Рішення № 95274330, 23.02.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 лютого 2021 року м. Рівне №460/8206/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М. Недашківської, за участю: секретаря судового засідання Т.А. Самкової; позивача - ОСОБА_2 ; представника відповідача - А.В. Безпалова; розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Рівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (далі - позивач) до Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в розмірі 21680 грн. 40 коп.

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що Наказом виконуючого обов`язки прокурора області Р. Павленко від 14.05.2020 №399к «Про звільнення ОСОБА_2 » постановлено, що ОСОБА_2 вважається такою, що звільнена з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14 травня 2020 року. Ознайомившись із змістом розрахункового листа, позивач виявив, що в ньому відсутня інформація щодо нарахування вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до вимог статті 44 КЗпП України. Як вбачається зі змісту пункту 1 статті 40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації орану прокуратури в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), підстави для звільнення, зазначені в наведених нормах, є тотожними. В свою чергу, частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачений виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми КЗпП України і ними не встановлено жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні. Позивач вказує, що відповідач був зобов`язаний нарахувати і виплатити вихідну допомогу при звільненні, як це передбачено статтею 44 Кодексу Законів про працю України. Просив задовольнити позов повністю.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014, який містить спеціальні норми щодо проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії тощо. Норми вказаного Закону є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України, а трудове законодавство підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. На момент звільнення позивача з посади набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019, відповідно до якого статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Отже, зазначена правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на таку виплату. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 11.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 10.12.2020.

Даною ухвалою також визнано поважними причини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом до Рівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги; заяву ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом до Рівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги - задоволено; поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду з адміністративним позовом до Рівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги.

Ухвалою суду від 10.12.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання від 10.12.2020), у підготовчому засіданні оголошено перерву до 04.01.2021.

Ухвалою суду від 04.01.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання від 04.01.2021), закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 26.01.2021.

Судове засідання 26.01.2021 не відбулося через перебування головуючого судді на лікарняному.

Ухвалою суду від 01.02.2021 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.02.2021.

Ухвалою суду від 23.02.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання від 23.02.2021), у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено; клопотання відповідача про зупинення провадження у справі - залишене без задоволення через відсутність правових підстав для вчинення такої процесуальної дії.

У судовому засіданні 23.02.2021 позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 23.02.2021.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Прокурором області А.Войтенком винесений наказ від 30.04.2020 №345к «Про звільнення ОСОБА_2 », яким ОСОБА_2 звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у перший робочий день після закінчення її тимчасової непрацездатності; підстава: рішення №138 від 02.04.2020 кадрової комісії №1 (а.с. 15).

Наказом виконуючого обов`язки прокурора області Р. Павленко від 14.05.2020 №399к «Про звільнення ОСОБА_2 » постановлено, що ОСОБА_2 вважається такою, що звільнена з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14 травня 2020 року (а.с. 16).

Наказом від 14.05.2020 №399к зобов`язано Відділ фінансування та бухгалтерського обліку Прокуратури Рівненської області провести остаточний розрахунок, та виплатити позивачу компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки за період роботи з 02.07.2018 по 01.07.2019 в кількості 05 календарних днів, за період роботи з 02.07.2019 по 14.05.2020 в кількості 39 календарних днів, невикористані додаткові оплачувані відпустки відповідно до статті 182-1 КЗпП України тривалістю 10 календарних днів за 2019 рік, тривалістю 10 календарних днів за 2020 рік.

Спірним питанням є те, що при звільненні відповідач не нараховував та не виплачував позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до вимог статті 44 КЗпП України.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон України №1697-VII).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України №1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з пунктом 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 (далі - Закон України №113-IX), прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Підпунктом 41 пункту 21 Розділу I Закону України №113-IX, статтю 51 Закону України №1697-VII доповнено частиною п`ятою такого змісту: «На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю Україні (далі - КЗпП України), цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

За нормою пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За правилами статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених, зокрема, у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Підпунктом 2 пункту 1 Розділу I Закону України №113-IX, статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України №1697-VII, якою передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

В свою чергу, підстави звільнення, зазначені у цій нормі, тотожні підставам звільнення, що зазначені у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Разом з тим Законом України №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в той час, як КЗпП України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Закон України №1697-VII є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері публічної служби прокурорів. КЗпП України є нормативно-правовим актом, який містить систематизовані норми трудового права, що є загальними для усіх трудових правовідносин.

За загальним правилом, при існуванні розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.

В той же час, при відсутності колізій, і у тих випадках, коли норми спеціального права не регулюють певну частину правовідносин, то до такої частини застосовуються норми загального права.

Відповідно, положення КЗпП України до правовідносин, пов`язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби застосовуються субсидіарно, тобто тоді, коли спеціальним законодавством не встановлено інше.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства - Законом України №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Суд зауважує, що зміни, внесені Законом України №113-IX до Закону України №1697-VII та до КЗпП України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України №1697-VII.

Закон України №1697-VII при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону встановлює обмеження у вигляді не поширення відповідних положень КЗпП України лише щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Внесені до КЗпП України зміни стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу.

Таким чином, жодного обмеження, щодо застосування статті 44 КЗпП України не встановлено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, у постанові від 17.10.2018 у справі №823/276/16. Аналогічна позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 11.10.2018 у справі №823/244/16.

За правилами ж частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 у справі №640/23379/19 (адміністративне провадження № К/9901/35075/20) дійшов наступних правових висновків:

«Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги».

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року №260/1890/19.

Суд констатує, що Законом України №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), то позивач набув права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 4 Порядку №100 передбачено які виплати не враховуються при обчисленні середнього заробітку. Зокрема ним передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно із пунктом 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.

Так, в матеріалах справи наявна довідка Рівненської обласної прокуратури від 02.10.2020, відповідно до якої середня заробітна плата позивача становила 21680,40 грн., середньоденна - 1032,40 грн. (а.с. 18).

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не доведено правомірності дій щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у порядку статті 77 КАС України, а тому права та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом стягнення такої суми вихідної допомоги.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Рівненської обласної прокуратури.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рівненської обласної прокуратури (вулиця 16 Липня, 52, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 02910077) про стягнення вихідної допомоги - задовольнити повністю.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Рівненської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910077) суму вихідної допомоги при звільненні у розмірі 21680 (двадцять одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Рівненської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910077).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 03 березня 2021 року

Суддя К.М. Недашківська