Рішення № 95250598, 02.03.2021, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/4409/20

Номер провадження 2/623/218/2021

РІШЕННЯ

іменем України

02 березня 2021 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі головуючого судді Одарюка М.П.,

за участю секретаря Костенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Ізюмі цивільну справу № 623/4409/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

21 грудня 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.09.2010 року у розмірі 47663,14 грн. та стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 09.09.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті позивача, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Позивач вказує, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. Відповідач, у свою чергу, зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, не вносить грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим і утворилася заборгованість, яка станом на 26.10.2020 року становить 47663,14 грн. з яких:

- заборгованість за кредитом - 32192,96 грн., вт.ч.:

- 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту;

- 32192,96 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту;

- 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками;

- 13327,37 грн. - заборгованість за простроченими відсотками;

- 2142,81 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;

- 0,00 грн. - нарахована пеня;

- 0,00 грн. - нарахованої комісії.

У зв`язку з викладеним позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи за його відсутності та не заперечувала проти заочного розгляду справи.

12 січня 2021 року надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування посилається на те, що подаючи заяву позивач зазначає, що відповідач підписав заяву № б/н від 09.09.2010 року. При цьому позивач додає до позову не завірену належним чином копію банківської ліцензії №22 від 05.10.2011 року. Таким чином позивачем не доводиться його право на укладення подібних договорів, а також наявність у AT КБ «Приватбанк» правових підстав вимоги будь-яких грошових коштів від відповідача за угоди, укладені в зазначений в позові період.

Відповідно до п.8 зазначеної вище норми, позивач має зазначити в заяві перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. Згідно ч.1 ст.177 Кодексу, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Однак перелік доданих до заяви документів не відповідає фактично наданому. Так наявні в матеріалах документи не є завіреними належним чином копіями, деякі з них не мають назви та викладені іноземною мовою, що в наступному часі (в наслідок некоректного перекладу) може завадити однозначному трактуванню викладених в них відомостей.

Частина 5 ст.175 ЦПК України визначає, що у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду' в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Частина 7 ст.177 ЦПК передбачає, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача. Так заяву підписано представником АТ КБ «Приватбанк», однак належним чином завіреної довіреності в матеріалах позову не міститься.

Крім того позивач наводить в своєму позові цифри, які не відповідають дійсності. Так суму заборгованості, стосовно якої позивачем заявлено позов, утворено в результаті розрахунків, схема нарахування яких не відповідає домовленостям, викладеним під час підписання заяви № б/н від 09.06.2010 року.

Як зазначено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10.10.2019 року справа №320/8618/15-ц провадження №61-4393сво18 на суд покладено обов`язок з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню.

Так, згідно доданої (але не завіреної належним чином) таблиці руху коштів відповідно до правочину, відповідачу від позивача нібито було надано грошові кошти в періоди, зазначені в позовній заяві (шляхом надання можливості розраховуватися за товари та послуги або знімати готівку). Так в період з 2017 до 2019 року, згідно таблиці «Виписка за договором № б/н станом на 28.10.2020 р.» (г.4 Додатку до позовної заяви), банком мені нібито було надано грошові кошти на загальну суму 82.628 (вісімдесят дві тисячі шістсот двадцять вісім) гривень 65 копійок. При цьому на прохання відповідача іншими особами на адресу позивача буде перераховано грошові кошти в загальній сумі 62.113 (шістдесят дві тисячі сто тринадцять) гривень 40 копійок. Таким чином, згідно згадуваної таблиці, різниця між нібито наданими банком грошовими коштами та отриманими банком грошовими коштами складає 82.628,65 - 62.113,4 = 20.515,25 грн. (двадцять тисяч п`ятсот п`ятнадцять гривень двадцять п`ять копійок).

Крім того частина коштів, про які зазначено в згадуваній таблиці (4586, 56 грн.), є наданою позивачем за межами строку позовної давності. Тобто в період до 21.12.2017 року, що позбавляє останнього права вимоги таких сум з огляду на те, що з моменту їх надання до моменту звернення до суду минуло більш як три роки. З огляду на зазначене сума вимоги банку, за умов надання належної доказової бази, не може бути вищою від 20.515,25 - 4.586, 56 = 15.928, 69 грн. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять вісім гривень шістдесят дев`ять копійок).

Разом із тим відповідач жодної суми заборгованості не визнає в силу того, що банком не наведено належних доказів укладання договору та правових підстав щодо звернення до суду з вимогою. Дані розрахунки проведені з урахуванням того, що в таблиці зазначено безпідставне нарахування позивачем сум з позначками «Комісія за обслуговування (членський внесок)», «Проценти відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України», «Страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту»» та «Списання відсотків за використання кредитного ліміту», оскільки подібні платежі не були предметом домовленостей та правочину між відповідачем та позивачем.

Так додані до позову та зазначені у додатках під № 8 га 9 Витяги з «Тарифів» та з «Умов та Правил надання банківських послуг» є такими, про які відповідачеві нічого не було відомо ні на момент підписання заяви ні в період до звернення позивача до суду.

Так позивач додає та зазначає про це в п.9 Додатків Витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання заяви. Однак в своєму позові позивач посилається на те, що в редакції Умов та правил, що почала діяти з 01.03.2019 року згідно до п.2.1.1.2.12 сторони дійшли якоїсь згоди.

При цьому жоден з документів, доданих позивачем (та таких, що містять в своєму переліку п.2.1.1.2.12), не містить відомостей про те, що сторони дійшли якоїсь згоди про зобов`язання клієнта (відповідача). Жодних посилань на текст та редакцію Умов та правил, що почала діяти з 01.03.2019 р., відповідач не наводить.

Таким чином позивач не надав належних доказів щодо узгодження між сторонами відсоткової ставки за користування кредитом та штрафних санкцій, не надав належних доказів щодо узгодження або підписання договору «Страхування кредитного ліміту», тощо, а наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідача.

У відповіді на відзив наданої позивачем на адресу суду 01.02.2021 року позивач вказує, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.175,177 ЦПК УкраїниЗміст кредитного договору зафіксовано в кількох документах : в заяві позичальника; Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином , між Банком та Позичальником укладається договір в письмовій формі в порядку ст. 634 ЦПК України. На підставі поданої відповідачем заяви , останньому було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , ключем до якого є пластикова картка, яку отримав відповідач та мобільний телефон, який вказав відповідач. За допомогою встановлених ключів до карткового рахунку, відповідачу надано можливість здійснювати дистанційне обслуговування. Надані до позовної заяви додатки засвідчені належним чином. Позивачем до позовної заяви додано ліцензію Банку. на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 пропонує необмеженому колу юридичних та фізичних осіб надання банківських послуг на підставі Умов та Правил надання банківських послуг. Довіреність представника банку Дашко В.М. є чинною строком до 31.08.2022 року, про що зазначено на другій сторінці довіреності. Позивач зауважує, що ЗУ " Про захист прав споживачів не поширюється на спірні правовідносини, оскільки споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції, в даному ж випадку кошти надавались у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку. В анкеті - заяві відповідач своїм підписом підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко прослідковується, що відповідач частково сплачував заборгованості за кредитним договором. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово - економічні експертизи по справі не призначались. Відповідач зобов`язаний самостійно знайомитись зі змінами тарифів і УІП на сайті. Відповідно до виписки по рахунку відповідача вбачається активне використання останнім кредитного рахунку. Користуючись кредитним коштами відповідачу були добре відомі та зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи.Відповідно до кредитного договору відповідачу відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на карту, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту.Відповідно до правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки ( місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 02.2023 року. Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 08.12.2020 року- до спливу строку позовної давності.

У запереченнях на відповідь на відзив наданих відповідачем 04 лютого 2020 року останній зазначає. Позивач стверджує, що неодноразове використання відповідачем картки є ознакою того, що відповідач не оспорював факту укладання кредитного договору з банком та таким чином нібито погодився на запропоновані Банком умови кредитного договору, сплачував за таким договором кошти й тим самим підтвердив факт приєднання до Умов та Правил. Така позиція позивача є прогнозованою та передбачуваною з огляду на його досвід участі в судових справах подібного напрямку. Однак сам по собі факт користування відповідачем грошовими коштами не дає підстав уважати, що з відповідачем погоджені розмір відсотків, порядок, та підстави їх нарахування, а тому доводи, що відповідач, здійснюючи операції та користуючись карткою, тим самим висловив свою згоду з запропонованими банком умовами, є безпідставними і не мають ґрунту аби бути прийнятими в якості підстав вважати договір кредитування укладеним, а його умови погодженими.

Банк в своїх тезах акцентує, що «10» років тому укладався саме кредитний договір. Однак такі вислови є нічим не підтвердженою маніпуляцією. Так позивач стверджує, що відповідач не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, і, на думку позивача, таке може свідчити про те, що відповідач знав про розмір процентних ставок і з ними погодився. Зокрема позивач стверджує, що відповідачем не надано належних доказів не укладення кредитного договору. Однак так. само не надано і належних доказів укладення саме кредитного договору між Банком та Клієнтом. Так докази добросовісного користування відповідачем послугами »анку саме як електронним гаманцем містяться безпосередньо в наданих позивачем матеріалах. Однак, такі відомості не є підтвердженням намірів відповідача щодо укладення саме кредитного договору.

Згідно даного документу (Витягу), суми надходжень на рахунки відповідача та використовувані останнім кошти (зняття-готівки, розрахунок за послуги, тощо) за своїми обсягами та періодами проведення банківських операцій в переважній більшості співпадають.

Так, при оформленні картки відповідачу, було повідомлено, що на ній наявні грошові кошти, які він має можливість використовувати на власний розсуд і такі, кошти надаються йому в якості подарунка (бонусу) від банка. Відповідач зазначає, що йому не повідомлялося, що такі кошти є кредитними, тощо. Було повідомлено 'про можливість витрачання таких коштів, але за умови, що я продовжуватиму використання послуг банку й поповнюватиму даний рахунок, а банк користуватиметься даними грошовими коштами. Дані кошти я активно використовував, але й системно поповнював рахунок в таких самих межах та об`ємах. Були періоди, коли відповідач поповнював рахунок на суми, що перевищували грошові обсяги, які я витрачав з рахунка. Так, наприклад в період з 01.12.2017 до 01.07.2018 їм було покладено на рахунок 5.680 гривень, проте знято з рахунку 4.340,96грн. Аналогічна ситуація відстежується і в період з 26.12.2018 р. до 16.01.2019 року, коли відповідачем було покладено на рахунок 6.291, 5 гри, а знято за аналогічний період 5.742,23 гривні. Так, зокрема відповідач перш ніж знімати грошові кошти з картки (або використовувати карку як платіжний інструмент) попередньо поповнював її грошима : 5 16.03.2019 року до 18.03.2019 року відповідачем на рахунок було ; о грошові кошти в с загальній сумі 5.540 гривень, і знято в той самий період гроші в межах зазначених сум (але меншого обсягу - 3.947,76). 27.01.2019 та 28.01.2019 року покладено на рахунок 3.697 грн, а знято за той самий період гроші в межах зазначених сум (3.619.2 грн).

Аналіз змісту Витягу є таким, шо дозволяє зробити висновок про те. що практично кожен календарний період використання карток відповідачем є таким, що містить операції, сутність яких доводить, що відповідач користувався даним картковим рахунком не як кредитним, а як електронним безготівковим гаманцем, на якому зберігаються безготівкові грошові кошти і під час підписання анкети-заявки не мав наміру отримувати кредитну картку, укладати кредитний договір, тощо. І. відповідно, не укладав його з Банком. При цьому фактичними намірами позивача було укладання угоди з відповідачем на обслуговування, наступна одностороння зміна умов даної угоди з фактичних на умови кредитного договору без повідомлення про це відповідача та наступне безпідставне нарахування заборгованості й пред`явлення судового позову з метою недобросовісного збагачення.

Так, позивачем не вживалося заходів досудового врегулювання спору, а також відсутні відомості про попередження відповідача про наявність існуючої заборгованості та пропозиції погасити її, що говорить про вжиття позивачем заходів щодо приховування від відповідача відомостей про наявність штучно створеного банком боргу та приховування природи договору як кредитного. Кредитні ліміти утворювалися та змінювалися позивачем в односторонньому порядку без повідомлення про це відповідача й використовувалися позивачем виключно з метою безперешкодного списання коштів з рахунків відповідача та штучного й безпідставного збільшення сум заборгованості.

Вважає за необхідне зауважити, що Умови та Правила надання банківських послуг (далі за текстом - УІП) на які посилається позивач, не встановлюють періодичності щодо обов`язку відповідача в частині перевірки сайту Банку та ознайомлення з цього приводу з якимись угодами. ганк не надсилав нагадувань або повідомлень про наявність змін й нарахування заборгованості. Таким чином відповідач не знав й не міг знати про порушення своїх прав в частині безпідставного нарахування заборгованості (відсотків, пені, тощо) й через таке незнання не мав підстав вважати, що його право порушено та існування підстав для звернення до суду або звернення щодо розірвання договору.

Дійсно, відповідач не звергався до Банку з заявами про розірвання договору у зв`язку із запереченням змісту УІГІ . Однак така бездіяльність відповідача пов`язана не з відсутністю заперечень, а з відсутністю у останнього відомостей про порушення його прав. Так станом на сьогодні відповідач зі змісту позовної заяви дізнався про низку безпідставних нарахувань з боку банку, проте не звертається до суду з позовом про .оновлення своїх прав через те, що добросовісно розраховує на об`єктивне рішення в даній справі, яке стане аргументом в межах майбутнього позову до банку.

Таким чином Клієнтом Карта сприймалася виключно як електронний гаманець, що використовувався відповідачем для зберігання безготівкових особистих коштів.

Зокрема заява-анкета, на яку постійно посилається позивач й неправдиво стверджує, що «відповідач погодився па отримання карти Універсальна»», не містить відомостей про бажання або заявку відповідача на отримання картки такого типу з такою назвою та умовами обслуговування, визначеними як кредитні .

Анкета- заява містить відомості про бажання щодо отримання відповідачем платіжної картки кредитка «Універсальна», однак такої позначки у заяві відповідач не ставить, а сама заява залишилася в розпорядженні позивача, що не може бути гарантією щодо непроставляння таких позначок безпосередньо позивачем без відома відповідача. Так, згідно домовленостей, позивач мав надавати загальні банківські послуги, в т.ч. послуги «безготівкового гаманця» та можливості зберігання безготівкових грошей. Так само в заяві не було на момент підписання проставлено позначок про встановлення кредитного ліміту нарівні 500 гривень. Такі позначки з`явилися в наступному часі та без відома відповідача та у зв`язку із тим, що анкета перебувала в розпорядженні позивача й він не був позбавлений можливості внесення виправлень до документу.

Позивач зазначає, що «відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима». Однак Кредитні ліміти утворювалися та змінювалися позивачем в односторонньому порядку без повідомлення про це відповідача й використовувалися позивачем виключно з метою безперешкодного списання коштів з рахунків відповідача та штучного й безпідставного збільшення сум заборгованості. Так банк у своїй відповіді на відзив повідомляє, що ним було в односторонньому порядку змінено кредитні ліміти з огляду на зміст п.2.1.1.2.4 УІП, про які відповідачеві нічого відомо не було і про що вже неодноразово зазначалося у відзиві на позов.

Позивач наводить тези про те, що відповідачем нібито розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово- економічні експертизи не призначались. Однак при цьому позивач ігнорує та ніяк не коментує з огляду на безперспективність та безґрунтовність наявний у відзиві контррозрахунок, проведений відповідачем згідно змісту Витягу, в якому зазначено, що відповідач сплатив банку значно більшу суму аніж Утримав від банку. Що ж стосується експертизи, вважаю зазначити, що не маю обов`язку заявляти клопотання про таку експертизу з огляду на зміст наявних у відзиві розрахунків, які не потребують експертних знань й не викликають сумніву.

Крім того позивач зазначає, що банком надано кошти шляхом встановлення кредитного ліміту. Банк довести факт узгодження збільшення кредитного ліміту, його погодження з відповідачем не може й посилання позивача на те. що ним з відповідачем нібито узгоджено всі умови договору, є безпідставним.

Позивач твердить, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашения кредитної заборгованості за договором. Однак позивач знов ігнорує наданий відповідачем у відзиві контррозрахунок руху коштів по рахунку відповідача, згідно якого заборгованість клієнта перед банком відсутня й навіть існує суттєва переплата.

На думку відповідача позиція позивача щодо наявності усвідомлення клієнтом обов`язків щодо повернення кредиту та внесення плати за його використання є взагалі надуманими й такими, що ґрунтуються на фантазіях та припущеннях позивача. Позивач не може мати даних про свідомість та усвідомлення клієнтом тих чи інших фактів, які мають місце поза межами відома відповідача. Тобто банк не надавши клієнтові відомості про УІГІ , робить вигляд, що клієнт у якийсь дивний спосіб мав усвідомлювати факт існування процесів нарахування кредитних платежів. Відповідач з урахуванням викладеного та підримуючи відзив на позовну заяву просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі Анкети - заяви ОСОБА_1 , яку останній підписав 09.09.2010 року, про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, відповідачу було відкрито рахунок, та надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок ( кредитка « Універсальна 55 днів пільгового періоду», кредитний ліміт, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

У заяві зазначено, що ОСОБА_1 погодився, що ця заява разом із пам`яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.

ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про Акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пов`язаних зі зміною назви.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача ОСОБА_1 станом на 26.10.2020 року становить 47663,14 грн. з яких:

-0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту;

-32192,96 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту;

0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками;

-13327,37 грн. - заборгованість за простроченими відсотками;

-2142,81 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;

-0,00 грн. - нарахована пеня;

0,00 грн. - нарахованої комісії. ( а.с.4-7).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України з а кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Однак у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України.

Картка відповідача неодноразово перевипускалася. Строк дії останньої картки до травня 2023 року. Таким чином, право у банку нараховувати відсотки за кредитним договором згідно ст. 625 ЦК України на час розгляду справи не виникло.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09.09.2010 року, посилався на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у новій редакції, що відображає внесені зміни розміщені на сайті:www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (09.09.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21.12.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг «ПриватБанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч.1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 09.09.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним) .

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у сторін є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-2104цс16 від 23 листопада 2016 року, вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Строк дії картки відповідача до травня 2023 року та ним 17 липня 2019 року поповнено рахунок на суму 1152,99 грн, а отже позивач звернувся до суду в межах строків позовної давності.

З огляду на вищевикладене, розглядаючи спір в межах доводів позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 09.09.2010 року у сумі 32192,96 грн.

Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6, 7, 12, 13, 19, 43, 76, 81, 82, 89, 131, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України, .ст.258, 526,549,610-612,625, 1050,1054 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" вул. Набережна Перемоги, 50 м. Дніпро, 49094, п/р № НОМЕР_3 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 заборгованість за кредитним договором в розмірі 32192 (тридцять дві тисячі сто дев`яносто дві) гривні 96 копійок та судовий збір в сумі 1419 (одна тисяча чотириста дев`ятнадцять) гривень 75 копійок, а всього 33612 (тридцять три тисячі шістсот дванадцять) гривень 71 копійку.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області або безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Ізюмського міськрайонного суду М.П. Одарюк