Рішення № 95219961, 18.02.2021, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/4810/20

Провадження № 2/242/294/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Гандзюк К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове в порядку заочного спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська універсальна транспортна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача 23.11.2020 року звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі, яка мотивована тим, що постановою Донецького апеляційного суду від 29.04.2020 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 19.02.2020 року за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, змінено, а саме стягнуто з ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 13056 грн. 02 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 9005 грн. 18 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 43000 грн., в решті рішення залишено без змін. Однак, відповідач вищевказане рішення не виконав, тому позивач звернувся до Голосіївського РВ ДВС у м. Києві щодо виконання вищевказаного судового рішення. 17.11.2020 року на рахунок ДВС м. Київ були зараховані відповідачем грошові кошти на виконання постанови Донецького апеляційного суду від 29.04.2020 року. Після чого, зазначені кошти були перераховані позивачу Голосіївським РВ ДВС у м. Києві в повному обсязі. Таким чином, відповідачем було затримано виконання постанови Донецького апеляційного суду від 29.04.2020 року, а саме з 29.04.2020 року по 17.11.2020 року у розмірі 217 123 грн. 74 коп. (з розрахунку 202 дні *1074 грн. 87 коп.). Вважає, що відповідач таким чином порушив трудове законодавство. В зв`язку з тривалим та умисним не виконанням рішення суду відповідачем було завдано ОСОБА_1 моральні страждання. Просить суд стягнути на користь позивача за період з 29.04.2020 року по 17.11.2020 року за затримку виконання рішення Донецького апеляційного суду від 29.04.2020 року у розмірі 217 123 грн. 74 коп., та моральну шкоду у розмірі 125 000 грн. Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують повністю та просять їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином. Згідно ст. ст. 223, 280 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у порядку заочного провадження у відсутність відповідача з дотриманням вимог, встановлених законом, за згодою позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 19.02.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська універсальна транспортна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 146 073 грн. 20 коп., з яких: заборгованість по заробітній платі у сумі 13 056 грн. 02 коп., 9005 грн. 18 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 124 012 грн. 00 коп. В решті вимог відмовлено.

Згідно постанови Донецького апеляційного суду від 29.04.2020 року рішення Селидівського міського суду від 19.02.2020 року в частині розміру заборгованості змінено, виключено з абзацу другого його резолютивної частини посилання на загальну суму заборгованості до стягнення в розмірі 146 073,20 грн., та викладено абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Стягнути з ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 13 056 грн. 02 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 9005 грн. 18 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 43 000 грн. 00 коп». Це ж рішення в частині стягнення судового збору, пов`язаного з розглядом справи в суді першої інстанції, змінено, викладено абзац шостий резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія» в дохід держави) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок». В решті рішення залишено без змін.

Згідно інформації про виконавче провадження від 21.11.2020 року, Голосіївським РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) завернешо 17.11.2020 року виконавче провадження № 62503474 за виконавчим листом № 242/5578/19 від 12.06.2020 року, виданого Донецьким апеляційним судом про стягнення заборгованості із заробітної плати та інших платежів, пов`язаних з трудовими відносинами з ТОВ «Українська універсальна транспортна компанія», на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 (фактичне повне виконання рішення).

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України.

Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд звертає увагу, що судом апеляційної інстанції встановлено розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складав 1074 грн. 87 коп.

Відповідно до розрахунку позивача середній заробіток за затримку виконання рішення за період з 29.04.2020 року по 17.11.2020 року складає 217 123 грн. 74 коп. (з розрахунку 202 дні * 1074,87 грн.).

Однак, як вбачається з виписки по рахунку від 19.11.2020 року, ОСОБА_1 Голосіївським РВ ДВС м. Києва перераховано борг по справі № 242/5578/19, № 62503474 у розмірі 61439 грн. 89 коп. 19.11.2020 року.

На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно листа № 1133/0/206-19 від 29.07.2019 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» кількість робочих днів позивача з 29.04.2020 року (день винесення судового рішення) по 17.11.2020 року (день фактичного розрахунку) виходячи із зазначеного листа складає 139 днів (період зазначено в межах заявлених позивачем вимог).

Таким чином, сума середнього заробітку за затримку розрахунку складає 149 406 грн. 93 коп. з розрахунку 1074 грн. 87 коп.(середньоденна заробітна плата) Х 139 (кількість робочих днів з дня винесення судового рішення по день фактичного розрахунку).

Суд, надаючи оцінку встановленій сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 149 406 грн. 93 коп., приходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.

Вирішуючи питання щодо належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає компенсації працівникові, суд враховує, що його розмір в понад 2 рази перевищує розмір недовиплаченої частини сум, які належали позивачу при звільненні, в чому полягає очевидна неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості.

Як наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц: встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71-72).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […] оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п.п. 81, 86). […] зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п. 91, 91.1-91.4). Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п. 89).

Для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд враховує мінімальну заробітну плату встановлену Законом України «Про державний бюджет України на 2019 року», тобто на день звільнення позивача. У зв`язку з чим, суд вважає, що можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг отримати як мінімальну заробітну плату по Україні, яка складала 4173 грн. 00 коп. за кожен місяць затримки розрахунку.

Тому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить максимально наближено до суми 29 211 грн. 00 коп. (7 місяців затримки * 4173 грн. 00 коп. = 29 211 грн. 00 коп.)

Суд звертає увагу, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

Виведена сума, на переконання суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд керується тим, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян.

Відповідно до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкривається в ч. 2ст. 23 ЦК України, відповідно до якої встановлено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до діючого законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків ".

В п. 9 вказаної Постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд звертає увагу, що позивачем під час судового розгляду не надано жодного належного та допустимого доказу та не доведено факту спричинення йому діями відповідача моральної шкоди та втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині у повному обсязі.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку у сумі 840,00 грн. та за відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 250,00 грн., згідно до ставки судового збору передбаченої Законом України «Про судовий збір» в редакції на час звернення позивача до суду (23.11.2020р.).

Таким чином, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір з урахуванням пропорційності до задоволеної частини позовних вимог, а саме в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку у сумі 113 грн. 09 коп. (13,45%).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, судовий збір сплачений позивачем за позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 47, 83, 116, 117,127, 232, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 81, 141, 200, 206-207, 263, 264, 265, 268, 280-283 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська універсальна транспортна компанія» (місцезнаходження: 03022, м. Київ, провул. Коломийський, б.20, ЄДРПОУ 40619018) про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська універсальна транспортна компанія» (код ЄДРПОУ 40619018) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку за період з 29.04.2020 року по 17.11.2020 року у розмірі 29 211 грн. (двадцять дев`ять тисяч двісті одинадцять) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська універсальна транспортна компанія» (код ЄДРПОУ 40619018) на корись ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 113 (сто тринадцять) грн. 09 коп.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.М. Владимирська