Рішення № 95270736, 03.03.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2021 Справа № 917/1972/20

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ”, вул. Якова Новицького, 11, м. Запоріжжя, 69005

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Елітагро 2009”, пр-т Володимирський, 94-А, офіс 3-5/2, м. Лубни, Полтавська область, 37500

про стягнення 609 720,12 грн.

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Дерій Ю.В.

Представники сторін в судовому засіданні:

від позивача: відсутні.

від відповідача: відсутні.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 609 720,12 грн. за договором поставки товару № ЗА/257/09/20 від 10.09.2020, з яких 414 000,00 грн. штраф, 195 720,12 грн. пеня.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання зі своєчасної поставки товару, передбаченого умовами договору № ЗА/257/09/20 від 10.09.2020, що стало підставою для звернення позивача із цим позовом. Окрім того, позивач просить в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України при прийнятті рішення зазначити в рішенні суду про нарахування пені в розмірі 0,5% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення починаючи з 28.11.2020 до моменту його виконання з урахуванням приписів законодавства України.

Ухвалою від 23.12.2020 (а.с. 35-36) суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання в справі на 21.01.2021 об 11-00 год. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали та для подання заперечень – до 5 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 3 дні з моменту отримання відзиву.

Зазначена ухвала суду направлялась відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 34) та повернулась до суду із відміткою поштового працівника «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 37-40). Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, зазначена ухвала вважається врученою.

13.01.2021 від позивача надійшла заява про участь у підготовчому засіданні, яке призначене на 21.01.2021 об 11-00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с. 42-43). Ухвалою від 14.01.2021 суд відмовив позивачу в задоволенні заявленого клопотання (а.с. 46-47).

В судове засідання 21.01.2021 представники сторін не з`явились.

Ухвалою від 21.01.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 18.02.2021 о 10-00 год. (а.с. 50-51). Зазначена ухвала отримана відповідачем 26.01.2021, про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 53).

01.02.2021 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначене на 18.02.2021 о 10-00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с. 54-55). Ухвалою від 02.02.2021 суд відмовив позивачу в задоволенні заявленого клопотання (а.с. 59-60).

12.02.2021 відповідач засобами поштового зв`язку направив до суду відзив на позов від 12.02.2021 (вх. № 1742 від 15.02.2021, а.с. 63-65).

Відповідно до ст. 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Частиною 8 ст. 165 ГПК визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Пунктом 5 ухвали від 23.12.2020 суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення цієї ухвали. Датою довідки Укрпошти про повернення ухвали від 23.12.2020 є 02.01.2021 (а.с. 38), відповідно останнім днем для подання відзиву є 18.01.2021.

За ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки відповідач подав відзив із пропуском строку для його подання без клопотання про його поновлення, суд залишив відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітагро 2009» без розгляду.

02.03.2021 від позивача надійшла до суду заява про проведення засідання без участі його уповноваженого представника, яка задовольняється судом.

Від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання в зв`язку з неможливістю явки представника через введений карантин КОВІД19. Відповідач повідомив про отримання ним від позивача листа-пропозиції про врегулювання спору між сторонами шляхом укладення мирової угоди, що, на думку відповідача, також є підставою для відкладення засідання від 03.03.2021.

Позивач проти відкладення судового засідання заперечує, просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами (заява від 03.03.2021) та повідомив суд, що перемовини з відповідачем ведуться про врегулювання заборгованості, яка виникла за іншими договорами.

При вирішення заявленого відповідачем клопотання про відкладення слухання справи судом враховується наступне.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на те, що представник відповідача не прибув в судове засідання на виклик суду вдруге, суд відмовляє в задоволенні його заяви про відкладення судового засідання.

Також судом роз`яснюється відповідачу, що згідно з ч.2 ст. 192 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 330 ГПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Таким чином, у сторін буде можливість подати відповідну заяву про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення.

В зв`язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Амбар Експорт БКВ", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Елітагро 2009”, як Продавцем, був укладений договір поставки № ЗА/257/09/20 від 10.09.2020 (далі – Договір, а.с. 11-13), на умовах якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію, номенклатура, кількість, якість та ціна якої, визначені у пунктах 1.2-1.5 Договору (далі - Товар) (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 1.5, 1.6 Договору, номенклатура Товару - пшениця м`яка не насіннєва врожаю 2020 року, кількість - 200 тонн +- 5%, ціна за одиницю Товару (тонн) на базисі поставки – 6900,00 грн., вартість Товару – 1 380 000,00 грн.

За п. 2.1 Договору, Продавець забезпечує передачу Товару на базисі поставки: СРТ (Інкотермс 2010) морський порт Миколаєва за вибором Покупця у період з 10.09.2020 по 10.10.2020. Кількість Товару визначається в місці його розвантаження. Базис поставки розуміється сторонами згідно з правилами Інкотермс у редакції 2010 року, але умови Договору мають пріоритет над правилами Інкотермс.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що поставка Товару оформлюється видатковою накладною.

Згідно п.п. 4.1, 4.2 Договору, оплата за Договором здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця. Оплата за Договором здійснюється Покупцем шляхом попередньої оплати у розмірі 80% до початку відвантаження Товару. Решту 20% Товару Покупець оплачує протягом 2-х банківських днів після відвантаження Товару в повному об`ємі виходячи із його остаточної кількості та виконання Продавцем п. 3.4 Договору.

На виконання умов укладеного Договору 10.09.2020 позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 1 104 000,00 грн. (копія виписки банку, а.с. 21-22), а відповідач поставив позивачу Товар в кількості 158,06 тонн на загальну суму 1 090 614 грн. за видатковими накладними:

- № 49 від 01.11.2020 на суму 176 226,00 грн. в кількості 25,54 тонн (а.с. 14),

- № 50 від 04.11.2020 на суму 493 074,00 грн. в кількості 71,46 тонн (а.с. 16),

- № 52 від 08.11.2020 на суму 254 472,00 грн. в кількості 36,88 тонн (а.с. 23),

- № 55 від 09.11.2020 на суму 166 842,00 грн. в кількості 24,18 тонн (а.с. 26).

На кожну партію Товару відповідачем оформлювались товарно-транспортні накладні, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 15, 17-20, 24-25, 27-28).

П. 5.5 Договору встановлено, що за прострочення поставки Товару Продавець сплачує на користь Покупця пеню у розмірі 0,5 відсотків від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день такого прострочення. Окрім цього, у випадку невиконання Продавцем п. 2.1 Договору він сплачує на користь Покупця штраф у розмірі 30% від вартості Товару, зазначеного в п. 1.6 Договору.

Із посиланням на останню норму позивач заявив до стягнення 414 000,00 грн. штрафу та 195 720,12 грн. пені.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Обов`язок відповідача сплатити кошти за отриманий товар визначений також ст.ст. 655, 706 ЦК України.

Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України, одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов`язань з оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суспільні відносини щодо укладання та виконання господарських договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Абзацом другим частини першої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено в частині сьомій статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частини другої статті 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов Договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 1 104 000,00 грн., що підтверджується випискою банку (а.с. 21-22).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач передав позивачу Товар в кількості 158,06 тонн на загальну суму 1 090 614 грн, за видатковими накладними № 49 від 01.11.2020 на суму 176 226,00 грн. в кількості 25,54 тонн, № 50 від 04.11.2020 на суму 493 074,00 грн. в кількості 71,46 тонн, № 52 від 08.11.2020 на суму 254 472,00 грн. в кількості 36,88 тонн, № 55 від 09.11.2020 на суму 166 842,00 грн. в кількості 24,18 тонн (а.с. 14, 16, 23, 26).

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. 2.1 Договору визначено, що Продавець забезпечує передачу Товару на базисі поставки: СРТ (Інкотермс 2010) морський порт Миколаєва за вибором Покупця у період з 10.09.2020 по 10.10.2020.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено поставку відповідачем Товару за межами терміну, встановленого п. 2.1 Договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.

П. 5.5 Договору встановлено, що за прострочення поставки Товару Продавець сплачує на користь Покупця пеню у розмірі 0,5 відсотків від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день такого прострочення. Окрім цього, у випадку невиконання Продавцем п. 2.1 Договору він сплачує на користь Покупця штраф у розмірі 30% від вартості Товару, зазначеного в п. 1.6 Договору.

Посилаючись на наведений пункт Договору позивач заявив до стягнення 414 000,00 грн. штрафу, який підлягає задоволенню.

Також позивач надав розрахунок (а.с. 5-6) та заявив до стягнення 195 720,12 грн. пені в розмірі 0,5 відсотків від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день такого прострочення, з яких:

- 151 800,00 грн. пені за прострочення поставки Товару на суму 1 380 000,00 грн., період нарахування пені – з 11.10.2020 по 01.11.2020 (22 дні);

- 12 037,74 грн. пені за прострочення поставки Товару на суму 1 203 774,00 грн., період нарахування пені – з 02.11.2020 по 03.11.2020 (2 дні);

- 3 556,50 грн. пені за прострочення поставки Товару на суму 710 700,00 грн., період нарахування пені – з 05.11.2020 по 07.11.2020 (3 дні);

- 2 281,14 грн. пені за прострочення поставки Товару на суму 456 228,00 грн., період нарахування пені – 09.11.2020 (1 день);

- 26 044,74 грн. пені за прострочення поставки Товару на суму 289 386,00 грн., період нарахування пені – з 10.11.2020 по 27.11.2020;

Розглянувши розрахунок пені, наведений позивачем в позовній заяві, суд встановив, що позивачем неправильно встановлений початок перебігу прострочення поставки за договором, зокрема не враховані вимоги ч. 5 ст. 254 ЦК України, за якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичного виконання договору (наприклад, поставка товару) не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Відповідно до п. 2.1 Договору Продавець забезпечує передачу Товару у період з 10.09.2020 по 10.10.2020, тобто останнім днем виконання зобов`язання за Договором є 10.10.2020 (субота). З урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем виконання зобов`язання з поставки є 12.10.2020 (понеділок), відповідно прострочення виконання зобов`язання з поставки Товару з боку відповідача мало місце з 13.10.2020. Також позивач врахував в період прострочення зобов`язання день його часткового виконання (поставки) – 01.11.2020. Зазначене призвело до завищення розміру пені, заявленої до стягнення.

Суд здійснив перерахунок пені та дійшов висновку про правомірність заявлених вимог в частині стягнення пені в сумі 131 100,00 грн. за прострочення поставки Товару на суму 1 380 000,00 грн. за період з 13.10.2020 по 31.10.2020 (19 днів), нарахування пені в іншій частині не перевищують розмір та періоди існування прострочення з поставки, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені правомірно заявлені в розмірі 175 020,12 грн. та задовольняються судом. В іншій частині вимоги про стягнення пені відхиляються за безпідставністю.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Перевірка правильності розрахунку штрафу та пені здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача 414 000,00 грн. штрафу та 175 020,12 грн. пені.

Щодо вимог позивача про зазначення у рішенні про нарахування пені в розмірі 0,5% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення починаючи з 28.11.2020 до моменту його виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 чт. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Враховуючи те, що предметом спору в цій справі є стягнення штрафних санкцій (штрафу та пені), а не боргу, на який нараховується пеня, як передбачено ч. 10 ст. 238 ГПК України, вимоги позивача про зазначення в рішенні суду про нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України задоволенню не підлягають.

При цьому, судом також приймається до уваги, що існуюча конструкція норми, викладеної в п. 10 ст. 238 ГПК України, передбачає можливість зазначення в рішенні суду про нарахування відсотків та пені на певну суму боргу, у випадку, коли конкретний розмір такого боргу є предметом стягнення і визначається судом у прийнятому рішенні.

П. 5.5 Договору, який є підставою заявлених вимог, передбачено можливість нарахування пені від вартості як непоставленого, так і несвоєчасно поставленого товару.

Враховуючи те, що позивач не посилається на розірвання Договору або здійснення ним відмови від Договору в установленому порядку, у відповідача продовжує існувати зобов`язання щодо передачі позивачу залишку товару, який не був поставлений у визначений договором строк.

Таким чином, оскільки не виключена можливість здійснення відповідачем поставки залишку товару та прийняття такого виконання позивачем, розмір вартості несвоєчасно поставленого товар міг змінитись станом на момент прийняття рішення, а також може змінитися в будь-який момент після його прийняття.

Зазначені обставини виключають можливість задоволення клопотання позивача про зазначення у рішенні про нарахування пені в розмірі 0,5% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення починаючи з 28.11.2020 до моменту його виконання на підставі п. 10 ст. 238 ГПК України, оскільки базова величина для нарахування пені не є такою, що визначається в рішенні суду та може змінитись після прийняття рішення.

Суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися з окремим позовом про стягнення відповідних санкцій у періоди, які не входять до предмету позовних вимог під час розгляду даної справи.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог частково, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 8 835,30 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Елітагро 2009” (пр-т Володимирський, 94-А, офіс 3-5/2, м. Лубни, Полтавська обл., 37500, код ЄДРПОУ 36313465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ” (вул. Якова Новицького, 11, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 40921939) – 414 000,00 грн. штраф, 175 020,12 грн. пеня; 8 835,30 грн. – витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 03.03.2021.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Пушко І.І.