Рішення № 95273704, 01.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1035/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладених в листі від 07.12.2020 року про відмову у проведенні перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/2976/2020 від 10.03.2020р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, код ЄДРПОУ 20987385, здійснити перерахунок та сплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% згідно довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/2976/2020 від 10.03.2020р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з березня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Ухвалою від 01.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року її звільнено з посади судді апеляційного суду Одеської області у відставку відповідно до п.9 частини 5 ст. 126 Конституції України та наказом голови апеляційного суду Одеської області від 24.11.2015р. №198-ос вона звільнена з займаної посади судді апеляційного суду Одеської області. Позивач вказала, що з 2015 року вона перебувала на обліку в управлінні Пенсійного Фонду у Малиновському районі м.Одеси, правонаступником, якого є Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області та отримувала щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди, діючого на відповідній посаді судді на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року. Позивач вказала, що з березня 2020 року відповідач змінив розмір довічного грошового утримання, розрахований як 50% від розміру суддівської винагороди. Позивач зазначила, що до березня 2020 вона отримувала довічне щомісячне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, а наразі отримує 78% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. У зв`язку з викладеним, посилаючись на те, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10.12.2015р. не скасоване, а також те, що нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

19.02.2021р. до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується з вимогами, викладеними у позовній заяві, з огляду на наступне. Відповідач вказав, що страховий стаж позивача складає 43 роки (в т. ч. суддівський стаж 34 роки, стаж враховано по 24.11.2015р.) та середньомісячний заробіток 140004,16 грн. (78% суддівської винагороди). Відповідно до ч.3 ст.142 України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Отже, як зазначив відповідач, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача згідно діючих норм законодавства повинна складати 78% суддівської винагороди (де 20 років суддівського стажу - 50 % суддівської винагороди + 14 років понад нормованого суддівського стажу - 28 % суддівської винагороди). Як вказав відповідач, згідно довідки Одеського апеляційного суду №06-21/297/2020 від 10.02.2020р. позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020р., з урахуванням 78% суддівської винагороди та відповідно відсутні підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90%.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року №788-VIII, у зв`язку з поданням заяви про відставку звільнено суддю апеляційного суду Одеської області ОСОБА_1 .

Розпорядженням УПФУ в Малиновському районі №832145 від 21.03.2016р. призначено ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді у відставці, із загальним процентом розрахунку утримання від заробітку - 90%.

Одеським апеляційним судом позивачу видана довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №06-21/297/2020 від 10.03.2020 р.

Рішенням Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19 червня 2020 року № 860438 відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 06-21/297/2020 від 10.03.2020 р.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2020р. по справі №420/6926/20 було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано рішення Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19 червня 2020 року №860438 про відмову у перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці відповідно Закону України "Про судоустрій та статус суддів"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Одеського апеляційного суду № 06-21/297/2020 від 10 березня 2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.12.2020р. на звернення ОСОБА_1 щодо виконання рішення суду повідомлено заявника, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2020р. по справі №420/6926/20 проведено перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020р. при страховому стажі 43 роки (в тому числі суддівський стаж 34 роки, що становить 78% суддівської винагороди).

Відповідно до положень ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з положеннями ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII.

Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до ч.1 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Згідно з ч.3 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Відповідно до ч.ч. 4-5 ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закон України "Про судоустрій і статус суддів" було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII).

Законом України від 16.10.2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII).

Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року № 2-р/2020.

Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

Згідно з ч.1 ст.91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019р. у справі №638/12586/16-а та від 11.02.2020р. у справі № 200/3958/19-а, висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Разом з цим, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Тобто, саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII.

При цьому, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, про що також зазначив Верховний Суд у зразковій справі № 620/1116/20.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

Відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів" статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.

У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).

Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) "незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її".

Згідно з ч.2 ст.1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.

Таким чином, враховуючи принцип застосування однакових підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суд вважає, що здійснюючи перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з урахуванням суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, слід обчислювати розмір такого грошового утримання виходячи з норм, чинних станом на момент здійснення такого перерахунку.

Законом України "Про судоустрій та статус суддів" № 1402-VIII у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено інший підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, зокрема 50% за 20 років + 2 % за кожний рік понад 20 років суддівського стажу.

Застосування іншого підходу щодо обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці буде порушенням принципу незалежності суддів, гарантованого ст.126 Конституції України.

В той же час, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно не зарахував позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, наступні періоди:

-половина строку навчання в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечнікова 02 роки 04 місяців 27 днів;

-помічника прокурора Іллічівського району м.Одеси 03 роки 11 місяці 23 днів;

Так, згідно із ч.4 ст.43 Закону України "Про статус суддів" зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів", до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до абз. 2 ст.1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Після втрати чинності ст. 1 вказаного Указу Президента України, питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. № 545.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 р. № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865 (865-2005-п) "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" доповнено абзацом такого змісту: "До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби."

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України (№ 865-2005-п) втратила чинність 01 січня 2012 року.

У відповідності до п. 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453- VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Відповідно до абз. 4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, а також роботу на посадах прокурорів.

Вказані висновки узгоджуються із позицією викладеною в постанові ВП ВС від 14 червня 2018 року справа № 9901/382/18 провадження № 11-319сап18, у постановах ВС від 02.04.2019 року по справі № 607/8578/17, постанові Верховного Суду України у від 06 липня 2016 року №П/800/426/14 та ін.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституції і законами України.

22.05.2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким "…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Суд зазначає, що до стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має бути зарахована половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу та роботу на посадах прокурорів і слідчих.

Отже, стаж роботи позивача, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 41 рік 02 місяці 12 днів, у зв`язку із чим розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , повинен становити 90% (50% за 20 років + 41 % за 21 повний рік; не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладених в листі від 07.12.2020 року про відмову у проведенні перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06- 21/2976/2020 від 10.03.2020 р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, код ЄДРПОУ 20987385, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% згідно довідки Одеського апеляційного суду № 06- 21/2976/2020 від 10.03.2020р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з березня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, є обгругрунтованими та підлягають задовленню.

Поряд з цим, позовні вимоги про зобов`язання відповідача провести перерахунок пенсії позивача та її виплату без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці заявлені передчасно та задоволенню не підлягають, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, направлених на обмеження максимального розміру позивачу, у зв`язку із чим в цій частині позов до задоволення не підлягає.

Щодо викладеної в прохальній частині заяви позивача про звернення до негайного виконання рішення в межах стягнення грошового утриманеня за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.371 КАС України, суд який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні суду звернути до негайного виконання рішення: у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Враховуючи, що в даному випадку судом не ухвалено рішення про стягнення певних сум з відповідача, відсутні підстави для звернення до негайного виконання цього рішення суду.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та оскільки вимозі про зобов`язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу вимогу позивача не стягувався, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови, викладеної у листі від 07.12.2020р., у проведенні перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/2976/2020 від 10.03.2020р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% згідно довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/2976/2020 від 10.03.2020р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з березня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

У задоволенні іншої частини позовних вимог-відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, м.Одеса, вул. Канатна,83 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра

.