Рішення № 95273471, 02.03.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Cправа№380/9693/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військової частини 1494) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військової частини 1494), із вимогами:

-визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військової частини 1494) щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні, що виразилося у невиплаті ОСОБА_1 на день виключення із списків частини -14.08.2017 року грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, а також індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 року по 14.08.2017 року;

-зобов`язати Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військову частину 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (із розрахунку 332,06 грн. середньоденного заробітку) за період із 15.08.2017 року по 16.10.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що станом на день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, 14.08.2017 року, відповідачем протиправно не проведено з ним розрахунку у повному обсязі, зокрема не нараховано та не виплачено компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки, а також не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення. Заборгованість із виплати грошової компенсації за не отримані дні додаткової відпустки, індексацію грошового забезпечення та допомогу на оздоровлення при звільненні в сумі 40437,20 грн. було перераховано позивачу лише 16.10.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі № 380/4534/20. Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем здійснено поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України, позивач вважає, що має право на отримання відшкодування за затримку вказаних виплат за період з 15.08.2017 по 16.10.2020 на підставі ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою судді від 24.11.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику у судове засідання) сторін.

Ухвалою суду від 23.12.2020 року в справі було вирішено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду адміністративної справи №380/9693/20 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

28.12.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву представник відповідача покликається на те, що до винесення рішення Верховним Судом у зразковій справі №620/4218/18 у всіх військових формуваннях України грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, після закінчення проходження військової служби військовослужбовцям не виплачувалась, кошторисні призначення Мостиського прикордонного загону не передбачали видатки на здійснення зазначених компенсаційних виплат, а тому Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) діяв лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення, представник відповідача вказує, що кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України з липня 2015 року не було передбачено її виплату, тому з липня 2015 року по 01.08.2017 року така не нараховувалась. Лише з набранням законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року та надходженням відповідного фінансування Мостиським прикордонним загоном було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення. Щодо зобов`язання нарахування середнього грошового забезпечення, представник відповідача зазначив, що листом від 24.07.2013 № 774/13/84-13 Міністерство соціальної політики України роз`яснило, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не поширюється, а станом на день звільнення позивача з військової служби був відстуній спір щодо виплат при звільненні, розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні не оскаржувалась. Представник відповідача в задоволенні позову просить відмовити повністю.

12.01.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, якою він додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.

24.02.2021 року на адресу суду від позивача надійшло доповнення до відповіді на відзив.

В судове засідання, що відбулось 25.02.2021 року з`явились представник сторін. Представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив такий задоволити. Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив. Сторони не заперечили щодо переходу до письмового провадження у справі для подальшого розгляду та винесення рішення.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Мостиському прикордонному загоні (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України по особовому складу №156-ос від 14.08.2017 року було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення старшину ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - дозиметритста 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Краківець" І категорії (тип Б) за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання батьком військовослужбовцем, який не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з ним проживають без матері) п.1 ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також направлено на військовий облік до Мостиського РВК Львівської області.

При виключенні зі списків особового складу та усіх видів забезпечення частини відповідачем з не було проведено повного розрахунку з позивачем, внаслідок чого він звернувся до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.08.2020 року було визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017роки; зобов`язано Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017роки; визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у 2016 та 2017 роках, передбаченої п.1 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій"; стягнено з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, у сумі 6117 (шість тисяч сто сімнадцять)грн.84 коп; визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (Військової частини А1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 по 14.08.2017; зобов`язано Мостиський прикордонний загін (Військова частина А1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2017 по 14.08.2017.

На виконання вказаного рішення суду Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 16.10.2020 перераховано позивачу заборгованість із виплати грошової компенсації за не отримані дні додаткової відпустки, індексацію грошового забезпечення і допомогу на оздоровлення та при звільненні в сумі 40437,20 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Стверджуючи, що має право на отримання грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п. 8 зазначеного Порядку).

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як встановив суд, позивача виключено зі списків військової частини наказом від 14.08.2017 року.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року відповідачем було проведено із позивачем повний розрахунок 16.10.2020 року.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку із позивачем при звільненні є протиправною, що підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року у справі 380/4534/20.

Враховуючи те, що позивача виключено зі списків частини 14.08.2017 року, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 15.08.2017 року по 15.10.2020 року.

Суд зазначає, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості календарних днів протягом періоду такої затримки.

Відтак, період з 15.08.2017 року по 15.10.2020 року є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 1157 робочих дні.

Згідно з архівною відомістю № 2 з січня 2017 року по грудень 2017 року заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становила: червень 2017 року - 9669,06 грн., липень 2017 року - 10586,74 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить: 10586,74 + 9669,06 = 20255,8 грн./61 день = 332,06 грн.

Відтак, сума середнього грошового забезпечення, яка підлягає виплаті відповідачем за час затримки розрахунку з 15.08.2017 року до дня фактичної виплати - 15.10.2020 року терміном 1157 днів, з розрахунку 332,06 грн. середньоденного заробітку становить: 1157*332,06 = 384193,42 грн.

Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Враховуючи, що невиплата всіх виплат, які повинні були бути виплаченими станом на день виключення позивача зі списків частини становить 40437,20 грн. і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 384193,42 грн., при вирішення спірного питання суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Відтак, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 40437,20 грн. (нараховане грошове забезпечення) / 384193,42 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100 = 10,52%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10,52% становить: 332,06 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 10,52% = 34,93 грн; 34,93 грн * 1157 (кількість днів затримки розрахунку) = 40414,01 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 40414,01 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Однак, суд вважає помилковим покликання позивача про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 15.08.2017 року по 16.10.2020 року, адже 16.10.2020 року - день фактичного розрахунку відповідача із позивачем, відтак, суд не включає 16.10.2020 року для обрахунку компенсації за затримку розрахунку при звільненні і вважає, що Мостиському прикордонному загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військової частини 1494) слід нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (із розрахунку 332,06 грн. середньоденного заробітку) за період із 15.08.2017 року по 15.10.2020 року.

Відтак, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сторін стягувати не слід.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військової частини 1494) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військової частини 1494) щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні, що виразилося у невиплаті ОСОБА_1 на день виключення із списків частини - 14.08.2017 року грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, а також індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 року по 14.08.2017 року.

Зобов`язати Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військову частину 1494) (код ЄДРПОУ 14321699; Львівська область, Мостиський район, м. Мостиська, вул. Я.Мудрого, 113) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (із розрахунку 332,06 грн. середньоденного заробітку) за період із 15.08.2017 року по 15.10.2020 року в сумі 40414 (сорок тисяч чотириста чотирнадцять) грн. 01 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.