Рішення № 95271936, 03.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2021 р. Справа№200/10594/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Волноваського об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачці в призначенні пенсії за віком;

- скасувати рішення відповідача № 6294, яким відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача прийняти нове рішення на підставі якого призначити позивачці пенсію за віком.

Позов обґрунтований тим, що маючи трудовий стаж загальною кількістю 41 рік, позивачка, додавши усі необхідні документи, 28 вересня 2019 року, за допомогою засобів поштового зв`язку, надіслала на адресу відповідача заяву про призначення їй пенсії за віком.

Проте, рішенням від 13 січня 2020 року № 6294, яке було отримане позивачкою лише 02 вересня 2020 року, відповідач відмовив їй у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до її трудового стажу періоду її навчання та певного періоду її роботи з посиланням на те, що прізвище позивачки, яке зазначене в її дипломі та трудовій книжці не відповідає прізвищу, зазначеному в її паспорті, внаслідок чого неможливо встановити приналежність трудової книжки та диплому позивачки.

Позивачка вважає, що запис в трудовій книжці про зміну її дівочого прізвища внесено у повній відповідності до п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої Наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 №110, а саме дівоче прізвище – ОСОБА_2 закреслене однією рискою, а на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки зроблений запис про документ, на підставі якого такий запис був зроблений, а саме свідоцтво про укладання шлюбу НОМЕР_1 . Зазначає, що вимога відповідача надати свідоцтво про шлюб, яке було вилучено в неї при реєстрації розірвання шлюбу, є безпідставною та надуманою, оскільки зазначений документ відсутній в переліку документів, які додаються до заяви про призначення пенсії, що визначений п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Крім того позивачка зазначає, що відповідачем, під час її особистого перебування в приміщенні органу Пенсійного фонду, було надано їй розписку-повідомлення про прийняття її заяви від 06 листопада 2019 року № 6294, в якій було визначено останньою датою для подачі позивачкою свідоцтва про укладення шлюбу – 05 лютого 2020 року, проте спірне рішення прийнято відповідачем завчасно, а саме 13 січня 2020 року.

Підсумовуючи, позивачка також звертає увагу суду на той факт, що органами Пенсійного фонду не було заздалегідь її повідомлено про набуття нею пенсійного віку, що порушує вимоги п. 11, 12 ч. 2 ст. 64 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та в свою чергу, на думку позивачки, зобов`язує відповідача призначити та виплатити їй пенсію з дня набуття позивачкою права на пенсію, незалежно від дати її фактичного звернення.

У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних у повному обсязі, навівши доводи, аналогічні викладеним у спірному рішенні, та зазначив, що позивачкою на підтвердження правильності внесення записів про зміну прізвища в трудовій книжці не було надано первинний документ на підставі якого це було вчинено, а саме: свідоцтво про шлюб.

Відповідач також відзначає, що позивачці був наданий термін в строк до 05 лютого 2020 року, протягом якого позивач мала надати свідоцтво про шлюб, однак у встановлений строк позивачкою вказаного документу до Управління надано так і не було.

Підсумовуючи, відповідач також звертає увагу суду на те, що управління не мало підстав для зарахування до стажу роботи позивачки періоду її навчання відповідно до диплому № НОМЕР_2 , оскільки в ньому вказано прізвище ОСОБА_2 , а в паспорті позивачки вказано прізвище – ОСОБА_3 , що саме і не дало відповідачу підстав для ідентифікації приналежності диплома позивачки.

Посилаючись на п. 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідного запису у ній» № 637 від 12 серпня 1993 року, відповідач рахує, що оскільки прізвище позивачки, що зазначене в її трудовій книжці не збігається з її прізвищем, що зазначене в її паспорті то дана обставина повинна бути визнана в судовому порядку, проте рішення суду, яким встановлений факт приналежності трудової книжки позивачці нею до управління надано не було.

У відповіді на відзив, позивачка наполягала на задоволенні її позовних вимог у повному обсязі. Посилаючись на роз`яснення п. 2.13. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58, що розміщені на сайті Державної служби з питань праці, позивачка зазначила, що в її трудовій книжці дівоче прізвище, ОСОБА_2 , виправлено на ОСОБА_3 у повній відповідності до п. 2.13. зазначеної інструкції, а саме дівоче прізвище закреслене однією рискою, а на внутрішньому боці обкладинки її трудової книжки зроблений запис про документ – свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 04.02.1983 року, засвідчений печаткою Онкологічного диспансеру м. Жданова (місце роботи позивачки в період зміни прізвища).

Причину відмови в призначенні їй пенсії, що зазначена в оскаржуваному рішенні, позивачка вважає надуманою та безпідставною, оскільки відповідачем попри встановленого строку до 05.02.2020 року для подачі додаткових документів, що були визначені у розписці-повідомленні про прийняття заяви від 06.11.2019 року № 6294, прийнято рішення 13.01.2020 року, тобто значно раніше.

Встановивши, що вказаний позов поданий без додержання вимог передбачених ст. 161 КАС України, суд своєю ухвалою від 20 листопада 2020 року, залишив його без руху, надавши позивачці строк в 10 (десять) днів з дня вручення їй копії цієї ухвали для усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 24 грудня 2020 року строк усунення недоліків позовної заяви за клопотанням позивачки був продовжений на 10 (десять) днів з дня вручення позивачці копії цієї ухвали.

12 січня 2021 року недоліки позовної заяви позивачкою були усунуті.

У період з 28 грудня 2020 року по 16 січня 2021 року суддя Христофоров А.Б. перебував у відпустці.

Ухвалою суду від 18 січня 2021 року, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, отже, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Позивачка ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України, серія: НОМЕР_3 (а.с. 9-10).

Відповідно до довідки від 27 березня 2020 року № 1413-5000280345 позивачка має статус внутрішньо переміщеної особи з фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_1 (а.с. 34).

З матеріалів справи встановлено, та сторонами не заперечується, що 06 листопада 2019 року позивачка звернулась до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою, яка була зареєстрована за № 6294, про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», про що отримала розписку-повідомлення, в якій, зокрема, було зазначено про необхідність надання позивачкою в строк до 05 лютого 2020 року свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 32).

Рішенням Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 13 січня 2020 року № 6294 про відмову в призначенні пенсії за віком, позивачці було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості страхового стажу – 26 років.

Зазначено, що періоди роботи згідно трудової книжки б/н від 05 жовтня 1977 року та період навчання згідно диплому № 702386 не зараховані до страхового стажу роботи в зв`язку з тим, що прізвище заявниці в трудовій книжці та в дипломі не відповідає прізвищу, що зазначене в паспорті серії НОМЕР_4 внаслідок чого неможливо встановити приналежність вищезазначеної трудової книжки та диплома заявниці.

Також зазначено, що на день звернення документально підтверджений страховий стаж позивачки складає 20 років 8 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 6-8).

Оскаржуване рішення, поряд з іншим, також має твердження про те, що позивачкою при зверненні за призначенням пенсії 06 листопада 2019 року не надано свідоцтво про шлюб, а також про те, що за умови надання такого свідоцтва відповідачем буде прийнято додаткове рішення з урахуванням наданих документів з дати виникнення права на призначення пенсії по заяві № 6294 від 06 листопада 2019 року.

Також у рішенні зазначено, що позивачка набуде право на призначення пенсії, за наданими документами по досягненню нею 63 – річного віку.

21 липня 1994 року позивачкою в Орджонікідзевському відділі реєстрації актів цивільного стану м. Маріуполя отримано свідоцтво серії НОМЕР_5 про розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_4 , про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 30 жовтня 1990 року зроблений запис за № 484 (а.с. 28).

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, що зроблений на підставі заяви ОСОБА_1 від 22 травня 2020 року № 20.1-81-216 підтверджується, факт укладення 14 серпня 2013 року між позивачкою та ОСОБА_4 шлюбу, факт зміни позивачкою прізвища, яке вона мала до державної реєстрації з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , а також факт розірвання шлюбу між позивачкою та ОСОБА_4 30 жовтня 1990 року (а.с. 26-зв. бік а.с. 26).

В матеріалах справи також наявна виписка з рішення № 2-1078/90, яка долучена до матеріалів справи позивачкою, відповідно до якої 03 жовтня 1990 року Орджонікідзевський нарсуд м. Маріуполя Донецької області вирішив розірвати шлюб укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) 04 лютого 1983 року. Зазначене рішення набуло законної сили 14 жовтня 1990 року (а.с. 27).

У відповідь на заяву позивачки від 05 серпня 2020 року щодо надання копії свідоцтва про шлюб Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області повідомив останню про те, що копію свідоцтва про шлюб надати не можливо, оскільки матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 знищено за перебігом строків зберігання, що визначені ст. 24 «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання», затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України від 07 грудня 2017 року № 1087 (а.с. 31).

Копією диплому, долученого до матеріалів справи відповідачем, серії ДТ № 702386 від 03 липня 1982 року реєстраційний номер - № 207, підтверджується період навчання ОСОБА_5 з 1980 року по 1982 рік у Жданівському медичному училищі та здобута нею спеціальність – медична сестра (а.с.65, 69).

Як вбачається із копії трудової книжки б/н від 05 жовтня 1977 року, що була видана на ім`я ОСОБА_5 , до неї внесено запис про зміну прізвища на ОСОБА_3 , шляхом закреслення прізвища позивачки – ОСОБА_2 однією горизонтальною рискою, на підставі свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 про що зроблений відповідний запис на внутрішньому боці обкладинки зверху (а.с. 11-зв. бік а.с. 14).

Своїм листом від 02 вересня 2020 року № 256-222/Т-02/8-0576/20 відповідач сповістив позивачку про те, що при поданні документів для призначення пенсії нею не було додано свідоцтво про укладення шлюбу, що підтверджувало би зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 в трудовій книжці. Поряд з цим зазначено, що на час надання позивачці відповіді жодний документ, що підтверджував би зміну прізвища до управління позивачкою наданий не був. А також рекомендовано, за відсутністю можливості надати свідоцтво про шлюб, надати витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб, що підтверджує зміну прізвища, який можна отримати в органах державної реєстрації актів цивільного стану або встановити належність трудової книжки в судовому порядку. Додатком до листа було рішення від 13 січня 2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком (а.с. 5 - зв. бік а.с. 5).

Як зазначила позивачка, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження її дошлюбного прізвища, виписка з рішення суду, яким її шлюб було розірвано не були надані нею відповідачу 06 листопада 2019 року разом із заявою про призначення пенсії, так як відповідач вимагав від неї надання виключно свідоцтва про шлюб. Пізніше, а саме 02 вересня 2020 року, у своїй відповіді на звернення позивачки, відповідач повідомив останню про те, що у випадку відсутності можливості надати свідоцтво про шлюб на підтвердження зміни прізвища, вона має можливість отримати в органах державної реєстрації актів цивільного стану витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб. Позивачка неодноразово намагалась надати зазначені вище документи відповідачу, але в їх прийнятті їй було відмовлено.

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії від 13.01.2020 року № 6294, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

Як вбачається з позовної заяви, позивачка не погоджується із відмовою у зарахуванні до її страхового стажу періодів її роботи, що зазначені в її трудовій книжці, а також періоду її навчання.

Відтак, оскаржуване у даній справі рішення суб`єкта владних повноважень підлягає правовій оцінці саме в межах заявлених вищевказаних позовних вимог.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Отже, правова норма статті 62 вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.

Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В основу рішення відповідача щодо незаліку періоду стажу роботи при вирішенні питання щодо призначення позивачці пенсії за віком, покладений висновок про те, що прізвище заявниці, зокрема, в трудовій книжці б/н від 05 жовтня 1977 року не відповідає прізвищу, що зазначене в паспорті серії НОМЕР_4 , внаслідок чого неможливо встановити приналежність вищезазначеної трудової книжки.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі -Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Суд зазначає, що зазначені записи в трудовій книжці позивача б/н від 05жовтня 1977 року містять всю необхідну інформацію про період роботи позивачки та підстави внесення таких записів до трудової книжки, а також виконані без виправлень.

Відповідно до положень п. 2.13 Інструкції № 58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд критично ставиться до твердження відповідача щодо того, що прізвище позивачки, зокрема, в трудовій книжці б/н від 05 жовтня 1977 року не відповідає прізвищу, що зазначене в її паспорті серії НОМЕР_4 , внаслідок чого неможливо встановити приналежність вищезазначеної трудової книжки, оскільки з трудової книжки, що видана на ім`я ОСОБА_1 видно, поряд з іншим, що запис про зміну прізвища на ОСОБА_3 внесений шляхом закреслення прізвища позивачки – ОСОБА_2 однією горизонтальною рискою, на підставі свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 про що зроблений відповідний запис на внутрішньому боці обкладинки зверху, тобто з дотриманням всіх вимог, що визначені Інструкцією № 58.

Крім того суд вважає за необхідне зауважити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами - трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку її заповнення.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком позивачці, помилково дійшов висновку щодо наявності недоліків записів у трудовій книжці позивачки та помилково дійшов висновку, що такий недолік може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки, визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність ведення трудової книжки.

Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, суд доходить висновку що відповідачем також протиправно не зараховано до трудового стажу позивачки період її навчання з 1980 року по 1982 рік в Жданівському медичному училищі згідно диплому серії ДТ № 702386 від 03 липня 1982 року, реєстраційний № 207.

Посилання відповідача на те, що в зазначеному документі прізвище не відповідає прізвищу, зазначеному у паспорті позивачки суд не бере до уваги, оскільки судом встановлено, що позивачкою лише 04 лютого 1983 року було змінено дівоче прізвище ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 22 травня 2020 року № 00026427851, тоді як диплом серії НОМЕР_6 від 03 липня 1982 року, реєстраційний № 207 було видано позивачці раніше, на дівоче прізвище - ОСОБА_2 .

Крім того в матеріалах справи наявна виписка із рішення Орджонікідзевського нарсуду м. Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 1990 року, якою, зокрема, підтверджується факт зміни прізвища позивачкою при укладенні шлюбу.

Отже, суд доходить висновку, що належність трудової книжки б/н від 05 жовтня 1977 року та диплому серії НОМЕР_6 від 03 липня 1982 року, реєстраційний № 207 доведено повністю та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо тверджень позивачки стосовно того, що пенсія за віком повинна бути їй призначена та виплачена з дня набуття нею права на пенсію суд зауважує, що у спірному рішенні відповідач відзначив, зокрема, про те, що за умови надання позивачкою у строк до 05 лютого 2020 року свідоцтва про шлюб ним буде прийнято додаткове рішення з урахуванням наданих документів, з дати виникнення права на призначення пенсії по заяві № 6294 від 06 листопада 2019 року, тобто відповідач не виключає можливість, отримавши додаткові документи, призначити позивачці пенсію саме з дати виникнення у неї права на призначення їй такої пенсії, а тому суд доходить висновку щодо відсутності на момент ухвалення цього рішення спору в цій частині.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу позивачки, що у випадку незгоди з датою з якої їй в майбутньому буде призначено пенсію, після перегляду її заяви відповідачем, вона не позбавлена можливості звернутися із новим позовом до суду.

Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи те, що майновий інтерес позивачки ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час відмови позивачці у призначенні їй пенсії за віком.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов`язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачці пенсії, відповідно до її заяви від 09.12.2019 року № 9219, про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», записи у трудовій книжці, б/н від 05 жовтня 1977 року, виданій на ім`я ( ОСОБА_2 ), згодом зміненої на ОСОБА_3 , про період її роботи та записи щодо періоду навчання згідно диплому серії ДТ № 702386 від 03 липня 1982 року, реєстраційний № 207, у зв`язку із чим, рішення відповідача від 13 січня 2020 року № 6294, є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Разом з тим, належним способом захисту є повторний розгляд заяви позивачки про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом правового захисту у даному випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 06 листопада 2019 року зареєстровану за № 6294, про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи, записи про які містяться в трудовій книжці, б/н від 05 жовтня 1977 року, виданій на ім`я ОСОБА_1 та періоду її навчання, що зазначений в дипломі серії НОМЕР_6 від 03 липня 1982 року, реєстраційний № 207.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання до суду даного позову позивачкою був сплачений судовий збір в сумі 908,00 грн.

Суд звертає увагу позивачки на той факт, що станом на дату звернення нею до суду із даним адміністративним позовом, сума судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, становив 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 840 грн. 80 коп.

Поряд з цим, ухвалою від 20 листопада 2020 року суд, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, надав позивачці строк для надання до суду документа про сплату судового збору саме на суму 840 грн. 80 коп.

З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи звернення позивачкою до суду із даним позовом 13 листопада 2020 року, та враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 840,80 грн., які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачки.

Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачці, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в розмірі більшому, ніж передбачено законом.

Отже позивачка не позбавлена можливості звернутись до суду із відповідним клопотанням про повернення їй надмірно сплаченої суми судового збору за подання даного адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, ЄДРПОУ: 42169496) про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати дії Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» протиправними.

Скасувати рішення Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 13 січня 2020 року № 6294 Про відмову в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.11.2019 року зареєстровану за № 6294, про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи, записи про які містяться в трудовій книжці, б/н від 05.10.1977 року, виданій на ім`я ОСОБА_2 , згодом зміненої на ОСОБА_3 , а також диплому серії ДТ № 702386 від 03 липня 1982 року, реєстраційний № 207.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, ЄДРПОУ: 42169496) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 03 березня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров