Ухвала суду № 95240058, 02.03.2021, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

_________________

УХВАЛА

про вирішення заяви про відвід

"02" березня 2021 р. м. Рівне Справа №918/1197/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед України" про відвід у справі

за позовом заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Волинська обласна клінічна лікарня" Волинської обласної ради, Волинської обласної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед України"

про визнання недійсним п. 2.2 договору поставки № 2020-04-07-2 від 07.04.2020 та зобов`язання повернути сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 216 052,80 грн,

без участі представників сторін,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Волинська обласна клінічна лікарня" Волинської обласної ради, Волинської обласної ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед України" про визнання недійсним п. 2.2 договору поставки № 2020-04-07-2 від 07.04.2020 та зобов`язання повернути сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 216 052,80 грн.

Ухвалою суду від 29.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначене на 18.01.2021.

Ухвалою суду від 18.01.2021 підготовче засідання відкладено на 03.02.2021.

Ухвалою суду від 03.02.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 08.02.2021 та запропоновано прокуратурі, Комунальному підприємству "Волинська обласна клінічна лікарня" Волинської обласної ради та Товариству з обмеженою відповідальністю "Фапомед України" надати суду у строк до 08.02.2021 зразки напівфабрикатів медичних халатів, розмір L, які були предметом поставки за договором № 2020-04-07-2 від 07.04.2020, укладеним між Комунальним підприємством «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна».

08.02.2021 через канцелярію суду від заступника керівника Луцької місцевої прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів та відповідь на відзив. Окрім того, прокуратурою долучено до матеріалів справи напівфабрикат медичного халату, розмір L, який був предметом поставки за договором № 2020-04-07-2 від 07.04.2020, на підтвердження чого надано постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 22.09.2020, ухвалу Луцького міськрайонного суду у справі № 161/1189/21 від 20.01.2021, протокол огляду від 28.01.2021, постанову про визнання речей речовим доказом від 29.01.2021, ухвалу Луцького міськрайонного суду у справі № 161/2004/21 від 04.02.2021 про арешт майна, постанову про передачу речового доказу від 08.02.2021.

Ухвалою суду від 08.02.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 24.02.2021 та запропоновано прокуратурі, позивачам та відповідачу надати суду у строк до 19.02.2021 перелік питань, які необхідно поставити на вирішення експерта, а також експертну установу, якій слід доручити проведення експертизи.

16.02.2021 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

17.02.2021 на адресу суду від заступника керівника Луцької місцевої прокуратури надійшло клопотання з переліком питань, які необхідно поставити на вирішення експерта, а також вказано експертну установу, якій слід доручити проведення експертизи.

22.02.2021 від відповідача надійшли клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи від 16.02.2021, заперечення проти призначення експертизи у справі, в яких останній зазначає, що судом не зазначено обставин, для з`ясування яких ініційовано експертизу. Як стверджує відповідач, суд, ймовірно, ініціював експертизу щодо речі, яка була долучена до матеріалів справи представником прокуратури, ззовні схожої на предмет одягу, який, можливо, буде віднесено до категорії "халат", без будь-якої ідентифікації виробника, власника та обґрунтування з посиланням на докази зв`язку такої речі з предметом позову у цій справі. Також відповідач зазначає, що Комунальним підприємством "Волинська обласна клінічна лікарня" Волинської обласної ради у 2020 році придбавалися і готові вироби медичних халатів у інших постачальників, що свідчить про те, що надана у судове засідання річ могла бути предметом іншої поставки, яка не має жодного відношення до предмету спору у цій справі, як наслідок, висновок експерта неможливо буде використати. Окрім того, на думку відповідача, вказаний доказ подано з порушенням вимог ст. 80 ГПК України. За таких обставин підстави для призначення експертизи у справі відсутні.

Ухвалою суду від 24.02.2021 строк підготовчого провадження продовжено на 30 календарних днів, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 10.03.2021 та запропоновано прокуратурі та позивачам надати суду у строк до 10.03.2021 письмові пояснення, а також докази в їх обґрунтування, про те, чи поставлявся зразок напівфабрикату медичного халату, який долучено до матеріалів справи, за договором № 2020-04-07-2 від 07.04.2020, чи за іншими договорами, зокрема укладеними між Комунальним підприємством «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна», чи був предмет поставки за оспорюваним договором ідентичним чи відмінним від предмета поставки за договорами № 2020-06-16-1 від 16.06.2020, № 2020-07-02-1 від 02.07.2020, за кошти якого бюджету здійснювалася закупівля товару за договором № 2020-04-07-2 від 07.04.2020.

01.03.2021 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшла заява про відвід судді, яка обґрунтована тим, що відповідачем 15.02.2021 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог прокуратури від імені та в особі Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради у зв`язку з відсутністю у заступника керівника Луцької місцевої прокуратури повноважень на представництво цієї юридичної особи в суді, яке залишається не розглянутим та не вирішеним судом. Крім того, в порушення ч. 4 ст. 74 ГПК України суд продовжує вчиняти дії щодо збору доказів з власної ініціативи шляхом надання доручень та вказівок особі, яка присутня в залі судового засідання та не має повноважень на представництво будь-якого учасника без будь-якого обґрунтування наявності сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Заявник стверджує, що суд взяв на себе функцію офіційного з`ясування обставин справи, яка є несумісною з принципом змагальності, встановленим ст. 13 ГПК України, та обмеженнями, встановленими кримінально-процесуальним законодавством, зокрема, таємниці досудового розслідування. Окрім того, постійне спонукання судом прокуратури до подання того чи іншого доказу під час усіх попередніх судових засідань свідчить про намагання суду створити кількісну перевагу доказів прокуратури над кількістю доказів відповідача, що в контексті ст. 79 ГПК України є визначальним у господарському процесі. На думку заявника, суд порушив строк для долучення до матеріалів справи доказу, встановлений ч. 2 ст. 80 ГПК України. За таких обставин постійне пропонування судом прокуратурі створити та надати певні докази вкотре засвідчує необ`єктивність та упередженість судді Андрійчук О. по відношенню до відповідача та вказує на намагання суду забезпечити кількісну перевагу доказів прокуратури, якої, очевидно, є недостатньою над доказовою базою відповідача тощо.

Суд, розглянувши заяву про відвід судді, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідач, мотивуючи заяву про відвід, посилається на п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України, згідно з яким суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участь у конкретній справі. Підстави відводу судді - це обставини, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді конкретної справи. Ці обставини можуть бути суб`єктивного характеру і стосуватися особистих зв`язків судді з особами, які беруть участь у справі, або його особистої поведінки щодо розгляду справи, чи об`єктивного характеру і стосуватися процесуального статусу судді у справі, яка розглядалася раніше.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини закріплені основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її цивільного позову в національному суді, серед яких - розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Що стосується питання "незалежності" для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, то судовою практикою Суду встановлено, що у цієї вимоги є два аспекти, суб`єктивний та об`єктивний. По-перше, суд має бути суб`єктивно незалежним, тобто у жодного із членів трибуналу не має бути персональних упереджень або необ`єктивності. Персональна неупередженість презюмується, якщо немає доказів про протилежне. По-друге, трибунал має також бути неупередженим із об`єктивної точки зору, тобто ним мають надаватися достатні гарантії відсутності будь-яких обґрунтованих сумнівів у цьому відношенні (рішення у справі "Кііскінен проти Фінляндії"). Згідно із об`єктивним критерієм, особливо необхідно визначити, поза межами особистої поведінки суддів, чи немає підтверджених фактів, які могли б спричинити сумніви у неупередженості суддів (рішення у справах "Клейн та інші проти Нідерландів", "Агрокомплекс проти України").

Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (рішення у справах "Фей проти Австрії", "Ветштайн проти Швейцарії". Отже, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справах "Пуллар проти Сполученого Королівства", "Газета "Україна-центр" проти України").

При вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Газета "Україна-центр" проти України").

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (ч. 4 ст. 35 ГПК України).

Стосовно тверджень заявника про порушення принципу змагальності та намагання суду створити кількісну перевагу доказів прокуратури над кількістю доказів відповідача, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно із позовною заявою, 07.04.2020 між Комунальним підприємством «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» (відповідач, постачальник) укладено договір поставки № 2020-04-07-2 (із змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 15.04.2020 та додатковою угодою № 2 від 24.04.2020), за умовами якого постачальник передав у власність покупця напівфабрикати медичних халатів (товар), у кількості, за цінами та у термін, які зазначені у специфікаціях. Згідно з п. 2.2 договору загальна сума договору становила 1 392 172,80 грн, у тому числі 232 028,80 грн ПДВ. У той же час постановою КМ України № 224 від 20.03.2020 "Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість", затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість. За змістом вказаного переліку товари (халати ізоляційні медичні одноразові), як засоби індивідуального захисту, віднесені до категорії медичних виробів, медичного обладнання та інших товарів, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (код згідно з УКТЗЕД-3926 20 00 00, 4818 50 00 00, 6210 10 92 00, 6210 10 98 00). Відтак медичні халати, що є предметом договору, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість. Включення податку на додану вартість у розмірі 216 052,80 грн до вартості закуповуваних медичних виробів згідно з договором та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам п. 71 підр. 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та постанові КМ України № 224 від 20.03.2020, а тому договір в цій частині підлягає визнанню недійсним, а сума ПДВ в розмірі 216 052,80 грн - стягненню на користь позивача.

У свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що ним здійснюється пошиття з давальницької сировини різних видів медичного одягу, який ніколи не відносився і не відноситься до боротьби і захисту від вірусів. Сторони оспорюваного договору, які володіють достатніми знаннями та інформацію щодо якості медичних виробів, узгодили умову щодо предмету договору, до якого не виставлялося будь-яких додаткових чи специфічних вимог, не вказувалася мета, з якою вказаний товар придбавався, а отже, обидві сторони розуміли, що предметом поставки є напівфабрикати медичних халатів, які не призначені для захисту від вірусів, а лише від біологічних речовин. Зокрема, на підприємстві відповідача затверджений технологічний процес та стадії виробництва, дотримання яких є обов`язковим для виготовлення готового продукту - халата хірургічного стандартного одноразового використання. Недотримання будь-якого із етапів приводиться до того, що отриманий виріб не набуває статусу готового виробу, а відноситься до напівфабрикату медичного халату. У квітні 2020 року позивач - Комунальне підприємство "Волинська обласна клінічна лікарня" не замовляв халати хірургічні стандартні одноразового використання, а продукцію, виготовлену без дотримання усіх етапів виробництва (без приєднання до виробу трансферної картки, без поглинаючих медичних рушників, без окремого індивідуального пакування кожного халата та без стерилізації). За таких обставин, зважаючи, що напівфабрикат халатів медичних не міститься у переліку товарів, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізації та ліквідації спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а отже, операція з їх постачання на митній території України не звільняється від оподаткування ПДВ.

З урахуванням викладеного судом установлено, що позовну заяву обґрунтовано тим, що предметом поставки були халати, віднесені до переліку медичних виробів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від оподаткування ПДВ. У той же час заперечення відповідача зводяться до того, що предмет поставки за оспорюваним договором не відносився до вказаного переліку, а отже, операція з постачання напівфабриків халатів не звільняється від оподаткування ПДВ.

Отже, для з`ясування обставин, що входять до предмета доказування у цій справі, необхідно з`ясувати, чи відносяться халати, що були предметом оспорюваного договору, до переліку товарів, звільнених від оподаткування ПДВ.

Частинами 1-3, 5 ст. 238 ГПК України унормовано, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Приписами ст. 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

У силу вимог ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Отже, під час підготовчого провадження суд з`ясовує предмет та підстави позову, визначає обставин справи, які підлягають встановленню, та збирає відповідні докази.

Доказування є центральним інститутом господарського процесуального права, що відображає фундаментальні особливості національної моделі господарського судочинства.

Згідно з ч. 3-5 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.1. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77, 78 ГПК України).

Зважаючи на викладене, національне законодавство закріплює не лише обов`язок учасників справи сприяти суду у з`ясуванні обставин справи, однак і їх обов`язок подавати усі наявні у них докази.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема висновками експертів (ст. 73 ГПК України).

За ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Дульський проти України" (заява N 61679/00) від 01.06.2006, експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Отже, поряд із класичними постулатами про те, що господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, обов`язок доказування покладається на сторін і збирання доказів у господарських справах за загальним правилом не є обов`язком суду, суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою.

Заразом слід зазначити, що завдання законодавця при регламентації конструкції доказування полягає у забезпеченні гармонічного поєднання активності сторін та суду в господарському судочинстві. При цьому активність сторін відбиває приватноправові засади змагального процесу, а активність суду – публічно-правовий інтерес у ефективності відправлення правосуддя. І якщо раніше приватноправовим інтересам заінтересованої особи у господарському судочинстві віддавалася перевага у регламентації інституту доказування, то наразі законодавець зважає також і на публічно-правові інтереси в межах зазначеного інституту. Передусім це проявляється у чіткому закріпленні обов`язків учасників справи та наслідків їх невиконання, забороні зловживань процесуальними правами та наділенні суду ефективними засобами боротьби із такими зловживаннями.

Слід також зазначити, що на перший погляд положення ГПК України є дещо суперечливими. Так п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України передбачає право учасників справи подавати докази, п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК – їх обов`язок подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, а ст. 74 ГПК України регламентує правило розподілу обов`язків із доказування (тягаря доказування) між сторонами.

У вказаному випадку, на думку суду, слід виходити із різної природи обов`язків щодо доказування, регламентованого ч. 1 ст. 74 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та обов`язку учасників справи подавати усі наявні у них докази, закріпленому у п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України. Положення ст. 74 ГПК України відображають приватноправові засади змагальності господарського процесу, відповідно до чого тягар доказування цілком покладається на сторін. У такому контексті зазначений обов`язок із доказування характеризується специфічністю та виникає тоді, коли особа реалізує своє право на судовий захист. При цьому особа наділена правом самостійно обирати коло доказів, на які вона посилається і які подає до суду, виходячи із своєї процесуальної заінтересованості та позиції у справі. Поряд із цим таке право сторони також має свої межі. Тоді, коли особа використовує свої процесуальні права у сфері доказування всупереч їх меті, діє недобросовісно, то починає зачіпатися загальний публічно-правовий інтерес в ефективному відправленні правосуддя, що повинно мати наслідком відповідну реакцію суду.

Отже, положення щодо можливості збирання доказів судом за власною ініціативою за чинним ГПК України мають обґрунтовуватися не виключно через призму змагальності, однак і з урахуванням принципу пропорційності в контексті завдань та мети господарського судочинства. Положення процесуального законодавства щодо можливості витребування доказів за ініціативою суду у випадку недобросовісної поведінки сторони щодо доказів покликане зберегти баланс між змагальністю сторін, що забезпечує реалізацію приватноправового інтересу у господарському судочинстві, та активністю суду в контексті принципу суддівського керівництва процесом, що відбиває публічно-правовий інтерес в ефективності господарського судочинства. Необхідність збереження відповідного балансу прямо випливає із норми, що регулює завдання господарського судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК).

Зважаючи на те, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в господарському процесі, розширення дискреційних повноважень суду за рахунок можливості збирати докази за власною ініціативою у випадках, коли має місце недобросовісне здійснення процесуальних прав або невиконання обов`язків щодо доказів видається цілком обґрунтованим та дієвим засобом боротьби із недобросовісної процесуальною поведінкою сторони в інтересах збереження балансу між приватними та публічними інтересами під час відправлення правосуддя в господарських справах.

Відтак суд, ураховуючи загальний публічно-правовий інтерес в ефективному відправленні правосуддя, реалізуючи свої дискреційні повноваження, спрямовані на досягнення завдань господарського судочинства, ухвалами суду від 03.02.2021, від 08.02.2021 та від 24.02.2021 запропонував сторонам надати (тобто і відповідачу, з метою підтвердження належними докази саме його позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву, а не лише прокурору; запропонував надати, а не витребував) зразки напівфабрикатів медичних халатів, розмір L, які були предметом поставки за договором № 2020-04-07-2 від 07.04.2020, укладеним між Комунальним підприємством «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна», перелік питань, які необхідно поставити на вирішення експерта, а також експертну установу, якій слід доручити проведення експертизи, а також запропоновано прокуратурі та позивачам надати письмові пояснення, а також докази в їх обґрунтування, про те, чи поставлявся зразок напівфабрикату медичного халату, який долучено до матеріалів справи, за договором № 2020-04-07-2 від 07.04.2020, чи за іншими договорами, зокрема укладеними між Комунальним підприємством «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна», чи був предмет поставки за оспорюваним договором ідентичним чи відмінним від предмета поставки за договорами № 2020-06-16-1 від 16.06.2020, № 2020-07-02-1 від 02.07.2020, за кошти якого бюджету здійснювалася закупівля товару за договором № 2020-04-07-2 від 07.04.2020.

Тобто дії суду у цій справі направлені на належне відправлення правосуддя з метою ухвалення законного і обґрунтованого рішення у справі.

За таких обставин доводи відповідача про те, що не прийняття судом процесуального рішення щодо учасників справи у день заявлення ним відповідного клопотання (тобто тоді, коли цього бажає відповідач) чи збирання судом доказів могли стати передумовою упередженого ставлення судді до нього є суб`єктивною думкою самого відповідача, побудованою на припущенні, що не може бути підставою для відводу судді від розгляду справи. Отже, зазначені доводи відповідача є необґрунтованими.

За ч. 3 ст. 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Частинами 1-3, 7 11 ст. 39 ГПК України передбачено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Питання про відвід має бути розглянуто не пізніше двох днів з дня надходження заяви про відвід, а у випадку розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 228, п. 9 ч. 1 ст. 229 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку надходження заяви про відвід судді. Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу - до вирішення питання про відвід.

З урахуванням викладеного, зважаючи, що суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, провадження у справі підлягає зупиненню.

Керуючись ст.35, 38, 39, 228, 229, 234, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі № 918/1197/20 зупинити до вирішення питання про відвід судді Андрійчук О. у цій справі.

2. Матеріали справи із заявою про відвід судді Андрійчук О. передати уповноваженій особі апарату суду, яка здійснює реєстрацію в автоматизованій системі документообігу Господарського суду Рівненської області, для автоматизованого визначення судді в порядку, встановленому ст. 32 ГПК України, для розгляду заяви про відвід судді Андрійчук О..

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строк, передбачені ст. 254-257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Ухвала підписана 02.03.2021.

Суддя О. Андрійчук