Рішення № 95233034, 01.03.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.03.2021 Справа № 905/108/21

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП-Рудпромавтоматика”, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта “Білозерська”, м.Білозерське, м.Добропілля, Донецька область

про стягнення 41376,59грн.

без повідомлення (виклику) представників сторін

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “НВП-Рудпромавтоматика”, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта “Білозерська”, м.Білозерське, м.Добропілля, Донецька область про стягнення 41376,59грн.,з яких: 28482,60грн. – пеня, 4618,80грн. – 3% штрафу, 4559,19грн. – 3% річних, 3716,00грн. – інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором поставки №6577-ШБЗ-УМТС-Т від 10.05.2018 в частині оплати вартості отриманої продукції, що встановлений рішенням господарського суду Донецької області від 14.08.2020 у справі №905/966/20 внаслідок чого, позивач нараховує на основну суму заборгованості пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою від 18.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

02.02.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Згідно з положеннями статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом – ГПК України), суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частині 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з частинною 3 статті 252 ГПК України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 202 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

встановив:

10.05.2018 між Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП- Рудпромавтоматика” (постачальник, позивач) укладений договір поставки №6577-ШБЗ-УМТС-Т з додатковою угодою до нього від 29.11.2018, відповідно до умов пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов`язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі – продукція), в асортименті, кількості, у строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, які є невід`ємними частинами до даного договору.

Покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію у відповідності до умов цього договору (пункт 1.2. договору).

Датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на видатковій накладній (пункт 4.7. договору).

Ціни на поставлену постачальником продукцію встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до договору (пункт 5.2. договору).

Розрахунки за поставлену постачальником продукцію за цим договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (пункт 5.4. договору в редакції додаткової угоди від 29.11.2018).

Відповідно до пункту 6.1. договору у випадку невиконання або неналежного виконання будь-якою із сторін прийнятих на себе по даному договору зобов`язань, вона несе відповідальність перед іншою стороною у відповідності до вимог діючого законодавства України, в тому числі, сплачує штрафні санкції.

Згідно із пунктом 6.8. договору у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції.

У випадку прострочки оплати за продукцію, що постачається, в межах 10 (десяти) календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 3% від вартості продукції, поставленої по відповідній специфікації (підпункт 6.14.1. пункту 6.14 договору).

У випадку прострочки оплати за продукцію, що постачається, більше 10 (десяти) календарних днів, покупець, починає з 11 (одинадцятого) календарного дня, сплачувати неустойку в розмірі 0,1% від вартості, не оплаченої продукції або продукції, оплаченої з порушенням строків, за кожен день прострочки (підпункт 6.14.2. пункту 6.14. договору).

Цей договір може бути скріплений печатками сторін, вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін. Сторони дійшли згоди, що у разі належного виконання обома сторонами своїх обов`язків, строк дії договору встановлюється до 31.12.2019 включно (пункт 8.1. договору у редакції додаткової угоди від 29.11.2018 до договору).

27.02.2019 сторонами підписана специфікація до договору поставки №6577-ШБЗ-УМТС-Т від 10.05.2018, якою визначені найменування продукції, кількість, загальна вартість, умови та строки поставки.

На виконання умов договору позивачем за видатковою накладною №94 від 25.04.2019 поставлено відповідачу продукцію на суму 153 960,00грн. та виставлено рахунок на її оплату №72 від 25.04.2019. В свою чергу, відповідач прийняв обумовлену у договорі продукцію. Проте свої зобов`язання за договором поставки №6577-ШБЗ-УМТС-Т в частині оплати поставленої позивачем продукції не виконав.

Факт наявності заборгованості за вказаним договором був предметом дослідження у судовій справі №905/966/20.

Відповідачем було погашено у повному обсязі заборгованість в сумі 153 960,00грн. В підтвердження здійснення відповідачем оплати заборгованості позивачем до позовної заяви додано копії платіжних доручень №1649864 від 24.07.2020 на суму 80640,00грн. та №1653927 від 29.07.2020 на суму 73320,00грн.

Проте, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині сплати заборгованості в сумі 153 960,00грн., позивач звернувся з позовом у даній справі про стягнення інфляційних втрат у розмірі 3716,13грн., 3% річних у розмірі 4559,19грн., штрафу у розмірі 4618,80грн. та пені 28482,60грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується із позовними вимоги, та заявляє про пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення пені та штрафу відповідно до статті 258 ЦК України, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафу.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам суд виходить з наступного:

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України), вимоги якої кореспондуються зі статтею 193 Господарського кодексу України (далі за текстом – ГК України), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України).

Також підстави припинення зобов`язання визначені статтями 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно з частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Донецької області від 14.08.2020 у справі №905/966/20, встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої позивачем продукції за договором поставки від 10.05.2018 №6577-ШБЗ-УМТС-Т.

Вказаним рішенням, яке набрало законної сили, та станом на теперішній час є чинним, було встановлено факт поставки позивачем відповідачу продукції за договором поставки 10.05.2018 №6577-ШБЗ-УМТС-Т та специфікації від 27.02.2019 до нього на підставі видаткової накладної №94 від 25.04.2019 на загальну суму 153 960,00грн, факт настання строку оплати за вказаним договором (до 31.07.2019).

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Судом встановлено, що відповідачем повністю погашена заборгованість у сумі основного боргу в розмірі 153 960,00грн., що підтверджується, доданими до матеріалів позовної заяви копіями платіжних доручень №1649864 від 24.07.2020 на суму 80640,00грн. та №1653927 від 29.07.2020 на суму 73320,00грн.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу в сумі 153 960,00грн., не була оплачена відповідачем своєчасно, позивач набув права на нарахування та стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.

Згідно наданого позивачем в межах даної справи розрахунку вбачається, що позивачем нараховані 3% річних у розмірі 4523,13грн. на суму боргу 153 960,00грн. за період 01.08.2019-23.07.2020 та у розмірі 36,06грн. на суму боргу 73320,00грн. за період 24.07.2019-29.07.2020.

Судом перевірено розрахунок 3% річних, нарахованих на суму боргу 153 960,00грн. за період 01.08.2019-23.07.2020 та встановлено, що позивачем вірно визначений період таких нарахувань та наданий розрахунок є арифметично вірним.

Судом перевірено розрахунок 3% річних, нарахованих на суму боргу 73320,00грн. за період 24.07.2020-29.07.2020 та встановлено, що позивачем не вірно визначено період таких нарахувань, оскільки не враховано, що день фактичної оплати заборгованості (в даному випадку - 29.07.2020) не включається до періоду прострочення, за який здійснюються такі нарахування. Тому вірним буде нарахування 3% річних на суму боргу 73320,00грн. за період 24.07.2020-28.07.2020.

Провівши власний розрахунок 3% річних на суму боргу 73320,00грн. за період 24.07.2020-28.07.2020 судом встановлено, що розмір цих вимог складає 30,05грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 4553,18грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами частини 2 пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” №14 від 17.12.2013 (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі №905/1302/18.

Згідно наданого розрахунку інфляційних втрат позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 3716,00грн. Вказані нарахування здійснено позивачем на суму боргу 153 960,00грн.за період серпень 2019 р. – липень 2020 р.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат проведено без врахування того, що такі нарахування здійснюються лише за повний місяць існування заборгованості, тоді як позивачем врахований індекс інфляції за неповний місяць існування боргу у липні 2020 року.

Провівши власний перерахунок інфляційних втрат на суму боргу 153 960,00грн. за період серпень 2019 рік – червень 2020 рік судом встановлено, що їх розмір становить 4667,77грн. Враховуючи, що згідно з частиною другою статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у заявленій позивачем сумі 3716,00грн.

Таким чином, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в сумі 3716,00грн.

Суд зазначає, що розглядаючи вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат судом не застосовувалась формула визначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №905/21/19 від 26.06.2020 з огляду на наступне.

У пункті 28 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що визначений у цій постанові спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Таким чином, сторони по справі та суд який розглядає спір не позбавлені права до застосування інших математичних підходів щодо способів розрахунку інфляції в тому числі і передбачених постановою пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” №14 від 17.12.2013.

Згідно з приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень частин 4, 6 статті 231 ЦК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 6 статті 232 ЦК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладена у постанові від 28.11.2018 у справі № 903/962/17).

Відповідно до пункту 6.8. договору у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції.

Тобто, сторони у пункті 6.8. договору врегулювали відносини лише щодо розміру сплати пені за несвоєчасну оплату покупцем вартості продукції.

Згідно із підпунктом 6.14.1. пункту 6.14. договору, у випадку прострочки оплати за продукцію, що постачається, в межах 10 (десяти) календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 3% від вартості продукції, поставленої по відповідній специфікації.

Згідно із підпунктом 6.14.2. пункту 6.14. договору, у випадку прострочки оплати за продукцію, що постачається, більше 10 (десяти) календарних днів, покупець, починає з 11 (одинадцятого) календарного дня, сплачувати неустойку в розмірі 0,1% від вартості, не оплаченої продукції або продукції, оплаченої з порушенням строків, за кожен день прострочки.

На підставі підпункту 6.14.2. пункту 6.14. договору позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 28482,60грн., нарахованої за період 11.08.2019-11.02.2020.

Проте, нарахування пені за період з 11.08.2019 по 11.02.2020 здійснено позивачем без дотриманням положень частини 6 статті 232 ГК України.

Отже, оскільки сторони у пункті 6.8. договору врегулювали відносини лише щодо розміру сплати пені за несвоєчасну оплату покупцем вартості продукції, правомірним є нарахування пені за період з 11.08.2019 (початок періоду визначений позивачем) по 31.01.2020.

На підставі підпункту 6.14.1. пункту 6.14. договору позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4618,80грн.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу.

Згідно зі статями 256, 260, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його настання. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Згідно з частиною 2 даної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №910/618/18.

Крім того, суд зазначає, що оскільки нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Судом встановлено, що згідно з умовами пункту 5.4. договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018), та як встановлено рішенням Господарського суду Донецької області від 14.08.2020 у справі №905/966/20, строк оплати вартості отриманої покупцем продукції настав 31.07.2019, відповідно з 01.08.2019 почалося прострочення покупця, та виникла можливість нарахування постачальником штрафу, а також пені щодня.

Оскільки позивач звернувся до суду з вказаним позовом 31.12.2020 (згідно з накладною АТ «Укрпошта» на поштовому конверті, в якому позовна заява надійшла до суду) має місце пропуск річного строку позовної давності в частині вимог про стягнення штрафу та в частині вимог про стягнення пені, нарахованої за період з 11.08.2019 по 30.12.2019.

Позовні вимоги в частині стягнення пені, правомірно нарахованої за період з 31.12.2019 по 31.01.2020 заявлені в межах річного строку позовної давності.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, з урахуванням наведених вище положень чинного законодавства (частина 2 статті 343 ГК України, статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань"), судом встановлено, що розмір пені за період 31.12.2019-31.01.2020 складає 3644,42грн., в зв`язку з чим суд дійшов виноску про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені частково в сумі 3644,42грн.

Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат, пені судом було здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 73-79, 86, 91, 129, 165, 236-238, 247, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП- Рудпромавтоматика”, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта “Білозерська”, м.Білозерське, м.Добропілля, Донецька область про стягнення 41376,59грн. з яких: 28482,60грн. – пеня, 4618,80грн. – 3% штрафу, 4559,19грн. – 3% річних, 3716,00грн. – інфляційні втрати, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта Білозерська” (85013, Донецька обл., м.Добропілля, м.Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17; код ЄДРПОУ 36028628) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “НВП– Рудпромавтоматика” (50106, Дніпропетровська обл., м.Кривий Ріг, вул. Електрозаводська, буд. 37/3; код ЄДРПОУ 33355209) 3% річних у розмірі 4553,18грн., інфляційні втрати у розмірі 3716,00грн., пеню у розмірі 3644,42грн., та витрати по сплаті судового збору в сумі 605,23грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.

Рішення складено та підписано 01.03.2021.

Суддя М.О. Лейба