Ухвала суду № 95223346, 01.03.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/1270/21

2/465/2216/21

У Х В А Л А

судового засідання

01.03.2021 року м. Львів

Суддя Франківського районного суду м. Львова Дзеньдзюра С.М., за участю секретаря Іваника Р.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, з участю третіх осіб: Вищої ради правосуддя, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої суддею Франківського районного суду м. Львова Кузем Василем Ярославовичем-

в с т а н о в и в :

22.02.2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, з участю третіх осіб: Вищої ради правосуддя, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої суддею Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_6 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2021 року справу передано судді Мартинишин М.О.

Ухвалою від 23.02.2021 р. суддею Мартинишин М.О. задоволено самовідвід від розгляду справи № 465/1270/21.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2021 року справу передано судді Кузь В.Я.

Ухвалою від 24.02.2021 р. суддею Кузь В.Я. задоволено самовідвід від розгляду справи № 465/1270/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2021 року справу передано судді Дзеньдзюрі С.М.

Під час вивчення матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачі звернулись до Франківського районного суду м. Львова із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої суддею Франківського районного суду м. Львова Кузем Василем Ярославовичем.

Оскільки суддя Дзеньдзюра С.М. працює в тому ж судді з суддею Кузем В.Я., а відповідно у сторін можуть викликати сумнів у безсторонності, об`єктивності та неупередженості судді та в майбутньому призвести до скасування рішення у даній справі. У зв`язку з наведеним, заявляю самовідвід у розгляді даної справи.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Частиною першою ст. 39 ЦПК України встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.

Згідно з ч.1 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень, у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв`язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки зі сторони сторін в конкретному розгляді, але і зі сторони суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв`язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довіру до незалежної судової влади буде підірвано.

У Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини і громадянина (ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р.) передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6).

Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов`язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ при розгляді справи має забезпечуватися суб`єктивний критерій неупередженості (безсторонності) суду. У сторони мають бути відсутні будь - які побоювання у безсторонності суду. Кожна із сторін вправі сподіватися на об`єктивне рішення у справі.

Європейський суд з прав людини визнає, що підставою відводу судді може бути як реальне існування обставин, які свідчать про упередженість суду, так і суб`єктивне переконання сторони у їх наявності, наслідком чого може бути відвід складу суду від розгляду справи.

Аналогічні висновки містяться в Рішеннях Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у праві «Білуга проти України та Рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» де зазначається, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь – який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною, і такі обставини знайшли своє підтвердження в ряді рішень Європейського Суду з прав людини, та самі по собі є обов`язкові для врахування судами України.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною, і такі обставини знайшли своє підтвердження в ряді рішень Європейського Суду з прав людини, та самі по собі є обов`язкові для врахування судами України.

Відповідно до ч.9 ст. 40 ЦПК України, питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Зважаючи на вищенаведені положення закону та встановлені обставини, слід прийти до висновку, що з метою забезпечення особам, що беруть участь у справі, довіри до суду, який розглядає справу, для створення умов, при яких відпадуть сумніви у неупередженості та безсторонності судді при розгляді справи, з метою недопущення будь-яких сумнівів у постановленому за наслідками розгляду справи рішення суду, вважаю за доцільне задоволити заявлений самовідвід.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 36, 39, 40, 247 ЦПК України -

ухвалив:

Задоволити заяву судді Франківського районного суду м. Львова Дзеньдзюри С.М. про самовідвід у розгляді цивільної справи № 465/1270/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, з участю третіх осіб: Вищої ради правосуддя, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої суддею Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_6 .

Матеріали справи № 465/1270/21 передати до загальної канцелярії Франківського районного суду м. Львова на повторний автоматизований розподіл для визначення судді у порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя Дзеньдзюра С.М.