Рішення № 95273109, 02.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

02 березня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4686/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Військової частини 9938 (далі - відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9938 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , в день виключення зі списків частини (31.07.2020) компенсації за не отримане речове майно;

- стягнути із Військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 31.07.2020 по 27.10.2020 у сумі 75 979,20 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.

Обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначив, що проходив військову службу за контрактом в органах Державної прикордонної служби України. Останнє місце військової служби - військова частина 9938. Наказом начальника 3 прикордонного загону (військова частина 9938) від 31 липня 2020 року № 503-ОС позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків прикордонного загону з 31 липня 2020 року.

Позивач зазначає, що напередодні виключення із списків особового складу військової частини звертався із рапортом стосовно нарахування та виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно. На звернення позивача листом від 12.11.2020 № 705/13002 відповідач повідомив, що виплата суми компенсації була здійснена наприкінці жовтня 2020 року.

На думку позивача, відповідач до видання наказу від 31.07.2020 № 503-ОС зобов`язаний провести всі розрахунки до виключення зі списків частини та усіх видів забезпечення.

Позивач вважає, що відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні його з військової служби, зокрема не виплачено у день виключення із списків частини компенсацію за неотримане речове майно у зв`язку із звільненням з військової служби.

Зазначає, що набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 31.07.2020 по 27.10.2020 (88 днів).

З розрахунку, наведеного позивачем в позовній заяві, на його думку, відповідач зобов`язаний виплати середній заробіток за час затримки розрахунку з 31.07.2020 по день фактичної виплати 27.10.2020 терміном 88 днів, що становить 75979,20 грн (863,40 грн х 88 днів).

При цьому, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний компенсувати йому суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, так як, на думку позивача, право на вказану компенсацію він набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження військової служби.

Ухвалою від 07 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано позивачу протягом п`яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її примірника для вручення відповідачу; належним чином засвідчені копії першої-третьої сторінок паспорту та сторінки з інформацією про зареєстроване місце проживання (арк. спр. 18-19).

Ухвалою від 21 грудня 2020 року продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви на 7 (сім) календарних днів з дати отримання даної ухвали, запропоновано позивачу протягом семи календарних днів з дати отримання даної ухвали, усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн (арк. спр. 36-38).

Ухвалою суду від 15 січня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 44-45).

Військова частина 9938 позовних вимог не визнала, про що 02 лютого 2021 року надала відзив на позовну заяву від 27 січня 2021 року № 14/1313 в якому заперечувала проти позовних вимог (арк. спр. 49-58).

В обґрунтування заперечень проти позову, відповідач зазначив, що 31.07.2020 позивача наказом № 503-ОС «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

На думку відповідача право на компенсацію за не отримане речове майно, порядок її виплати передбачено окремим нормативним актом і ця компенсація не має ніякого відношення ні до матеріального ні до грошового забезпечення. На момент розрахунку позивач мав право на отримання речового майна але забажав після звільнення отримати грошову компенсацію замість нього про що зазначив у своїй заяві, де також вказав, що кошти просить виплатити після їх надходження. Тобто на момент звільнення позивач був розрахований за всіма видами матеріального та грошового забезпечення.

Наказом від 27.10.20 № 773-ОС позивачу була нарахована грошова компенсація відповідно до п. 10 Інструкції про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС України від 31.10.2016 № 1132 «Про речове забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період».

27.10.2020 позивачу було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 30437,70 грн.

31.07.2020 позивачем був власноруч написаний рапорт № 18102р, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Порядком передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Усі дії, передбачені порядком, прикордонним загоном було виконано, а саме: на підставі рапорту позивача від 31.07.2020 (вх. № 18102) виготовлено довідку-розрахунок на виплату грошової компенсації № 108 та підготовлено відповідний наказ начальника загону від 27.10.2020 № 773-ОС та після надходження відповідного цільового фінансування виплачено позивачу кошти. Термінів виплати вказаної компенсації жодним нормативним актом не передбачено. Тобто будь - якої бездіяльності з боку прикордонного загону не було.

Відповідач вважає, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення, компенсація за не отримане речове майно не підлягає включенню, оскільки така проводиться в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів від 16.03.2016 № 178, якою затверджено порядок виплати зазначеної грошової компенсації.

Між іншим відповідач зазначив, що середній заробіток не входить до складу грошового забезпечення, грошових винагород або інших виплат (це спеціальний вид покарання роботодавця за несвоєчасний розрахунок), право на яке позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

За період з 31.07.2020 по 27.10.2020 позивач не виконував жодного з перелічених в частині четвертій статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» обов`язків військової служби, тому вимога щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 є безпідставною.

Щодо розрахунку середньоденного, відповідач зазначив таке.

Відповідно до довідки від 27.01.2021 № 149 середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 779,26 грн, а грошове забезпечення за останні 2 місяці, що передували звільненню складає 47534,91 грн.

Отримане позивачем грошове забезпечення підтверджується розрахунковим листом червень, липень 2020 року від 26.01.2021 № 116. При самостійному розрахунку середньоденного заробітку позивачем помилково було зараховано до складу грошового забезпечення винагороду ООС.

Відповідач вважає, що позивач невірно провів розрахунок середньоденного заробітку, включивши до складу грошового забезпечення винагороду АТО/ООС.

Таким чином, середній заробіток має бути прорахований із застосування середньоденного показника 779,26 грн.

Більш того, заявлена позивачем сума середнього заробітку є неспівмірною по відношенню до суми з якої, на думку позивача прострочена виплата в день звільнення. На день звільнення позивачу було нараховано та виплачено 437383,28 грн (архівна відомість долучена до матеріалів справи позивачем). За позицією позивача сума середнього заробітку, яка ним обрахована складає 75 979,20 грн.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Грошова компенсація за неотримане речове майно становить 30 437,70 грн, що становить 6,65 % від загальної суми 468 545,59 грн (468545,59 / 30437,70 х 100%). Таким чином, сума відшкодування за (частина друга статті 117 КЗпП України) становила би 5 052,61 грн (75979,20 грн х 6,65 %).

На підставі вказаного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач 17 лютого 2021 року надав відповідь на відзив від 08 лютого 2021 року (арк. спр. 65-68). У відповіді на відзив зазначив, що вважає хибними твердження відповідача про те, що виплата компенсації за неотримане речове майно можлива лише після повного припинення взаємних прав та обов`язків між військовослужбовцем та військовою частиною та звертає увагу суду на те, що згідно пункту 2 Порядку № 178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з приписами пункту 3 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.

З огляду на формулювання Пункту 4 Порядку №178 військовослужбовець має право вибору отримувати предмети речового майна або отримати замість них грошову компенсацію. Зазначеним правом позивач і скористався.

Позивач не погоджується з тим, що відповідач вказав, що у рапорті позивачем зазначено, що кошти просить виплатити після їх надходження. Звертає увагу суду, на те, що у рапорті, який доданий до відзиву, відсутнє формулювання про те, що він погоджувався із таким порядком виплати.

Наказ про звільнення позивача, виданий Головою Державної прикордонної служби України 29.07.2020 № 370 - ОС (підстава видання наказу про виключення із списків прикордонного загону). Наказ про виключення зі списків прикордонного загону, виданий начальником 3 прикордонного загону (Луганський прикордонний загін) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України 31 липня 2020 року № 503-ОС.

Із аналізу пункту 3 Порядку № 178 та пункту 292 Положення № 1115, у їх сукупності та взаємозв`язку, вбачається, що право на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач набув із 29 липня 2020 року (видання наказу № 370 - ОС), а відповідно прикордонний загін набув обов`язок виплатити грошову компенсації за належне, але не отримане речове майно, а не з моменту, як довільно трактує відповідач з повного припинення взаємних прав та обов`язків між військовослужбовцем та військовою частиною. Зазначене пов`язується із пунктом 293 Положення № 1115, - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Також позивач зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за неотримане речове майно не є однією виплатою, як це намагається представити відповідач.

З наведеного, на думку позивача вбачається, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 31-32, 14) має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення НОМЕР_2 (арк. спр. 15).

Відповідно до витягу з наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Є. Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31 липня 2020 року № 503- ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника прикордонного загону за підпунктом «б» за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежено придатний у військовий час пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас з правом носіння військової форми одягу. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 31 липня 2020 року (арк. спр. 9).

31 липня 2020 року позивач звернувся із рапортом на ім`я начальника Луганського прикордонного загону ім. Героя України полковника Є. Пікуса в якому просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно із розрахунку вартості належного йому майна станом на 1 січня поточного року (арк. спр. 63).

Наказом начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Є. Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27 жовтня 2020 року № 773-ОС наказано виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно військовослужбовцям у запас (відставку) замість належних до видачі предметів речового майна під час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України, а саме: ОСОБА_1 (довідка - розрахунок № 108) - 31 162,31 (арк. спр. 11).

З архівної відомості № 286332 та виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , вбачається, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена позивачеві 27 жовтня 2020 року (арк. спр. 12 зв. - 13).

Відповідно до довідок від 27.01.2021 №№ 148, 149 та розрахункових листів з червня по липень 2020 року вбачається, що грошове забезпечення ОСОБА_1 без врахування винагороди ООС та індексації за червень 2020 року складає 23 724,15 грн, за липень 2020 року складає 23 810,76 грн (арк. спр. 59, 60, 62, 63).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).

Згідно з частиною першою статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 240 Положення військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я документи про його звільнення з військової служби оформляються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

Відповідно до пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання .

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Тобто, при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного з ним розрахунку.

При цьому, письмової згоди на такі дії позивач не надавав, що не спростовується відповідачем та документами по справі, зокрема, рапортом позивача від 31.07.2020 з проханням провести з ним розрахунок за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Отже, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

За таких обставин, суд зазначає про наявність підстав для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно з підстав того, що останній звільнений з військової служби та подав командирові Військової частини 9938 рапорт про виплату йому грошової компенсації за нетримане речове майно (арк. спр. 63).

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Вказані висновки зазначені Великою Палатою Верховного Суду, в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постанова ВСУ від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, згідно з якими під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Обраховуючи розмір середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку, суд враховує, що згідно Порядком № 100 індексація доходів громадян та винагорода за участь в ООС, відповідно, не враховуються при обчисленні суми середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку.

Згідно з довідкою грошове забезпечення позивача за останні два місяця служби, що передують звільненню, складає 47534,91 грн (23724,15 грн за червень 2020 року, 23 810,76 грн за липень 2020 року) за 61 календарний день (червень 30 календарних днів, липень 31 календарний день), отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 779,26 грн (47 534,91 грн/61 календарних днів).

Відповідачем не виплачено компенсацію за неотримане речове майно з 01.08.2020 по 27.10.2020, що становить 88 календарних днів, таким чином сума середнього заробітку за час затримки при звільненні складає 68 574,88 грн (779,26 грн х 88 календарних днів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Проте, суд вважає за необхідне вказати на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Не заперечуючи факту непроведення виплати відповідачем позивачу суми компенсації за неотримане речове майно, суд не вважає справедливою та співмірною вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення, що є більшим аніж сама сума компенсації за не отримане речове майно, що була заявлена у позовній заяві.

Виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги формулювання назви компенсаційної виплати, вказаної у КЗпП України, принципів законності та справедливості, принципу співмірності, а також з того, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суд вважає, що справедливим та співмірним буде задоволення вимог позивача шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 01.08.2020 до 27.10.2020 в сумі 1000 грн, яка буде співмірною відносно розміру суми компенсації за не отримане речове майно.

До висновків щодо можливості застосування принципу співмірності дійшов і Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року в справі № 825/325/16.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2020 по 27.10.2020 визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на наведене, та на те що, суд дійшов висновку, про протиправність бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини, грошової компенсації за не отримане речове майно.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини, грошової компенсації за не отримане речове майно та, як наслідок, стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.202 по 27.10.2020 у сумі 1000 грн.

Стосовно вимоги щодо виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, то в цій частині вимога до задоволення не підлягає. До вказаного висновку суд прийшов враховуючи те, що право на компенсацію за неотримане речове майно позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження військової служби, однак на переконання суду, право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку, ОСОБА_1 набув вже після звільнення, отже компенсація сум податку з доходів фізичних осіб у даному випадку не нараховується.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи у разі визнання бездіяльності відповідача протиправною суд може зобов`язати його вчинити певні дії на користь позивача.

Також варто врахувати висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позов задовольняється частково.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено вимоги майнового та немайнового характеру, які є похідними одна від одної та за які позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн (арк. спр. 41).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/не задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку про відшкодування судових витрат у розмірі 840,80 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 9938 (місцезнаходження: 93120, Луганська область, м. Лисичанськ, проспект Перемоги, буд. 58, код за ЄДРПОУ 14321736) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9938 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини - 31 липня 2020 року - компенсації за не отримане речове майно.

Стягнути із Військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01 серпня 2020 року по 27 жовтня 2020 року у сумі 1000 (одна тисяча) гривень з відрахуванням, встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Захарова