Рішення № 95233619, 22.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 лютого 2021 р. Справа № 120/7639/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0704 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А 0704 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив службу у ЗСУ та в липні 2019 року його виключено із списків особового складу. Однак, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення. На виконання рішення суду, військовою частиною 23.11.2020 року було виплачено належні кошти щодо виплати індексації грошового забезпечення. Однак, не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що і стало підставою для звернення до суду.

Відповідачем надано відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що підставою для виплати передбаченої ст. 117 КЗпП України є відшкодування нарахування сум, належних працівникові при звільненні. Однак враховуючи, що при нарахуванні та виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень зазначеної статті. Крім того, відповідач наголосив, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Оскільки його виключено зі списків особового складу частини ще в 2017 році, однак до суду позивач звернувся лише в 2020 році.

Визначаючись стосовно клопотання відповідача про пропущенні строки, суд зазначає про таке.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч. 3 вказаної статті КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Указані норми пов`язують початок перебігу строку звернення до суду з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі №2140/1471/18 (провадження №К/9901/15582/19) зазначив, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що з огляду на зміст статті 117 КЗпП України роботодавець зобов`язаний самостійно виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Однак, суд зазначає, що для виплати середнього заробітку необхідна обов`язкова умова - остаточний розрахунок при звільненні.

Враховуючи, що відповідачем на виконання рішення суду у справі № 120/2880/20 здійснено нарахування належних сум позивачу лише 23.11.2020 року, що в свою чергу свідчить про те, що строк звернення до суду в частині вимоги щодо виплатити середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, розпочався з 24.11.2020 року. Позовна заява на адресу суду надійшла 07.12.2020 року, тобто в межах строку звернення до суду. Відтак, висновок відповідача щодо пропуску строку звернення до суду в цій частині позовних вимог є помилковим.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А 0704 Міністерства оборони України.

Наказом начальника 38 об`єднаного навчального центру Харківського національного університету ПС № 58-РС від 25.10.2017 року позивача звільнено у запас за закінченням строку контракту.

Наказом командира військової частини А 0704 (по строковій частині) № 250 від 27.10.2017 року, позивача виключено зі списків особового складу частини та направлено до зарахування на військовий облік до Гайсинського РВК Вінницької області.

Однак, при звільненні не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення.

Не погоджуючись із вказаною бездіяльністю військової частини позивач звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року у справі № 120/2880/20, зобов`язано військову частину А 0704 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 року по 27.10.2017 року.

Індексацію грошового забезпечення позивачу було виплачено лише 23.11.2020 року.

На думку позивача, йому безпідставно не виплачено середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із абзацом 1 пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як свідчать встановлені у справі фактичні обставини, позивача виключено зі списків особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення.

Дане порушення було усунуте відповідачем на виконання рішення суду та виплачено відповідні кошти позивачу.

Із процитованих норм встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, Положенням № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 31.01.2019 року.

Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини з позивачем не було проведено своєчасного та повного розрахунку, а саме не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, а також позицію Верховного та Конституційного Судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем при виключенні позивача із списків особового складу 27.10.2017 року не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум не було виплачено індексацію грошового забезпечення, на яке позивач мав право. Остаточний розрахунок проведено лише 23.11.2020 року.

Отже, суд приходить до переконання, що відповідачем допущено саме протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 27.10.2017 року остаточного розрахунку при звільненні позивача з військової служби, як наслідок слід зобов`язати нарахувати та виплатити такий. Тому позовна вимога в частинні саме визнання дій протиправними задовленню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до військової частини А 0704 (вул. Декабристів, 40, м. Васильків, Київська область, ЄДРПОУ 24978957) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0704 щодо не проведення своєчасного, повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Зобов`язати військову частину А 0704 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2017 року по 23.11.2020 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович