Рішення № 95273492, 26.02.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 лютого 2021 р. № 400/6223/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 про:визнання протиправною та скасування вимоги від 13.08.2019 № Ф-1456-17У,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області від 13.08.2019 за № Ф-1456-17У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 24764,67 гривень.

В обгрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що оскаржувана вимога від 13.08.2019 про сплату боргу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена безпідставно, враховуючи те, що позивач за період з 2017 по 2019 рік працювала найманим працівником, із заробітної плати здійснювалось відрахування та сплата ЄСВ. За таких обставин, необхідність сплати єдиного внеску особами, які зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте господарську діяльність не здійснюють та доходи не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою страхового внеску.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Обгрунтовуючи свою позицію, вказав на безпідставність позовних вимог зважаючи на те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які не отримували дохід від здійцснення підприємницької діяльності. Відповідно до інформаційної бази даних ІС "Податковий блок" ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС у Миколаївській області, за період з 2017 по 2019 рік за ОСОБА_1 значиться борг зі сплати єдиного внеску. Оскільки позивач у 2017-2019 роках був зареєстрований як ФОП та перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Миколаївській області, то з 01.01.2017 у нього виник обов`язок щодо сплати ЄСВ навіть у разі не отримання доходу. Щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу, відповідач зазначає, що вини мають бути співмірними із складністю справи, часом, витраченим вдвокатом на виконання відповідних робіт, об`ємом наданих послуг.

Суд розглянув справу 26.02.2021, відповідно до вимог ст.262 КАС України, без проведення судового засідання, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» та Рішення Ради суддів України від 17.03.2020 №19, в порядку письмового провадження, на підставі матеріалів справи.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 01.11.2010 року була зареєстрована в статусі фізичної особи-підприємця.

Відповідно до інформації про застраховану особу ОСОБА_1 , викладеної у довідці Форми ОК-5 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФУ, позивачка у 2017-2019 роках працювала у ПП "Антарес Юг", ТОВ "Южна логістична компанія", ТОВ "Мк-Юг", ТОВ "Юг-Мк", ТОВ "МК-М`ясо" та відповідно протягом цього періоду вказані товариства сплачували ЄСВ за найманого працівника ОСОБА_1 .

Крім того, період роботи позивача з 2017 по 2019 роки підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

13.08.2019 Головним управлінням ДПС виставлена вимога № Ф-1456-17 У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 24764,67 гривень на ім`я ОСОБА_1 .

На виконання вимоги № Ф-1456-17 У від 13.08.2019 Інгульським відділом ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 61133302, на виконання якого винесено постанову від 05.02.2020 про відкриття виконавчого провадження.

19.07.2019 припинено підприємницьку діяльність позивача, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зроблено відповідний запис №25220060002054014.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(далі - Закон).

Як вбачається з ч. 1 ст. 4 Закону, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Платник єдиного внеску зобов`язаний:1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 3) допускати посадових осіб органу доходів і зборів до проведення перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, а до проведення перевірки щодо достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, та для призначення пенсій - посадових осіб органів Пенсійного фонду за наявності направлення та/або наказу про перевірку та посвідчення осіб, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають у процесі перевірки; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 25 податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Головним управлінням ДПС у Миколаївській області сформовано вимогу від 13.08.2019 № Ф-1456-17У на підставі даних інформаційної системи податкового органу, що відповідає положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Системний аналіз норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" свідчить про те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З наведеного випливає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети зборуєдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/86203700).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску, про сплату якої виставлено вимогу №Ф-1456-17У від 13.08.2019, складає 24764,67 гривень, а саме за 2017, 2018, І- ІІ квартал 2019 року.

Оскільки протягом вказаного періоду позивач перебував у трудових відносинах з ПП "Антарес Юг", ТОВ "Южна логістична компанія", ТОВ "Мк-Юг", ТОВ "Юг-Мк", ТОВ "МК-М`ясо", у нього відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок з цього періоду.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що ГУ ДПС у Миколаївській області безпідставно здійснено нарахування позивачу єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року №Ф-1456-17 У є протиправною та підлягає скасуванню.

Позов задовольнити.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 840,80 гривень підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також представником позивача надані докази понесення позивачем судових витрат на правову допомогу в сумі 4204 грн: договір від 17.12.2020 про надання правової допомоги, що був укладений ОСОБА_1 і адвокатом Заливчим Я.В., акт приймання - передачі наданих послуг від 24.12.2020, квитанція № 32 від 29.12.2020 на суму 4204 грн. Також, як передбачено договором, сторони домовились, що вартість 1 години роботи адвоката становить 1051 грн., всього адвокатом витрачено 4 години роботи для складання та подання до суду позовної заяви.

Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Положеннями ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

В даному випадку сума витрат на правову допомогу в розмірі 4204 грн є цілком розумною, виходячи з предмету розгляду даної справи, а саме скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на суму 24764,67 грн. Фактичне понесення позивачем суми витрат на правову допомогу підтверджено наявними у справі доказами.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути пропорційним до предмету спору та співмірним до тих витрат, які поніс позивач, в зв`язку з прийняттям відповідачем протиправного рішення.

З урахуванням матеріалів справи, суд дійшов висновку, що сума витрат позивача на правову допомогу в розмірі 4204 грн є цілком співмірною та пропорційною предмету розгляду справи.

Таким чином, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4204 грн підлягають відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 13.08.2019 за № Ф-1456-17У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 24764,67 гривень.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 5044,80 (п`ять тисяч сорок чотири грн вісімдесят коп) гривень.

4. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко