Ухвала суду № 95245187, 02.03.2021, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/233/21

Провадження № 2/347/261/21

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

02 березня 2021 року м.Косів

Суддя Косівського районного суду Івано-Франківської області Кіцула Ю.С., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди ,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачам строк десять днів з дня отримання ухвали для виправлення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

На виконання вимог ухвали суду від 04.02.2021 року позивачами було частково усунуто недоліки. Однак в частині сплати судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок злочину, позивачі недоліки не сунули, судовий збір не сплатили.

Натомість позивачі надали новий текст позовної заяви, в якому на аркуші 2 ствердили, що звільнені від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 6 ЗУ «Про судовий збір». При цьому судом було звернуто увагу позивачів, що вказана стаття закону передбачає не підстави звільнення від сплати судового збору, а лише порядок сплати судового збору. На аркуші 4 тексту позовної заяви, позивачі зазначили, що звільнені від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» (позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи) та одночасно на підставі п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення). Також позивачі вказали, що з практики Верховного Суду, позивачі ніколи не обкладалися судовим збором при розгляді цивільних позовів в кримінальних провадженнях.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне. Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Разом із тим, відповідно до п. 6 цієї ж частини статті передбачено звільнення позивачів від сплати судового збору у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих унаслідок вчинення будь-якого кримінального правопорушення, незалежно від об`єкту посягання.

Вказані правові норми не містять суперечностей і підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної чи моральної), завданої в результаті заподіяння тілесних ушкоджень або смерті, незалежно від того, настали такі наслідки в результаті вчинення кримінального правопорушення або інших дій чи бездіяльності, за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно із законом.

Отже, цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору у позовах про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань. Ця практика повністю узгоджується з рішенням об`єднаної палати від 23 січня 2019 року, винесеним у справі N 187/291/17, де зазначено, що главою 8 КПК врегульовано питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні, яке суд вирішує під час постановлення вироку.

Суд звертає увагу, що висновок, викладений в постанові Верховного Суду стосувався недопущення стягнення судового збору саме у межах кримінального провадження.

В даному ж випадку позивачами ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, саме в порядку цивільного судочинства, а не в межах кримінального провадження.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (Ashingdane v. the United Kingdom).

Ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов`язок неухильного додержання зобов`язань за цим міжнародно-правовим документом, що вимагає від держави необхідності організувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити реальне гарантування передбаченого Конвенцією права на судовий захист, створити рівні умови доступу до правосуддя.

В основу забезпечення справедливого доступу до правосуддя покладено принцип рівності, який розглядається у цьому контексті як гарантії однакового масштабу доступу до судового захисту незалежно від його диференціації, з огляду на недопущення різного ставлення за однакових чи подібних обставин, що посягає на сутність змісту права на судовий захист.

Разом з цим, згідно стандартів Європейського суду з прав людини вимога покрити такі судові витрати, як державне мито, в цивільних справах є сумісною з правом доступу до правосуддя лише якщо, вона не спотворює саму його сутність (Kreuz v. Poland).

Додержання процесуальної форми, змісту та порядку подання позовної заяви є однією з обов`язкових вимог законодавства, що забезпечує право на звернення до суду та порушення судом провадження у справі.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.

За змістом ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Судом встановлено, що вищевказану ухвалу позивачі отримали 11 лютого 2021 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.13-14), та станом на 02 березня 2021 року вимоги ухвали не виконали.

Відповідно до ч. 5-7 ст. 185 ЦПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Зважаючи на те, що позивачі не усунули недоліки позовної заяви, а тому, відповідно до ч. 3 статті 185, позовна заява підлягає поверненню.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя , –

п о с т а н о в и л а :

Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди – вважати неподаною та повернути позивачам.

Роз`яснити позивачам, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд Івано-Франківської області.

Суддя Ю.С. Кіцула