Рішення № 95254117, 11.02.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/7256/20

Провадження №2/521/677/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року місто Одеса Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Тополевої Ю. В.,

за участю секретаря Черненко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» про захист прав споживача, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою, в якій просив визнати недійсними пункти 1.5.2, 4.3 Договору №3022209152-642590 від 05.03.2020 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» та ОСОБА_1 .

Позов обґрунтований тим, що оспорюваний договір суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та ЦК України, оскільки його умови є несправедливими, адже у договорі позики визначена непропорційно велика сума компенсації у разі невиконання зобов`язань – 1,89% від суми неповернутої позики за кожен день прострочення, що складає 689,85% річних, крім того, додатково до основних процентів – 4,00 % за неправомірне використання коштів від суми позики за кожен день прострочення з першого дня прострочення, а у разі прострочення сплати заборгованості за кредитним договором більш ніж на 30 днів додаткові відсотки позичальника збільшуються на 2%. Крім того, у разі прострочення заборгованості більш ніж на 61 днів, позичальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі половини (50%) суми кредиту. Позивач вважає, що відповідач ввів його в оману про фактичну ціну договору, а саме в частині отримання позики, нарахувавши всупереч Закону України «Про захист прав споживачів» непропорційно велику сума компенсації у разі невиконання зобов`язань.

У позовній заяві міститься клопотання позивача, в якому зазначено, що в разі неявки відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалені судом заочного рішення. 05.11.2020 року позивач подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся, відповідно до ст. 128 ЦПК України, шляхом надсилання судових ухвал та повісток на адресу місцезнаходження відповідача, про причину неявки не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутність та відзив на позов до суду не надавав.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

У зв`язку з тим, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, та відповідачем не подано відзив у встановлений судом термін, в порядку ст. 280 ЦПК України, зі згоди позивача, викладеної у позовній заяві, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що відповідає вимогам ст. 223 ЦПК України.

Суд, вивчивши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» в електронному вигляді було укладено Договір позики № 3022209152-63642590.

Згідно п. 1.1. договору позики позикодавець надає позичальникові на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику в сумі 4500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені у п. 1.5 цього договору. Позика надається за вирахуванням комісії вказаної в п. 1.4. договору з суми, що підлягає одержанню позичальником у користування, шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 . Загальна сума позики здорожчання позики за весь період її складає 7013,95 грн.

Позика надається позичальнику виключно за допомогою веб-сайту позикодавця (https://e-groshi.com), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором (п. 1.2 договору позики).

Згідно п. 1.6. договору позики позика надається на споживчі цілі. Сума позики може бути використана позичальником для будь-якої мети, що не заборонена цим договором або чинним законодавством України.

Відповідно до п. 1.3. договору позики строк позики за цим Договором складає 30 днів, позика має бути повернута до 03.04.2020 року.

Винагорода позикодавця складає одноразова комісія у розмірі 2,0%, але не менше 100,0 грн. від суми позики, вказаної в п 1.1. договору позики, що підлягає сплаті в момент надання позики та утримується позикодавцем згідно п. 1.1. цього договору. Також комісія за обслуговування позики складає 0,08 % від суми позики, вказаної в п. 1.1. договору позики, щоденно. З метою надання можливості позичальнику самостійно, безперешкодно та у будь-який час отримувати інформацію щодо його кредитних зобов`язань за договором позикодавець забезпечує функціонування особистого кабінету позичальника, створеного на сайті www.e-groshi.com, протягом усього строку користування позичальником кредитними коштами. Комісія за обслуговування особистого кабінету позичальника складає 5,00 грн. за тиждень та нараховується з другого дня після отримання позичальником позики та до дня повернення позики (п.с. 1.4, 1.4.1, 1.4.2 договору позики).

Пунктом 1.5 договору позики визначено строк та відсоток за правомірне використання коштів за договором позики за фактичну кількість календарних днів користування позикою на умовах передбачених п.п. 1.5.1- 1.5.4 договору позики.

Так, протягом строку позики встановленого п. 1.3 договору позики, розмір відсотків за правомірне користування коштами складає: 1,89% за кожен день користування позикою, починаючи з 1-го та до 19-го дня користування позикою; 1,79% за кожен день користування позикою, починаючи з 20-го та до 29-го дня користування позикою; 1,69% за кожен день користування позикою, починаючи з 30-го та до 31-го дня користування позикою (п. 1.5.1 договору позики).

У разі якщо позичальник не повернув суму позики у строк, встановлений п. 1.3 договору, здійснюється перерахування процентів за неправомірне користування позикою у розмірі 1,89% від суми неповернутої позики за кожен день прострочення, що складає 689,85% річних. Такі проценти нараховуються у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Крім того, додатково до основних процентів, позичальник зобов`язаний сплатити 4,00% за неправомірне використання коштів від суми за кожен день прострочення з першого дня прострочення. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів. В разі прострочення сплати заборгованості за кредитним договором більш ніж на 30 днів, додаткові відсотки позичальника збільшуються на 2%. Тобто загальна сума додаткових відсотків з 31 дня прострочення буде становити 6% від суми позики за кожен день прострочення з 31 дня прострочення до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення, які позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю (п.п. 1.5.2. договору позики).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 719,61 % (п. 1.5.4 договору позики).

Деталізована інформація щодо визначення сукупної вартості позики при нарахуванні відсотків за правомірне використання коштів у відповідності до п. 1.5.1 договору зазначена у Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

В разі прострочення заборгованості більш ніж на 61 день, позичальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі половини (50%) суми кредиту, визначеної відповідно п. 1.1. договору позики (п. 4.3 договору позики).

Зі змісту позовної заяви встановлено, позивач не оспорює, що на виконання умов договору позики відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» 05.03.2020 року перерахував на банківську карту позивача грошові кошти в сумі 4500,0 грн., які він не повернув ні в строк до 03.04.2020 року, як передбачено договором, ні на момент розгляду справи.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Як встановлено ст. 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі та позика була надана позичальнику виключно за допомогою веб-сайту позикодавця за допомогою ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до ч.1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електрону комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину, зокрема і недійсності окремих частин правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо дійсності п. 1.5.2 оспорюваного кредитного договору, суд враховує положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 3, 203, 215, 509, 546, 549 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до змісту п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на загальних засадах цивільного законодавства добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вказане, суд вважає, що за своїм змістом п. 1.5.2 оспорюваного кредитного Договору №3022209152-642590 від 05.03.2020 року регулює питання забезпечення виконання зобов`язання шляхом встановлення пені за несвоєчасне виконання ОСОБА_1 зобов`язань відповідно до даного договору, розмір якої не є конкретним, оскільки передбачає величину 7,89% від неповерненої суми кредиту.

Таким чином, відповідач може самостійно та на власний розсуд застосовувати будь-який відсоток пені, оскільки жодних умов чи критеріїв його застосування, окрім визначення її верхньої межі, умовами оспорюваного кредитного Договору №3022209152-642590 від 05.03.2020 року не передбачено.

З огляду на вказане, суд вважає, що наявні достатні підстави для визнання недійсним п. 1.5.2 оспорюваного кредитного Договору №3022209152-642590 від 05.03.2020 року, оскільки відповідач не обмежений жодними умовами цього договору від застосування пені у максимальному розмірі 7,89% від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення (1,89% (689,85% річних) за неправомірне користування позикою + 4,00% з першого дня прострочення + 2,00% в разі прострочення сплати заборгованості за кредитним договором більш ніж 30 днів), тобто перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеною, не відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та засадам справедливості, добросовісності, розумності, як наслідок, свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором.

Вказане узгоджується із правовими позиціями, викладеними в рішеннях Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, від 11.07.2013 року №7-рп/2013 та постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі № 6-12674св15, від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16, постановах Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі №752/18046/14-ц, від 11.04.2018 року у справі №127/18820/15-ц, від 27 січня 2020 року у справі 754/6091/18 .

Таким чином, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Враховуючи вказані обставини, позов у частині визнання недійсним пункту 1.5.2 Договору №3022209152-642590 від 05.03.2020 року підлягає задоволенню.

Щодо доводів позивача стосовно визнання несправедливим та недійсним пункту 4.3 Договору №3022209152-642590 від 05.03.2020 року, суд вважає, що вони не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи законодавчі обмеження щодо нарахування пені (компенсації) у разі невиконання споживачем зобов`язання за договором, яка не може складати більше 50% вартості продукції (послуг) (п.5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»), відповідачем було встановлено штраф у розмірі половини (50%) суми кредиту, визначеної відповідно п. 1.1. договору, що складає 2250 грн.

Тобто максимальний розмір штрафу, який встановлений відповідачем в п. 4.3 Договору, не перевищує 50% від суми кредиту, що свідчить про відсутність порушень з боку відповідача п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і, відповідно відсутність підстав для визнання його недійсним. У зв`язку з викладеним, не підлягають задоволенню також вимоги про застосування наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України.

Таким чином, у задоволенні позову в цій частині потрібно відмовити.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням викладених обставин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

З огляду на вказане, визнання судом недійсним п. 1.5.2 оспорюваного кредитного договору, не має наслідком визнання недійсним такого договору вцілому.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд керується вимогами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судовий збір по справі складає 840,80 гривень, тобто з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 420,40 гривень (50% задоволених позовних вимог).

Керуючись ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про електронний документ та електронний документообіг», ЗУ «Про електронну комерцію», ст.ст. 203, 205, 207, 215, 509, 626, 627, 628, 638, 639, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 273-279, 280-285 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ», код ЄДРПОУ 43067861, адреса місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, 180, офіс 211 про захист прав споживача – задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 1.5.2 Договору №3022209152-642590 від 05.03.2020 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» та ОСОБА_1 .

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ», код ЄДРПОУ 43067861, адреса місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, 180, офіс 211 на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 22 лютого 2021 року.

Суддя: Ю.В. Тополева