Рішення № 95266761, 25.02.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13491/20

Провадження № 2/161/397/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Олексюка А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Самсонюк Ю.Л.,

представника позивача – Колтонюка Ю.В.,

представника відповідача – Солтисюка А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» про стягнення невиплаченої грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» про стягнення невиплаченої грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вимоги позову обґрунтовує тим, що вона 24 березня 2020 року звільнилась з роботи в КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Вказує, що пунктом 4.1.19 колективного договору, укладеного між відповідачем та трудовим колективом КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» на 2018-2023 роки, схваленого зборами трудового колективу, відповідач як роботодавець взяв на себе обов`язок при звільненні працівника в зв`язку з виходом на пенсію виплачувати такому працівникові грошову допомогу в розмірі не менше п`яти посадових окладів. 23 березня 2020 року вона подала заяву про звільнення за власним бажанням та одночасно просила виплатити їй грошову допомогу в розмірі п`яти посадових окладів, однак фактично отримала виплату в розмірі одного посадового окладу. Таким чином, відповідач не провів з нею повного розрахунку при звільненні. Зазначає, що розмір її посадового окладу становить 6 451,00 грн., а тому КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» має виплатити їй чотири посадові оклади грошової допомоги при звільненні працівника в зв`язку з виходом на пенсію, що становить 25 804 гривні. Крім того, за весь час затримки розрахунку при звільненні з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток.

З огляду на наведене та з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивач просить стягнути з КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» в свою користь невиплачену при звільненні грошову допомогу у розмірі чотирьох посадових окладів, що становить 25 804 гривень, а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 24 березня 2020 року по 25 лютого 2021 року, що становить 72 722,92 гривні.

Ухвалою від 31 серпня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву генеральний директор КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги», заперечуючи позовні вимоги, зазначає, що на час припинення трудового договору ОСОБА_1 вже перебувала на обліку в Пенсійному Фонді, як одержувач пенсії. На його думку, звільнення позивача відбулось не у зв`язку з її виходом на пенсію, а за власним бажанням позивача, а тому в роботодавця відсутній обов`язок виплачувати їй грошову допомогу в розмірі п`яти посадових окладів. Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні вважає, що позивач пропустила місячний строк для звернення до суду з цією вимогою.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову підтримав з мотивів, які наведені в позовній заяві та додаткових поясненнях, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав, які наведені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді медичної сестри загальної практики сімейної медицини Рокинівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Луцької районної ради. Наведене підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.4-5).

З копії наказу КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» №45-ос від 23 березня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з роботи з 24 березня 2020 року в зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (а.с. 7).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до п. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оплату праці» договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Встановлено, що між роботодавцем КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» та трудовим колективом КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» укладено колективний договір на 2018 – 2023 роки, який схвалено зборами трудового колективу 20 грудня 2018 року (а.с. 8-20).

Пунктом 4.1.19 вищевказаного колективного договору передбачено, що при звільненні працівника в зв`язку з виходом на пенсію роботодавець зобов`язується виплачувати працівникам грошову допомогу в розмірі не менше п`яти посадових окладів.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що в порушення п. 4.1.19 колективного договору роботодавець виплатив їй грошову допомогу лише в розмірі одного посадового окладу. В своїй заяві про звільнення позивач висловила прохання виплатити їй грошову допомогу в зв`язку з виходом на пенсію на умовах, передбачених колективним договором (а.с. 6).

Представник відповідача вищевказані обставини не заперечує, однак вважає, що КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» не має своїм обов`язком виплачувати ОСОБА_1 грошову допомогу на підставі п. 4.1.19 колективного договору.

З копії довідки КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» про середньоденне грошове забезпечення для розрахунку виплат на випадок безробіття встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 304,28 гривень (а.с. 25).

Згідно з розрахунковим листом за березень 2020 року посадовий оклад ОСОБА_1 становить 6 451,00 гривень (а.с. 26).

Вищевказаний розмір середньоденної заробітної плати позивача та посадовий оклад позивача в розмірі 6 451,00 гривень сторони визнають повністю.

Відповідно до ст.10, ч.1 та ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Аналізуючи наведені обставини справи, умови колективного договору та норми законодавства, суд вважає, що роботодавець, зазначивши в наказі №45-ос від 23 березня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 , що остання звільнена з роботи в зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, порушив п. 4.1.19 колективного договору та неправомірно не виплатив їй в повній мірі грошову допомогу.

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що в роботодавця відсутній обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошову допомогу, адже на день звільнення вона вже перебувала на обліку в Пенсійному фонді, як одержувач пенсії. Такий аргумент не заслуговує на увагу, оскільки перебування на обліку в Пенсійному фонді та отримання пенсії не може зобов`язувати працівника звільнятись з роботи з метою отримання грошової допомоги, передбаченої п. 4.1.19 колективного договору. Крім того такі умови отримання грошової допомоги не передбачені цим колективним договором.

Таким чином, суд дійшов висновку позов в частині вимог про стягнення з КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» в користь ОСОБА_1 невиплаченої грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 804,00 гривень (з розрахунку 6 451,00 гривень х 4) підлягає до задоволення.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Наведене дає підстави для висновку, що невиплачена позивачу частина грошової допомоги в розмірі 25 804,00 гривень входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, грошова допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Суд, встановивши невиплату з вини відповідача при виході позивача на пенсію одноразової грошової допомоги у розмірі чотирьох посадових окладів, право на отримання якої ОСОБА_1 мала відповідно до пункту 4.1.19 колективного договору на 2018- 2023 роки, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України.

Визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд здійснює розрахунок шляхом множення середньоденного заробітку позивача на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 304,28 гривень. За період з 24 березня 2020 року по 25 лютого 2021 року було 223 робочих дні. А тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 70 897,24 гривень.

Суд відхиляє здійснений стороною позивача розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , оскільки в основу такого розрахунку покладено неправильно визначену кількість робочих днів.

Також суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільнені, оскільки відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: про стягнення з КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» в користь ОСОБА_1 невиплаченої грошової допомоги в розмірі 25 804 гривень та середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільнені в сумі 70 897 грн. 24 коп.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, як сторони на користь якої ухвалено рішення. Встановлено, що позивач сплатила судовий збір в розмірі 840,80 грн (а.с. 1).

Враховуючи вищенаведене, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає до стягненню з КНП «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» в користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» (місцезнаходження: Волинська область, Луцький район,с.Липини, вул.Теремнівська, 100; код ЄДРПОУ 38592741) в користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) невиплачену грошову допомогу в розмірі 25 804 (двадцять п`ять тисяч вісімсот чотири) грн., середній заробіток за час затримання розрахунку при звільнені в сумі 70 897 (сімдесят тисяч вісімсот дев`яносто сім) грн. 24 коп.

В задоволенні решти вимог позову – відмовити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Луцький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» в користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

Допустити негайне виконання рішення в частині виплати заробітної плати - у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області А.В. Олексюк