Рішення № 95272653, 23.02.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 лютого 2021 року о/об 15 год. 04 хв.Справа № 280/7743/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області (проспект Соборний, 168, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 26316700)

третя особа: Державна судова адміністрація України (вул. Липська. 18/5, м. Київ. 01601, код ЄДРПОУ 26255795)

про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії

за участі представників сторін:

від позивача - не прибув

від відповідача 1 - Коротич Р.О.

(діє на підставі положення, наказу)

від третьої особи - не прибув

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач або ТУ ДСА України в Запорізькій області), третя особа: Державна судова адміністрація України, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині визначення розміру надбавки за вислугу років у період з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності, що полягала у не проведенні нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за період у відповідності до частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку;

- зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року надбавку за вислугу років в розмірі визначеному частиною 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

- зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з період з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально- побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди включно з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 12 листопада 2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 17 листопада 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання на 14 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів. Відкладено підготовче судове засідання на 25 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 25 січня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року відкладено судове засідання на 23 лютого 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 04 липня 2002 року по 14 вересня 2016 року працювала суддею Енергодарського міського суду Запорізької області. Вказує, що на день звільнення її з посади судді, їй протиправно не виплачена заробітна плата у повному обсязі відповідно до вимог Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року (в редакції, що діяла на час правовідносин). Позивачу була встановлена, окрім доплати за кваліфікаційний клас, надбавка за вислугу років, яка повинна розраховуватись відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку, а не тільки від посадового окладу з надбавкою за кваліфікаційний клас. Зазначене свідчить про протиправність дій відповідача в частині визначення розміру надбавки за вислугу років у період з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 січня 2012 року тільки від посадового окладу з надбавкою за кваліфікаційний клас, без врахування премій, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та інших надбавок. У зв`язку з наведеним, вважає дії ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо виплати заробітної плати у не повному обсязі протиправними та такими, що порушують її конституційні права. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 07 грудня 2020 року надав до суду відзив на адміністративний позов (вх.№59156), в якому зазначає, що провадження діяльності з організаційного забезпечення та функціонування судів Запорізької області розпочато територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з 01 січня 2003 року, а відтак нарахування та виплата позивачу надбавки за вислугу років у період до 01 січня 2003 року провадилась не відповідачем. Вказує на те, що доказів, які містять інформацію щодо складових нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної надбавки за вислугу років з 04 липня 2002 по 01 серпня 2003 року позивачем до позову не додано. Щодо інших періодів зазначає, що надбавка за вислугу років ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась з урахуванням положень частини першої статті 123 Закону України «Про судоустрій України», частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» у системному зв`язку та у відповідності до Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року №2542-ІІІ, Законів України «Про Державний бюджет України» (на відповідні роки), Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» від 13 грудня 1999 року №2288, постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865, Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року №584/95 та інших нормативно-правових актів щодо оплати праці, відповідно до затвердженого фонду заробітної плати та в межах кошторису. Посилається на те, що на момент виникнення спірних правовідносин чинне законодавство України не містило визначення «загальна сума щомісячного заробітку», а тому не можливо ототожнювати поняття «заробітна плата» та «загальна сума щомісячного заробітку». Зазначає, що позивачем не вказано конкретний перелік «інших нарахувань», на підставі якого можливо було б встановити, які саме нарахування вона бажає включити до бази розрахунку надбавки за вислугу років. Представником відповідача вказано на те, що у позовній заяві не обґрунтовані вимоги щодо проведення перерахунку та виплати позивачу надбавки за вислугу років з урахування індексації, що свідчить про невідповідність адміністративного позову вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Також зазначає, що без першочергового нарахування позивачу надбавки за вислугу років (визначення конкретної суми недоплаченої надбавки) неможливо визначити розмір компенсації, а відтак вимога про компенсацію втрати частини доходів є передчасною. Враховуючи вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від третьої особи пояснення до суду не надходили.

Позивач, представник третьої особи до суду не прибули. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

У поданій 26 листопада 2020 року заяві позивач просила розглядати її справу за своєї відсутності, оскільки має онкологічне захворювання, проживає в іншому населеному пункті та є в зоні ризику по COVID-19.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав викладені у відзиві підстави та просив у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Наказом №1/86 по управлінню юстиції в Запорізькій області від 02 липня 2002 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Енергодарського міського суду Запорізької області з 04 липня 2002 року. Встановлено посадовий оклад - 195,00 грн., доплату за інтенсивність - 50%, доплату за вислугу років - 20%.

У період з 04 липня 2002 року по 14 вересня 2016 року ОСОБА_1 працювала суддею Енергодарського міського суду Запорізької області.

Наказом №197 від 24 жовтня 2003 року про зміну стажу і розміру надбавки за вислугу років з 01 вересня 2003 року розмір надбавки за вислугу років позивачу затверджено на рівні 25%. Виплату надбавки проводити з 01 вересня 2003 року від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Наказом ТУ ДСА України в Запорізькій області №16-ос від 24 лютого 2009 року позивач встановлено в 01 березня 2009 року надбавку за вислугу років на рівні 30% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Виплату надбавки проводити з 01 березня 2009 року в розмірі 30% від посадового окладу урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

24 липня 2020 року позивач звернулась до відповідача зі заявою про надання інформації щодо розміру доплати за вислугу років, розрахунку заробітної плати та щомісячного грошового утримання.

Листом ТУ ДСА України в Запорізькій області від 27 серпня 2020 року № К-105/08-04/2664 позивача повідомлено, що встановлення та виплата їй щомісячного грошового утримання не здійснювалась, оскільки в період з 2003 року по 2011 рік позивач не мала стажу роботи, який відповідно до статті 43 Закону України «Про статус суддів» давав би право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання. У вказаному листі також зазначено, що: позивачу нарахування та виплата доплати за вислугу років у період з 01 серпня 2003 року по 31 серпня 2003 року здійснювалася на підставі наказу по управлінню юстиції в Запорізькій області від 02 липня 2002 року № 1/86 у розмірі 20%; у період з 01 вересня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 лютого 2009 року виплата позивачу надбавки за вислугу років здійснювалася на підставі наказу ТУ ДСА України в Запорізькій області від 24 жовтня 2003 року № 197 у розмірі 25% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; у період з 01 березня 2009 року по 31 грудня 2011 року виплата позивачу надбавки за вислугу років здійснювалася на підставі наказу ТУ ДСА України в Запорізькій області від 24 лютого 2009 року № 16-ос у розмірі 30% посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Вказане також підтверджується Інформацією щодо нарахованих сум заробітної плати в розрізі видів оплат судді Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року (згідно особових рахунків за 2003-2011 роки), наданою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (а.с.7-9).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, а саме з нарахуванням та виплатою надбавки за вислугу років виходячи з розміру посадового окладу, а не із загальної суми щомісячного заробітку, як це передбачено частиною четвертою статті 44 Закону України «Про статус суддів», вважаючи, що відповідачем на день звільнення позивача з посади судді у відставку не виплачена заробітна плата в повному обсязі за період з з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Статтею 113 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (далі - Закон № 3235-IV) установлено, що у 2006 році суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах, передбачених частиною четвертою статті 44 Закону № 2862-ХІІ, від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» обмеження або інші правила щодо нарахування надбавки за вислугу років суддям не встановлено.

Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) внесено зміни до абзацу другого частини четвертої статті 44 Закону № 2862-ХІІ, а саме: слова «загальної суми щомісячного заробітку» замінено словами «посадового окладу».

З 01 січня 2008 року змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, проте, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 (набрала чинності з 01 березня 2008 року) внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (далі - Постанова № 865).

Постанову № 865, що діяла до 01 січня 2012 року доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п`ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону № 107-VI, яким внесено зміни до статті 44 Закону № 2862-ХІІ.

Статтею 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, отже на неї покладено обов`язок по здійсненню заходів щодо матеріального забезпечення суддів відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 року № 12 (в редакції рішення Ради суддів України від 04 червня 2010 року № 50), Державна судова адміністрація України (ДСА України) є органом у системі судової влади, діяльність якого підзвітна з`їзду суддів України, а в період між з`їздами суддів - Раді суддів України в межах, визначених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом.

Організаційне забезпечення становлять заходи матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційно-технічного характеру, ведення судової статистики, діловодства та архіву суду.

Територіальними органами ДСА України є територіальні управління ДСА України, які утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

ДСА України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з`їзду суддів України та Ради суддів України.

Основними завданнями ДСА України є:

- організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, визначених законом;

- забезпечення належних умов діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом;

- участь в утворенні та ліквідації судів загальної юрисдикції в межах повноважень, визначених законом.

ДСА України відповідно до покладених на неї завдань серед іншого забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом, а також здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Судом встановлено, що спірним в цих правовідносинах є питання правильності визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років в періоди з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, а саме: у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а не у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку, та, як наслідок, наявності правових підстав для здійснення перерахунку інших виплат, розрахунковою величиною у яких застосовується, в тому числі, така надбавка за вислугу років.

Крім того, судом встановлено, що складовими заробітної плати в спірному періоді були надбавка за вислугу років нараховувалася у відсотках лише від розміру посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас без урахування премій.

Згідно частини четвертої статті 44 Закону № 2862-XII від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів» (далі Закон № 2862-ХІІ, який втратив чинність з 01 січня 2012 року) суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Статтею 113 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (далі - Закон № 3235-IV) установлено, що у 2006 році суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах, передбачених частиною четвертою статті 44 Закону № 2862-ХІІ, від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не встановлювалися обмеження щодо нарахування надбавки за вислугу років суддям.

Таким чином, з 01 січня 2007 року вищезгадана надбавка мала нараховуватися відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-ХІІ.

Згідно підпункту «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) були внесені відповідні зміни до Закону № 2862-ХІІ. Зокрема, в абзаці другому частини четвертої статті 44 Закону № 2862 слова «загальної суми щомісячного заробітку» замінено словами «посадового окладу».

Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (далі - Рішення № 10-рп/2008) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, у тому числі й пункту 61 розділу ІІ Закону № 107-VI щодо внесення зазначених вище змін.

Отже, з 01 січня до 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 (яка набрала чинності з 01 березня 2008 року) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п`ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Отже, після 22 травня 2008 року, тобто з часу ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - Закон № 2862-XII та Постанова № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років.

Разом з тим, виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов висновку, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року- дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону № 2862-XII, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - Постанову № 865.

Окрім того, з 01 січня 2012 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453- VI (далі Закон №2453-VI), пунктом 1 Прикінцевих положень Закону № 2453- VI було визначено, що Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім, зокрема, статей 129 та 130 цього Закону щодо суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, які вводяться в дію з 01 січня 2011 року.

Однак, підпунктом 3 пункту 52 Закону України від 23 грудня 2010 року №2856- VI «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» (далі Закон № 2856-VI) внесено зміни до пункту 1 Прикінцевих положень Закон № 2453- VI щодо набрання чинності статтями 129 та 130 Закону вони набирають чинності з 01 січня 2012 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Закону № 2453- VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу (тобто з 01 січня 2012 року).

Суд звертає увагу, що Законами про Державний бюджет України на 2007, 2009, 2010, 2011 роки не встановлювалися обмеження щодо нарахування надбавки за вислугу років суддям, як це було зроблено підпунктом «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI).

Згідно частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

Тому, виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України (частина четверта статті 9 КАС України на час виникнення спірних правовідносин) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами вимоги позивача про нарахування і виплату надбавки за вислугу років з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, розрахувавши надбавку за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу - є обґрунтованими.

Отже суд дійшов висновку, що оскільки позивачу не було включено до суддівської винагороди, з якої нараховувалася надбавка за вислугу років: надбавку за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку (посадовий оклад + надбавка за виконання особливо важливої роботи + премія), з урахування доплати за кваліфікаційний клас, чим суттєво зменшено розмір його заробітної плати і грошового утримання.

Щодо вимог позивача про зобов`язання перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року надбавку за вислугу років в розмірі визначеному частиною 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 3 частини четвертої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п`ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

Частиною п`ятою статті 44 Закону № 2862 встановлено, що суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі надання судді відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.

Пунктами 2, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки. Нарахування виплат за час щорічної відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року. Одержаний результат, перемножується на число календарних днів відпустки.

Отже, сума заробітної плати за період відпустки судді залежить від виплат, які нараховуються судді за 12 календарних місяців роботи.

За цих обставин суд дійшов висновку про те, що вказані виплати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань залежать від розміру заробітної плати судді.

Судом встановлено, що додатковий посадовий оклад та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у спірному періоді виплачені позивачу при наданні щорічної основної відпустки відповідно до пп. 2 п. 2-1 Постанови про оплату праці суддів № 865 від 03 вересня 2005 року, відповідно до яких у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону України "Про статус суддів", а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.

Суд звертає увагу, що у разі встановлення судом наявності підстав для здійснення перерахунку сум, які входять до складових заробітної плати, перерахунку підлягають також суми, які були обраховані на основі цих складових.

Таке правозастосування відповідає тлумаченню, наданому у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого під заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

За змістом статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ), компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статей 3, 7 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтями 33 та 34 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), за змістом пункту 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Пунктом 1-1 Порядку № 1078 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Пунктами 2 та 3 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року №1427, унормовано, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 Суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 цього Порядку передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19, №280/729/19 від 29 жовтня 2020 року.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування та виплати на суму недоплаченої надбавки за вислугу років та недоплачених сум заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період роботи з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а також компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

В той же час суд погоджується з посиланням відповідача та вважає його обґрунтованим, що провадження діяльності з організаційного забезпечення та функціонування судів Запорізької області розпочато територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з 01 січня 2003 року, а відтак нарахування та виплата позивачу надбавки за вислугу років у період до 01 січня 2003 року провадилась не відповідачем.

Дійсно Указом Президента України «Про Державну судову адміністрацію України» від 29 серпня 2002 року № 780/2002 утворено Державну судову адміністрацію України як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Інформація з приводу державної реєстрації Державної судової адміністрації України, як юридичної особи, внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29 серпня 2002 року.

Наказом Державної судової адміністрації України від 15 вересня 2002 року № З утворено територіальні управління Державної судової адміністрації.

Державна реєстрація територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, як юридичної особи, здійснена 26 листопада 2002 року.

Провадження діяльності з організаційного забезпечення та фінансування судів Запорізької області розпочато територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з 01 січня 2003 року.

Отже, оскільки Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області розпочало свою діяльність з 01 січня 2003 року, то визнати протиправними його дії в частині визначення розміру надбавки за вислугу років у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності, що полягала у не проведенні нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за період у відповідності до частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку об`єктивно можливо лише починаючи з 01 січня 2003 року, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року.

Разом з тим суд звертає увагу, що вказана обставина не спростовує факту неправильності визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років в періоди з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, а саме: у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а не у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку, та, як наслідок, наявності правових підстав для здійснення перерахунку інших виплат, розрахунковою величиною у яких застосовується, в тому числі, така надбавка за вислугу років.

Тому, в частині позовних вимог що стосуються зобов`язання відповідача нарахувати та виплати (з урахуванням різниці виплаченої суми) надбавку за вислугу років в розмірі визначеному частиною 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, а також заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально- побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог за період роботи з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року.

Щодо інших аргументів представника відповідача, зазначених у відзиві на адміністративний позов суд зазначає наступне.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Водночас Суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Отже, суди не повинні ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі, але не зобов`язані надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є частково доведеними, частково обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій під час визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років в періоди з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, отже позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області (проспект Соборний, 168, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 26316700) третя особа: Державна судова адміністрація України (вул. Липська. 18/5, м. Київ. 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині визначення ОСОБА_1 розміру надбавки за вислугу років у період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та бездіяльності, що полягала у не проведенні нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за період у відповідності до частини 4 статті 44 Закону України "Про статус суддів" у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку.

Зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року надбавку за вислугу років в розмірі визначеному частиною 4 статті 44 Закону України "Про статус суддів" з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: від окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, та з урахуванням компенсації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) за період з 04 липня 2002 року по 31 грудня 2005 року, з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди включно з урахуванням компенсації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 березня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов