Ухвала суду № 95223354, 18.02.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/906/21

2/465/2141/21

У Х В А Л А

18.02.2021 м. Львів

Суддя Франківського районного суду м.Львова Гладишева Х.В., перевіривши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» та Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про визнання недійсним (частково) договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги,-

встановив:

До Франківського районного суду м.Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Олком-Лізинг» та ПАТ «Фідобанк» про визнання недійсним (частково) договору №GL3N218733 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 13.08.2020 року, укладеного між ТОВ «Олком-Лізинг» та ПАТ «Фідобанк», що стосується відступлення від ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Олком-Лізинг» права вимоги до позивача ОСОБА_1 за кредитним договором №014/3728/81/05461 від 11.10.2007 року, та договором іпотеки, укладеним 11.10.2007 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Голопристанського нотаріального округу Маршаловою М.В. 11.10.2007 року та зареєстрованого в реєстрі №4837.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов таких висновків.

За статтею 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Згідно ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

В пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначається, що підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

З сукупного аналізу вищенаведених положень законодавства можна зробити висновок, що під порушенням правил підсудності розуміється відкриття провадження і розгляд цивільної справи тим судом першої інстанції, до повноважень якого не відноситься вирішення даного спору.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (частина 1 ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Разом з тим, правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.

Отже, спори, що пов`язані з визнанням недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, пред`являються до суду за місцезнаходженням майна.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 травня 2020 року у справі №643/4648/18, 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 461/6956/17.

Як вбачається із роз`яснень, даних в п.42 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 року виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать, зокрема про визнання правочину з нерухомістю недійсним та про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави. Тому, в разі звуження визначеного ч.1 ст.114 ЦПК України критерію віднесення позовів до виключної підсудності шляхом обмеження його визначення лише предметом (об`єктом) позову втрачається сама можливість чіткого застосування зазначеної частини цієї статті ЦПК України та виникають умови для порушення встановлених законом правил виключної підсудності за позовами що виникають з приводу нерухомого майна.

Як вбачається із п.1.2 ст.1 договору іпотеки від 11.10.2007 року предметом іпотеки є будівля матеріального складу, розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6522384300:02:065:0044.

Із роз`яснень п.41 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 року вбачається, що у разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно положень ст.32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Виходячи з наведеного, оскільки спір пов`язаний з правом позивача, зокрема, на нерухоме майно, тому правила загальної підсудності в даному випадку не застосовуються, а тому, вважаю, що дана справа не підсудна Франківському районному суду м.Львова, а відтак цивільну справу слід передати для розгляду за належною підсудністю до Голопристанського районного суду Херсонської області, як суду на території юрисдикції якого знаходиться спірне нерухоме майно.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 27, 31, 32, 149, 151, 153 ЦПК України, -

постановив:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» та Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про визнання недійсним (частково) договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги,направити за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Голопристанського районного суду Херсонської області (75600, Херсонська область, м.Гола Пристань, вул.Горького 19).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її складення або у порядку та строки, передбачені ст. 354, 355 ЦПК України.

Суддя Гладишева Х.В.