Рішення № 95234019, 01.03.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/17681/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 9971) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 9971) (далі - відповідач, Луцький прикордонний загін (в/ч 9971), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення 07.08.2020 остаточного розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги на оздоровлення на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги на оздоровлення при звільненні з 08.08.2020 по 16.12.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 з вересня 1996 року по серпень 2020 року проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні (в/ч 9971) та знаходився на всіх видах матеріального та фінансового забезпечення, які передбачені законодавством для військовослужбовців. Також, в 2015 році, під час проходження військової служби, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальній цілісності України на території Донецької області. 07.08.2020 наказом начальника Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №459-ос позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв`язку із звільненням з військової служби в запас. Вказує, що в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення в/ч 9971 зобов`язана була провести з ним повний розрахунок. Однак, на дату закінчення проходження ОСОБА_1 військової служби відповідач не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні, індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби та матеріальну допомогу на оздоровлення.

Позивач зазначає, що кошти щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, кошти щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вищевказаний період проходження військової служби та кошти матеріальної допомоги на оздоровлення надійшли на його картковий рахунок Приватбанку в сумі 218344,28 грн тільки 16.12.2020.

Одночасно, звертає увагу, що відповідачу, згідно з укладеним контрактом між ним і Державною прикордонною службою України, було відомо про дату закінчення строку контракту, тобто час для проведення розрахунку у відповідача був, однак будь-яких дій в сторону виконання законів України щодо проведення розрахунку та видачі йому належних грошових коштів на час виключення зі списків військової частини 9971 здійснено не було.

Бездіяльність відповідача вважає протиправною та такою, що порушує його конституційні права.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 31.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.16).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.19-28) представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формувань, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не по поширюється. Зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100. Поняття «заробітна плата (грошове забезпечення)» та «середній заробіток за час затримки» не є тотожними, а тому при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення не підлягає включенню індексація, оскільки така проводиться тільки з виплат, які законодавчо визначені як об`єкти виплат, що підлягають індексації згідно вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Крім того, позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. Враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність його поновлення на посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації є безпідставними, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Враховуючи наведене, звертає увагу на можливість вирішення питання щодо зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у в/ч 9971 в період з 05.02.1997 по 07.08.2020, що підтверджується довідкою відповідача від 31.12.2020 №12/895 (а.с.40).

07.08.2020 наказом начальника Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №473-ос прапорщика ОСОБА_2 , начальника ремонтно-експлуатаційної групи відділення матеріального забезпечення, звільненого з військової служби у відставку наказом начальника 6 прикордонного загону від 31.07.2020 №459-ОС за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв`язку із звільненням з військової служби в запас. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 07.08.2020 (а.с.10).

Згідно з даним наказом позивачу підлягали такі виплати при звільненні: одноразова грошова допомога в сумі 152250,00 грн, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 року тривалістю 84 календарних дні, надбавка за період з 01.08.2020 по 07.08.2020 за особливості проходження військової служби у розмірі 40% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, премія за період з 01.08.2020 по 07.08.2020 в розмірі 140% до посадового окладу.

Як слідує з довідки АТ КБ «Приватбанк» (а.с.13-14), 16.12.2020 на картковий рахунок позивача надійшли кошти у вигляді заробітної плати в сумі 218344,28 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Як визначено пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

При цьому за висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Разом з тим, частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справа № 2340/4192/18.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами статті 47 КЗпП України визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи слідує, що підставою для звернення до суду позивача слугувало те, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні.

Так, як вбачається з особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_2 з січня 2020 по грудень 2020, відповідачем в грудні 2020 проведено виплату індексації грошового забезпечення в сумі 57239,32 грн, грошової допомоги на оздоровлення в сумі 12180,00 грн, одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 152250,00 грн, що з урахуванням суми обов`язкових відрахувань становить 218344,28 грн (а.с.39).

Таким чином, встановлені судом обставини на підставі досліджених письмових доказів підтверджують факт непроведення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні.

А тому, враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив грошову допомогу при звільненні, індексацію грошового забезпечення та матеріальну допомогу на оздоровлення, суд дійшов висновку щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, який становить 130 днів, починаючи з 08.08.2020 року (наступного дня після дати закінчення проходження військової служби) по 16.12.2020 (дату фактичного розрахунку).

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_2 (а.с.39) з червня по липень 2020 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі: 12224,22 грн за червень 2020 року та 14639,42 за липень 2020 року, а всього 26863,64 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 440,39 грн (26863,64 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у червні-липні 2020 року).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 57250,70 грн (440,39 грн х 130 = 57250,70 грн).

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не проведення 07.08.2020 з позивачем остаточного розрахунку при звільненні слід визнати протиправною та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 08.08.2020 року по 16.12.2020 в сумі 57250,70 грн, що є співмірним розміру недоплаченої суми (218344,28 грн).

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 9971) щодо непроведення 07 серпня 2020 року з ОСОБА_2 повного розрахунку при звільненні з військової служби у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 9971) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 серпня 2020 року по 16 грудня 2020 року в сумі 57250,70 грн (п`ятдесят сім тисяч двісті п`ятдесят грн 70 коп) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Луцький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43025, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій