Рішення № 95234009, 01.03.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/16132/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Заступника начальника Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Поліщук Н.Г., Рожищенського районного відділу Державної виконавчої служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Заступника начальника Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Поліщук Н.Г., Рожищенського районного відділу Державної виконавчої служби про визнання протиправним та скасування рішення від 19 травня 2020 року №10800 про відмову у скасуванні арешту накладеного постановою головного державного виконавця ВДВС Рожищенського РУЮ Кисіля Д.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 31 липня 2012 року у виконавчому провадженні №33664950 та зобов`язання зняти арешт з майна позивача накладеного постановою головного державного виконавця ВДВС Рожищенського РУЮ Кисіля Д.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 31 липня 2012 року у виконавчому провадженні №33664950.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 травня 2020 року позивач звернувся з заявою до Рожищенського РВДВС про зняття арешту з нерухомого майна та зняття заборони на його відчуження згідно ВП 33664950 від 31 липня 2012 року накладеного головним державним виконавцем ВДВС Рожищенського РУЮ Кисіль Д.В. реєстраційний номер обтяження: 12811025. Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. Тип обтяження: арешт нерухомого майна.

19 травня 2020 року Рожищенський РВДВС надав відповідь що виконавчий лист № 2/0314/200 згідно якого відкрито ВП 33664950 від 31 липня 2012 року на примусовому виконанні в Рожищенському районному відділу Державної виконавчої служби не перебуває. Дане виконавче провадження завершене 26 березня 2015 року згідно пункту 2 частини першої статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження» і повернуте стягувачу, тому відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна та зняття заборони на його відчуження.

Зазначає, що відсутність виконавчих проваджень свідчить про відсутність правової підстави для здійснення примусового виконання відносно нього, а отже і відсутність правової підстави для арешту майна.

Позивач вказує, що як закінчення виконавчого провадження, так саме повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Вважає, що не зняття відповідачем арешту з майна у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з майна.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції вказав, що

Виконавче провадження № 33664950 було відкрито за заявою стягувача на підставі виконавчого документа №2/0314/200 від 17 травня 2012 року, який виданий згідно судового рішення від 17 травня 2012 року по справі № 0314/584/2012 Рожищенського районного суду. Дане виконавче провадження АСВП № 33664950 було повернено без виконання стягувану на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», однак фактичного стягнення заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження не відбулось.

Відповідач зазначає, що повернення виконавчого документа стягувану не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 23 липня 2017 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції Кисіль Д.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №33664950) з примусового виконання виконавчого листа №2/0314/200, виданого 17 травня 2012 року Рожищенським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 5 403, 75 дол. США на користь ПАТ КБ «Приват Банк» (а. с. 9).

При цьому, на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 липня 2012 року в рамках виконавчого провадження №33664950 накладено арешт на все майно, що належить боржнику, який досі не знятий (а. с. 10).

26 березня 2015 року в межах виконавчого провадження №33664950 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку з тим, що боржник ніде не працює та відкритих рахунків на своє ім`я у банківських та фінансових установах немає. Крім того, у боржника відсутнє рухоме та нерухоме майно (а. с. 11).

13 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Рожищенського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про скасування арешту з майна.

Однак, відповідач листом від 19 травня 2020 року №10800 повідомив, що згідно частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні законні підстави для зняття арешту з усього нерухомого майна боржника. Разом з тим повідомив, що будь-яких відкритих виконавчих проваджень, де є боржником ОСОБА_1 , у відділі на виконанні не перебуває (а. с. 8).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Станом на момент прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 липня 2012 року був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХIV, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку (далі - Закон №606-ХIV, чинний на момент накладення арешту).

Вимогами статті 17 Закону №606-ХIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Частиною першою статті 25 Закону №606-ХIV передбачено, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

При цьому, пунктом 2 частини першої статті 47 Закону №606-ХIV визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Вимогами частин четвертої, п`ятої статті 47 Закону №606-ХIV визначено, що про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Наслідки завершення виконавчого провадження врегульовані статтею 50 Закону №606-ХIV (в редакції станом на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у межах ВП №33664950).

Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Наведене в сукупності свідчить про те, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 Закону №606-ХIV, виконавче провадження не вважається закінченим, оскільки законодавцем стягувачу надана можливість повторно пред`явити виконавчий документ до примусового виконання, а державному виконавцю не надано право зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Тобто, у розумінні положень Закону №606-ХIV виконавче провадження №33664950 не було закінчено, що свідчить про те, що повернення виконавчого документа стягувачові, у зв`язку з відсутністю майна у боржника, не є підставою для зняття арешту з майна боржника, у даному випадку, з майна, яке належить ОСОБА_1 .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, позивачем не доведено наявність правових підстав для зняття арешту з всього належного йому майна, який був накладений постановою головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рожищенського районного управління юстиції Кисіль Д.В. від 31 липня 2012 року в межах виконавчого провадження №33664950, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правих підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Заступника начальника Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Поліщук Н.Г. (45100, Волинська область, місто Рожище, вулиця Незалежності, 24), Рожищенського районного відділу Державної виконавчої служби (45100, Волинська область, місто Рожище, вулиця Незалежності, 24, код ЄДРПОУ 34989638) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ф. А. Волдінер