Рішення № 95270322, 24.02.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2021 р. м. Київ Справа № 911/3182/20

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”

до товариства з обмеженою відповідальністю “БФ Груп”,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

про стягнення заборгованості,

за участю представників:

позивача: Щиголя М.В. (довіреність №01-22/7-57 від 04.01.2021 року);

відповідача: Гаврина Д.В. (довіреність від 02.01.2020 року);

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні

позивача: Матвійчука А.О. (довіреність №18 від 17.09.2020 року),

ВСТАНОВИВ:

04 листопада 2020 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (далі – позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю “БФ Груп” (далі – відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 3 107 393,84 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору оренди №2335 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 31.01.2020 року.

Ухвалою суду від 06.11.2020 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі – третя особа) та призначено підготовче засідання на 25.11.2020 року.

13 листопада 2020 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник третьої особи подав пояснення щодо обставин справи №52-04.01-4656 від 12.11.2020 року.

20 листопада 2020 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позов №20-260 від 19.11.2020 року.

Ухвалою суду від 23.11.2020 року підготовче засідання відкладено на 11 грудня 2020 року.

01 грудня 2020 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав відповідь на відзив №35-22/1-315 від 27.11.2020 року.

03 грудня 2020 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли пояснення до відзиву №20-264 від 30.11.2020 року.

08 грудня 2020 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав заперечення на пояснення до відзиву №35-22/1-329.

11 грудня 2020 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив №20-269 від 10.12.2020 року.

11 грудня 2020 року представник позивача в засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в засіданні проти задоволення позову заперечував. Представник третьої особи надав пояснення щодо обставин справи.

Ухвалою суду від 11.12.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 20 січня 2021 року.

06 січня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про зміну предмета позову, а також клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 13 380,22 грн.

20 січня 2021 року представник позивача в засіданні заяву про зміну предмету позову підтримав.

Представник відповідача в засіданні проти задоволення позову заперечував. Представник третьої особи у засідання з`явився.

У підготовчому засіданні 20 січня 2021 року оголошено перерву до 10 лютого 2021 року.

20 січня 2021 року через канцелярію суду представник відповідача подав пояснення до заперечень №21-19 від 19.01.2021 року.

10 лютого 2021 року в засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Представник третьої особи підтримав викладені в поясненнях доводи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 24 лютого 2021 року.

24 лютого 2021 року в судовому засіданні представник позивача уточнив заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 51 341,96 грн. пені, 12 835,49 грн. трьох процентів річних та 17 839,22 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Представник третьої особи надав пояснення щодо обставин справи.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

31 січня 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі – третя особа) та товариством з обмеженою відповідальністю “БФ Груп” (далі – відповідач) укладено договір оренди №2335 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - договір), згідно з умовами якого третя особа передала, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме приміщення №66-67, загальною площею 191,0 кв.м., на 2-му поверсі пасажирського терміналу "F", з швидкомонтуючих легких конструкцій (інв. №47570) (далі - майно), розташоване за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт, що перебуває на балансі державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі – позивач).

Згідно з п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою розміщення магазину безмитної торгівлі.

Відповідно до п. 2.1. договору, відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати нотаріального посвідчення цього договору та акта приймання-передавання майна.

Пунктом 2.4. договору встановлено, що обов`язок щодо складання акта приймання – передавання при укладенні договору покладається на третю особу.

Згідно з п. 3.1. договору, орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди майна, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку – серпень, 2019 року – 4 678 000,00 грн. (чотири мільйони шістсот сімдесят вісім тисяч грн. 00 коп.)

Відповідно до п. 3.2. договору, нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Згідно з п. 3.6. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та позивачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та позивачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Пунктом 5.4. договору встановлено, що відповідач зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та позивачу (у платіжних дорученнях, які оформлює відповідач, вказується «Призначення платежу» за зразком, наведеним у п. 11 договору).

Згідно з п. 7.4. договору, у разі якщо відповідач не сплачує розмір орендної плати (повністю або частково), яка полягає перерахуванню до державного бюджету, протягом трьох місяців підряд, вживати заходів відповідно до вимог законодавства щодо розірвання договору та стягнення заборгованості.

Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір укладено строком на 5 (п`ять) років, що діє з "31" січня 2020 року до "30" січня 2025 р. включно.

Пунктом 10.12. договору встановлено, що взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України, в т.ч. нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Цивільного та Господарського кодексів України у частині, що не суперечить Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

11 лютого 2020 року орендоване майно передано третьою собою відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, копія якого долучена до матеріалів справи.

10 листопада 2020 року третьою особою та відповідачем укладено додатковий договір №1 до договору оренди №2335 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 31 січня 2020 року (далі – додатковий договір №1), згідно з умовами якого, враховуючи рішення позивача від 12 червня 2020 року №19-22/1-298 "Про припинення обслуговування в пасажирському терміналі "F" та інформацію уповноваженого органу управління позивача – Міністерства інфраструктури України від 12 жовтня 2020 року №15102/16/10-20, в зв`язку із тимчасовим закриттям пасажирського терміналу "F" з швидкомонтуючих легких конструкцій (інв. №47570) через обставини, які знаходяться поза волею відповідача (не належать до його прав чи обов`язків згідно договору) та третьої особи, керуючись п. 6 ст. 762 та п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України №435-IV від 16 січня 2003 року (із змінами та доповненнями) та п. 10.12 договору – на період часу, починаючи із 14 червня 2020 року та протягом якого майно не може використовуватись відповідачем за цільовим призначенням згідно договору через обставини, за які відповідач та третя особа не відповідають, зупинити виконання сторонами умов договору, передбачених пунктами 3.6, 5.4, 7.4 договору (п. 1).

Згідно з п. 2 додаткового договору №1, сторони обумовлюють припинення їх прав та обов`язків в зв`язку із укладенням додаткового договору обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (далі – скасувальна обставина). Скасувальною обставиною є припинення дії обставин, які зумовлюють неможливість користування майном в пасажирському терміналі "F". Із настанням скасувальної обставини перебіг термінів та умов договору поновлюється.

Відповідно до п. 3 додаткового договору №1, укладенням додаткового договору, сторони встановили, що умови додаткового договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 14 червня 2020 року.

16 січня 2021 року третьою особою та відповідачем укладено додатковий договір №3 до договору оренди №2335 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від тридцять першого січня дві тисячі двадцятого року (далі – додатковий договір №3), згідно умовами якого, враховуючи інформацію від окремого контрольно – пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (лист від 06 січня 2021 року №23/128), в зв`язку із тимчасовим закриттям пунктів пропуску через держаний кордон України для міжнародного пасажирського сполучення, зупиненням діяльності міжнародного пункту пропуску через державний кордон України для повітряного сполучення "Бориспіль", обмеженням доступу до пасажирського терміналу "F" з швидкомонтуючих легких конструкцій (інв. №47570), неможливістю потрапляння на територію пункту пропуску "Бориспіль" та неможливістю користування орендованим майном, через обставини, які знаходяться поза волею відповідача (не належать до його прав чи обов`язків згідно договору) та третьої особи, керуючись п. 6 ст. 762 та п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України №435-IV від 16 січня 2003 року (із змінами та доповненнями), Закону України від 04 грудня 2020 року №1071-ІХ "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та п. 10.12 договору – на період часу, починаючи з 22 березня 2020 року по 14 червня 2020 року включно, протягом якого майно не могло використовуватись відповідачем за цільовим призначенням згідно договору через обставини, за які відповідач та третя особа не відповідають, зупинити виконання сторонами умов договору, передбачених пунктами 3.6, 5.4, 7.4 договору.

Відповідно до п. 2 додаткового договору №3, укладенням додаткового договору, в порядку передбаченому п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України №435-IV від 16 січня 2003 року (із змінами та доповненнями), сторони встановили, що умови додаткового договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 22 березня 2020 року по 14 червня 2020 року включно.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на те, що відповідачем не сплачено орендну плату за період березень - квітень 2020 року, в загальній сумі 2 903 482,11 грн.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 3 107 393,84 грн. заборгованості.

06 січня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій він просив суд стягнути з відповідача за період з травня 2020 року до червня 2020 року борг у сумі 810 048,78 грн., пеню в сумі 51 341,96 грн., 12 835,49 грн. трьох процентів річних та 17 839,22 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

24 лютого 2021 року в судовому засіданні представник позивача уточнив заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 51 341,96 грн. пені, 12 835,49 грн. трьох процентів річних та 17 839,22 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України, строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди), орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ч. 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

20 листопада 2020 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позов №20-260 від 19.11.2020 року та 20 січня 2021 року через канцелярію суду представник відповідача подав пояснення до заперечень №21-19 від 19.01.2021 року, в яких проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 10 листопада 2020 року третьою собою та відповідачем був підписаний додатковий договір №1 до договору оренди №2335 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 31 січня 2020 року (далі – додатковий договір №1), згідно з умовами якого, починаючи з 14 червня 2020 року та протягом якого майно не може використовуватись відповідачем за цільовим призначенням, виконання сторонами умов договору, передбачених пунктами 3.6, 5.4, 7.4 договору, зупинялися.

31 січня 2021 року третьою особою та відповідачем укладено додатковий договір №3 до договору оренди №2335 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №2335 (далі – додатковий договір №3), згідно з умовами якого, починаючи з 22 березня 2020 року по 14 червня 2020 року включно, виконання сторонами умов договору, передбачених пунктами 3.6, 5.4, 7.4 договору, зупинялися.

Так, за період з травня до червня 2020 року, враховуючи положення додаткових договорів №1 та №3, відповідач був звільнений від обов`язку сплачувати орендну плату.

У судовому засіданні 24 лютого 2021 року представник позивача просив суд стягнути з відповідача 51 341,96 грн. пені, 12 835,49 грн. трьох процентів річних та 17 839,22 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня – це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено відсутність прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 51 341,96 грн. пені, 12 835,49 грн. трьох процентів річних та 17 839,22 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

06 січня 2021 року через канцелярію суду представник позивача подав клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 33 229,03 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір у сумі 46 610,91 грн., відповідно до платіжного доручення №5978 від 28.10.2020 року.

Оскільки із зміною позивачем предмету позову зменшились позовні вимоги, суд дійшов висновку про те, що клопотання позивача про повернення судового збору підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1, ч. 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. ч. 1, 6 ст. 283, ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, ст. 525, ч. 1 ст. 526, ч. 3 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 2 ст. 625, ч. ч. 1, 3, 5 ст. 626, ст. 629, ч. 1 ст. 759, ч. ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ст. 16, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 2 ст. 123, п. 2 ч. 4 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у позові державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” до товариства з обмеженою відповідальністю “БФ Груп” про стягнення заборгованості.

Повернути державному підприємству “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” з Державного бюджету України 33 229,93 грн. (тридцять три тисячі двісті двадцять дев`ять грн. 93 коп.) судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 03.03.2021 року.

Суддя С. Грабець