Рішення № 95270253, 18.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2021Справа № 910/19334/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/19334/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Вентиляційні системи"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Афінаж";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Ресурс";

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Водостічні системи";

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1) Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк";

2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсними договорів

За участю представників сторін:

від позивача: Ананійчук О.А.,

від відповідача-1: не з`явились;

від відповідача-2: Бугайов Г.О.;

Горлатий О.В.;

від третіх осіб: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Вентиляційні системи" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Афінаж"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Ресурс" про визнання недійсними договорів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Договір відступлення прав вимоги № 13/01/17-1 від 13.01.2017 та Договір від 13.01.2017 про відступлення прав за Договором поруки № 1 від 14.08.2013 не відповідають ч. 1 ст. 203 ЦК України, у зв`язку з нікчемністю в силу ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст.216 ЦК України такі правочини не створюють для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, відтак оспорюваний Договір від 22.11.2017 про відступлення прав за Договором поруки № 1 від 14.08.2013 та оспорюваний Договір факторингу № 02/11-17 від 22.11.2017, за якими права вимоги до позивача перейшли до ТОВ "ФК "Інвест Ресурс", підлягають визнанню недійсними відповідно до ч. 5 ст. 216, ст. 658 ЦК України, як такі, що укладені в процесі виконання нікчемних правочинів особою, що не була власником прав вимоги за кредитним договором та договором поруки, а відтак і не мала права відступати такі права будь-кому.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/19334/20 та ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження з огляду на обставини, що унеможливлюють розгляд у спрощеному позовному провадженні. Залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Водостічні системи", та на стороні відповідачів: Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Підготовче засідання у справі призначено на 04.02.2021.

Присутній у підготовчому засіданні 04.02.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідачів та третіх осіб у засідання суду не з`явились, відзивів на позовну заяву у встановлений судом строк не подали; клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надіслали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.02.2021.

18.02.2021 від відповідача-2 надійшли клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, про залучення до участі у справі третьої особи та про продовження процесуального строку на подачу відзиву ,до якого долучено відзив.

Присутній у судовому засіданні 18.02.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представники відповідача-2 проти позову заперечили.

Представники відповідача-1 та третіх осіб в засідання суду не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Суд зазначає, що клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду та про залучення до участі у справі третьої особи подані після закриття підготовчого провадження у справі та без клопотання про поновлення пропущеного строку.

Крім того, у судовому засіданні представниками відповідача не було наведено поважних причин щодо пропуску строків, встановлених процесуальним законодавством.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

При цьому, імперативною нормою ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Оскільки подані відповідачем клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та про залучення до участі у справі третьої особи не містять поважних причин, з яких останні не були заявлені в підготовчому провадженні, а також приймаючи до уваги, що вони подані після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, суд залишає їх без розгляду.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 18.02.2021, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

14.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Водосточні системи" (далі - Позичальник, Боржник) та ПАТ "Український інноваційний банк" (далі - Кредитор, Банк) укладено Кредитний договір № 4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, із змінами та доповненнями, внесеними до вказаного кредитного договору на підставі додаткових угод №1 від 26.03.2014, №2 від 16.06.2014, №3 від 08.10.2014, №4 від 16.12.2014, №5 від 23.06.2015, №6 від 28.09.2015, №7 від 12.10.2015 (далі - Кредитний договір, Основне зобов`язання).

Згідно з пунктом 3.5.1. Кредитного договору, в редакції Додаткової угоди №7 від 12.10.2015, граничним терміном повернення кредиту є 10 грудня 2017 року.

14 серпня 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Вентиляційні системи» (далі - позивач, Поручитель) та ПАТ "Укрінбанк" укладено Договір поруки №1, із змінами та доповненнями, внесеними до вказаного договору поруки на підставі додаткових угод №1 від 26.03.2014, №2 від 17.06.2014, №3 від 08.10.2014, №4 від 16.12.2014, №5 від 15.07.2015, №6 від 12.10.2015 (далі - Договір поруки).

24.12.2015 Національним банком України (далі - НБУ) віднесено ПАТ "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних банків на підставі постанови від № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк " до категорії неплатоспроможних".

24.12.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

22.03.2016 правлінням НБУ на підставі пропозиції Фонду щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Укрінбанк" прийнято постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк". На підставі вказаної постанови НБУ, Фондом прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

13.07.2016 наглядовою радою ПАТ «Український інноваційний Банк» було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про: перейменування ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ», зміну місцезнаходження, затвердження нової редакції статуту, зміну виду діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД: 64.19), у призначення голови правління і членів правління (далі - організаційні зміни від 13.07.2016).

Державна реєстрація організаційних змін ПАТ "Укрінбанк" від 13.07.2016 до його установчих документів була проведена 13.07.2016.

Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ "Укрінком" у редакції від 13.07.2016, ПАТ «Укрінком» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».

13.01.2017 на підставі договору про відступлення права вимоги № 13/01/17-1 (далі - Договір відступлення) 1) ПАТ "Укрінком" уступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Афінаж", яке в подальшому перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Афінаж" (далі - відповідач-1") право вимоги Кредитора за Кредитним договором в повному обсязі.

13.01.2017 укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором поруки №1 від 14.08.2017 (далі - Договір відступлення за Договором поруки, Оспорюваний договір 1) між ПАТ "Укрінком" (за договором - Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Афінаж" (за договором - Новий кредитор) відповідно до п. 1.1. якого у зв`язку з укладенням між Первісним кредитором та Новим кредитором Договору про відступлення права вимоги №13/01/17-1 від 13.01.2017, відповідно до якого Первісний кредитор відступив Новому кредитору всі права вимоги за кредитним договором №4976 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 14.08.2013 року, разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями та викладеннями у новій редакції, що є його невід`ємною частиною (надалі - Кредитний договір), укладеним між між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Водостічні системи» (надалі іменується - Боржник), Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває права Первісного кредитора, належних Первісному кредитору згідно з договором поруки №1 від 14.08.2013 (надалі іменується Договір поруки), укладеним між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» та Приватним акціонерним товариством «Вентиляційні системи» (надалі іменується - Поручитель).

28.03.2017 рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком» змінена назва акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ «Укрінком» в редакції від 18.03.2017 ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Укрінком»» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «Укрінком»» та ПАТ «Український інноваційний банк».

12.09.2017 рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1267/17 за позовом відповідача-1 до позивача та Позичальника, стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 37 298 204 грн. 83 коп.

22.11.2017 ТОВ "Афінаж" на підставі договору факторингу № 01/11-17 (далі - Договір факторингу) відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Ресурс" (далі - відповідач-2) право грошової вимоги за кредитним договором до Позичальника.

22.11.2017 ТОВ "Афінаж" на підставі договору про відступлення права вимоги за Договором поруки №1 від 14.08.2013 (далі - Оспорюваний договір 2, додаток) та Договору факторингу № 02/11-17 (далі - Оспорюваний договір 3, додаток, а разом - Оспорювані договори) відступило право грошової вимоги до Позивача за Договором поруки на користь ТОВ "ФК "Інвест Ресурс".

05.02.2018 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі №910/960/18 за позовом ТОВ "ФК "Інвест Ресурс" до ТОВ "Водостічні системи" та ПАТ "Вентиляційні системи" про стягнення заборгованості, як солідарних боржників за кредитним договором.

ПрАТ "Вентиляційні системи", яке є фінансовим поручителем за Кредитним договором на підставі договору поруки, вважає що Договір від 13.01.2017 про відступлення права вимоги за Договором поруки №1 від 14.08.2013, Договір від 22.11.2017 про відступлення права вимоги за Договором поруки №1 від 14.08.2013 та Договір факторингу № 02/1117 від 22.11.2017 підлягають визнанню судом недійсним відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, у зв`язку з недотриманням в момент їх вчинення ч.2 ст.203 ЦК України.

Позивач зазначає, що Договір від 13.01.2017 про відступлення права вимоги за Договором поруки №1 від 14.08.2013 не відповідає ч.1 ст.203 ЦК України, а тому є нікчемними в силу ч.2 ст.215 ЦК України та ч.3 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, Договір від 13.01.2017 про відступлення права вимоги за Договором поруки №1 від 14.08.2013 укладено ПАТ "Укрінком" за відсутність у такої особи необхідного обсягу цивільної дієздатності, що у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання недійсним такого правочину відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України, що підтверджується наступними обставинами та доказами.

З огляду на викладене, позивач просить суд визнати недійсними Договір від 13.01.2017 про відступлення права вимоги за Договором поруки №1 від 14.08.2013, Договір від 22.11.2017 про відступлення прав за Договором поруки №1 від 14.08.2013 та Договір факторингу №02/11-17 від 22.11.2017.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом статей 80, 83 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. Положення глави 7 цього Кодексу застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

Законом України «Про акціонерні товариства» визначено порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів.

Відповідно до частини 6 статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства» особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм цього Закону з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону). У статті 2 цього Закону надано значення термінів, які вживаються у цьому Законі, зокрема передбачено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність» цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Відповідно до статті 4 цього Закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України «Про Національний банк України», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків.

За змістом статті 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з частинами 1 і 7 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, зміна його організаційно-правової форми (перетворення), наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов`язків правонаступникам. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Главою 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено порядок реорганізації банку. Згідно зі статтями 26- 27 цього Закону банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов`язання. Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку. У разі здійснення реорганізації банку за рішенням його власників шляхом перетворення, план реорганізації банку не складається. Національний банк України визначає перелік документів, які подаються для отримання дозволу на реорганізацію та затвердження плану реорганізації банку. Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації та/або банк, який не припиняється як юридична особа у результаті приєднання до нього або виділу з нього, не будуть відповідати вимогам щодо економічних нормативів їх діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію.

Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Водночас відповідно до частин 1 - 3 статті 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням. Слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.

За змістом статті 16 цього Закону України «Про банки і банківську діяльність» статут банку складається з урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону та інших законів України. Статут банку обов`язково має містити таку інформацію про банк: 1) найменування банку (повне та скорочене); 2) його місцезнаходження; 3) організаційно-правову форму; 4) види діяльності, які має намір здійснювати банк; 5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; 6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; 7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону; 8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; 9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; 10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків; 11) положення про аудиторську перевірку банку; 12) положення про органи внутрішнього аудиту банку. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження Національним банком України. Отже, як реорганізація, так і ліквідація банку з ініціативи власників, а також внесення змін до статуту банку, відповідно до закону можливі лише після надання на це згоди Національним банком України. При цьому, зважаючи на положення Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема статтю 2 цього Закону, передача, прийняття майна банку, його коштів, прав та обов`язків правонаступникам є наслідком саме реорганізації банку, проведеної із дотриманням процедури, визначеної цим Законом.

Крім того, згідно зі статтею 46 Закону України «Про банки і банківську діяльність» правління банку зобов`язане протягом трьох робочих днів інформувати Національний банк України про наступні свої дії: звільнення керівника (керівників) банку та про кандидатуру на призначення на цю посаду; зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку та його відокремлених підрозділів; припинення банківської діяльності.

Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність». До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону України «Про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону України «Про акціонерні товариства). Сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не утворилась.

Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Банківське законодавство не передбачає правонаступництва у разі ліквідації банку.

Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.

Отже, правочин між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбувся, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.

Враховуючи зазначене та встановлені судом обставини справи, відсутні підстави стверджувати про зміну кредитора у зобов`язанні за кредитною угодою та договором поруки. Докази на підтвердження переходу до ПАТ «Укрінком» прав та обов`язків ПАТ «Укрінбанк» в матеріалах справи відсутні.

Стаття 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дійсно передбачає, що слово «банк» може бути тільки в назві юридичної особи, яка зареєстрована НБУ як банк та має банківську ліцензію. З тієї точки зору, що ПАТ «Український інноваційний банк» є зареєстрованим НБУ як банк, але втратив банківську ліцензію та не відновив її, може видатися, що у цьому є певна невідповідність статті 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Однак розуміння статті 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» має не виходити за межі інших положень банківського законодавства. Дослівне тлумачення статті 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в тому контексті, що відкликання банківської ліцензії призводить до необхідності виключення з назви банку слова «банк», не відповідає суті подальших процедур щодо банку, у якого відкликана банківська ліцензія, передбачених цим законодавством. Законом не передбачено виключення з назви банку слова «банк» після відкликання ліцензії банку. Банківським законодавством передбачена послідовність процедур для випадку відкликання банківської ліцензії. Перебування банку у цих процедурах з наявним у його назві словом «банк» не порушує мети спеціальних вимог до назви банку та слова «банк» у його назві, оскільки відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії.

Права банка щодо його боржників комплексно пов`язані з його зобов`язаннями перед кредиторами. У зв`язку з цим не може процес виконання зобов`язань проблемним банком здійснюватися в порядку ліквідації цього банку, а реалізація його прав бути відділеною від цього процесу. Зокрема, відповідно до банківського законодавства (частини 6 статті 38, частини першої та п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») Фонд забезпечує вимоги кредиторів банку за рахунок реалізації вимог банку до боржників.

Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов`язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов`язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні - загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства.

Виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.

Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішення про здійснення змін у статуті відповідного банку є підставою для державної реєстрації цих змін лише за умови дотримання встановленої законом процедури погодження таких змін. Дії щодо реєстрації змін до статуту банку мають здійснюватися відповідно до частини першої статті 68 Конституції України та частин другої, третьої статті 13 ЦК України, не руйнуючи систему координації та організації банківського ринку, передбачену банківським законодавством, зокрема Законом України "Про банки і банківську діяльність" та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке заявляє про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.

Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Укрінком», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ПАТ «Українська інноваційна компанія» права кредитора за кредитною угодою та договором поруки.

Письмового правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні та/або щодо відступлення ПАТ «Укрінбанк» на користь ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав вимоги за кредитним договором та договором поруки матеріали справи не містять. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», відсутній.

При цьому суд зазначає, що питання правонаступництва ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» було предметом дослідження об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 910/8117/17 та Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16, відповідно до висновків яких, переходу прав та обов`язків від банківської установи (ПАТ «Український інноваційний банк») до юридичної особи, яка не має статусу банку (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не відбулося.

Згідно з імперативними вимогами статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №925/698/16 від 10.12.2019 встановлено, що оскільки ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено/змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Укрінком», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до позивача та третьої особи-1, попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»)» вимоги.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п. 2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

Згідно з статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки, до Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" не перейшло право вимоги ПАТ «Укрінбанк» до позивача, то відповідно він не мав права і на передачу прав та обов`язків ПАТ «Укрінбанк» за кредитним договором і договором поруки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Афінаж».

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що Договір від 13.01.2017 про відступлення права вимоги за Договором поруки №1 від 14.08.2013, укладений ПАТ «Укрінком», як первісним кредитором, який станом на 13.01.2017 не був кредитором (кредитодавцем) за кредитним договором і договором поруки, що свідчить про недодержання при укладенні спірних правочинів вимог ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як їх зміст суперечить вимогам законодавства, наведеного вище, не відповідає волевиявленню ПАТ «Укрінбанк, а тому є підставою для визнання їх недійсними, в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

За таких підстав, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Вентиляційні системи" в частині визнання недійним Договору від 13.01.2017 про відступлення права за Договором поруки №1 від 14.08.2013, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрінком», як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Афінаж», яким в подальшому змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Афінаж» як новим кредитором, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на задоволення вимоги про визнання недійсним Договору від 13.01.2017 про відступлення права за Договором поруки №1 від 14.08.2013, суд дійшов до висновку, що підлягає задоволенню і вимога про визнання недійсним Договору від 22.11.2017 про відступлення прав за Договором поруки №1 від 14.08.2013 та Договору факторингу №02/11-17 від 22.11.2017, що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Вентиляційні системи" та задовольняє їх в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними Договір від 13.01.2017 про відступлення права вимоги за Договором поруки №1 від 14.08.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "УКРІНКОМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Афінаж".

3. Визнати недійсними Договір від 22.11.2017 про відступлення прав за Договором поруки №1 від 14.08.2013, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Ресурс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Афінаж".

4. Визнати недійсними Договір факторингу №02/11-17 від 22.11.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Ресурс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Афінаж".

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Афінаж" (87515, м. Маріуполь, вул. Італійська, 116-А; ідентифікаційний код 40656526) на користь Приватного акціонерного товариства "Вентиляційні системи" (01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, буд. 1; ідентифікаційний код 30637114) витрати по сплаті судового збору у сумі 3 153 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Ресурс" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, оф. 1314; ідентифікаційний код 40343349) на користь Приватного акціонерного товариства "Вентиляційні системи" (01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, буд. 1; ідентифікаційний код 30637114) витрати по сплаті судового збору у сумі 3 153 грн.

7. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 03.03.2021.

Суддя А.І. Привалов