Рішення № 95237117, 26.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2021 року м. Київ № 640/27080/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомАкціонерного товариства «Укргазвидобування»доШевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)провизнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Укргазвидобування» в особі філії - Бурове управління «Укрбургаз» Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - позивач, АТ «Укргазвидобування») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач, Шевченківський РВ ДВС), з вимогами:

- визнати протиправними дії Шевченківського РВ ДВС з винесення постанов про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат від 11.09.2020 у виконавчому провадженні №6907375;

- визнати протиправними та скасувати постанови Шевченківського РВ ДВС про стягнення виконавчого збору від 11.09.2020 в сумі 912,06 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 11.09.2020 в сумі 457,92 грн у виконавчому провадженні №6907375.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на протиправність прийнятих відповідачем постанов про стягнення виконавчого збору та витрат у виконавчому провадженні, оскільки позивачем на виконання рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30.11.2005 у справі № 1-105 добровільно сплачена сума боргу, а на час відкриття виконавчого провадження діяли положення законодавства, які передбачали правила обрахунку виконавчого збору з урахуванням фактично стягнутої суми у виконавчому провадженні, а після внесення відповідних змін в Закон України «Про виконавче провадження» позивач, що замінив попереднього боржника у виконавчому провадженні за ухвалою суду, сплатив відповідні суми у добровільному порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2020 відкрито провадження у справі і призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Одночасно цією ухвалою від відповідача витребувані матеріали виконавчого провадження №6907375.

На виконання вимог ухвали суду відповідач 15.02.2021 направив витребувані судом матеріали.

Своїм правом надати відзив на позовну заяву відповідач не скористався.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

30.11.2005 Долинським районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист по кримінальній справі № 1-105 2005, згідно якого стягнуто з цивільного відповідача ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на користь потерпілого ОСОБА_1 120,00 грн відшкодування завданої злочином матеріальної та 9000,00 грн моральної шкоди.

17.02.2006 на підставі вищевказаного виконавчого листа Долинського районного суду Івано-Франківської області державним виконавцем Куликом А.М. державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. Києва відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27.07.2020 у справі №343/1201/20 у виконавчому провадженні № 6907375 від 17.02.2006 з примусового виконання виконавчого листа Долинського районного суду Івано-Франківської області №1-105/2005 від 30.11.2005 про стягнення з ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 9120,00 грн замінено боржника ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на його правонаступника АТ «Укргазвидобування».

Платіжним дорученням №315758 від 06.08.2020 позивач перерахував 9000,00 грн Шевченківському РВ ДВС на користь ОСОБА_1 відповідно до ухвали у справі №343/1201/20.

Сума відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди у розмірі 120,00 грн була перерахована в рамках виконавчого провадження платіжним дорученням № 1211 від 02.06.2010.

11.09.2020 державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у виконавчому провадженні №6907375 винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 912,06 грн та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 457,92 грн.

Не погоджуючись з вказаними постановами позивач звернувся до суду із цим позовом.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом при вирішенні спору по суті враховується таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 (у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження).

05.10.2016 набув чинності Закон № 1404-VIII, згідно з яким примусове виконання рішень проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Стаття 27 Закону №1404-VІІІ (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Частиною п`ятою цієї статті встановлені випадки коли виконавчий збір не стягується, а саме:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Статтею 40 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення.

Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

При цьому, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання.

Початком примусового виконання у розумінні Закону № 1404-VІІІ є винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як свідчать матеріали виконавчого провадження в пункті 2 резолютивної частини постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 17.02.2006 про відкриття виконавчого провадження зобов`язано ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» добровільно виконати постанову в строк до 23.02.2006.

У пункті 3 резолютивної частини постанови зазначено, що при невиконаннi рiшення в наданий строк виконати його в примусовому порядку зi стягненням з боржника виконавчого збору у розмiрi 10 вiдсоткiв вiд належного до стягнення суми або вартостi майна боржника, а за невиконання рiшення немайнового характеру - у розмiрi 20 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян iз боржника - громадянина i у розмiрi 50 неоподатковуваних мiнiмумiв оходiв громадян - iз боржника - юридичноi: особи та витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дiй.

З огляду на викладені вище положення чинного законодавства початком примусового виконання судового рішення №№1-105/2005 є винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2006.

При цьому, матеріали справи не містять доказів виконання рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області №1-105/2005 від 30.11.2005 боржником, як до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, так і у строк до 10 березня 2003 року, як встановлено у постанові про відкриття виконавчого провадження від 23.02.2006.

Зміст ухвали Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27.07.2020 у справі №343/1201/20 свідчить про те, що на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що дочірня компанія «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» припинила свою діяльність 27.12.2012 за рішенням засновників та що її правонаступником є акціонерне товариство «Укргазвидобування» (04-053, м. Київ Шевченківський район вул. Кудрявська, 26/28).

За таких обставин Акціонерне товариство «Укргазвидобування» є правонаступником прав та обов`язків Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з частинами першою і другою статті 55 Цивільного процесуального кодексу України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Таким чином, боржником у виконавчому провадженні ВП № № 6907375 з 27.07.2020 стало АК «Укргазвидобування», до якого, як до правонаступника Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» перейшли всі права та обов`язки первісного боржника.

Дійсно, 06.08.2020 правонаступником - Акціонерним товариством «Укргазвидобування» сплачені кошти, що не заперечується відповідачем.

Однак, в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», як в редакції Закону №606-XIV, так і в редакції Закону № 1404-VІІІ сплата правонаступником коштів 06.08.2020 не є добровільним виконанням судового рішення, а свідчить про фактичне його виконання в рамках виконавчого провадження, а не до його відкриття.

А тому на думку суду, доводи позивача, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, судом не беруться до уваги, оскільки відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Вказану норму Закону України «Про виконавче провадження» викладено в такій редакції відповідно до Закону України від 03.07.2018 №2475 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28.08.2018.

Суд також відхиляє посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18 та оскільки предметом оскарження у вказаних справах були постанови про стягнення виконавчого збору, винесені під час дії попередньої редакції частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачала стягнення виконавчого збору у відсотках від фактично стягнутої суми.

Натомість правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону України від 03.07.2018 №2475 викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 420/1373/19, від 20.11.2019 у справі №480/1558/19, яку суд враховує при вирішенні цієї справи, згідно якої фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

Крім того, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Аналізуючи вищезазначене рішення Конституційного Суду України, суд приходить до висновку, що питання пом`якшення або скасування відповідальності стосується лише фізичних осіб. В даному випадку, позивач, як боржник є юридичною особою, а тому до нього не може застосовуватися стаття 58 Конституції України в частині пом`якшення або скасування відповідальності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 11.09.2020 ВП №6907375 є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята в межах повноважень та спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій при прийнятті постанови про стягнення витрат у виконавчому провадженні у розмірі 457,92 грн та скасування даної постанови, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42).

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (частина третя статті 42).

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1300/29430, затверджені Види та розміри витрат виконавчого провадження.

Так, у відповідності до розділу 1 Наказу до видів витрат виконавчого провадження віднесено:

1. Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари.

2. Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку.

3. Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.

4. Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум.

5. Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини.

6.Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці.

7. Банківські послуги при операціях з іноземною валютою.

8. Сплата судового збору.

9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Розміри витрат виконавчого провадження врегульовані розділом 2 вказаного наказу.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, затверджено Інструкцію № 512/5 розділом VI якої врегульовано фінансування витрат виконавчого провадження.

Згідно пункту 1 даного розділу фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону №1404-VIII.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554.

Відповідно до пункту 2 цього розділу витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

- відкриття виконавчого провадження;

- стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

- стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

- стягнення витрат виконавчого провадження;

- закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:

- виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);

- пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

В оскаржуваній постанові про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 11.09.2020 року відповідачем наведено перелік витрат виконавчого провадження, а саме: плата за користування АСВП - 69 грн; конверт не маркований С4 0,54х12 = 6,48 грн; поштові марки - 165 грн; аркуші формату А4 0,16х32 = 5,12 грн; витрати на друк листів на принтері 0,23х32 = 7,36 грн; телекомунікаційні послуги (інтернет) - 108, 33 грн; витрати по оформленню матеріалів виконавчого провадження (канцтовари) - 40,00 грн; інші витрати виконавчого провадження, здійсненні під час проведення виконавчих дій - 56,53 грн.

Таким чином оскаржувані дії щодо прийняття постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, а як наслідок і сама постанова є правомірними.

Крім того, жодними нормами не визначено обов`язку надавати та надсилати сторонам виконавчого провадження доказів на підтвердження понесених державним/приватним виконавцем витрат на проведення виконавчих дій.

Суд зазначає що належний розрахунок витрат виконавчого провадження не передбачає обов`язку державного або приватного виконавця документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження.

Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 23 березня 2019 року у справі №750/6794/17 щодо скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Укргазвидобування» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 263, 287 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Акціонерного товариства «Укргазвидобування» відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено у визначені частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України строки до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя Н.А. Добрівська