Вирок № 95222155, 01.03.2021, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/1727/20

Провадження № 1-кп/323/78/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.03.2021м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області в складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Тахтаул А.Л.,

за участю прокурора - Товкача О.Є.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого - адвоката Кошеля І.В.,

потерпілого - ОСОБА_2 ,

представника потерпілого - адвоката Коноваленко О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080310000759 від 03.11.2018 року, по якому

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Бирюки Рокитнянського району Київської області, громадянин України, освіти середньої, неодружений, такий, що на утриманні неповнолітніх дітей чи інших непрацездатних осіб не має, офіційно не працевлаштований, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року з подальшими змінами та доповненнями (надалі - ПДР), перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Відповідно до п. 12.2 ПДР у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.

02.11.2018 року, близько 21 год.45 хв., ОСОБА_1 , здійснюючи керування автомобілем марки MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись неподалік будинку № 83 по вулиці Запорізькій в с. Таврійське Оріхівського району Запорізької області в напрямку м. Запоріжжя, не переконавшись у безпечності своїх дій для інших учасників дорожнього руху, тобто не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачати, діючи в порушення вимог п. 10.1 та п. 12.2 ПДР, змінив напрямок руху ліворуч за своїм напрямком та тим самим виїхав на зустрічну смугу, де, не обравши безпечну швидкість, щоб мати змогу в темну пору доби своєчасно зупинити свій транспортний засіб, здійснив зіткнення передньою правою частиною свого автомобіля з передньою частиною автомобіля «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що рухався в цей же час та в тому ж місці в напрямку м. Оріхів по своїй смузі руху.

Внаслідок вказаного зіткнення, від контакту з виступаючими частинами салону автомобіля «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя в момент спричинення, у виді відкритого уламкового перелому обох кісток великогомілкової та малогомілкової нижньої третини лівої стегнової кістки, закритого уламкового перелому дистального епіфізу нижньої третини лівої стегнової кістки, закритого перелому правої кульшової западини з підвивихом головки стегнової кістки, закритого уламкового перелому крила правої клубової кістки, закритого уламкового перелому правого наколінника, закритого внутрішнього суглобового перелому лівої ліктьової кістки з вивихом променевої кістки, компресійного уламкового перелому тіла 5-го шийного хребця, рани та садна на голові, ран на верхніх та нижніх кінцівках.

Органом досудового розслідування вказане діяння обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковане за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, яке що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав частково та надав показання про те, що 02.11.2018 року близько 21 год. 45 хв. дійсно рухався на автомобілі MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по с. Таврійське Оріхівського району Запорізької області в напрямку м. Запоріжжя. Була вже темна пора доби. Перед його автомобілем рухались ще декілька автомобілів. Рухався він зі швидкістю близько 80 км/год. Його автомобіль не був завантажений. В який саме момент та з якою метою він виїхав на зустрічну смугу, обвинувачений пояснити не зміг, але обвинувачений не заперечує факту виїзду на зустрічну смугу та пам`ятає лише, що відчув сильний удар попереду себе, після чого автомобіль виїхав на узбіччя та наїхав на перешкоду і лише тоді зупинився. Розуміючи, що сталася дорожньо-транспортна пригода, обвинувачений вийшов та побачив інший пошкоджений автомобіль «Renault Dokker», підійшов до нього та намагався допомогти потерпілому вилізти. Також зупинився інший автомобіль, водій якого, як зрозумів обвинувачений, був знайомим постраждалого чоловіка, та також почав допомагати.

Також обвинувачений вибачився перед потерпілим і зазначив, що щиро жалкує про свій вчинок та надавав грошову допомогу потерпілому, передавши його дружині під час лікування гроші в сумі 30000,00 грн.

Окрім часткового визнання обвинуваченим ОСОБА_1 вини та надання ним показань, які не суперечать обставинам, покладеним в основу обвинувачення, його вина підтверджується також сукупністю належних та допустимих, взаємоузгоджених між собою доказів, досліджених під час судового розгляду, а саме:

1)показаннями потерпілого ОСОБА_2 , з яких судом встановлено, що 02.11.2018 року ОСОБА_2 рухався на автомобілі «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 , автодорогою «Бориспіль - Запоріжжя - Маріуполь» в напрямку з м. Запоріжжя до м. Пологи, повертаючись з роботи. Разом з ним, в іншому автомобілі, який рухався позаду автомобіля потерпілого, їхав його напарник ОСОБА_4 . Близько 21 год. 00 хв. вони проїжджали с. Таврійське Оріхівського району Запорізької області. Була темна пора доби. Потерпілий рухався зі швидкістю не більше 60-70 км/год в режимі круїз-контролю з метою економії палива, з ввімкненим ближнім світлом фар. Наближаючись до виїзду з с. Таврійське, потерпілий побачив, що попереду назустріч своєї смугою руху їхали декілька автомобілів. На ділянці дороги з невеликим поворотом потерпілий побачив, як один із зустрічних вантажних автомобілів на відстані приблизно 100 метрів виїхав на смугу руху потерпілого та почав наближатись. Потерпілий сприйняв такі дії водія зустрічного автомобіля як виконання маневру обгону, тому продовжив рухатись по своїй смузі. Однак коли їх зближення стало небезпечним, потерпілий почав зміщатись праворуч, але виїхати повністю зі своєї смуги він не мав можливості, оскільки на узбіччі були перешкоди для цього, а зустрічна смуга руху була зайнята іншими транспортними засобами. Водночас зустрічний автомобіль на свою смугу руху не повернувся та не загальмував, а вжите потерпілим екстрене гальмування не допомогло, внаслідок чого сталося зіткнення. При цьому автомобіль потерпілого своєю лівою передньою частиною контактував з правою передньою частиною вантажівки, від чого автомобіль потерпілого відкинуло назад і в бік. Під час гальмування потерпілий витягнув ноги вперед, що при зіткненні врятувало йому життя, але призвело до численних переломів кінцівок. Після зіткнення водій вантажівки вийшов та почав допомагати, а також зупинився напарник потерпілого, який також почав рятувати потерпілого;

2)показаннями свідка ОСОБА_4 , з яких судом встановлено, що 02.11.2018 року він та потерпілий ОСОБА_2 повертались автодорогою «Бориспіль - Запоріжжя - Маріуполь» до м. Пологи з м. Запоріжжя, де були у відрядженні. Близько 21-ї години вони проїжджали с. Таврійське Оріхівського району Запорізької області. Була темна пора доби. Свідок рухався зі швидкістю не більше 60-70 км/год, оскільки це був населений пункт. Першим їхав потерпілий на автомобілі «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 , за ним їхав свідок. У зустрічному напрямку їхали декілька автомобілів. Коли вони наблизились до останнього невеликого повороту, який робить дорога перед виїздом з с. Таврійське, свідок побачив, як один з вантажних автомобілів виїхав на зустрічну смугу, якою рухався потерпілий та свідок, та, не змінюючи напрямку руху і не гальмуючи, зіткнувся з автомобілем потерпілого, від чого того відкинуло назад і в бік, а вантажівка виїхала на узбіччя зустрічної смуги і зупинилась, коли наїхала на перешкоду. Свідок також зупинив свій автомобіль та побіг допомагати потерпілому. До нього приєднався водій вантажівки - обвинувачений ОСОБА_1 , який також почав допомагати потерпілому;

3)протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 03.11.2018 року, з якого судом встановлено, близько 01 год. 20 хв. 03.11.2018 року у с. Таврійське Оріхівського району Запорізької області по вулиці Запорізькій були оглянуті автомобіліі MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 . При цьому автомобіль MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був виявлений на узбіччі автодороги зі сторони смуги руху в напрямку від м. Запоріжжя до м. Оріхів таким, що врізався в електропору, та мав зовнішні пошкодження у виді деформації та відокремлення елементів передньої частини кузову. Автомобіль «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 , був виявлений на відстані 10,2 м від першого автомобіля, частково на узбіччі, частково на смузі руху в напрямку м. Оріхів, з повністю пошкодженою передньою частиною кузову; місце зіткнення та інша слідова інформація до протоколу внесена не була. Обидва автомобілі були вилучені з місця події;

4)висновком експерта № 9-770 від 30.11.2018 року, з якого судом встановлено, що на момент проведення інженерно-транспортної експертизи рульове керування, робоча гальмівна система та ходова частина автомобіля «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходились в непрацездатному стані, який виник в момент дорожньо-транспортної пригоди;

5)висновком експерта № 9-769 від 29.11.2018 року, з якого судом встановлено, що на момент проведення інженерно-транспортної експертизи рульове керування автомобіля MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходилось в непрацездатному стані, який виник в момент дорожньо-транспортної пригоди, тоді як ходова частина знаходилась в працездатному стані, а перевірити стан робочої гальмівної системи виявилось неможливим через пошкодження системи охолодження двигуна;

6)висновком експерта № 9-771 від 05.12.2018 року, з якого судом встановлено, що в момент первинного контакту при зіткненні автомобіль MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , розташовувався передньою лівою частиною до передньої лівої частини автомобіля «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під кутом 165+/-10 градусів. При цьому за зафіксованою у протоколі огляду місця події від 03.11.2018 року слідовою інформацією встановити експертним шляхом місце зіткнення автомобілів та їх розташування в момент зіткнення відносно елементів проїзної частини виявилось неможливим;

7)протоколом слідчого експерименту від 12.04.2019 року, проведеним за участю потерпілого ОСОБА_2 , в якому зазначено, що під час цієї слідчої дії потерпілий вказав на місце зіткнення його транспортного засобу з автомобілем MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також пояснив, що він рухався з постійною швидкістю 80км/год, коли на відстані 100 метрів від місця зіткнення вказаний автомобіль MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , змінив напрямок руху та виїхав на зустрічну смугу, при цьому потерпілий не мав можливості уникнути зіткнення шляхом зміну свого напрямку руху, оскільки праворуч на узбіччі знаходились перешкоди, а ліворуч на зустрічній смузі руху їхали інші транспортні засоби, тому сталося зіткнення. При цьому від місця початку зміни руху до місця зіткнення автомобіль MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , подолав відстань в 115 метрів;

8)протоколом слідчого експерименту від 12.04.2019 року, проведеним за участю свідка ОСОБА_4 , з якого судом встановлено, що свідок надав такі ж самі пояснення щодо місця зіткнення та відстані, яку подолав автомобіль MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед зіткненням, а також були отримані вихідні дані щодо видимості для обох водіїв в умовах ввімкненого ближнього та дальнього світла фар за даних дорожніх умов;

9)висновком експерта № 124/к-9-623 від 31.10.2019 року, складеним за результатами комплексної судово-медичної та інженерно-транспортної експертизи, з якого судом встановлено, що на підставі вихідних даних, наданих слідчим, комісія експертів дійшла висновку, що, незважаючи на наявні у обвинуваченого ОСОБА_1 захворювання серцево-судинної системи та його посилання на втому і нетривалий сон перед поїздкою, ймовірність втрати ним свідомості безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою є невеликою, хоча й не виключається; у дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається, водій ОСОБА_1 мав діяти відповідно до вимог п. 10.1 та п. 12.2 ПДР, тоді як фактичні його дії вказаним вимогам не відповідали, а невиконання ним вимог п. 10.1 ПДР знаходиться у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася; а технічна можливість для водія ОСОБА_1 уникнути зіткнення залежала від виконання ним вимог п. 10.1 ПДР;

10)висновком експерта № 430/к від 18.06.2020 року, складеним за результатами комісійної судово-медичної експертизи, з якого судом встановлено, що об`єктивних судово-медичних даних, які вказували б на втрату у дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається, свідомості обвинуваченим ОСОБА_1 , враховуючи його стан здоров`я, фізичне навантаження під час керування ним транспортним засобом та час останнього відпочинку перед дорожньо-транспортною пригодою, експертна комісія не отримала, а тому будь-які судження про це мають виключно науково-теоретичний характер;

11)висновком експерта № 26-Д від 06.04.2019 року, складеним за результатами судово-медичної експертизи, з якого судом встановлено, що при дорожньо-транспортній пригоді потерпілому ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження у виді відкритого уламкового перелому обох кісток великогомілкової та малогомілкової нижньої третини лівої стегнової кістки, закритого уламкового перелому дистального епіфізу нижньої третини лівої стегнової кістки, закритого перелому правої кульшової западини з підвивихом головки стегнової кістки, закритого уламкового перелому крила правої клубової кістки, закритого уламкового перелому правого наколінника, закритого внутрішнього суглобового перелому лівої ліктьової кістки з вивихом променевої кістки, компресійного уламкового перелому тіла 5-го шийного хребця, рани та садна на голові, ран на верхніх та нижніх кінцівках, які у сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, утворилися при ударах об виступаючі частини салону легкового автомобіля при його зіткненні з іншим автомобілем та могли бути спричинені при обставинах, покладених в основу обвинувачення.

Оцінюючи в сукупності досліджені докази, суд критично оцінює посилання обвинуваченого ОСОБА_1 на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася в умовах, коли він чи то заснув, чи то втратив свідомість під час керування транспортним засобом через втому та нетривалий сон напередодні. Як випливає з висновку експерта № 124/к-9-623 від 31.10.2019 року та з висновку експерта № 430/к від 18.06.2020 року, у 2017 році в обвинуваченого дійсно були діагностовані фіброз аортального клапана, аортальна недостатність, пролапс мітрального клапана, аневризматичне випинання міжпередсердної перетинки з проривом - відкрите овальне вікно, серцева недостатність 0 стадії. Однак ці захворювання не мають такого закономірного прояву, як втрата свідомості. Крім того, як пояснив сам обвинувачений під час допиту, ані до цієї дорожньо-транспортної пригоди, ані після цього, інших випадків втрати ним свідомості в його житті не було.

Відтак, жодних об`єктивних даних, які хоча б з ймовірністю вказували б на втрату обвинуваченим свідомості в момент ДТП, суду надано не було.

Посилання ж обвинуваченого на раптовий сон внаслідок перевтоми суперечать його заяві про визнання вини в інкримінованому правопорушенні, і також не підкріплюються жодними об`єктивними відомостями.

Таким чином, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_1 , діючи в порушення п. 10.1 ПДР, змінив напрямок руху свого автомобіля та виїхав на зустрічну для нього смугу руху, не переконавшись в безпечності своїх дій для інших учасників дорожнього руху, тобто проявив злочинну недбалість (відповідно до ч. 3 ст. 25 КК України в редакції, чинній на момент вчинення діяння), оскільки не передбачав суспільно небезпечних наслідків свого діяння у виді зіткнення із зустрічним транспортним засобом, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Водночас, суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст.94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Виходячи з цього, суд критично оцінює висновок експерта № 124/к-9-623 від 31.10.2019 року в частині відповіді на запитання про наявність порушень ПДР в діях потерпілого ОСОБА_5 . Зокрема, у цьому висновку зазначено, що в діях потерпілого ОСОБА_2 також містяться невідповідності вимогам п. п. 12.2, 12.3 ПДР, що перебувають у причинному зв`язку з ДТП, тоді як за умови їх дотримання він мав технічну можливість уникнути зіткнення шляхом екстреного гальмування.

Такий висновок обґрунтований посиланнями на вихідні дані, зазначені слідчим в постанові про призначення експертизи, які, у свою чергу, слідчий вказав, користуючись протоколами слідчих експериментів, допитів потерпілого та свідків. Зокрема, виходячи з відомостей про точку зіткнення, зазначену у протоколі слідчого експерименту від 12.04.2019 року за участю потерпілого, а також про відомості про швидкість автомобіля під керуванням потерпілого (80 км/год), експерт зазначив, що якби потерпілий рухався з меншою швидкістю в межах дозволеного в населеному пункті, то його автомобіль встиг би зупинитись до точки зіткнення. За логікою експерта, в такому випадку зіткнення не відбулось би.

Однак суд з таким висновком не погоджується, виходячи з такого.

По-перше, потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_4 під час судового розгляду надали суду показання про те, що вони рухались з однаковою швидкістю, не більшою за 60-70 км/год, оскільки вони рухались в населеному пункті. При цьому обидва вони повідомили, що автомобіль під керуванням обвинуваченого ОСОБА_1 почав рухатись назустріч, не змінюючи траєкторії і не змінюючи швидкість.

По-друге, потерпілий ОСОБА_2 під час судового розгляду наполягав, що сприйняв маневр автомобіля під керуванням обвинуваченого як маневр обгону, тобто правомірно розраховував, що цей автомобіль повернеться на свою смугу руху, і тому не відразу розцінив дорожню ситуацію як небезпечну, а коли небезпека стала очевидною, в нього не залишалось часу та простору для будь-якого маневру, який би дозволив уникнути зіткнення.

По-третє, схема ДТП, складена як додаток до протоколу слідчого експерименту від 12.04.2019 року за участю потерпілого ОСОБА_2 , не містить його підпису, що ставить під сумнів її правильність та відповідність тому, на що вказував потерпілий при його проведенні, а до протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_4 схема взагалі не складалась. При цьому під час судового розгляду потерпілий наполягав на тому, що під час слідчого експерименту вихідні дані визначались безпосередньо слідчим на підставі приблизних даних, достовірність яких потерпілий підтвердити не може

Таким чином, показання потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 , надані ними під час судового розгляду, суперечать вихідним даним, якими керувалась експертна комісія при складанні висновку експерта № 124/к-9-623 від 31.10.2019 року, в частині дій самого потерпілого, а відомості про точку зіткнення взагалі є недостовірними.

Разом з цим, за висновком експерта № 9-771 від 05.12.2018 року, автомобілі обвинуваченого та потерпілого зіткнулись під кутом 165+/-10 градусів, тобто зіткнення було практично лобовим.

Учасниками справи клопотань про проведення інженерно-транспортної експертизи на підставі вихідних даних, отриманих під час судового розгляду, заявлено не було.

Відтак, суд приходить до висновку, що жодний наявний у справі доказ не вказує з необхідною достовірністю на те, що у разі повної зупинки автомобіля потерпілого зіткнення не відбулось би, а тому суд не вбачає підстав вважати, що порушення потерпілим вимог п. п. 12.2 та 12.3 ПДР (навіть якщо припустити їх наявність) перебувало у причинному зв`язку з даним ДТП.

Водночас матеріалами провадження неспростовно доведено, що зіткнення відбулось на зустрічній для обвинуваченого ОСОБА_1 смузі руху, що, за відсутності доказів впливу обставин непереборної сили, в будь-якому разі вказує на порушення ним п. 10.1 ПДР.

При цьому обвинувачення ОСОБА_1 в тому, що він виїхав на зустрічну смугу, не переконавшись в безпечності своїх дій, тлумачиться судом саме яке вчинення цього діяння з недбалістю, оскільки відсутність переконання в безпечності якраз й полягає в тому, що особа не передбачає суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинна і може їх передбачати за даної дорожньої обставновки.

Таким чином, ґрунтуючись на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд визнає доведеним поза розумним сумнівом пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення та кваліфікує його діяння за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує те, що вчинене ним діяння є необережним, обвинувачений раніше не судимий, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, дітей на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, але має неофіційний заробіток від роботи водієм за договорами цивільно-правового характеру, тобто професія водія є єдиним джерелом його заробітку.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 , є визнання ним вини, сприяння досудовому розслідуванню та суду, часткове відшкодування шкоди, завданої потерпілому.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 , судом не встановлено.

Потерпілий ОСОБА_2 на суворому покаранні обвинуваченого не наполягав, але вважав, що він заслуговує на позбавлення права керувати транспортним засобом.

Таким чином, за даних обставин суд вважає, що ефективний каральний, виправний та попереджувальний вплив на особу обвинуваченого можливий без реального обмеження його особистої свободи із встановленням відповідного іспитового строку.

Разом з цим суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки, як було зазначено, це фактично позбавить його джерела існування, а відомостей про систематичне порушення ним ПДР як до, так після 02.112018 року, у розпорядженні суду немає. Відтак, на переконання суду, особа обвинуваченого та обставини вчиненого ним діяння не вказують на те, що залишення йому права керувати транспортними засобами становитиме суспільну небезпеку для інших.

Під час досудового розслідування по даному кримінальному провадженню ухвалами слідчого судді Оріхівського районного суду Запорізької області від 09.11.2018 року був накладений арешт на автомобілі MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіль «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У зв`язку з доведенням обвинувачення та з метою дотримання прав заінтересованих осіб на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, суд вважає за необхідне захід забезпечення у виді арешту скасувати як такий, що вичерпав своє процесуальне значення.

Процесуальні витрати на залучення експертів підлягають покладенню на обвинуваченого на підставі ч. 2 ст. 124 КПК України.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Вирішуючи заявлений потерпілим ОСОБА_2 цивільний позов, суд виходить з такого.

Потерпілий просив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завданої витратами на лікування, у розмірі 66212,41 грн., а також компенсацію моральної шкоди у розмірі 490025,50 грн.

Крім того, потерпілий просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» матеріальну шкоду, завдану витратами на лікування, у розмірі 199490,00 грн., а також компенсацію моральної шкоди у розмірі 9974,50 грн.

Цивільний позов обґрунтовується тим, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_1 , потерпілий отримав тілесні ушкодження, на лікування яких він витратив грошову суму в розмірі 265702,41 грн., яка складається з витрат на придбання ліків, медикаментів та медичної техніки, і підтверджується доданими до позовної заяви копіями документів про їх оплату. Оскільки на момент вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ «УАСК «АСКА» за полісом № АМ/4698346, вказана страхова компанія має відшкодувати завдану ОСОБА_1 матеріальну шкоду в межах страхової суми (200000,00 грн. за шкоду, завдану життю і здоров`ю) з вирахуванням франшизи (510,00 грн.), тобто на суму 199490,00 грн., а решту має відшкодувати сам обвинувачений.

Крім того, потерпілий послався на те, що внаслідок вказаної ДТП йому завдана істотна моральна шкода, оскільки він зазнав сильного фізичного болю, тривалий час лікувався від тяжких тілесних ушкоджень, переніс декілька операцій, незважаючи на які відновлення стану його здоров`я до того, який існував до моменту ДТП, є неможливим. Крім того, потерпілий отримав інвалідність, втратив можливість працювати та мати відповідний заробіток, що поставило на межу існування його сім`ю. Нарешті, істотні негативні зміни сталися у спілкуванні потерпілого з близькими, оскільки для його малолітньої доньки раптова тяжка невідновлювана травма батька стала важким випробуванням, а сам потерпілий позбавлений можливості брати повноцінну участь у її вихованні. До того ж, погіршення стану його здоров`я завдає страждань й родичам потерпілого, які змушені вживати великих зусиль по догляду за ним та відшукування коштів на його лікування.

З огляду на це, потерпілий оцінив компенсацію завданої йому моральної шкоди у 500000,00 грн., з яких, на його думку, 9974,50 грн. мають бути сплачені ПрАТ «УАСК «АСКА» в порядку ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкову цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів», а решта - самим обвинуваченим.

Обвинувачений ОСОБА_1 цивільний позов потерпілого про відшкодування матеріальної шкоди визнав повністю. Проти вимог про відшкодування моральної шкоди заперечував в частині заявленої потерпілим суми компенсації, посилаючись на відсутність у нього можливості сплатити таку суму. Просив суд визначити суму компенсації на засадах розумності та справедливості, враховуючи його майновий стан та інші обставини.

Ухвалою суду від 04.08.2020 року до участі у справі як співвідповідач за цивільним позовом ОСОБА_2 була залучена ПрАТ «УАСК «АСКА», якій була надіслана копія цивільного позову з додатками, а також був наданий час для надання відзиву на позов.

27.08.2020 року від ПрАТ «УАСК «АСКА» надійшло клопотання про надання додаткового часу для надання відзиву та неможливість явки представника, обґрунтоване карантинними обмеженнями у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19. Таке клопотання було задоволено, а підготовче судове засідання було відкладене. Однак в подальшому віздиву на позов та жодних інших заяв по суті позовних вимог або з процесуальних питань від ПрАТ «УАСК «АСКА» до суду не надійшло, представник страхової компанії жодного разу до суду не з`явився без повідомлення причин, у зв`язку з чим судовий розгляд був проведений за відсутності його представника, за наявними у справі матеріалами.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Суд виходить з того, що факт вчинення ОСОБА_1 протиправного діяння, його вини у цьому, а також факт завдання цим діянням потерпілому ОСОБА_2 шкоди неспростовно доведені дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження, у зв`язку з чим при розгляді цивільного позову слід вирішити питання про суб`єкта відповідальності за цю шкоду, а також конкретний характер та розмір такої шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 05.12.2018 року у справі № 426/16825/16-ц, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Підчас розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_1 вказував, зокрема, на те, що автомобіль MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належав не йому, а іншій фізичній особі, а керував він вказаним транспортним засобом, будучи неофіційно працюючим в компанії «Смачні традиції».

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , автомобіль MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належав на праві власності ОСОБА_6 .

За загальнодоступними відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, фізична особа на ім`я ОСОБА_6 є кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачні традиції» (09630, Київська обл., Рокитнянський р-н, село Бирюки, вулиця Шкільна, будинок 15А, код ЄДРПОУ 40133803).

Згідно Полісу № АМ/4698346 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 21.07.2018 року, страхувальником відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу - автомобіля MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був ОСОБА_7 .

Водночас обвинувачений не надав жодного доказу на підтвердження будь-якого правового зв`язку між ним та вказаною юридичною особою, а також між ним та страхувальником, в розумінні ст. 1172 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, так само як і відповідно до ч. 6 ст. 84 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За умов, коли обвинувачений та інші учасники кримінального провадження не надали жодного доказу на підтвердження того, що в момент заподіяння шкоди потерпілому обвинувачений ОСОБА_1 діяв під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків, покладених на нього роботодавцем, або на виконання завдання замовника, суд змушений входити із загальної презумпції того, що відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Відповідно до ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_1 , який правомірно володів автомобілем MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , і діяв поза межами трудових, службових або підрядних відносин (за відсутності доказів іншого), є належним відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_2 , як фактичний її заподіювач.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року № 1961-IV (надалі - Закон № 1961) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону № 1961 забезпечений транспортний засіб - це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону № 1961 особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Як було встановлено судом, відповідальність за шкоду, завдану внаслідок ДТП за участю автомобіля MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до Полісу № АМ/4698346 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 21.07.2018 року була застрахована ПАТ УАСК «АСКА».

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 23.1 ст. 23 Закону № 1961 шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до п. 24.1 ст. 24 Закону № 1961, у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

За змістом ст. 26-1 Закону № 1961 страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Таким чином, ПАТ УАСК «АСКА» також є належним відповідачем за вимогами потерпілого ОСОБА_2 та несе обов`язок відшкодування завданої йому шкоди.

При цьому відсутність в матеріалах кримінального провадження відомостей про звернення обвинуваченого чи потерпілого до страховика у зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою в позасудовому порядку не є перешкодою для звернення потерпілого за захистом своїх прав та законних інтересів безпосередньо до суду.

При визначенні розміру витрат, понесених потерпілим ОСОБА_2 , суд виходить з того, що обвинувачений ОСОБА_1 позовні вимоги в цій частині визнав повністю, а цивільний співвідповідач ПАТ УАСК «АСКА» заперечень проти таких вимог не висловив. Додані до цивільного позову письмові документи підтверджують як самий факт тривалого лікування потерпілого від травм, отриманих внаслідок ДТП, так і саму суму цих витрат в розмірі 265702,41 грн., а їх необхідність випливає з виписок з історії хвороби потерпілого, консультативних висновків лікарів тощо.

За Полісом № АМ/4698346 страхова сума, в межах якої страховик застрахував відповідальність за шкоду життю та здоров`ю потерпілого, становить 200000,00 грн., а франшиза - 510,00 грн.

Відтак, суд погоджується з доводами потерпілого та його представником про те, що стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1 підлягає шкода у виді витрат на лікування у розмірі 66212,41 грн., а решту у розмірі 199490,00 грн. слід стягнути із страховика.

Щодо компенсації моральної шкоди суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1, п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною третьою статті 23 ЦК України визначено, що, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Наданими потерпілим ОСОБА_2 доказами підтверджується, що внаслідок ДТП, що сталася з вини обвинуваченого, потерпілий не тільки протягом тривалого часу зазнавав та зазнає фізичного болю від отриманих травм, а й зіткнувся з радикальними й невідновлювальними негативними змінами у здоров`ї та особистому житті, оскільки він втратив можливість вільного та активного пересування без сторонньої допомоги, втрата ним працездатності є стійкою й тривалою, внаслідок чого він позбавлений можливості працювати на попередньому місці роботи, а відповідні життєві зв`язки є розірваними. Також потерпілий, перебуваючи у віці, коли зазвичай чоловік досягає апогею активності та успішності, отримав інвалідність, у зв`язку з чим позбавлений можливості вести активний образ життя, підвищувати професійний рівень, утримувати себе та свою сім`ю, брати повноцінну участь у житті своїх родичів та близьких осіб, в тому числі у вихованні неповнолітньої доньки. Водночас потерпілий змушений значну частину свого життя витрачати на продовження лікування, у зв`язку з чим відчуває душевні страждання від того, що це покладає додатковий тягар на його близьких осіб, як матеріальний, так і духовний. Тривале лікування також підірвало матеріальне становище як потерпілого, так і його близьких, що також доставляє йому душевні страждання. При цьому суд враховує, що відновлення стану здоров`я до рівня, який існував до отримання потерпілим тілесних ушкоджень, є неможливим, у зв`язку з чим наведені вище негативні зміни в особистому житті потерпілий переживатиме довічно.

На переконання суду, ані вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення з необережності, ані визнання ним вини, ані його посилання на відсутність коштів на відшкодування моральної шкоди (які жодним доказом не підтверджені) не впливають на глибину, інтенсивність та тривалість душевних страждань, на переживання яких довічно приречений потерпілий.

Відтак, якщо сам потерпілий оцінює завдану йому шкоду у 500000,00 грн., суд не знаходить аргументів для зменшення розміру компенсації моральної шкоди, про який просить потерпілий, та вважає, що він відповідає вимогам розумності та справедливості.

Також суд бере до уваги заяву потерпілого та його представника, що в рахунок компенсації моральної шкоди підлягають врахуванню сплачені раніше обвинуваченим кошти в розмірі 30000,00 грн., а тому стягненню з обвинуваченого підлягає сума в розмірі 460025,50 грн.

Щодо витрат потерпілого на правову допомогу представника, адвоката Коноваленко О.Ю., суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Частиною першою статті 124 КПК України передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Таким чином, на відміну від цивільного судочинства, в межах кримінального провадження понесені потерпілим процесуальні витрати можуть бути покладені на обвинуваченого виключно у випадку їх фактичного здійснення. Відтак, оскільки потерпілий та його представник надали докази лише про узгодження ними витрат на правову допомогу представника потерпілого у розмірі 10000,00 грн., та підтвердили, що фактично ці витрати станом на час ухвалення вироку ще не понесені, суд позбавлений права стягнути їх з обвинуваченого.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 100, 124, 128, 369, 373-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, на підставі якої призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк три роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 6404,08 грн.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Оріхівського районного суду Запорізької області від 09.112018 року на автомобіль MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Оріхівського районного суду Запорізької області від 09.11.2018 року на автомобіль «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 66212,41 грн. (шістдесят шість тисяч двісті дванадцять грн. 41 коп.) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та грошову суму в розмірі 460025,50 грн. (чотириста шістдесят тисяч двадцять п`ять грн. 50 коп.) в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 209464,50 грн. (двісті дев`ять тисяч чотириста шістдесят п`ять грн. 50 коп.), втому числі 199490,00 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 9974,50 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Долю речових доказів вирішити таким чином:

1)автомобіль MAN TGL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , переданий на зберігання ОСОБА_6 , залишити йому як власнику;

2)автомобіль «Renault Dokker», реєстраційний номер НОМЕР_2 , переданий на зберігання до Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області, повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Бізон-Імпорт» як власнику.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Оріхівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв