Рішення № 95273211, 22.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року справа №380/4325/20

зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Кушика Й.-Д.М.,

представника відповідача і третьої особи Горбонос І.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання неправомірними і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Державної міграційної служби України код ЄДРПОУ 37508470, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, в якій позивачі просять:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.05.2020 № 159-20 про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.05.2020 № 158-20 про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою від 09.06.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі, а також залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області.

Ухвалою від 07.10.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є громадянами Російської Федерації, які шукають захист в Україні, з огляду на обґрунтовані побоювання за своє життя, свободу та здоров`я. Позивачі зазначають, що вони є членами партії Хізб ут Тахрір аль Ісламі, діяльність якої в Російській Федерації заборонена. Так, в країні походження щодо позивача ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа за сповідування ним своєї релігії іслам та членство в Хізб ут Тахрір, відтак, він боїться відновлення переслідувань після повернення до Російської Федерації.

Позивачі зазначають, що Хізб ут Тахрір є ісламською релігійно-політичною організацією, не пов`язаною з тероризмом. Крім того, в Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність вказаної партії на території України. Відтак, свідомо вступаючи в заборонену в Російській Федерації мирну просвітницьку організацію позивачі керувались правом на вільне вираження свободи своєї думки, совісті та релігії. При цьому, звертають увагу суду на те, що відповідач не врахував нових обставин при розгляді звернень, а саме погіршення ситуації в Російській Федерації та більшої активності ОСОБА_1 у діяльності згаданої організації.

Представник відповідача і третьої особи подали до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечують. Відзив обґрунтований тим, що у позивачів відсутні обґрунтовані підстави для надання їм захисту в Україні. За жодною із конвенційних ознак позивачі не переслідувались. Таким чином, повідомлені заявниками факти не є підставою для визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, відповідно до підпунктів 1,13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Також просить врахувати аргументовану позицію Служби безпеки України щодо доцільності надання захисту в Україні іноземцям - членам "Хізб ут-Тахрір".

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, обґрунтовану тими ж аргументами, що й позовна заява.

Позивачі в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення. Представник позивача подав до суду клопотання про відкладення судового засідання, в задоволенні якого суд відмовив.

Представник відповідача і третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила. Просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача і третьої особи, покази свідка, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Туймази Башкортостан, є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією довідки про звернення за захистом в Україні №003774.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м.Жанатас, Республіка Казахстан, є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується копією довідки про звернення за захистом в Україні № 003773 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Головного управління ДМС України у Львівській області з заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Причиною звернення ОСОБА_1 вказав переслідування його владою Російської Федерації через політичні та релігійні переконання. Так, у 2004 році він, його брат ОСОБА_4 та його батько ОСОБА_5 були заарештовані та поміщені у тюрму, де під час слідства до них застосовувалися тортури та психологічний тиск. В 2005 році за сфабрикованою кримінальною справою засуджений до позбавлення волі. Після відбуття покарання в 2012 році за рекомендацією правозахисного центу "Меморіал" він з сім`єю та його брат залишили Російську Федерацію з метою пошуку притулку та у зв`язку із загрозою повторного кримінального переслідування. Вперше процедура розгляду заяви про пошук притулку відбувалася у м.Сімферополь АР Крим. У зв`язку з російською окупацією та анексією Криму вважає, що існує небезпека переслідування його та членів його сім`ї владою Росії через звернення за захистом в Україні.

ОСОБА_2 вказала причиною звернення до Головного управління ДМС України у Львівській області переслідування її чоловіка ОСОБА_1 владою Російської Федерації через політичні та релігійні переконання.

Як вбачається з протоколу співбесіди ОСОБА_1 від 14.04.2014 позивач повідомив, що в Російській Федерації він переслідується за участь у діяльності ісламської організації Хізб ут Тахрір, в основі якої лежить іслам, а цілями та завданнями є відродження ісламських понять та ісламського укладу життя серед мусульман. Вказав, що у 2004 році його заарештували за звинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого статею 205.1 Кримінального кодексу Російської Федерації (схилення осіб до участі в діяльності терористичної організації) та частиною 2 статті 210 Кримінального кодексу Російської Федерації (створення злочинного угрупування). Вироком Верховного Суду Республіки Башкортостан позивач засуджений до 5-ти років позбавлення волі у колонії загального режиму. Касаційна та наглядова скарги залишені Верховним Судом Російської Федерації без задоволення. Ухвалою районного суду м.Івдель зменшено строк відбування покарання позивачем з 5-ти до 4-х років. У 2009 році після відбуття покарання позивач повернувся додому. ОСОБА_1 внесений у "чорний список" осіб, що фінансують терористичну діяльність, що позбавило його можливості здійснювати фінансові операції на території Російської Федерації та влаштуватися на роботу. Представники громадської організації "Меморіал" порадили позивачу разом з сім`єю залишити територію Російської Федерації. Тому на початку серпня 2012 року позивачі з дітьми власним автомобілем прихали до України. У м.Києві вони перебували до вересня, а потім через матеріальне становище переїхали до АР Крим, де відбувалася процедура розгляду заяви про надання статусу біженця. У зв`язку із рішенням ДМС України про відмову у наданні позивачам статусу біженця та через проведення референдуму в АР Крим, до проведення референдуму, 11.03.2014 виїхали до м.Львова. Повідомив, що у зв`язку із захопленням ОСОБА_6 і розглядом ДМС України справи про пошук притулку він має побоювання, що представники Російської Федерації будуть переслідувати осіб, які зверталися за захистом в Україні.

ОСОБА_1 повідомив, що не користується захистом Російської Федерації і не може повернутися у країну свого походження по причині належності до Хізб ут Тахрір.

Під час співбесіди 29.04.2014 ОСОБА_1 додатково повідомив, що за законодавством Російської Федерації за членство у Хізб ут Тахрір настає кримінальна відповідальність, оскільки ця організація заборонена. За українським законодавством такої заборони немає.

Згідно з протоколом співбесіди ОСОБА_2 від 15.04.2014 позивачка повідомила, що її чоловік ОСОБА_1 переслідується в Російській Федерації за участь у діяльності ісламської організації Хізб ут Тахрір. Позивачка зазначила, що її проблеми пов`язані з чоловіком, особисто до неї працівники прокуратури, міліції чи ФСБ не звертались, жодних дій не вчиняли. ОСОБА_2 вказала, що не може повернутись до Російської Федерації, оскільки там йде боротьба проти всіх мусульман.

Згідно з рішеннями ДМС України від 18.07.2014 № 391-14, № 390-14 позивачам відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 у справі №813/5451/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: визнано протиправними та скасовано рішення ДМС України від 18.07.2014 №390-14 та №391-14; зобов`язано ДМС України визнати позивачів особами, які потребують додаткового захисту.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 17.11.2015 у справі №К/800/32501/15 задоволено касаційну скаргу ДМС України, а саме: скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

08.11.2016 громадяни Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_7 повторно звернулися до Головного управління ДМС України у Львівській області із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

08.11.2016 Головне управління ДМС України у Львівській області за результатами розгляду заяв позивачів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до наказів № 249, № 250 відмовлено в прийнятті таких заяв, відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі №813/1439/17 вказані рішення визнані неправомірними та скасовані, а також зобов`язано Головне Управління ДМС України у Львівській області прийняти до розгляду заяви громадян Російської Федерації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

На виконання вказаної постанови суду, ДМС України прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту від 12.04.2019 за №134-19, №133-19.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі №1.380.2019.002576, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2019, позов громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії задоволено частково, а саме: визнано неправомірними та скасовано, прийняті Державною міграційною службою України, рішення про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №134-19 від 12.04.2019 та рішення про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №133-19 від 12.04.2019; зобов`язано Державну міграційну службу України у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили повторно розглянути звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вирішити питання про визнання їх біженцями або особами, які потребує додаткового захисту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання вказаного судового рішення Державна міграційна служба України повторно розглянула заяви позивачі та прийняла рішення від 13.05.2020 №158-20 та №159-20 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якими відмовлено у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Про вказані рішення позивачів повідомлено Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області (повідомлення від 25.05.2020 №№12, 13).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями позивачі звернулися до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення вказаного статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року за №3671-VI (далі - Закон України №3671-VI), з наступними змінами та доповненнями.

Згідно з частиною 5 статті 5 Закону України №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 вказаного Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається зі змісту частини 7 статті 7 Закону України №3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно з визначенням пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом вказаної країни або не бажає користуватися вказаним захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 вказаної ж статті встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та вказаного Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після вказаного, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Аналізуючи умови, передбачені пунктом 1 статті 1 Закону України №3671, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом вказаної суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто, таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Разом із вказаним, пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України № 3671-VI передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої вказаної статті.

У пунктом 13 статті 1 вказаного Закону дано визначення особи, яка потребує додаткового захисту, зміст якого наведено у рішенні вище.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону України №3671-VI.

Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 вказаного Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Підстави відмови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, вказані у відповідних висновках Головного ДМС України у Львівській області від 27.04.2020.

Так, третя особа дійшла висновку про те, що побоювання ОСОБА_1 зазнати шкоди у разі повернення до Росії, пов`язані із його діяльністю як члена міжнародної ісламської політичної партії "Хізбут-Тахрір Аль-Ісламі", яка визнана рішенням Верховного Суду Російської Федерації від 14.02.2003 терористичною організацією з забороною її діяльності на території Російської Федерації, за що його було засуджено. Третя особа зазначає, що за словами заявника в країні походження переслідуються громадяни, які сповідують іслам. Водночас, в даному випадку існують суперечності, оскільки згідно ІКП в Російської Федерації є чимало громадян, які сповідують іслам і жодним чином не переслідуються, а навпаки беруть активну участь в житті суспільства Російської Федерації. Партія "Хізб ут-Тахрір" згідно з рішенням Верховного суду Російської Федерації від 14.02.2003 за № ГКПИ 03-116, є забороненою і визнана терористичною, причетність до вказаної партії тягне за собою відповідальність згідно з Кримінальним кодексом Російської Федерації. До вступу у зазначену партію ОСОБА_1 безперешкодно сповідував іслам і його право на свободу віросповідання жодним чином державою не порушувалося і переслідувань він не зазнавав. Як вбачається з матеріалів особової справи, заявник неодноразово чув про переслідування членів заборонених законом організацій, про проведення обшуків в їх помешканнях, проте вважаючи методи сповідування ісламу так, як трактує його партія "Хізб ут-Тахрір", правильними, вирішив і надалі бути членом вказаної партії, навіть не зважаючи на те, що відбував покарання в місцях позбавлення волі за відношення до вказаної партії. Останнє свідчить, що заявник розумів та розуміє на даний час, наслідки членства та діяльності у забороненій організації, тобто свідомо порушував і порушує законодавство країни громадянської належності, оскільки, як вбачається в співбесіді, покидати ряди партії заявник не має наміру, адже такий крок для нього прирівнюється до позбавлення релігії в цілому. Отже, відповідач дійшов висновку що заявник не зазнавав переслідувань через сповідування ісламу в країні походження, проте після вступу в ряди забороненої партії і сповідування ісламу так як вказаного вимагає партія, заявник відбув покарання в місцях позбавлення волі, а також зазнав переслідувань через свідоме порушення Закону РФ, а саме членство в забороненій партії "Хізб ут-Татхір".

Побоювання ОСОБА_2 зазнати переслідувань у РФ, на думку відповідача, пов`язані виключно з діяльністю її чоловіка. До вступу чоловіка заявниці у зазначену партію, сім`я заявниці безперешкодно сповідувала іслам і її право на свободу віросповідання жодним чином державою не порушувалося. Жодних особистих переслідувань заявниця в країні походження не зазнала. Відповідно, відповідач дійшов висновку, що заявниця не зазнавала жодних переслідувань через сповідування ісламу в країні походження, і її право на віросповідання не зазнало утисків в країні походження.

З огляду на викладене, перевіряючи наявність чи відсутність умов для визнання позивачів біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд вважає за необхідне дослідити правову, релігійну, соціальну та політичну природу діяльності політичної партії "Хізбут-Тахрір Аль-Ісламі", а також загрози, які можуть мати місце для членів вказаної партії у Російській Федерації.

Щодо діяльності політичної партії "Хізб ут-Тахрір Аль-Ісламі" (інша назва - "Партія ісламського визволення") (далі - ХТІ) суд встановив таке.

ХТІ є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою вказаної партії є відновлення ісламської держави, керівником якої був би обраний мусульманами "халіф". Методою діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського засобу життя. Своїм завданням ХТІ вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможливо розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія немає військового крила чи озброєних прибічників. Так, речник організації у Великій Британії від імені ХТІ засудив терористичні акти, що були скоєні у 2007 році у Лондоні. Речник організації у Данії також виступив із засудженням вказаного теракту. Завдяки цьому, ХТІ цілком легально діє у всіх демократичних країнах Європи та Північної Америки, за винятком Німеччини, де партія заборонена через свою антисіоністську риторику та критику Ізраїлю. Але й у Німеччині забороненими є публічні заходи партії, при цьому члени ХТІ не переслідуються правоохоронними органами країни. Провідні правозахисні організації світу, зокрема "Amnesty International", визнавали членів вказаної партії, засуджених до ув`язнення у країнах СНД, політичними в`язнями та рішуче засуджували численні факти катувань та позасудових страт членів ХТІ в цих країнах.

Згідно з показами свідка ОСОБА_8 , допитаного у судовому засіданні 02.11.2020, який є головою Інформаційного офісу ХТІ в Україні, ХТІ - міжнародна ісламська політична партія, заснована у 1953 році, метою якої є відновлення ісламського способу життя шляхом встановлення держави Халіфат . Всі погляди, ідеї та метод партії побудовані виключно на Ісламі. ХТІ обмежив діяльність по відновленню Халіфату виключно у мусульманських країнах. За межами ісламського світу (в т.ч. в Росії та Україні) ХТІ веде просвітницьку діяльність по поширенню серед мусульман і немусульман ідей Ісламу. В Україні ХТІ не веде боротьби за владу і не працює над зміною державного устрою, рівно як і не зазіхає на територіальну цілісність, оскільки населення України у своїй більшості не є мусульманським. Тому ХТІ в Україні діє скоріше як релігійна організація, а не як політична партія.

Існують протилежні думки щодо діяльності ХТІ. Незважаючи на те, що ХТІ публічно декларує неприйняття терористичних методів, деякі автори характеризують цю організацію як "терористичну" чи "пов`язану з терористичною", інші ж категорично відкидають таку оцінку, стверджуючи, що діяльність ХТІ носить ненасильницький характер. В Росії і деяких інших пострадянських країнах спецслужби ведуть справжню пропагандистську війну, намагаючись переконати суспільство в існуванні терористичної загрози з боку членів ХТІ. Проте, аналіз правозастосовної практики свідчить, що за останні десятиріччя в країнах-учасниках ОБСЄ не було винесено жодного вироку, в якому б членів ХТІ звинувачували би у прямій чи опосередкованій причетності до конкретних терористичних актів чи збройного насильства або до підготування таких. Цей висновок базується, зокрема, на вивченні ПЦ "Меморіал" починаючи з 1999 року текстів сотень судових рішень та інших матеріалів з Росії, Центральної Азії, Туреччини та Азербайджану - країн, де члени вказаної організації кримінально переслідувалися. В Україні та країнах Європи кримінальні справи відносно членів ХТІ ніколи не порушувалися.

У 2005 році здійснено аналіз проблем, пов`язаних із репресіями, що супроводжуються грубими порушеннями прав людини, які почалися в Росії під прикриттям "боротьби з тероризмом" та торкнулися в першу чергу мусульман, в тому числі і членів ХТІ, який викладений у огляді "Росія:спецслужби проти ісламської партії "Хізб ут-Тахрір" (http//www.memo.ru/daytoday/05hisb01.html).

ХТІ здійснює свою діяльність у більш ніж 50 країнах світу (практично у всіх країнах Близького Сходу, Європи, у Америці, Канаді, Австралії, країнах Центральної, Південної та Південно-Східної Азії). В даний час ХТІ заборонена в Німеччині, Росії, Узбекистані та деяких країнах Центральної Азії (Саудівська Аравія, Катар). Заборона діяльності в Німеччині пов`язана із позицією організації стосовно заперечення законності існування Ізраїлю і активною пропагандою вказаної позиції. В країнах Центральної Азії вона заборонена як "екстремістська" за пропаганду ідей утворення ісламської держави (Халіфата), що переслідується авторитарними режимами.

Єдиною країною, де ХТІ заборонена як "терористична організація", є Росія. Відповідне рішення Верховного Суду Російської Федерації №ГКПИ 03-116 від 14.02.2003 з самого початку критикувалося юристами та правозахисниками як відносно процедурних питань, так і щодо самого змісту рішення. З текстом рішення можна ознайомитися на сайті Національного антитерористичного комітету Російської Федерації (http://nac.gov.ru/content/3934.html). З тексту документа видно, що визнання ХТІ "терористичною організацією" ґрунтується не на фактах причетності членів організації до актів насильства, підготовці таких актів чи до пропаганди терористичних методів, встановлених в межах відповідних правових процедур, а тільки на сумнівних формулюваннях декларативного характеру, жодне з яких не може слугувати підставою для характеристики діяльності даної організації як "терористичної". Рішення винесено у закритому засіданні за участю представників лише ФСБ, Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції Російської Федерації, за відсутності можливості подати альтернативну позицію з вказаного питання. Більше ніж рік з текстом рішення не могли ознайомитися особи та організації, чиїх прав воно стосувалося. Всі спроби оскаржити це рішення відхилялися з різних формальних підстав, без розгляду справи по суті. Вказані факти детально викладені у звіті ПЦ "Меморіал" 2005 р. (http//www.memo.ru/uloads/files/282.pdf); висновку спеціаліста - члена РОО "Незалежний експертно-правовий центр" Костанова Ю.А., згідно з яким рішення про заборону "прийняте з суттєвими порушеннями норм процесуального права" (http://www.memo.ru/d/1191.html).

Розпорядженням Уряду Російської Федерації від 14.07.2006 №1014-р. "Российскую газету" визначено офіційним періодичним виданням, яке здійснює публікацію єдиного федерального списку організацій, в тому числі іноземних та міжнародних організацій, визнаних судами Російської Федерації терористичними.

У федеральному випуску "Российской газеты" №4130 від 28.07.2006 (http//www.rg.ru/2006/07/28/terror-organizacii/html) опубліковано список організацій, визнаних Верховним Судом Російської Федерації терористичними, діяльність яких заборонена на території Росії, під №17 у якому значиться "Партія ісламського визволення" ("Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі").

Водночас, ХТІ та її члені відсутні в оновленому списку санкцій Комітету Ради Безпеки ООН, запровадженому резолюціями №1267 (1999) та №1989 (2011), серед організації, пов`язаних з "Аль-Каідою"(http://www.un.org/russiun/sc/committees/1267/information.shtml)

ХТІ не включена і до оновленого списку іноземних терористичних організацій, який складається Державним департаментом США (http://www.stait.gov/j/ct/rls/other/des/123085.htm).

Вказані обставини встановлені судовими постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі №1.380.2019.002576, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2019, а тому відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) не доказуються при розгляді цієї справи.

З наведеного вбачається, що діяльність ХТІ заборонена в Російській Федерації (країні громадянської належності позивачів) через визнання організації терористичною рішенням Верховного Суду РФ №ГКПИ 03-116 від 14.02.2003, можливість ознайомитися з яким була ускладнена протягом тривалого часу.

Лише 28.07.2006, тобто більше ніж через три роки, у федеральному випуску "Российской газеты" №4130 було опубліковано список організацій, визнаних Верховним Судом Російської Федерації терористичними, діяльність яких заборонена на території Росії, під № 17 у якому значиться "Партія ісламського визволення" ("Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі").

Водночас інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН та Державного департаменту США, які суд вважає надійними та об`єктивними, не відносить діяльність ХТІ до терористичної та/або екстремістської.

Суд зазначає, що в Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно до чинного національного законодавства віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність ХТІ на території України.

Згідно з листами Управління СБУ у Львівській області від 14.02.2020 за №62/2/3-1819п, №62/2/5-1818п, відомості щодо обставин за яких громадяни Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть бути визнані біженцем або особою, яка потребує додаткової захисту в управлінні не встановлено.

Суд критично оцінює посилання відповідач та третьої особи на лист Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України від 25.09.2019 №428, в якому охарактеризовано основну форму діяльності організації Хізб ут-Тахрір як радикальну політизовану ісламістську пропаганду при повній нетерпимості до інших релігій, активну вербовку прихильників, формування національної та релігійної нетерпимості щодо слов`янського населення, розповсюдження матеріалів терористичного змісту, заклики до громадської непокори, нехтування законів держави перебування, формування релігійного фанатизму.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що органи ДМС України не наділені повноваженнями щодо віднесення тієї чи іншої організації до терористичної чи екстремістської.

Щодо обґрунтованості доводів позивачів про їх переслідування в країні походження через політичні погляди та побоювання щодо загрози ув`язнення в ситуаціях систематичного порушення прав людини у Російській Федерації.

Так, твердження позивачів щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через політичні погляди в умовах систематичного порушення прав людини підтверджуються публікаціями у засобах масової інформації:

- Комісія США по свободі віросповідання в країнах світу (щорічний звіт 2016 року: Росія, 02.05.2016, доступ за адресою: https://www.refworld.org.ru/docid/5943d7264.html) вказує наступне: "Основные выводы: Наряду с другими нарушениями прав человека, ущемление свободы вероисповедания в России за прошедший год усилилось. В соответствии с законом об экстремизме, не требующего доказательств применения насилия или призывов к нему, имели место многочисленные уголовные приговоры, штрафы и задержания, в частности, мусульман и свидетелей Иеговы… Главную угрозу свободе вероисповедания по-прежнему представляет претерпевший значительные изменения закон "О противодействии экстремистской деятельности", в котором экстремизм определяется в контексте религии, и угроза или применение насилля при этом не обязательны. В положениях этого закона, среди прочего, "пропаганда превосходства одного вероучения над другим" квалифицируется как экстремизм. В феврале 2015 г. Конституционный суд постановил, что свобода слова, совести и вероисповедания не подвергается ущемлению, если тот или иной материал запрещён в качестве "экстремистского" за пропаганду истинности или превосходства одной религии или системы верований. Если любой суд России посчитает какой-либо печатный текст или материал в Интернете экстремистским, его включают в "Федеральный список экстремистских материалов" Министерства юстиции Российской Федерации и запрещают использовать в масштабе всей страны. По состоянию на февраль 2016 г. в списке запрещённых материалов значилось 3 291 публикация, включая материалы свидетелей Иеговы, работы турецкого мусульманского богослова ОСОБА_19 , проповедь 1900 г. греко-католического митрополита Андрея Шептицкого (рисковавшего своей жизнью ради спасения евреев во время массового уничтожения евреев) и видеозапись конфискованных полицией реликвий, принадлежавших Русской православной автономной церкви. Предполагаемые тексты экстремистского характера подлежат рассмотрению Научноконсультативным-советом по изучению материалов религиозного содержания, состоящим из учёных и представителей четырёх "традиционных" религий… Обвинения в экстремизме. В 2015 году продолжались слежки, расследования и преследования мусульман и свидетелей Иеговы в связи с якобы экстремистской деятельностью…";

- Міжнародна Амністія (Amnesty International) (звіт Amnesty International 2016/17: Права людини в сучасному світі, 22.02.2017, ISBN: 978-0-86210-496-2, доступ за адресою: https://www.refworld.org.ru/docid/5901b0cc4.html ) вказує наступне: "Россия Российская Федерация Глава государства: Владимир Путин Глава правительства: Дмитрий Медведев . Ужесточились ограничения, налагаемые на свободу выражения мнений, объединений и мирных собраний. Продолжилось уголовное преследование участников антиправительственного митинга на Болотной площади, что вызывало новое беспокойство по поводу соблюдения стандартов справедливого судебного разбирательства. Правозащитников штрафовали и возбуждали против них уголовные дела в связи с их деятельностью. Было возбуждено перове уголовное дело за нарушение закона об "иностранных агентах". Людям пред`являли обвинения по законам об экстремизме за критику государственной политики и публичную демонстрацию либо хранение материалов, считающихся экстремистскими. Сообщалось о пытках и жестоком обращении в пенитенциарных учреждениях; неоказание надлежащей медицинской помощи создавало угрозу жизни заключённых. Продолжала поступать информация о серьёзных нарушениях прав человека во время операцій силовых структур на Северном Кавказе. На тех, кто критиковал власти Чечни , нападали негосударственные субъекты, против них возбуждались дела, а правозащитники, освещавшие ситуацию в регионе, сталкивались с гонениями со стороны негосударственных субъектов. Россию критиковали на международной арене за предполагаемые военные преступления её вооружённых сил в Сирии. Международный уголовный суд продолжил предварительное изучение ситуации в Украине включая преступления, совершённые на востоке Украины и в Крыму. Россия не соблюдала права просителей убежища и беженцев. Правовые, конституционные и институциональные изменения Седьмого июля были приняты поправки к антиэкстремистскому законодательству, известные как "пакет Яровой ". Поправки во многом противоречат российским международным обязательствам в области прав человека: были запрещены все виды миссионерской деятельности вне специализированных религиозных учреждений; операторы связи тепер обязаны хранить записи всех разговоров шесть месяцев, а метаданные - три года; увеличен максимальный срок наказания за экстремизм с четырёх до восьми лет лишения свободы; ужесточено наказание за склонение к участию в массовых беспорядках с пяти до 10 лет заключения…";

- Радіо Свобода в статті « Суд заарештував двох кримських татар по справі "Хізб ут-Тахрір "», 23.05.2018 (доступ за адресою: https://www.refworld.org.ru/docid/5b05115d4.html ) зазначає наступне: "В аннексированном Россией Крыму суд арестовал крымских татар ОСОБА_14 и ОСОБА_15 , задержанных в понедельник по подозрению в участии в деятельности запрещенной в РФ организации "Хизб ут-Тахрир". Об этом сообщает Крым.Реалии. ОСОБА_14 и ОСОБА_15 арестованы на 20 суток - до 9 июня. Их дела объединили с другим делом об участии в "Хизб ут-Тахрир", по которому проходят еще шесть крымских татар. Защита просила суд отправить ОСОБА_14 и ОСОБА_15 под домашний арест, однако в этом было отказано. Как рассказал "Медиазоне" адвокат Сергей Легостов , по версии следствия, ОСОБА_14 участвовал в закрытой встрече членов "Хизб ут-Тахрир" в мечети Бахчисарая в декабре 2016 года. ОСОБА_14 - один из координаторов общественного движения "Крымская солидарность", объединившего адвокатов, активистов и родственников политзаключенных в Крыму. ОСОБА_15 на протяжении последних 15 лет занимался проведением мусульманских обрядов в Бахчисарае. После российской аннексии в Крыму участились обыски у активистов крымско-татарского национального движения, а также крымских мусульман, подозреваемых в связях с запрещенной в России организацией "Хизб ут-Тахрир"";

- у списку осіб, визнаних політичними в`язнями Правозахисним центром Меморіал і переслідуваних у зв`язку з реалізацією права на свободу віросповідання і релігійної приналежності станом на 14.06.2018, доступ за адресою: https://memohrc.org/ru/bulletins/spisok-lic-priznannyh-politicheskimi-zaklyuchyonnymi-ravozashchitnym-centrom-memorial-i , зазначено наступне: "Под "политзаключёнными" мы понимаем как лиц, отбывающих наказание, связанное с лишением свободы, так и тех, кто в качестве меры пресечения применены содержание под стражей или домашний арест. Мы относим к ним как лиц, преследуемых в связи с реализацией ими их законных прав, так и тех, кто незаконно или явно непропорционально преследуется по политическим мотивам властей. Мы не включаем в число политзаключённых тех, кто применял насилие против личности или призывал к насилию по признакам религии, национальности, расы и т.д. Полностью критерии отнесения к политзаключённым размещены на нашем сайте. Поскольку лица, преследуемые в связи с реализацией права на свободу вероисповедания, составляют более половины общего числа политзаключённых в России и в случаях их преследования много общего, мы сводим фамилии этих лиц в отдельный список. Все включённые в него лица не применяли насилия, не призывали к нему и не планировали насильственных действий. В данном списке 108 фамилии. В настоящее время это преимущественно мусульмане, большей частью обвиняемые в членстве в организации "Хизб ут-Тахрир аль-Ислами", а также последователи турецкого богослова ОСОБА_19 , обвиняемые в членстве в несуществующей организации " Нурджалар ". В 2017 году к жертвам преследования по религиозному признаку добавились свидетели Иеговы, организации которых были необоснованно объявлены экстремистскими и запрещены, а в 2018 - прихожане Церкви Сайентологии, также обвинённые в экстремизме. Этот список заведомо неполон. В нем только те люди и дела, по которым нам удалось собрать и проанализировать достаточно материалов для аргументированного вывода о политически мотивированном и незаконном характере уголовного преследования. В списке пока нет многих лишённых свободы людей, преследование которых имеет признаки незаконности и политической мотивированности, так как мы пока либо не получили необходимых материалов по этим делам либо ещё анализируем их. Общее количество преследуемых по аналогичным делам, как минимум, в 3-4 раза больше. Так, в не претендующем на полноту списке преследуемых в связи с причастностью к одной лишь "Хизб ут-Тахрир аль-Ислами" фигурируют 237 человек, из которых из-за неполноты информации об их уголовных делах был признан политзаключённым только 81 человек. Можно полагать, что мотивами репрессий против входящих в настоящий список мусульман являются как необходимость пропагандистского обоснования реальности террористической угрозы и демонстрации борьбы с международным терроризмом и подавление независимых, хотя и не представляющих реальной общественной опасности объединений (практикуемое не только в отношении религиозных групп), так и корпоративные интересы отчётности соответствующих силовых органов. В некоторых случаях, как, например, при преследовании в Башкортостане правозащитника ОСОБА_24 , журналиста ОСОБА_22 и активиста ОСОБА_23 , можно предполагать и мотив прекращения законной деятельности жертв преследования. Следует выделить преследование по обвинению в членстве в "Хизб ут-Тахрир" жителей Крыма, поскольку в Украине эта организация легальна, а само преследование её членов Крыму становится дополнительным инструментов давления на крымскотатарское население. Если ещё несколько лет назад преследование по обвинению в членстве "Хизб ут-Тахрир", безосновательно признанной в России террористической организацией, осуществлялось по статье УК, предусматривавшей за участие в деятельности экстремистской организации наказание до 3 лет лишения свободы, то сегодня ужесточение законодательства и правоприменительной практики привели к тому, что в большинстве случаев такое преследование осуществляется по новой статье УК "Организация деятельности террористической организации и участие в деятельности такой организации", предусматривающей наказание до пожизненного лишения свободы, и, одновременно, за приготовление к насильственному захвату власти, что предполагает наказание до 10 лет лишения свободы. Все более длительными оказываются и сроки лишения свободы, назначаемые приговорами. Мы предполагаем, что в ближайшее время будет продолжаться быстрое увеличение числа политзаключённых в этом списке из-за того, что репрессии в отношении свидетелей Иеговы приняли весной 2018 года массовый характер. В различных регионах Российской Федерации начались обыски и аресты, от которых пострадали десятки верующих, многие из которых стали фигурантами уголовных дел и были заключены под стражу".

Позивачі вказують на те, що згідно з наведеною інформацією щодо країни походження позивачів, взятої з незалежних джерел, в Російській Федерації широко практикується переслідування за ознакою віросповідання, зокрема за сповідування ісламу.

Окрім того дані обставини підтверджуються також показами свідка наданими у судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні вказав на те, що тиск на членів релігійної організації у Російській Федерації посилився саме з 2014 року, зокрема працівники силових органів вчиняють всілякий тиск на родичів членів організації. Також, зазначив, що в Україні члени організації працюють виключно ідеологічним шляхом.

Вказана інформація подавалась до Державної міграційної служби, але не була жодним чином досліджена та взята до уваги при винесенні оскаржуваних рішень.

Крім того, суд бере до уваги інформацію УВКБ ООН "Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16.02.2019 - 15.05.2019" (https://www.vkksu.gov.ua/userfiles/doc/ReportUkraine16Feb2019_UA.pdf) відповідно до якої: " 97. 27.03.2019 Федеральна служба безпеки Російської Федерації ("ФСБ") разом із поліцією та Національною гвардією Російської Федерації розпочала широкомасштабну операцію проти ймовірних членів організації "Хізб ут-Тахрір" у Криму, організації, яка в Російській Федерації вважається терористичною, але є легальною в Україні. За один день було проведено двадцять шість обшуків у будинках у м. Сімферополь, а також у Сімферопольському, Білогірському та Красногвардійському районах. Після одночасних рейдів і візитів до кожного будинку, ФСБ затримала 20 чоловіків-мусульман за підозрою у створенні терористичної організації або участі у терористичній організації, після чого їх було взято під варту. Ще чотирьох осіб було арештовано за аналогічною підозрами 28 березня та 17 квітня 2019 року. Як повідомляється, більшість з арештованих осіб - кримські татари, які належать до громадянського руху "Кримська солідарність", незареєстрованої ініціативи, організованої родичами затриманих кримських татар. 98. З початку окупації, за обвинуваченням у зв`язках із забороненими мусульманськими групами в Криму арештовано або засуджено 59 осіб, переважна більшість яких - кримські татари. Дванадцять із них визнані винними і засуджені до кримінального покарання. УВКПЛ зазначає, що кримінальне переслідування всіх цих осіб здійснювалося за законодавством Російської Федерації".

Вказані обставини дають підстави суду вважати, що в разі повернення позивачів до країни походження Російської Федерації, в тому числі на тимчасово окуповану територію України в Автономну Республіку Крим, вони можуть зазнати переслідувань за релігійною ознакою, оскільки ОСОБА_1 входить до політичної організації релігійного спрямування "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" та членів якої переслідують у Російській Федерації в кримінальному порядку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що членство у зазначеній організації нерозривно пов`язано із сповідуванням релігії Іслам, відтак її прихильники - мусульмани знаходяться під захистом статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на свободу думки, совісті та релігії.

Таким чином, суд встановив, що на час винесення оскаржуваних рішень відповідач не дослідив та не врахував вказані обставини, а тому такі рішення не відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності, передбаченим пунктами 3, 8 частини 2 статті 2 КАС України.

З огляду на викладене, суд вважає, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 13.05.2020 № 158-20, №159-20 є протиправними та підлягають скасуванню.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Державну міграційну службу України визнати громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, то така задоволенню не підлягає, з огляду на конституційний принцип розподілу влад та дискреційних повноважень органу державної міграційної служби, оскільки суд не вправі перебирати на себе повноваження та здійснювати функції такого органу - надавати оцінку обставинам, про які зазначали заявники у своїх заявах.

З огляду на наведене, керуючись частиною 2 статті 2 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту з урахуванням висновків суду.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.05.2020 № 159-20 про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.05.2020 № 158-20 про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 03 березня 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик.