження позивачу не сплачена суддівська винагорода за квітень 2020 року у сумі 10 835 грн. 05 коп.

Враховуючи, що сума несплаченої суддівської винагороди є визначеною, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення на користь позивача вказаної суми.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-V111 рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до п.п. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконуються виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до пункту 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Абзацом 2 пункту 25 Порядку визначено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Згідно ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 8 частини 1 статті 7 Кодексу передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Згідно статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Положеннями статті 23 Кодексу визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

З 2004 року запроваджена і діє бюджетна програма КПКВ 0501150, метою якої є погашення заборгованості за виконавчими провадженнями на користь суддів, її завданням є - виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", за бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" передбачено видатки у розмірі 3000,00 тис. грн.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно частини 1 статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною 2 статті 145 передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

У зв`язку з цим, суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів " у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Вказане, на переконання суду, свідчить про необхідність стягнення на користь позивача з Територіального управління ДСА у Черкаській області недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 30.04.2020 шляхом безспірного списання визначеної суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".

Саме такий спосіб буде належним та ефективним заходом захисту порушених прав позивачів у спірних правовідносинах, позаяк забезпечить поновлення порушених прав та буде адекватним наявним обставинам.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №822/743/16.

Інші доводи та аргументи учасників справи не спростовують викладених висновків суду.

Щодо негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати суддівської винагороди за один місяць суд зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Проте вказана норма застосовується у разі, коли заробітна плата, інше грошове утримання не виплачувались позивачу взагалі та стягуються за рішенням суду.

Враховуючи, що суддівська винагорода позивачу виплачувалась, проте не у повному розмірі, підстави для застосування негайного виконання рішення відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 383 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки виконання судового рішення здійснюється органами Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів, і не залежить від дій відповідача-1, підстави для встановлення судового контролю відсутні.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області (вул. Гоголя, 316, м. Черкаси, 18015, код ЄДРПОУ 26261092) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застосуванням обмеження її нарахування сумою 47 230 грн. згідно частини 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13.04.2020.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області (вул. Гоголя, 316, м. Черкаси, 18015, код ЄДРПОУ 26261092) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року у розмірі 10 835 грн. (десять тисяч вісімсот тридцять п`ять) гривень 05 копійок (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Головуючий А.В. Руденко