Рішення № 95239795, 18.02.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року Справа № 915/630/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.,

та представників сторін:

від позивача ? Травянко Л.В.;

від відповідача ? Сизоненко Л.Р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (пр-т Перемоги, 14, м.Київ, 01135) в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту), вул.Заводська, 23, м.Миколаїв, 54020

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв”, вул.Громадянський узвіз, 1/1, м.Миколаїв, 54020

про: про стягнення 3 956 639,07 грн.,

Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі ? ДП “АМПУ”) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №1403/18-01-02/Вих/18 від 06.05.2020 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Нікморсервіс Ніколаєв” заборгованості у розмірі 3956639,07 грн., із яких: 3345259,92 грн. ? пеня; 302204,47 грн. ? 3 % річних; 309147,68 грн. ? інфляційні втрати.

Як на підставу позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту в частині своєчасної оплати за користування сервітутом, у зв?язку з чим позивачем нараховано пеню та здійснені нарахування в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” у відзиві від 26.06.2020 позов не визнало, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

Так, відповідач зазначає, що прострочення оплати за Договором №А6-А від 10.07.2013 (далі ? договір) виникли з вини позивача, а саме, у зв?язку з тим, що ДП “АМПУ” з січня 2016 року безпідставно припинила приймати оплату за договором та ухилялася від оформлення актів наданих послуг і рахунків на оплату; указані обставини встановлені рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.08.2018 у справі № 915/172/18, залишеним у відповідній частині без змін постановами Південно-Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 та Верховного суду від 20.03.2019.

Позивачем лише на виконання указаних вище судових рішень складені, підписані та надані ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” акти наданих послуг (виконаних робіт) та рахунки одночасно за період з січня 2016 до 14 січня 2019 включно, на загальну суму 8926013,62 грн.

За твердженнями відповідача, указані вище протиправні дії ДП “АМПУ” спричинили накопичення значної заборгованості відповідача перед позивачем та унеможливили дотримання ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” встановленого договором порядку внесення оплати, у зв?язку з чим відповідач визнав заборгованість перед позивачем, підписав надані ним акти та запропонував погодити графік погашення заборгованості.

Не бажаючи узгоджувати порядок погашення відповідачем заборгованості, ДП “АМПУ” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” боргу в сумі 8815425,84 грн. за період з січня 2016 по 14 січня 2019 включно.

У подальшому сторони уклали мирову угоду, яка затверджена ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.01.2020 у справі № 915/1827/19; у відповідності до умов мирової угоди відповідач визнав наявність заборгованості і сторони погодили графік її погашення.

Відповідач стверджує, що уклавши Мирову угоду, сторони змінили строки оплати за договором, що за своєю суттю є реструктуризацією заборгованості відповідача за договором про встановлення сервітуту за період з 01.01.2016 до 14.01.2019 включно, шляхом погодження виконання грошового зобов?язання на умовах, інших ніж ті, що були визначені договором. Відповідачем умови мирової угоди виконані у повному обсязі і без прострочень, у зв?язку з чим відсутні підстави для нарахування ДП “АМПУ” штрафних санкцій та інфляційних втрат.

Відповідач, крім іншого, посилається на безпідставність здійснених ДП “АМПУ” нарахувань у зв?язку з тим, що прострочення (до затвердження мирової угоди та зміни умов договору) були зумовлені протиправною поведінкою позивача, що встановлено рішеннями судів.

ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” також вважає, що в даному випадку нарахування пені мають бути обмеженими строком, передбаченим у ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” зазначає про наявність підстав для зменшення суми нарахованих ДП “АМПУ” штрафних санкцій у порядку ст. 551 ЦК України, з урахуванням викладених вище обставин недобросовісної поведінки позивача, ступеня виконання зобов?язання ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв”, відсутності у позивача збитків, спричинених простроченням оплати, а також з посиланням на знаходження товариства у скрутному фінансовому становищі.

ДП “АМПУ” у відповіді на відзив зазначило, що вважає наведені вище доводи відповідача безпідставними, оскільки, хоча в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 915/172/18 дійсно встановлено, що МФ ДП “АМПУ” у період з 01.01.2016 по 31.12.2018 прострочене виконання умов договору в частині своєчасного виставлення рахунків та актів наданих послуг, ? указане несвоєчасне виконання умов договору не є істотним, стосується бухгалтерського оформлення взаємовідносин сторін та не вплинуло на фактичне користування причалом ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв”.

Рішення Верховного суду від 20.03.2019 позивачем виконано у повному обсязі та направлено ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” рахунки та акти наданих послуг за послуги користування сервітутом за спірний період і в подальшому, що свідчить про відсутність порушення позивачем свого господарського зобов?язання за договором.

ДП “АМПУ” також зазначає, що відповідачем було порушено строки виконання затвердженої судом мирової угоди, у зв?язку з чим МФ ДП “АМПУ” було змушене звернутися з заявою про примусове виконання судового рішення до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Позивач також викладає позицію про те, що мирова угода не є договором у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано приписами ГПК України; мирова угода має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом; мирова угода впливає лише на порядок примусового виконання судового рішення та є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення.

Укладення сторонами мирової угоди на стадії розгляду судової справи щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором не змінило правову природу зобов?язання відповідача перед позивачем як такого, що виникло на підставі договору та є грошовим, що зумовлює можливість застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Також мировою угодою не було передбачено внесення змін до договору щодо строку та порядку оплати; умовами мирової угоди сторони вирішили питання щодо погашення відповідачем суми боргу, тому відповідач-боржник не звільняється від відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов?язання, які передбачені договором.

Позивач також зазначає, що вважає відсутніми підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, а також для обмеження строку нарахування пені в порядку ч. 6 ст. 232 ГК України ? так як у п. 11.7 договору передбачений інший строк нарахування пені.

ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” у запереченнях на відповідь на відзив, зокрема, наполягає на тому, що, уклавши мирову угоду, ДП “АМПУ” і ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” змінили строки оплати заборгованості за договором сервітуту та погодили терміни внесення платежів за графіком, наведеним вище.

Щодо виконання умов мирової угоди відповідач зазначає, що перший та другий платежі були внесені ним своєчасно, а за третім платежем допущено незначне прострочення, яке погашене вже 15.05.2020 (прострочення тривало у період 30.04-15.05.2020).

Відповідач зауважує на тому, що протиправність дій позивача, внаслідок яких утворилася заборгованість товариства, є фактом, який встановлений судом та не підлягає доказуванню і має преюдиційне значення для вирішення цієї справи у розумінні ст.ст.13, 75 ГПК України.

Крім того, у поясненнях від 30.12.2020 відповідач, зокрема, додатково зазначив про відсутність збитків позивача внаслідок прострочення та указав, що ДП “АМПУ” намагається стягнути заборгованість за проміжок часу, що охоплює періоди як до укладення мирової угоди (03.01.2020), так і після її укладення. З підстав, викладених у відзиві та запереченнях Відповідач вважає позов необґрунтованим в цілому. Укладення мирової угоди зі встановленням графіку погашення заборгованості виключає можливість нарахування пені, інфляції та 3% річних на підставі “старого” строку, зокрема, на підставі пункту 5.3 договору. Наслідком затвердження мирової угоди є припинення чи зміна прав та обов?язків для сторін. У позовній заяві ДП “АМПУ” виходить з паралельного існування двох строків погашення заборгованості за Договором сервітуту: строку, встановленого пунктом 5.3. договору та строків погашення заборгованості, визначених мировою угодою. На думку відповідача, така позиція є помилковою з огляду на зміну строків виконання зобов?язання шляхом укладення сторонами мирової угоди.

Окрім іншого, відповідачем подано в суд заяву від 30.12.2020 про застосування до позовних вимог в частині стягнення пені строку позовної давності, зазначивши, що умову, передбачену у п. 11.7 договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України. З позовної заяви вбачається, що позивач здійснив нарахування пені за період з 21.01.2019 по 23.04.2020, а з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені повинно було здійснюватися з 21.01.2019 по 21.07.2019; в той же час, з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України та дати звернення позивачем до суду (06.05.2020), позовною давністю охоплюється лише період нарахування пені з 06.05.2019, а тому навіть за наявності факту прострочення з боку відповідача (з чим останній не погоджується), нарахування пені повинно було обмежуватись періодом 06.05.2019-21.07.2019.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; у зв?язку з веденням з 12.03.2020 на усій території України карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (за змінами та доповненнями) ухвалено провести розгляд справи №915/630/20 у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу “COVID-19” та про дату та час підготовчого засідання у справі №915/630/20 повідомити учасників справи додатково відповідною ухвалою.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів” від 20 травня 2020 року № 392 (з урахуванням змін, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020) продовжено дію карантину до 31 липня 2020 року.

Законом України “"Про внесення змін до деяких законодавчих актів в Україні, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” №540-IХ від 30.03.2020 розділ Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов?язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”.

З урахуванням викладених обставин та перебування головуючого судді у період з липня 2020 року по серпень 2020 року у запланованій щорічній відпустці, ухвалою від 10.07.2020 призначено підготовче засідання на 09.09.2020.

У підготовчому засіданні 09.09.2020 оголошено перерву до 05.10.2020, про що представників позивача та відповідача повідомлено належним чином в залі судового засідання під звукозапис та під розписку, а також направлено сторонам відповідні ухвали-повідомлення.

Ухвалою від 05.10.2020, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 03.11.2020, про що сторонам направлені відповідні ухвали-повідомлення.

Ухвалою від 03.11.2020, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.12.2020, про що представника позивача повідомлено належним чином в залі судового засідання під розписку та під звукозапис, а на адресу відповідача направлено відповідну ухвалу-повідомлення.

Засідання 02.12.2020 не відбулося у зв?язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному, про що сторонам направлені відповідні повідомлення від 02.12.2020.

Ухвалою від 18.12.2020 судове засідання призначено на 20.01.2021.

У судовому засіданні 20.01.2021 оголошено перерву до 09.02.2021, про що представник позивача повідомлений належним чином в залі судового засідання в режимі відеоконференції під розписку, представник відповідача повідомлений належним чином в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

09.02.2021 засідання не відбулося у зв?язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, про що сторонам направлені відповідні повідомлення від 09.02.2021.

Ухвалою від 12.02.2021 призначено судове засідання на 18.02.2021.

У судовому засіданні 18.02.2021 розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, ? судом встановлено наступне.

Між сторонами у справі зв?язку з необхідністю виконання відповідачем комплексу робіт і послуг, пов?язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №9 з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення позивачем можливості користування відповідачем вказаними причалами і причальною інфраструктурою укладено договір від 10.07.2013 №А6-А про встановлення сервітуту (договір).

Згідно умов договору, сервітут встановлюється щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23; сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури; сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного договору; зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п.3.1 договору. Сервітут є строковим та оплатним (п.п. 1.1, 2.1, 3.2, 4.1 договору).

Плата за сервітут за місяць складає: - причал №9 (інв.№1031036) - 199571,49 грн без ПДВ; залізничні колії №33, 36 (інв.№1031079, №1031080) - 2 633,14 грн без ПДВ; підкранові колії (інв.№1031065) - 1856,15 грн без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. Оплата в розмірі, визначеному п.5.1, 5.2 даного Договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг підписаного обома сторонами згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим. Користувач, зокрема, зобов?язаний до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим повертати володільцю підписані акти наданих послуг та щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим, згідно виставленого рахунку володільця, вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць (п. 5.1 договору, в редакції додаткової угоди №2 від 21.08.2015, п.п. 5.3, 7.1.4, 7.1.5 договору).

Пунктами 8.1-8.3, 11.1 договору встановлено, що володілець приймає на себе обов?язки не чинити перешкод користувачу в здійсненні свого права сервітуту на умовах даного договору; володілець, зокрема, приймає на себе обов?язок щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати користувачу рахунок на сплату за користування сервітутом, який оформляється на підставі акту наданих послуг. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов?язань за даним договором, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

Сторонами погоджено, що договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 6 (шести) місяців з набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомив володільця про наміри припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгований на 6 (шість) місяців на тих самих умовах (п.14.1 договору).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.08.2018 у справі № 915/172/18, постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 та постановою Верховного Суду від 20.03.2019 у тій же справі встановлено, що ДП “АМПУ” порушені свої зобов?язання за пунктом 8.3 договору щодо щомісячного, до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надання ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” рахунків на сплату за користування сервітутом, які оформлюються на підставі актів наданих послуг, та визнано протиправними дії ДП “АМПУ” щодо ухилення від складання, підписання та надання ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” актів наданих послуг (виконаних робіт) за договором, відмови у прийнятті платежів за користування сервітутом, внесених ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв”, зобов?язавши ДП “АМПУ” виконати зобов?язання за договором в натурі шляхом: складання, підписання та надання ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” актів наданих послуг (виконаних робіт) за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; прийняття платежів за користування сервітутом, внесених ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних належними датами надання послуг за період з січня 2016 року до лютого 2018 року.

Указані судові рішення набрали законної сили в порядку, визначеному законодавством і встановлені в них указані вище обставини не підлягають доведенню при вирішенні спору в даній справі ? так як, згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У подальшому 31.07.2019 ДП “АМПУ” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 31.07.2019, в якій просило про стягнення з ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” 8815425,84 грн. заборгованості з плати за користування в період з січня 2016 року по грудень 2018 року включно причалом №9 (інв.№1031036) та причальною інфраструктурою (залізничними коліями №33 та №36, підкрановими коліями) за договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1827/19.

В межах розгляду указаної справи ухвалою від 13.01.2020 затверджено укладену між сторонами мирову угоду від 03.01.2020 наступного змісту:

“- відповідач - ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” визнає наявність за Договором перед позивачем - ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) заборгованості на загальну суму 8926013,62 грн за період з 01.01.2016 по 14.01.2019 включно;

- за Договором сервітуту №А6-А від 10.07.2013 відповідачем 27.12.2019 було проведено часткове погашення боргу на суму 489745,88 грн за платіжними дорученнями №№2708, 2709 від 27.12.2019. Сума для остаточного погашення боргу на 03.01.2020 складає 8436267,74 грн (8926013,62-489745,88 = 8436267,74) та судовий збір у розмірі 134152,39 грн;

- позивач - ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) надає відповідачу - ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” розстрочку виконання грошового зобов?язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 на загальну суму 8436267,74 грн (вісім мільйонів чотириста тридцять шість тисяч двісті шістдесят сім гривень сімдесят чотири копійки) пропорційно з розбивкою погашення рівними частинами по 2812089,25 грн на місяць до повного погашення визначеної сторонами суми заборгованості протягом 3 (трьох) місяців, починаючи із місяця наступного за місяцем затвердження судом цієї Мирової угоди (перший платіж протягом 30 (тридцяти) календарних днів, другий – протягом 60 (шістдесяти) календарних днів, третій - протягом 90 (дев?яносто) календарних днів);

- відповідач - ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” зобов?язується сплатити, починаючи із місяця наступного за місяцем затвердження судом цієї Мирової угоди, позивачу - ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) у рахунок погашення суми боргу у розмірі 8436267,74 грн (вісім мільйонів чотириста тридцять шість тисяч двісті шістдесят сім гривень сімдесят чотири копійки) пропорційно у наступні періоди:

- перший платіж у строк не пізніше 29.02.2020 - 2812089,25 грн (два мільйони вісімсот дванадцять тисяч вісімдесят дев?ять гривень 25 коп.);

- другий платіж у строк не пізніше 31.03.2020 - 2812089,25 грн (два мільйони вісімсот дванадцять тисяч вісімдесят дев?ять гривень 25 коп.);

- третій платіж у строк не пізніше 30.04.2020 - 2812089,25 грн (два мільйони вісімсот дванадцять тисяч вісімдесят дев?ять гривень 25 коп.).

Всього загальна сума погашення становить 8436267,74 грн (вісім мільйонів чотириста тридцять шість тисяч двісті шістдесят сім гривень сімдесят чотири копійки);

- сторони домовилися, що сплачений позивачем судовий збір у розмірі 134152,39 грн відповідач компенсує позивачу, шляхом перерахування зазначеної грошової суми на поточний рахунок ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня затвердження судом цієї Мирової угоди;

- сторони заявляють, що ані в процесі укладення цієї Мирової угоди, ані в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права та охоронювані законом інтереси будь-яких третіх осіб. Сторони підтверджують, що ця Мирова угода укладена з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і стосуються виключно прав та обов?язків сторін, а умови цієї Мирової угоди не суперечать закону, є виконуваними та такими, що не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб;

- сторони зобов?язуються негайно прийняти дану Мирову угоду до виконання;

- у разі неналежного виконання відповідачем - ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” умов цієї Мирової угоди, позивач - ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) має право подати ухвалу суду про затвердження цієї Мирової угоди для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень;

- про наслідки укладання цієї Мирової угоди сторони ознайомлені та підтверджують не обмеженість представників сторін, що підписали цю Мирову угоду, вчинити відповідні дії;

- оплату визначену цією Мировою угодою ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” сплачує на користь ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) на наступні банківські реквізити:

1ОтримувачДП “АМПУ” в особі МФ ДП “АМПУ” (адміністрація Миколаївського морського порту)2Ідентифікаційний код юридичної особи387284443Банк отримувачар/рахунок НОМЕР_1 у ПАТ АБ “УКРГАЗБАНК” м.Миколаїв, МФО 320478, ЄДРПОУ 38728444- цю Мирову угоду укладено у трьох примірниках: один примірник залишається у позивача, другий - у відповідача, третій - в матеріалах справи №915/1827/19” (т. 1, а.с.164-166).

Указаною ухвалою у зв?язку з укладенням сторонами мирової угоди закрито провадження у справі № 915/1827/19.

В ухвалі від 13.01.2020 зазначено, що вона набирає законної сили з дати її підписання – 17.01.2020; у разі невиконання боржником умов мирової угоди дана ухвала є виконавчим документом у розумінні п.2) ч.1 ст.3 Закону України “Про виконавче провадження”.

Позивач зазначає, що ним під час розгляду справи № 915/1827/19 не заявлялося вимог про стягнення з ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” штрафних санкцій за прострочення плати за користування сервітутом по договору.

Маючи намір стягнути відповідні нарахування з відповідача, ДП “АМПУ” направлено ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” претензію від 23.01.2020 за № 301/18-01-02/Вих/18, в якій виклало вимогу про сплату інфляційних втрат, 3 % річних та пені у загальній сумі 3531307,91 грн. у 7-денний строк з дня отримання претензії.

Відповідач у відповіді від 24.02.2020 на претензію зазначив, що не визнає вимоги ДП “АМПУ” у повному обсязі; кошти в указаній позивачем сумі ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” позивачу не сплачено.

Викладені обставини зумовили звернення ДП “АМПУ” до суду з позовом у даній справі.

Судом встановлено, що нарахування пені у сумі 3345259,92 грн., 3 % річних у сумі 302204,47 грн. та втрат від інфляції у сумі 309174,68 грн. здійснені позивачем по рахункам за період січень 2016 року ? 14 січня 2019 року, за загальний період прострочення 21.01.2019-23.04.2020, окремо по кожному виставленому позивачем рахунку, виходячи з умов п. 5.3 договору, згідно якого оплата в розмірі, визначеному п. 5.1., п. 5.2. даного договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг підписаних обома сторонами згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим (тобто, прострочення по кожному рахунку визначені ДП “АМПУ” з 21 числа кожного відповідного місяця).

Позивачем визначені дати прострочення виходячи з того, що рахунки за період січень 2016 року – грудень 2018 року фактично виставлені ДП “АМПУ” 05.12.2018, а тому по цим рахункам прострочення обраховано з 21.01.2019 ? як 21 числа наступного місяця. По рахунку за період 01.01-14.01.2019 застосований загальний договірний порядок.

Господарським законодавством встановлено, що суб?єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони (ст. 193 ГК України).

Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов?язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов?язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання). Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов?язання, якщо не доведе, що належне виконання зобов?язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили. Не вважаються такими обставинами, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність за прострочення виконання грошового зобов?язання, яка полягає у сплаті боржником на вимогу кредитора боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законодавством також передбачено, що порушення зобов?язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов?язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

У справі, яка розглядається, заявлені вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачем суми основного боргу.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, нарахування здійснені на суму заборгованості по рахункам за період січень 2016 року ? 14 січня 2019 року; разом із тим, порядок погашення заборгованості за цей же період (01.01.2016-14.01.2019 включно) у сумі 8436267,74 грн. визначений сторонами у мировій угоді, затвердженій ухвалою суду від 13.01.2020 у справі № 915/1827/19.

Суд зазначає, що мирова угода не є договором у цивільному/господарському правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом; мирова угода має наслідком зміну строку виконання грошового зобов?язання.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24.04.2018 у справі № 904/8731/17, від 20.11.2018 у справі № 908/251/18, від 26.06.2019 у справі № 914/1111/18.

Отже, в даному випадку сторонами погоджені інші, ніж у договорі, строки погашення заборгованості за спірний період.

При цьому зміна строку виконання настала з 17.01.2020 ? дати набрання законної сили ухвалою суду від 13.01.2020.

Так, із змісту мирової угоди вбачається, що нею врегульовані відносини сторін щодо заборгованості ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” по договору за період 01.01.2016-14.01.2019 включно у сумі 8436267,74 грн., а також щодо відшкодування судового збору в сумі 134152,39 грн.

При цьому сторонами погоджено наступний графік погашення заборгованості та компенсації судового збору:

- перший платіж у строк не пізніше 29.02.2020 - 2812089,25 грн.;

- другий платіж у строк не пізніше 31.03.2020 - 2812089,25 грн.;

- третій платіж у строк не пізніше 30.04.2020 - 2812089,25 грн.;

Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 134152,39 грн. компенсується протягом 30 календарних днів з дня затвердження судом цієї Мирової угоди (до 12.02.2020 включно).

Судом встановлено, що ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” своєчасно (у відповідності до умов мирової угоди) перераховано ДП “АМПУ” судовий збір у сумі 134152,39 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 06.02.2020 № 272 на суму 134152,39 грн. (т.3, а.с. 17)

Погашення договірної заборгованості в сумі 8436267,74 грн. здійснене ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” згідно платіжних доручень:

1) по першому етапу погашення ? згідно доручень від 13.02.2020 № 342 на суму 150000 грн.; від 17.02.2020 № 363 на суму 150000 грн.; від 19.02.2020 № 392 на суму 89745,88 грн.; від 02.03.2020 № 455 на суму 2422343,37 грн. (т.3, а.с. 58-61);

2) по другому етапу погашення ? згідно доручень від 03.04.2020 № 758 на суму 812089,25 грн.; від 10.04.2020 № 826 на суму 500000,00 грн.; від 21.04.2020 № 904 на суму 400000,00 грн.; від 29.04.2020 № 1029 на суму 200000,00 грн.; від 30.04.2020 № 1040 на суму 1000000 грн. (по останньому дорученню 100000 грн перейшли на виконання третього етапу погашення) (т.3, а.с. 22-26);

3) по третьому етапу погашення, за твердженнями ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв”, не спростованими ДП “АМПУ” сплату проведено 15.05.2020.

Отже, оплату першого етапу мирової угоди здійснено своєчасно (з урахуванням того, що 29.02.2020 припало на неробочий день, оплату проведено у наступний робочий день ? 02.03.2020.

Оплату другого етапу здійснено з простроченням на 30 днів ? замість 31.03.2020 передбачену договором суму сплачено у повному обсязі лише 30.04.2020.

Оплату третього етапу прострочено на 15 днів ? замість 30.04.2020 її проведено у повному обсязі лише 15.05.2020.

З урахуванням викладеного, суд визнає, що в даному випадку позивач мав право на здійснення нарахувань на суму заборгованості ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” лише до моменту набрання законної сили ухвалою суду про затвердження мирової угоди, а в подальшому мав право здійснювати відповідні нарахування лише з урахуванням зміни порядку погашення заборгованості ? за періоди прострочень умов мирової угоди (31.03.2020-30.04.2020; 30.04.2020-15.05.2020).

Разом із тим, позивачем не заявлено вимог та не подано відповідного розрахунку щодо нарахувань у порядку, визначеному мировою угодою, затвердженою ухвалою суду від 13.01.2020 у справі № 915/1827/19.

Перевіривши подані позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд приходить до такого.

З урахуванням висновків суду щодо можливості здійснення нарахувань на суму заборгованості відповідача лише за період до набрання законної сили ухвалою суду від 13.01.2020, нарахування інфляційних втрат можливо проводити за загальний період прострочення лютий – грудень 2019 року, а 3 % річних ? за період прострочення 21.01.2019-16.01.2020.

За розрахунками суду, виконаними за допомогою системи Iplex, до стягненя з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 269877,17 грн. та 3 % річних у сумі 287494,60 грн.

Щодо нарахування на суми прострочень пені, суд приходить до такого.

Законодавством передбачено, що порушення зобов?язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України). Господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема, штраф, пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов?язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов?язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов?язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

У відповідності до п. 11.7 договору, у разі несвоєчасної оплати за користування сервітутом за умовами даного договору, з користувача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується в претензійно-позовному порядку.

Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відповідно до пункту 1 частини другої статі 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 у справі № 902/959/19 зауважує, що приписами частини шостої етапі 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

З розрахунку, який додається до позовної заяви, випливає, що пеня була обрахована на підставі пункту 11.7 договору; при цьому умови, передбачені у наведеному вище пункті 11.7 договору, неможливо визнати такими, що встановлюють інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, в даному випадку нарахування штрафних санкцій належало здійснювати в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Крім того, з урахуванням пункту 1 частини другої статі 258 ЦК України та дати звернення Позивачем до суду (06.05.2020), позовною давністю охоплюється лише період нарахування пені з 06.05.2019.

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ураховуючи зазначене, та що відповідачем подано заяву від 30.12.2020 про застосування до позовних вимог в частині стягнення пені строку позовної давності, суд визнає, що в даному випадку нарахування пені можливо здійснювати лише за період 06.05-21.07.2019.

За розрахунком суду, за указаний період стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 658324,15 грн.

Разом із тим, у запереченнях на відповідь на відзив відповідач просив суд про звільнення від стягнення пені з посиланням на такі підстави:

1) заборгованість відповідача перед позивачем виникла внаслідок протиправної поведінки позивача, який безпідставно ухилявся від виконання договору сервітуту;

2) позивач за договором сервітуту діяв непослідовно і недобросовісно, маючи на меті завдати шкоди інтересам відповідача;

3) позивач не зазнав будь-яких збитків у зв`язку заборгованістю відповідача. Навпаки звертаючись до суду з цією позовною заявою Адміністрація намагається отримати додаткові доходи, спираючись на власну недобросовісну поведінку;

4) застосування до відповідача заходів відповідальності за договором сервітуту фактично призведе до заохочення неправомірної поведінки Адміністрації.

Згідно до положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не задало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язань, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до приписів ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені та штрафу є правом суду, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 року у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.

Керуючись вказаними нормами права, господарський суд здійснив оцінку ступеня вини відповідача в простроченні виконання зобов`язання за договором, причини неналежного виконання зобов`язання, та оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання за договором, враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір належних до стягнення пені на 70%, а саме стягненню підлягає пеня у розмірі 197497,25 грн. (658324,15 грн. - 70%).

Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення спрви (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

З урахуванням викладеного, суд визнає, що позивачем доведені підстави для задоволення позову у даній справі частково, а саме, в загальній сумі 754869 грн. 02 коп., із яких: 197497 грн. 25 коп. ? пеня; 287494 грн. 60 коп. ? 3 % річних; 269877 грн. 17 коп. ? інфляційні втрати.

Суд також звертає увагу сторін на те, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Законом України “Про судовий збір” (далі – Закон) передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону).

Судом (без урахування зменшення суми підлягаючої до стягнення з відповідача пені) визнано обґрунтованими позовні вимоги в загальній сумі 1215695,92 грн. (пеня в сумі 658324,15 грн. + 3 % річних у сумі 287494,60 грн. + інфляційні втрати у сумі 269877,17 грн.), яка підлягала оплаті судовим збором у сумі 18235,44 грн. (1215695,92 грн.*1,5%), а тому цю суму судового збору належить відшкодувати за рахунок відповідача.

У судовому засіданні 18.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст.2, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв”, вул. Громадянський узвіз, 1/1, м.Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 32655926, на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (пр-т Перемоги, 14, м.Київ, 01135) в особі Миколаївської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту), вул.Заводська, 23, м.Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 38728444, грошові кошти в загальній сумі 754869 (сімсот п?ятдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят дев`ять) грн. 02 коп., із яких: 197497 (сто дев??яносто сім тисяч чотириста дев?яносто сім) грн. 25 коп. ? пеня; 287494 (двісті вісімдесят сім тисяч чотириста дев?яносто чотири) грн. 60 коп. ? 3 % річних; 269877 (двісті шістдесят дев?ять тисяч вісімсот сімдесят сім) грн. 17 коп. ? інфляційні втрати, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 18235 (вісімнадцять тисяч двісті тридцять п?ять) грн. 44 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.03.2021.

Суддя Н.О. Семенчук