Ухвала суду № 95263199, 02.03.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5226/21

Провадження № 2-з/752/252/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року місто Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кахно І. А.,

за участю секретаря Распутньої Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Основа», про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Основа» (далі - ТОВ «ФК «Основа»), про поділ майна подружжя.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Заява обґрунтована тим, що 15 червня 2018 року (за час перебування в зареєстрованому шлюбі) між ТОВ «ФК «Основа» і ОСОБА_2 був укладений договір № 673/11 про участь у фонді фінансування будівництва виду А «Феофанія Park2» на отримання у власність квартири АДРЕСА_1 . Перший внесок за отримання вказаної квартири на рахунок ТОВ «ФК «Основа» подружжям було здійснено 04 жовтня 2018 року у розмірі 395 760,00 грн, а на іншу суму подружжям було отримано кредитні кошти.

04 жовтня 2018 року між ТОВ «ФК «Основа» (іпотекодержателем) і ОСОБА_2 (іпотекодавцем) був укладений договір іпотеки майнових прав.

08 липня 2019 року між ТОВ «Гідроінж-буд» (забудовник) та ОСОБА_2 (довіритель/власник) було підписано акт приймання-передачі об`єкта інвестування (квартири), згідно з яким забудовник відповідно до умов договору про участь у фонді фінансування виду А «Феофанія Park2» № 673/11 від 15 червня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Прайм», як управителем фонду фінансування будівництва виду А «Феофанія Park2», та правил фонду фінансування будівництва виду А «Феофанія Park2» передав, а довіритель/власник отримав квартиру АДРЕСА_1 .

21 грудня 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання шлюбу сторони не можуть дійти згоди щодо визначення порядку володіння, користування та розпорядження вказаною квартирою, що стало підставою для звернення позивача до суду з указаним позовом. Позивач має обґрунтовані припущення вважати, що з боку відповідача існує реальна загроза відчуження спірної квартири іншим особам, про що відповідач неодноразово наголошувала позивачу. Такі дії відповідача, на думку заявника, значно ускладнять або навіть фактично унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову. Вжиття заходів забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.

Вивчивши заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову з таких підстав.

Відповідно до статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, за змістом наведених вище приписів умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно із переліком видів забезпечення позову, наведених у частині першій статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому, такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що спір виник щодо квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62 кв. м, яку позивач вважає спільним сумісним майном подружжя.

У той же час, на підтвердження реєстрації права власності спірної квартири за відповідачем ОСОБА_2 позивачем надано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 62 кв. м, 06 вересня 2019 року була зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 на праві власності.

Разом із тим, дата формування вказаного витягу 10 вересня 2019 року. Станом на час подання заяви про забезпечення позову (лютий 2021 року) позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірна квартира належить відповідачу.

Оскількии однією із необхідних умов для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, а за відсутності належних та допустимих доказів того, що спірна квартира належить відповідачу станом на час розгляду заяви про забезпечення позову, суд за таких обставин не може забезпечити збалансованість інтересів сторін та інших осіб та позбавлений можливості забезпечити позов в обраний позивачем спосіб.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц).

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 149-153 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Основа», про поділ майна подружжя.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена суддею 02 березня 2021 року.

Суддя І. А. Кахно